|
Зміст
Т.Стельмах. Передмова
І.Ратнер. Археологічні пам'ятки Бериславського району
О.Дяченко. Монета як свідок історії краю
В.Сергійчук, О.Данильченко. Земля, яка стала рідною
С.Гейко. Пригоди італійців на Бериславщині
О.Афанасьєв-Чужбинський. Ново-Бериславська єврейська колонія
М.Клименко. Святий град Берислав
С.Гейко. Початок 20-х: Бериславщина в архівних документах і на сторінках преси
Тільки вільні народи мають
історію,
інші - усього лиш хроніки.
Е.Кіне
Бериславщина внаслідок свого зручного
географічного положення здавна відігравала важливу роль у
суспільно-політичних стосунках різних племен, народів, держав, які
мали відношення до її теренів. Та документальних джерел залишилося,
як це не прикро, обмаль. І чим про давніші часи йде мова, тим
мізерніше матеріалів. Та усе ж вони є.
Довгі роки ніхто реально не брався за
систематизацію та оприлюднення досліджень з історії краю. Тим
приємніше, що до цього пристали активісти районної організації
Товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Як бачимо, попри усі
негаразди нашого сьогоднішнього життя, виходить уже третє число
"Нарисів з історії Бериславщини". Маємо також надію - не
останнє.
Звертає увагу, що до видання "Нарисів"
долучається усе більше дослідників старовини. Таким чином,
охоплюється значно ширший масив історичного часу, фактажу, подій,
персоналій.
Історія не має початку й не має кінця. Так
само як і її дослідження. Переконана, що ще будуть знайдені нові
матеріали, нові документи, речові докази, будуть висунуті
неординарні ідеї і гіпотези. Усе це певною мірою неминуче торкнуться
й минулого Бериславщини. А відомо, що без минулого немає
майбутнього, хто його забуває - приречений на повторення. Отож, щоб
повторилося лише найкраще, найприємніше - оглянімося назад, на вже
пройдешнє нашими попередниками.
Тетяна Стельмах,
голова Бериславської
районної ради
народних
депутатів
І.Д.Ратнер
Археологічні пам'ятки Бериславського
району
Берислав. У прибережних
відкладах на околиці міста - палеонтологічні знахідки: залишки
мастодонта, безрогого носорога, гіпаріона, газелі, антилопи,
велетенської свині, жирафів і хижака з групи собак. У передмісті
Слобідка досліджене багатошарове поселення епохи пізньої бронзи,
скіфського періоду, потужний шар з керамікою пізньоскіфського і
черняхівського типів.
II-IV ст. н.е. з багатокамерними кам'яними
спорудами та будівлями культового призначення: виявлено знахідки
кінця I тис. н.е. На південний захід під поселення - могильник
черняхівської культури, де розкопано три поховання. На північ від
міста - курганний могильник епохи бронзи. Поблизу міста виявлено
Бериславський скарб бронзових речей (сокир, серпів, злитків бронзи)
ранньозрубного часу, знайдено уламок кам'яної сокири епохи бронзи,
скарб монет, переважно римських, середньовічну кольчугу, монети
Кримського ханства і польські. За 0,2-4,3 км на північний захід,
північ і північний схід від міста знаходяться 20 курганів висотою
0,5-6,5 м.
Бургунка. За 1,2-2,7 км на
північ і північний схід від села - чотири кургани висотою 1,2-1,8
м.
Веселе. За 0,2-2,9 км на
південний і північний захід від селища - шість курганів висотою
1-1,5 м.
Високе. За 0,2-1,1 км на
південь, захід і північний захід від села - чотири кургани висотою
1,8-3,4 м.
Вірівка. За 0,7-5,3 км на
північний схід і захід, південний захід і схід, південь від села -
вісім курганів висотою 1-7,4 м.
Вовківське. За 0,2-3,4 км на
північ, північний схід і південний захід від села - шість курганів
висотою 1,4-2,5 м.
Дрімайлівка. У селі виявлено
(зараз село затоплене - упор.) поселення пізньоямного часу та
катакомбної культури. Поблизу села знайдені бронзові кельт, вістря
списа, долото та напівсферичну чашку ранньозрубного часу. За 0,8-5,8
км на північ від села - шість курганів висотою 1-4 м.
Заможне. За 0,6-4,5 км на
північний схід від села - вісім курганів висотою 1-4,4 м.
Зміївка. На південний захід
від села відкрито чотири неолітичних поховання; тут же досліджено
поселення білозерського етапу зрубної культури, де виявлено десять
будівельних комплексів і невелику кам'яну стелу, пов'язану з культом
вогню, нижче фундаментів - залишки могильника пізньої бронзи. На цій
само площі - два поховання кочовиків Х-ХI ст. Поблизу села
знаходилися скіфське поселення і поселення перших століть н.е., на
північному заході села - пізньоскіфське старошведське городище I-III
ст. Досліджено слов'янське поселення із залишками жител, металевих
виробів, кам'яних жорен. Неподалік колишнього с.Михайлівки,
приєднаного до Зміївки, знайдено поселення пізньоямного часу.
Випадкові знахідки: крем'яні вістря стріл, кам'яна сокира епохи
бронзи, срібна римська монета Адріана II ст. н.е., речі
середньовічного вуздечкового набору. За 0,3-2,3 км на північний
захід, захід і північ від села - вісім курганів висотою 1-4 м.
Інгулівка. За 1,9-2,7 км на
захід і південний захід від села - п'ять курганів висотою 0,5-1,5
м.
Качкарівка. Поблизу села
знайдено залишки поселення часу пізньої бронзи. У зруйнованому
кургані містився кемі-обинський кам'яний ящик. За селом досліджено
курган з похованнями з ямної та катакомбної культур. У селі та за
його межами знайдені крем'яні вістря стріл, сокиру-молот епохи
бронзи, бронзові вістря скіфських стріл, уламки амфор
скіфо-сарматського періоду, половецьку кам'яну бабу. За 0,2-2,8 км
на північ і північний захід від села виявлено 12 курганів висотою
0,5-4,3 м. Згадка у літературі про знахідку тут ливарних матриць -
помилкова, вона стосується с.Новоолександрівка Нововоронцовського
району.
Кірове. За 0,4-3,2 км на
північний і південний схід від села - чотири кургани висотою 0,5-5,1
м.
Козацьке. Поблизу селища
розкопано кургани з похованнями епохи бронзи, сарматського часу та
кочовицькі Х-ХIII ст. Випадкові знахідки: крем'яна скребачка епохи
бронзи, уламок античної мегарської чаші, срібна римська монета
Луціли III ст. н.е. і половецька кам'яна баба. У річці Козак
виявлено скіфський бронзовий казан. За 0,4-1,8 км на північ і
північний захід від селища - три кургани висотою 0,5-7 м. Згадка у
літературі про городище та могильник у Козацькому - помилкова: вони
досліджені у с.Миколаївка.
Комарівка. За 0,6-1,7 км на
південний захід, південь і південний схід від села виявлено шість
курганів висотою 0,5-2,8 м.
Костирка. За 0,5-7 км на
північний та південний схід, південь і південний захід від села - 19
курганів висотою 1,2-2,6 м.
Кошари. За 3,4 км на
південний захід від села виявлено курган висотою 1 м.
Крупиця. За 0,2-3,3 км на
північний схід, північний захід, захід і південний захід від села -
одинадцять курганів висотою 1-4,6 м.
Куйбишеве. За 0,2-3,3 км на
північний та південний схід і південь від села - чотири кургани
висотою 1,5-3,3 м.
Львівські отруби. За 1,7-2,3
км на південний захід від села - два кургани висотою 1-1,8 м.
Львове. У прибережних
вапняках на околиці села виявлено палеонтологічні знахідки: залишки
гіпаріонів, жирафів, безрогих носорогів та великих хижаків. За
південно-західною околицею села відкрито пізньоскіфське поселення I
ст. до н.е. - III ст. н.е. зі слідами багатокамерних кам'яних
будівель, зерновими і рибозасольними ямами, античною керамікою і
посудом зарубинецького типу. Поблизу села досліджено кургани з
похованнями ямної, кемі-обинської, катакомбної, зрубної культур та
кіммерійського часу VIII ст. до н.е., знайдено антропоморфні стели
мідного віку, розкопано скіфські кургани, поховання сарматів та
середньовічних кочовиків. За 1-6,2 км на північний схід, північний
захід від села виявлено шість курганів висотою 1-6,8 м.
Максима Горького. Поблизу
села знайдено антропоморфну стелу мідного віку. За 0,3-3,6 км
навкруг села - шість курганів висотою 1-3 м.
Миколаївка. Між р. Козак і
Кам'янським лиманом існувало пізньоскіфське Козацьке городище (інша
назва - городище Миколаївка) II ст. до н.е. - IV ст. н.е., що
складалося з акрополя та укріпленого зовнішнього міста. Тут виявлено
фортифікаційні та житлові споруди. На північ від городища досліджено
пізньоскіфський Миколаївський могильник I-III ст. н.е., відкрито 200
поховань з прикрасами, амулетами та посудом і гребенем
черняхівського типу; виявлено господарчі ями, що передували часу
виникнення могильника. За 1,7 км на північний захід від села, на
лівому березі р.Бургунки досліджено Бургунське поселення першої
половини I тис. н.е. із залишками будівель, ротаційними жорнами,
керамікою черняхівського типу. Поблизу села розкопано поховання
ХIV-ХV ст. Випадкові знахідки: кілька римських монет II ст. н.е. За
0,9-2,3 км на північ і північний схід від села виявлено чотири
кургани висотою 1,5-3,7 м.
Милове. Поблизу села
досліджено кургани з похованнями ямної культури, скіфів,
середньовічних кочовиків. Випадкові знахідки: крем'яне вістря списа
ямної культури, ольвійська монета. За 0,2-3,8 км на північ,
північний захід і захід від села - 15 курганів висотою 0,5-0,7 м.
Згадане у літературі городище поблизу Милового знаходиться неподалік
с.Республіканець.
Новоберислав. За 0,9-6,5 км
на північний захід, північ і північний схід від села - одинадцять
курганів висотою 1-7,2 м.
Новорайськ. Біля села
знайдені дві кам'яні свердлені сокири епохи бронзи (зберігаються у
Бериславському музеї). За 0,8-4,1 км на північний захід, північний
схід і південний схід від села - 13 курганів висотою 1-7 м.
Новосілка. За 0,8-1 км на
північ і південь від села - два кургани висотою 1,5-1,7 м.
Одрадокам'янка. (Кам'янка -
неофіційна назва села, що увійшла до археологічної літератури). У
розораних курганах поблизу села виявлено скіфський бронзовий казан
та уламок скіфської кам'яної статуї. За 0,3-4 км на північний захід,
північний схід та схід від села - шість курганів висотою 1-2,6
м.
Ольгівка. Біля села -
палеонтологічна знахідка: залишки китоподібної тварини. Поблизу села
досліджено курган з похованням ямної та кемі-обинської культур
(знайдено кам'яний ящик і антропоморфну стелу) та скіфські кургани;
виявлено кіммерійське поховання VIII ст. до н.е. із золотими
підвісками та сарматське. У зруйнованому кургані знайдено половецьку
кам'яну бабу. За 1-1,4 км на північ від села - два кургани висотою
1,2-2,7 м.
Першотравневе. За 3,6 км на
південний захід і захід від села - курган висотою 3,5 м.
Раківка. За 0,6-3,6 км на
північний та південний схід, південь і південний захід від села
виявлено п'ять курганів висотою 1-1,7 м.
Республіканець. У розмиві
берега помітні сліди неолітичних поховань. Поблизу села досліджено
кургани з похованнями епохи бронзи, культур багатоваликової
кераміки, зрубної культури, сарматського часу, середньовічних
кочовиків. За два кілометри на північ від села - пізньоскіфське
Консулівське та Милівське городище II ст. до н.е. - II ст. н.е., що
складається з акрополя та укріпленого зовнішнього міста. На березі -
залишки слов'янського поселення ХII-ХIII ст., запорізької
Кам'янської Січі (з рештками куренів напівземлянок, господарчих
споруд і ям) та кладовища запорожців першої половини ХVIII ст., де
досліджено козацькі поховання. На території Січі знайдено кам'яний
пест епохи бронзи, козацькі глиняні люльки, пічні полив'яні кахлі,
срібні монети Кримського ханства. Поблизу села виявлено кам'яну
плиту з фалічним зображенням ямної культури, скіфське курганне
поховання, матеріали черняхівської культури. Залишки
ранньосередньовічного курганного поховання з конем і підвісками із
золотого дроту. Випадкова знахідка: фракійський перереблений шолом.
За 0,9-2,2 км на північний захід від села - два кургани висотою
2-7,2 м.
Рівне.
На північно-західній околиці та за 0,4 км на схід від села - два
кургани висотою 2-7,2 м.
Саблуківка. За 0,8 км від
північно-східної околиці села знайдено пізньоскіфське Саблуківське
городище I ст. до н.е. - II ст. н.е. з трьома лініями укріплень; на
південь від села досліджено залишки поселення епохи бронзи. За
0,2-11,8 км на захід, північний захід і північ від села знайдено 12
курганів висотою 0,6-6 м.
Степне. Поблизу села досліджено
кургани з похованнями ямної, катакомбної і зрубної культур. За
1,9-3,8 км на північний та південний схід, південний і північний
захід від села - шість курганів висотою 1-2,4 м.
Суханове. За 0,5-6,9 км навкруг села -
17 курганів висотою 0,7-4,4 м.
Таврійське. Знайдено кам'яну сокиру
епохи бронзи. За 2,6 км на схід від села - курган висотою 2,5 м.
Тараса
Шевченка. За 0,2-4,8 км на північ, північний схід, схід і
південний схід від села - 10 курганів висотою 1-3 м.
Томарине. За 0,5-5 км навкруг села -
17 курганів висотою 1,2-4 м.
Тягинка. У вапняках неподалік села
виявлено палеонтологічні знахідки. На правому березі балки Тягинка -
поселення епохи пізньої бронзи. Біля села - пізньоскіфське городище;
на острові - поселення скіфського часу V-II ст. до н.е. і залишки
турецької фортеці Тягин, частково розкопаний могильник ХV ст.
Випадкові знахідки: крем'яний відбійник епохи бронзи, римські монети
II ст. н.е., п'ять половецьких кам'яних баб. За 0,4-4 км на північ,
північний схід і південь від села - 21 курган висотою 0,5-4,6 м.
Ударник. За 0,3-4,5 км на північ,
південь і південний захід від села - дев'ять курганів висотою 1-2
м.
Урожайне. За 0,7-4 км на північ,
південний схід, південь, південний і північний захід від села - 17
курганів висотою 1-2,6 м.
Цюрупи. За 1,1-1,4 км на північний
схід, схід, південний схід, південь і південний захід від села - 15
курганів висотою 0,5-4 м.
Чайкине. За 0,2-1,8 км на південний
схід від села - чотири кургани висотою 0,5-3,6 м.
Червоний
Маяк. На лівому березі гирла балки Пропасної -
пізньоскіфське Червономаяцьке або Бізюкове городище I ст. до н.е. -
IV ст. н.е. із залишками кам'яних споруд. Неподалік від селища
досліджено два грунтових могильника пізньоскіфського часу, зокрема
один з них - I-III ст. н.е. За 0,3 км на північний захід від
городища - ґрунтовий могильник рубежу II-I ст. до н.е. - IV ст.
н.е., на території якого є поховання у кургані. За 1 км на південь
від селища - ще один могильник пізньоскіфського часу. Випадкові
знахідки: поблизу селища - кам'яні сокири епохи бронзи, а у балці
Пропасній - крем'яне вістря стріли і уламок свердленої сокири епохи
бронзи, неподалік від селища - три ольвійські монети, на городищі -
золота ольвійська монета і римська мідна монета Феодосія I-IV ст.
н.е., фрагменти слов'янської кераміки часу Київської Русі. За
0,9-3,4 км з напільних боків селища - 25 курганів висотою 1-5 м.
Червоний
Яр. Поблизу села розкопано кургани з похованнями ямної,
катакомбної та зрубної культур (виявлено антропоморфну стелу),
скіфів та середньовічного кочовика. Біля села - вісім курганів.
Шляхове. За 0,7-4,1 км на північний
захід, північ та північний схід від села - вісім курганів висотою
1-2 м.
(І.Д.Ратнер. Довідник з
археології України. Херсонська область. - К., 1984).
О.Дяченко
Монета як свідок історії краю
Все мине. І це теж…
Ці слова так і хочеться іноді сказати,
дивлячись на сучасний Берислав. Наше місто, яке має понад 500-річну
історію, переживає не найкращі, але і не найгірші часи свого
розвитку. Були в історії міста і злети, і падіння його економічного
і суспільного розвитку, були, і, маємо надію, ще будуть не одне
сторіччя.
Від колишньої фортеці Кизи-Кермен майже не
залишилось слідів на території сучасного міста Берислав. Будівлі
ХVIII сторіччя можна перерахувати на пальцях. Найбільше ж споруд
кінця ХIX - початку ХХ століття, та й тих основна маса вже втратила
свій первісний вигляд.
Але іноді, після злив та дощів, на поверхні
землі зринають німі свідки минулих часів - монети. Звичайно, і їх не
минув невблаганний час. Поверхня їх вкрилась окисами, але якщо
вдається ідентифікувати знахідки, то вони можуть "розповісти" немало
цікавого.
Взагалі ж, умовно, всі знайдені монети на
території міста можна розподілити на дві великі групи - монети до
початку ХVIII ст. і монети після 30-х років ХVIII ст.
Чому взято такий розподіл?
Перш за все на основі аналізу колекційного
нумізматичного матеріалу, який знаходиться у колекціонерів м.
Берислава та колекції Бериславського краєзнавчого музею.
По-друге - взято історичне минуле міста, яке
в 1700 р. стало прикордонним.
Які ж монети можуть хронологічно підтвердити
історичну межу століть?
Звичайно ж, монети Османської імперії та
Кримських ханів. Ці монети вирізняються перш за все написами
арабськими буквами, часто неправильною формою, або ж незвичайною
випуклістю. В основному, це мідні монети, але трапляються й срібні.
Великий відсоток срібних монет, якими вочевидь користувались османи,
мають дірочки для носіння монет на нитці. При тому така продірявлена
монета не втрачала своєї цінності, а використовувалась як обігова на
рівні з непродірявленою.
В середні віки, коли, як відомо гроші ще
здавалося б не відігравали основної ролі у товарообміні,
конвертованість монет була значно вищою ніж в наш час. Монетами
іноземних країн користувались як ворогуючі, так і дружні країни. І
за основу такого обміну грошей на товар бралася вагова та якісна
характеристика дзвінкої монети. Тому й не дивно, що серед знайдених
монет є монети, карбовані Сигізмундом III - 1623 р. - це так звані
"шостаки", монети Австрії і навіть Франції. Та все ж це поодинокі
випадки таких знахідок на теренах Бериславщини.
Досить цікаві знахідки московських монет -
копійок із срібла, карбованих за часів правління Олексія
Михайловича. Їх форма нагадує луску, а розміри приблизно 1 см на 0,6
см. велика вірогідність, що їх загубили під час облоги та штурму
фортеці Кизи-Кермен російські ратники, або ж козаки, як під проводом
Мазепи ввійшли до складу військ Шереметєва. Адже мідні гроші
Московської держави, які карбувалися за грошовою реформою 1654-1663
рр. у великій кількості, українське населення не сприйняло. І
жалування для козаків українські гетьмани вимагали сріблом та
золотом.
Так, відомо, що на з'їзді полковників в
Корсуні 1658 р. Іван Виговський дістав із кишені жменю мідяків і
кинув їх на стіл, сказавши: "Хоче нам цар
московський давати жалування мідними грошима, але що це за гроші, як
їх брати?"
Та прийде час і для мідяків…
Отже, основний відсоток монет, знайдених на
території Берислава і датованих до 1700 р., становлять монети,
карбовані Османською імперією та Кримськими ханами.
Другий період економічного розвитку бувшої
фортеці Кизи-Кермен, судячи з датованих монет, розпочинається
приблизно після 1731 р. Чому я беру цю дату? Перш за все тому, що
практично відсутні монети в колекціях нумізматів, карбовані раніше
1731 року, що може свідчити про незаселеність території зруйнованої
фортеці, або ж малозаселеність місцевості. Політичні події з 1700 по
1731 рік дійсно не сприяли заселенню пониззя Дніпра.
Зруйнування турецьких фортець із забороною
відновлення та заселення, перехід гетьмана Мазепи на бік шведського
короля, перемога Московського царя над шведами, заборона гетьманства
на Україні, перехід частини козаків під покровительство султана,
Задунайська Січ, політичні переслідування…
Змінились царі не престолі Російської
імперії, змінилось і ставлення до "малороссийского населения", як
тепер стали називати українців російські самодержці. Адже імперія
мала розширитись на південь з максимальним використанням при цьому
ресурсів південних регіонів. Повернуті милістю російської
імператриці задунайські козаки стали південним щитом Великої
Росії.
Плата ж за кров - мідна російська
монета.
Серед монет ХVIII ст., знайдених в
Бериславі, мені не відомо жодної із срібла. Лише мідні "полушки",
"деньга", "одна копейка", "две…", "пять…". Ці монети, карбовані за
царювання Анни Іоанівни, Єлизавети Петрівни, Катерини II, Павла I,
трапляються найчастіше. Особливо дивують п'ятаки Катерини II вагою
до 70 г. Але ж чому сама мідь?
Відповідь на це питання можна знайти у 3
томі "Історії запорізьких козаків" Д.І.Яворницького (стор.
415-416):
"…Стеснения для торговли с Крымом
запорожские козаки встретили лишь во второй половине ХVIII века со
стороны русского правительства, по случаю распоряжения выдавать
запорожцам денежное жалование не серебряной, а медною монетою. В
1764 году, июля 7 дня, императрица Екатерина II писала в своем указе
на этот счет следующее: "По представлению находящегося в Крыму
консула, премьер-майора Никифорова, в наш сенат коллегия иностранных
дел объявляла, каким образом великороссийские купцы и запорожские
козаки через Днепр и Украинскую линию, и от Бахмута по слабому
смотрению таможен, явно, а большей частью тайно разными вымышленными
средствами в торгах до Сичи запорожской, а от оной чрез реку Днепр
провозят здешнюю серебряную монету в крымскую сторону, где покупая
виноградные вина и товары, возвращаються в Сич и малороссийские
полки; и сверх того запорожцы покупают соль из ханского озера; и по
точному консульскому осведомлению той серебряной монеты каждое лето
до 60000 и более туда привозится, которая там остается и
переделывается в тамошние деньги и на ханские расходы употребляется,
ибо другого серебра крымский хан ниоткуда достать себе не может… И
потому в нашем сенате определено:
1) Для пресечения… тайного провоза здешней
серебряной монеты на крымскую сторону во все тамошние места,
наикрепчайше подтвердить изданные о том указы, а особливо
публикованный в 1744 году, мая 11 дня, коими вывоз проезжающими из
России за границу российской серебряной рублевой, полтинной и
протчей монеты и сделанной всякой посуды и слитков накрепко
запрещен…
2) Подлежащее войску запорожскому ежегодное
жалование производить отныне впредь медною, а не серебряною монетою
из ближайших мест к их Сичи, отправляя к ним оное водою по реке
Днепру".
Ось і відповідь. Мідь, а не срібло за
кров.
Мине не так багато вже часу, і Катерина II
підпише укази про ліквідацію Січі, при приєднання Криму до
Російської імперії.
І про заснування міста Берислав.
Про бурхливий економічний розвиток міста в
ХIX ст. свідчить досить значна кількість знайдених монет, датованих
від 1800 р. по 1899 р.
В основному це монети дрібних номіналів 1/4,
1/2, 1, 2, 3 копійки з міді, іноді і 5 копійок. Більші номінали в
10, 15 та 20 копійок трапляються значно менше і найчастіше датовані
початком ХХ ст. Монети номіналом в 25, 50 копійок та 1 "рубль"
досить рідкісна знахідка, адже собівартість їх за часів царату була
досить високою, і будинок 6 м на 10 м в Бериславі можна було
придбати за 60-100 "рублей".
І остання група монет, які іноді вимиваються
з грунту - монети періоду становлення СРСР. Це мідні монети
номіналами в півкопійки, 1 копійку, 2, 3 та 5, а також із білону
(сплаву міді і срібла - 50 на 50%) - 10, 15, 20 копійок. Срібні 50
копійок рідкісна знахідка, бо в основному ще з 20-30 рр. "осіли" на
руках населення. З початку 30-х років мідні монети замінюють на
монети із сплавів міді, а срібні на нікелеві.
Чимала кількість монет ХIX - початку ХХ ст.
зазвичай пов'язана з розвитком торговельно-грошових відносин на
території міста, збільшенням кількості населення, зменшенням
вартості дрібних номіналів монет і звичайно ж з подіями 1917 року,
коли грошові знаки царської Росії втратили купівельну
спроможність.
Монети - це німі свідки нашої історії,
історії нашого краю, нашого міста. Але скільки цікавого вони можуть
нам розповісти, якщо уважно до них поставитись, а не розглядати їх
як лише метал.
Чудово, що Україна наприкінці ХХ століття
має не тільки державність, а й свою валюту, свою монету. Монету, яка
розповість майбутнім поколінням про наше сьогодення.
В.Сергійчук, О.Данильченко
Земля, яка стала рідною
Організоване переселення шведів в Україну
припадає на 80-і роки ХVIII століття, коли князь Потьомкін, зайнятий
колонізаційними справами Російської імперії на землях ліквідованого
Війська Запорозького, вирішив розмістити на них і селян села
Гогенгольм з острова Даго, що у Балтійському морі (зараз - о.
Хійумаа, Естонія, - Упор.).
На це клопотання Катерина II видала
відповідний указ, виконувати який було доручено полковнику Івану
Синельникову. Надававши шведським селянам обіцянок про чудові
перспективи, які відкриються перед ними в українських степах, він
добився того, що 960 з них у серпні 1781 року пустилися у далеку
дорогу. Через три місяці, втративши у дорозі 30 дорослих і 56 дітей,
шведи прибули до містечка Решетилівки на Полтавщині. Перезимувавши
тут, на весну вони дісталися свого постійного відтепер місця
проживання - в околицях нинішнього Берислава.
Ось так і виникла на півдні України перша
шведська колонія, яка одержала назву Альт-Шведендорф -
Старошведське. З 1800 року її жителям указом Павла I надається права
іноземних колоністів "по совершенному различию их новой местности от
их родины", а через чотири роки поряд засновуються ще три шведські
колонії. Створився таким чином національний колоністський округ.
Більше ста років якісь особливі історичні потрясіння обходили
українських шведів, котрі вже встигли пустити глибоке коріння у
Причорномор'ї. Тут, на другій батьківщині, покоління змінювало
покоління в мирному сусідстві з іншими етносами. Спокійне життя
закінчилося після встановлення більшовицького режиму. Розмежування
за класовими ознаками внесло у досі спокійні стосунки між людьми
ворожнечу, намагання декого поживитися плодами праці справжнього
трудівника і господаря. Особливо це яскраво проявилося у другій
половині 20-х років, коли розпочався процес колективізації. До
обурення насильницькими методами об'єднання додаються й невдоволення
спробами нової влади обмежити релігійну діяльність пастора, утиски
щодо вільного розвитку національної освіти та культури. У комплексі
все це вилилося в організований еміграційний рух шведських селян
України.
Радянська влада, треба сказати, одразу ж
звернула серйозну увагу на цю проблему - комуністичні ідеологи
боялися перед усім небажаного розголосу в світі про справжнє життя
"у найсправедливішому суспільстві". А тому на Херсонщину з тодішньої
столиці республіки - Харкова послали спеціальну бригаду, яка мала
вивчити причини еміграційних настроїв шведського населення. У
підготовленому нею документі, як і слід було чекати, головними
причинами еміграційних настроїв вказувалися не руйнівна політика
більшовиків щодо традиційного землеробського укладу шведських селян,
не обмеження в політичних та релігійних правах, а недорід (хоч такий
траплявся в цьому регіоні дуже часто) і "відсутність правильного
керівництва", завдяки чому, мовляв, "класове розшарування села було
замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту". Отже, якби
вдалося було розколоти шведів на ворожі табори, виходить, то не
стояло б питання про еміграцію. А так пастор і куркулі
сконсолідували селян… Та ще й на національному грунті…
У документі, щоправда, визнаються "помилки"
щодо культурно-національного розвитку шведів, але виправляти їх
мають, обмежуючи насамперед контакти села з Шведським Червоним
Хрестом. І у цьому, і в іншому документі, ухваленому Бериславським
райпарткомом та продубльованим Херсонським окружним партійним
комітетом, намічено було конкретні заходи, які мали обмежити
еміграційні настрої селян Старошведської сільради. Однак досягти
цього остаточно більшовицькій владі не вдалося: у 1929 році 140
сімей виїхали до Швеції.
Через два роки 62 родини, які нараховували
245 осіб, повернулися. Як свідчать документи, супроводжували їх в
Україну представники шведської компартії. Раніше, "від'їжджаючи
пароплавом, співали церковний гімн, тепер, при поверненні,
наближаючись до Бериславської пристані, викинули червоний прапор і
співали Інтернаціонал".
Які причини спонукали українських шведів
покинути землі далеких родичів і повернутися на береги Дніпра, як
склалася їхня доля у подальшому, то тема окремої розповіді.
Володимир Сергійчук
ДОКУМЕНТ
Попередні висновки про обстеження еміграційного
руху серед шведів
Старо-Шведської сільради
Бериславського району Херсонської
округи.
1. В основі масового еміграційного руху
шведів лежать глибокі економічні причини, які полягають в наслідках
недороду на протязі чотирьох років та неурожаю цього року, - в
зв'язку з чим помітна значна деградація бідняцько-середняцьких
господарств. Але разом з тим поширення та поглиблення цього процесу
серед шведів відбувалося завдяки неправильному підходу до шведського
села як до куркульського (кредитування, податки й т.п.), в той час
коли шведське населення в своїй більшості з'являється
середняцько-бідняцьким (особливо в останні роки).
2. Завдяки відсутності правильного
керівництва в шведському селі класове розшарування села було
замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту під
керівництвом пастора та куркульської верхівки, які захопили в свої
руки фактичну владу на селі, розпалюючи та вміло використовуючи
релігійний фанатизм майже всього населення і проводячи свою
антирадянську роботу під знаком зовнішньої лояльності до радянської
влади.
3. Поруч з тим культурно-національні вимоги
та потреби шведського населення недооцінювалися (були випадки їх
ігнорування) з боку органів влади. Це виявилося: а) в недостатній
увазі шкільній справі рідною мовою, б) відсутності
політично-освітньої роботи (хата-читальня не існує), непостачанні
шведською періодичною та неперіодичною літературою, в) не звернута
увага на відповідне медичне обслуговування, г) не звернута увага що
до підшукання робітників, володіючих шведською мовою, д)
невтягування шведів в загальну систему радбудівництва (ні разу шведа
не було обрано до складу РВК'у та на округові та всеукраїнські
з'їзди), е) масова робота ведеться російською мовою при наявності
тенденції з боку окремих робітників продовжування онімечування
шведів.
Ускладненню положення в шведському селі
сприяли окремі помилки та перекручування з боку органів радвлади та
їх представників. До головної помилки слід віднести допущення до
бездоговорної та безконтрольної роботи Шведського Червоного Хреста
через свого уповноваженого в особі пастора та взагалі продовження
екстериторіальної роботи ріжних шведських організацій та окремих
осіб. Розподіл коштів проводився безконтрольно через пастора (з
порушенням класового підходу). Це утворило враження у шведського
населення, що допомогу вони одержуть лише зі Швеції та підняло
авторитет пастора.
Мали місце окремі випадки перекручування
класової лінії під час переведення ріжних кампаній, землеустрою,
організації тракторного товариства: були випадки нетактовного та
образливого ставлення до національних прагнень, якість обстежень
сільради та інших сільських організацій була кепська.
5. Все вищенаведене дало можливість
куркульській верхівці села на чолі з пастором використати
незадоволення середняків останніми міроприємствами радвлади, а також
неорганізованість та розпорошеність бідноти з тим, аби переконати
всіх шведів в неможливості в радянських умовах поліпшити економічний
добробут та в відсутності перспектив національно-культурного
розвитку. Із часу приїзду представника шведської торговельної місії
повстав масовий рух за еміграцію, організаційно оформлений під
гаслом повернення на батьківщину, заховуючи під цим бажання
куркульської верхівки взагалі виїхати з СРСР.
Таким чином цей еміграційний рух набрав
явного антирадянського змісту.
Відмічаючи що місцевими органами накреслена
низка заходів до виправлення існуючого положення в шведських селах,
вважати за необхідне:
1) Провести низку господарчих заходів, які б
забезпечили нормальні умовини для піднесення бідняцьких і
середняцьких господарств шведських сел (удосконалення обкладання,
поширення кредитування, інтенсифікація с.г., правильний розподіл
ріжних форм допомоги й т.п.).
Доручити НКФ, НКЗемові, Укрсельбанкові,
Сільському Господарю та Херсонському ОВК конкретно проробити для
цього необхідні заходи, пристосовуючи їх до умов Херсонської округи,
а Херсонському ОВК в найкоротший термін перевести їх у життя.
2) Вжити енергійних заходів до відриву
бідноти з-під куркульсько-клерикального впливу та організувати
розпорошену бідноту в КНС, який був би здібний провадити витриману
класову лінію на селі.
Для цього запропонувати ВЦКНС,
Укрсельбанкові, Сільському Господарю, Укрколгособ'єднанню разом з
Херсонським ОВК негайно провести необхідні організаційні заходи,
зокрема, рішуче стати на шлях організації колективних об'єднань
бідноти (СОЗ, тракторов. товариств й т.п.), забезпечивши ці
міроприємства кредитами та іншими формами допомоги.
3) Запропонувати Херсонському ОВК провести
систематичну роз'яснювальну роботу серед шведського населення
національної політики радвлади взагалі та в її конкретному
застосуванні до умови шведських сел.
Запропонувати НКОсвіти та Херсонському ОВК
перевести слідуючі міроприємства:
а) забезпечити шведські школи необхідними
приладами, підручниками та належним керівництвом;
б) підшукати відповідний кадр шведських
учителів;
в) прийняти хату-читальню на місцевий
бюджет, постачати її необхідною радянською літературою (зокрема, на
шведській мові), розгорнувши політосвітню роботу в шведських
селах;
г) вжити заходів до втягнення шведської
молоді до профшкіл та ВУЗів;
д) терміново підшукати до переведення та
керівництва культосвітньою роботою відповідального робітника шведа,
забезпечити його матеріально.
Запропонувати НКЗдраву разом з Українським
Червоним Хрестом та Херсонським ОВК взяти з наступного бюджетного
року на своє утримання амбулаторію, припинивши діяльність шведського
Ч.Х.
4) Відмічаючи відсутність у шведських селах
радянської громадськості і роботи громадських організацій, а також
відсутність роботи серед жінок та формальне проведення роботи серед
молоді, - запропонувати Херсонському ОВК звернути увагу на
максимальне поширення громадської роботи в шведських селах, зокрема
серед молоді і жінок.
5) Запропонувати Херсонському ОВК
забезпечити класову лінію в роботі сільради, а також встановити
розмежування роботи земгромади від сільради, паралізуючи вплив
куркульсько-клерикальних елементів в роботі сільради та
земгромад.
Зокрема, під час перевиборів рад та з'їздів
рад забезпечити втягнення до всієї системи радбудівництва найкращих
представників шведської бідності та середняків.
6) Запропонувати ЦКнацмен та УЧХ разом з
Херсонським ОВК виявити розмір та джерела допомоги шведському
населенню з боку ріжних організацій, одночасно з тим провести
перевірку діяльності в УСРР Шведського Червоного Хреста.
Херсонському ОВК наслідки цього освітлити
перед населенням шведських сіл.
**********
Як відомо, шведи у складі постійного
населення України з'явилися у кінці ХVIII ст. У ХIХ - у с.
Альт-Шведендорф нараховувалось 84 двори, 604 чоловіки населення, які
володіли 3245 десятинами орної землі. Були збудовані: школа,
лютеранська церква. Незважаючи на тісні стосунки з сусідніми
українськими та німецькими селами, маленька шведська община,
уникаючи асиміляції, збереглася до наших днів.
У 20-х роках у ході
національно-адміністративного будівництва тут була створена єдина в
Україні шведська національна сільрада. У 1929 р. широкого розголосу
набув масовий виїзд шведів на прабатьківщину під впливом релігійної
агітації й негативних вражень від примусової колективізації. Але у
1930-31 рр. більшість емігрантів повернулася у рідні місця. В
останні десятиліття асиміляційні процеси серед шведського населення
прискорюються. Нині у селах Зміївка й Костирка (колишні
Альт-Шведендорф і Клостердорф) нараховується близько 80 шведських
сімей. Старожили володіють рідною мовою, зберігають традиційні риси
національної культури, молоде покоління - швидко асимілюється.
До уваги читачів пропонується віднайдений у
фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і
управління України документ, пов'язаний з виїздом шведських
колоністів на прабатьківщину на рубежі 30-х років. Його появі
передували такі події. У 1928 р. в Швецію під приводом лікування
виїхав пастор колонії Альт-Шведендорф Христофор Грос. У листах до
своїх колишніх парафіян він закликав їх наслідувати його приклад.
Зерна цієї агітації впали на благодатний грунт. Місцеві жителі
звернулися з клопотанням до уряду СРСР і одержали дозвіл на виїзд до
Швеції. Певні її політичні кола, прагнучи надати цій події
демонстративного характеру, надіслали спеціальний пароплав, який
прибув прямо до причалу села Старошведське. Майже усе шведське
населення (крім 6 сімей) у червні 1929 р. виїхало на ньому у
Швецію.
Але прабатьківщина зустріла їх далеко не так
приязно, як мріялось. Спочатку їм довелося пройти двомісячний
карантин у спеціальному таборі, а потім було запропоновано кожному
влаштовувати своє життя на новому місці самостійно, без будь-якої
допомоги з боку держави. Витратившись на переїзд і не маючи міських
професій, більшість емігрантів змушена була працювати наймитами у
сільській місцевості. До цього додавався ще й суворий скандинавський
клімат, від якого нащадки шведських колоністів давно відвикли. Тому
незабаром вони почали вимагати повернення в Україну. Після погроз та
бюрократичної тяганини шведський уряд дозволив виїзд. У 1930 р.
повернулися на Бериславщину перші декілька сімей, а в 1931 р. -
решта, крім незначної частини найзаможніших, що, купивши земельні
наділи, залишились у Швеції.
Документ, що друкується нижче, - це лист
першої групи реемігрантів до Центральної комісії у справах
національних меншостей при ВУЦВК з поясненням обставин виїзду та
проханням дозволу на повернення в Україну. Зазначимо, що ця не
досить виважена акція шведського населення, яка стала широковідомою
у країні, справила певний вплив на його подальшу долю, принаймні у
наступні роки. Привернувши увагу державних органів до потреб шведів,
вона зумовила, зокрема, особливості проведення колективізації
шведського села. З одного боку, колективізація проводилась тут більш
повільно, поступово, без форсування, характерних для інших місць
примусовості, розкуркулень і т.ін. З іншого - шведи не заперечували
проти створення ТСОЗів, а потім колгоспів, вбачаючи у них менше зло,
ніж наймитування на чужині. Але і їх поступливість не змогла
завадити ліквідації у кінці 30-х років шведської національної
сільради й згортанню тут національно-культурного будівництва.
Олександр Данильченко
ДОКУМЕНТ
Письмо шведских эмигрантов из Украины
в Центральный комитет
по делам национальных меншинств при
ВУЦИК
16 ноября 1929 года
ПРОШЕНИЕ
Мы, эмигранты из деревни Альт-Шведендорф
Бериславского района Херсонского округа, выехали 22 июля сего года в
Швецию. Это был необдуманный шаг. Мы смешанного немецко-шведского
происхождения. Спустя месяц мы уже убедились, что существующие в
Швеции условия нас не удовлетворяют как в отношении климатическом,
так и экономическом и политическом. Мы обратились к Шведскому
правительству и полпреду СССР с просьбой о разрешении обратно
выехать на Украину. Также об этом мы писали Правительству Украины и
Бериславскому райисполкому. Это было 7 сентября сего года. От члена
партии т. Букашова мы получили обнадеживающий ответ. Мы ждали с
нетерпением. В конце концов получили отказ. Это нас не
удовлетворяет. Мы еще не выписались с украинского подданства и не
сделаем этого ни в каком случае. Мы шведское гражданство не
принимаем. Поэтому мы обращаемся вторично в Центральный Комитет СССР
и Украины о разрешении нам вернуться на старое место жительства. О
том, чтобы нас не вычеркнули из списков землепользователей и
оставили бы нам наши дома. Окажите помощь нашим трем семьям. Если
невозможно поселиться в старом месте, то хотя бы по соседству. Мы бы
охотно присоединились к немцам сельсовета Шлангендорф (вірно -
Шлагендорф, - О.Д.) (Бериславского района). Мы ничего не имеем
против коллективизации и обещаем поддерживать все мероприятия
Советской власти. Мы были и будем советскими тружениками. Мы и до
эмиграции выполняли все наши обязательства. Мы выехали в свое время
не потому, что мы были может быть недовольны Советской властью.
Напротив, благодаря нашей работе мы способствовали установлению
власти рабочих и крестьян. Наши три семьи насчитывают 19 душ.
Мы просим Нацмен и нацсекцию содействовать
нам для получения разрешения на обратный выезд на Украину.
Просим сообщить, нужна ли нам въездная виза
или можно ехать по паспортам консульства.
Просим не отказать в нашей просьбе.
Подписали: Петер Генрихович Кнутас,
Вольдемар Вильгельмович Утас, Иозеф Вильгельмович Утас, Адалина
Утас, Анна Утас, Эмилия Кнутас.
("Відродження, № 2, 1995).
1 | 2
Далі...
|
|
