|
С.Гейко
Пригоди італійців на Бериславщині
Усім відомо, що у заселенні Південної
України після приєднання її до Росії наприкінці ХVIII ст. брали
участь представники різних національностей - росіяни, євреї,
білоруси, поляки, німці, болгари тощо. Цьому присвячено багато
наукових праць. Чимало написано про долю шведських поселенців у
с.Зміївці. Але значно менше відомо, що в іноземній колонізації
Херсонщини взяли участь навіть італійці. Питанням цим переймався
лише ленінградський вчений В.Шишмарьов.
Історія ця має початком далекий 1713 рік,
коли після тривалої усеєвропейської війни за іспанську спадщину
Велика Британія відібрала в Іспанії невеликий острів Менорка у
Середземному морі, який тоді мав важливе військово-політичне
значення. Нова влада запросила до себе на службу чимало євреїв,
греків-християн, що рятувалися від турецького гноблення, а пізніше -
італійців з сусіднього острова Корсика, який потрапив під владу
Франції. Але, скориставшись клопотами Англії у війні за незалежність
її колоній у Північній Америці, іспанці у 1781 р. повернули Менорку
й вигнали усіх євреїв, греків та корсиканців з острова. Залишившись
без прихистку та роботи, останні відпливли до італійського порту
Ліворно, де опинилися у надтяжких умовах. Роздроблена, відстала
Італія не могла забезпечити утікачів житлом, одягом, харчами,
білизною. Тому частина з них повертається на свою історичну
батьківщину - Корсику, де прилучається до боротьби місцевого
населення з новими хазяями. (Відлуння цих подій і досі відчувається
на острові, де місцеві сепаратисти продовжують неоголошену війну з
французькою адміністрацією). Занепокоєна Франція й сусіднє
Сардинське королівство (П'ємонт) приймають рішучі заходи аж до кари
смерті проти переселенців.
Тим часом у далекій Росії Катерина II зі
своїм фаворитом Потьомкіним вирішувала проблеми заселення Південної
України. Дізнавшись про вигнанців з Менорки, у Петербурзі розробили
плани переселення до Херсона, як головного міста Північного
Причорномор'я, менорських євреїв, слов'ян з Венеції та Балкан,
швейцарців з Женеви з наданням їм коштів, житла, земель, свободи
віросповідання, рівноправ'я з місцевим населенням. Для цього
російському генеральному морському комісару в Італії венеціанському
дворянину Моченіго переказали 3 тисячі золотих рублів. Після
ознайомлення через газети з рішенням російської імператриці, серед
італійців розпочалася справжня переселенська лихоманка. До Моченіго
звертаються сотні людей з різних італійських міст та держав; для них
влаштовуються збірні пункти, де надають приміщення, продовольство,
одяг. Але, пересидівши на цих пунктах дощі й морози, навесні
гіпотетичні переселенці розбігаються. У відчаї комісар пише: "Тут
немає нікого, хто віддав би перевагу оселенню у Херсоні найбіднішому
в Італії". Та, усе ж, усіма правдами й неправдами за 1782-83 рр. до
Херсона відправили 5 кораблів з 1056 переселенцями. Серед них було
небагато греків, а більшість - італійці, яких усіх в офіційних
документах називали чомусь "корсиканцями". Що то були за люди?
Достатньо, мабуть, навести слова одного корабельного штурмана:
"майже усі з шибениці". Не дивно, що на останньому фрегаті навіть
стався заколот посеред моря, який ледве вдалося приборкати. Та й не
дивно - серед переселенців було чимало авантюристів, шукачів пригод,
шахраїв, злочинців, гультяїв. Не знайшовши собі місця в Італії, ця
"братія" рушила у пошуках легкого щастя на нові землі.
Наявні архівні документи розповідають лише
про два місцепоселення італійців. Але, якщо про 206 осіб,
розташованих у Станіславі, по-суті більш нічого не відомо, то про
іншу італійську колонію на Херсонщині даних набагато більше.
38 сімей у числі 235 осіб поселили у
шведській колонії поблизу сучасного Берислава у будинках померлих у
попередні два роки від сильної епідемії віспи шведів. У фондах
Державного архіву Херсонської області (ф.14, оп. 1, спр. 1)
зберігається Указ імператриці "дабы вызванных из Ливорна и
присланных для поселения в шведской колонии корсиканцев водворить
твердым основанием на их жителстве". З цією метою італійців наділяли
землею, придатною для землеробства, грошима, річним провіантом,
зерном та звільняли "от всех по земству тягостей, и платежа
поземельных денег чрез десять лет". Шведи, вочевидь, люб'язно
прийняли новачків, оскільки посланий для розділу земель землемір
підпоручник Іванов у іншому документі з того ж архіву доповідав, що
"жители поселяне шведские, равно и карсиканцы водном мессте, почему
иврозделении в земле несогласились, а обще владеть оною как иводном
поселении". Та невдовзі виявилося, що італійці зовсім не бажають
займатися рільництвом, для чого власне їх і розселяли на Херсонщині,
а "перебувають щодня у неробстві". Помічник губернатора бригадир
Синельников - засновник Катеринослава (Дніпропетровська) -
доповідав, що серед новопоселян лише 4 сім'ї подають надію до
землеробства і пояснював: "зрослі і зістарілі при містах і
вправляючись у різних службах не знаходили себе у степових місцях
роботи і тому журилися тим життям". Певно, щоб подолати ту нудьгу,
італійці вже через місяць починають розбігатися, та так, що з 235
осіб лишилося… 4 сім'ї (21 особа). Інші "пробиралися до річки Буг та
до Криму, шукаючи засобу вийти за кордон, і не одного разу бралися
красти у Кизи-Кермені човни, а 12 чоловік з числа утікачів, що
вкрали два казенні човни, як видно на цих і попливли Дніпром у море,
бо й досі як ті човни, так і ці не знайдені". До втікачів були
застосовані рішучі заходи, більшість з них повернули, але на початок
1784 р. італійців у Зміївці налічувалося лише 160 чоловік. Не дивно,
що змінилося до них ставлення і працьовитих шведів, які маючи усього
4-річну пільгу, оговтавшись від епідемії, наполягали на виселенні
італійців.
Зрозумівши марність своїх силкувань щодо
"корсиканців", вже 28 січня 1784 р. князь Потьомкін наказав
упорядкувати їх становище у губернії. Для цього їх усіх опитали на
предмет подальшого роду занять. З тих, хто ще лишився, менше
половини виявили бажання займатися рільництвом, інші планували
ремесло або якусь службу. Вирішивши, що такий ненадійний елемент не
можна тримати на прикордонні, готуючись до нової війни з Османською
імперією 1787-1791 рр., царська влада переселила більшість італійців
на північ - до Павлограду та Кременчука. Подальша їх доля чекає
свого дослідника.
Удруге італійці з Ліворно та Генуї
з'являються у Херсоні вже на початку ХIX ст. Зарекомендували вони
себе вправними мореплавцями, кораблебудівниками, ремісниками,
кондитерами. Але то вже зовсім інша історія.
О.Афанасьєв-Чужбинський
Ново-Бериславська єврейська колонія
Проїхавши версти дві і минувши незначне
сільце Дрімайлівку, ви в'їжджаєте знову до колонії, що простяглася
теж за планом, у якій біля домівок де-не-де посаджені дерева, але де
наче усе говорить вам, що тут живуть не шведи і не німці. Досить
кількох кроків по вулиці і ви здогадаєтеся, що в'їхали до єврейської
колонії. Новий Берислав населений вихідцями з литовських губерній та
Курляндії. Колонія ця і життя у ній, не скажу, щоб лишили у мені
приємне враження, але вразили своєю оригінальністю. Бував я у містах
західних губерній, населених переважно євреями, та усе ж там
зустрічаються інші національності, а тут нікого окрім ізраїльтян, за
виключенням доглядача меноніста, який призначений власне навчати
євреїв господарству. Подавши у приказ відкритий лист, я був з ніг до
голови оглянутий керівними особами, з яких одна негайно побігла у
будинок доглядача. Останній був у відсутності, та дружина його
запропонувала мені у себе квартиру, чим вельми потішила мене,
по-перше тому, що у будиночку помітив я великі вікна, що виходили
безпосередньо на Дніпро, по-друге мені видалася неймовірна чистота
помешкання, а по-третє - довкола цвіли кущі запашної дикої маслини і
вогневидної шипшини. Не устиг я оселитися у новому тимчасовому
помешканні, не встиг мій слуга внести необхідні речі й поставити
самовар, як у сінях постали чоловіка три єврея і я почув розмову
їхню з моїм Іваном:
- А що, твій пан велика людина?
- Ні, не велика, - відповідав Іван зі своїм
малоросійським акцентом.
- А можна йому подавати супліки?
- Не приймає.
- А ми дамо тобі злотий (15 к.).
- Забирайтесь зі своїм злотим до чорта!
- Ай, не сердься! Ми подаємо таку маленьку
супліку.
- Не можна. Та чого ж ви хочете?
- Нас утискають, - промовив єврей, знизивши
голос.
- Я сказав уже вам, щоб забиралися
поздорову.
- Ми дамо тобі два злота.
- А я дам вам по шияці. Йдіть геть! Не
дадуть спочити з дороги.
- Який же ти сердитий! А як тебе звати?
- Іваном. Нащо вам?
- Слухай, Іване, ми люди чесні.
- Знаю я вас, надивився у Бердичеві та
Житомирі.
- Ми бідні й чесні. Адже пан твій з самого
Петербургу?
- Ну то й що?
- Нащо ж він посланий?
- А я хіба знаю.
- Що ж він робить?
- Звісно, сидить та пише.
- А й він сердитий?
- Спробуй полізти у кімнату.
- Ми не посміємо, а хотілося б подати
супліку.
Розмова ставала для мене цікавою, але
приїхав доглядач колонії і євреїв наче й не було.
Новий Берислав на гарному місці. Та,
глянувши довкола, ви неодмінно помітите нечистоту, без якої єврей
обійтися не у змозі. Подвір'я завалені сміттям, на кілках усюди
розвішане ганчір'я і лахміття. У деяких, проте, розведені городини,
та не інакше як за сильним наполяганням доглядача. У кожному майже
подвір'ї коза і шкапа: перша задля молока, друга для поїздок до
Берислава задля різних крутійств і до сусідних сіл з тією ж
потребою. Євреї-колоністи постійно зайняті дрібною промисловістю і в
усій колонії може бути три, чотири чоловіка, у яких успішно йде
господарство, а решта, як мовиться, хто на що здатний. З усього
гадати можна, що поселенці мали на увазі пільги й грошову допомогу,
та з початкових часів землеробство не входило до їхніх розрахунків.
Кожному збудована хатина, дана пара волів, корова, відпущені кошти
на землеробський реманент і відведена земля у широких розмірах, як
загалом у південній Росії колоністам, тобто по шістдесят десятин на
господаря. Чого б, здавалося, краще? Та єврей волів перевів на
шкапу, корову на козу, знаряддя самі по собі прийшли у
непридатність, деякі хатини спустіли, і ось чому колонія має такий
неприємний обшарпаний вигляд. Я бачив хати, що стоять пусткою,
кинуті вже років по два своїми господарями, які шастають десь
далеко, займаючись дрібною торгівлею. Однак по-малу, говорив мені
доглядач, деякі вже звикають до землеробської праці. Дійсно, є
кілька господарів неабияких хліборобів, які наслідуючи німцям, орють
кіньми, хоча загалом на півдні прийнята думка, що цього ґрунту
інакше не можна обробляти як волами. Але цих заможних господарів
вельми мало, інші перебиваються абияк і переважно займаються
поїздками не лише денними, а й нічними. Звичайно, останні не мають
бездоганної мети і, кажуть навколишні сусіди, що трапляється у них
недолік у рогатій худобі й конях, які у Херсонській губернії якось
швидко передаються у гарні руки, особливо до Бесарабії. Про це
говорять не лише у навколишніх колоніях, але й далеко в окрузі.
Доглядач меноніст суворо тримає у руках ввірених йому поселенців і
настійливо вимагає від них, щоби вони займалися польовими роботами,
обробляли городи й розводили садочки біля помешкань своїх. Звичайно,
це не подобається євреям. У полі вони ще орють абияк, обробляють з
натугою й городи, бо овоч можна продати у найближчому місті, але
єврей ніяк не може змиритися з розведенням садочків, тобто акацій і
плодових дерев - як речі, на його думку, геть некорисної. Спочатку
вони запевняли, що на цьому ґрунті не можуть рости дерева. На місце
усіляких переконань терплячий меноніст насадив біля свого будинку
чудовий сад з акацій, дикої маслини, тополь, шовковиць та інших
плодових дерев. Кілька разів під час від'їзду його кудись у справах,
вони в переконання, що ґрунт не родючий, виривали уночі деревця,
підсікали коріння і взагалі робили усілякі капощі, аби знищити нове
насадження. Наполегливий меноніст не звертав на це уваги і невдовзі
будиночок його оточений був густим тінявим садком. Тоді він суворіше
почав вимагати від своїх підлеглих висадження дерев і сини Ізраїля
по-волі-неволі почали ненависне їм діло. Садити вони садять, та
оскільки зовсім не доглядають за деревцями, то й успіху мало, хоча
по вулиці біля кожної хатини стирчить по кілька кущиків акації. Хати
не можуть похвалитися зовнішньою чепурністю, а про внутрішню годі й
говорити: це умова, якої не можна й вимагати від єврея такого сорту,
тим паче, що й багато заможних, що мешкають у містах, вважають
охайність і чепурність не з числа вітхозавітних доброчинств. По
вулиці бігають багаточисельні натовпи дітей, яких у цього племені
завжди така сила, внаслідок ранніх шлюбів і особливої
плодючості.
Першого ж дня мого приїзду до Нового
Берислава, коли після короткої розмови з меноністом, я узявся за чай
в очікуванні обіду, до мене, користуючись відсутністю Івана, боязко
зайшов оцупкуватий єврей і вклонився так, як вклоняються вони в
західних губерніях.
- Ти хто?
- Десятник і фактор.
- Чого ж тобі треба?
- Може, чого потрібно вашій
вельможності?
- Не називай мене вельможністю.
- Як завгодно вашій вельмиповажності.
Побачивши це крещендо титулів, я вже не
наполягав, а мовив:
- Треба б дістати курицю, масла, молока.
Можливо?
- У нас усе можливо.
- Ну, що варта у вас куриця?
- Півкербеля (50 к.).
- Як? Я ж у шведів платив 20 к.!
- Знаю, та які там кури! У шведів куриця
маленька, хирлява, а у нас як індик.
- Ти брешеш, люб'язний десятник і
фактор.
- Навіщо?
- Та так, задля свого зиску. А у яку ціну у
вас глек молока?
- Два злота (50 к.).
- Таких цін я не чув.
- Під час війни…
- Та зараз, слава Богові, повсюду мир, а ти
кажи, що треба.
- Дешевше не можна.
- Тоді йди собі, люб'язний, я знайду й без
тебе.
Єврей почав знижувати ціни і лише після
повторного наказу залишив мене у спокої, а Іван купив за півціни усе
у колонії.
Увечері я рушив на берег. Не встиг я пройти
за село, як чоловік п'ять євреїв оточили мене з принизливими
поклонами. Вони просили дозволу подати прохання, у чому, звичайно, я
їм відмовив. Скарги їх були у тому, що меноніст суворо примушував їх
займатися рільництвом, не дозволяє відлучатися з колонії і вимагає
виконання обов'язків, прийнятих ними при поселенні. Вони наївно
стверджують, що не можуть жити без торгівлі, не приймаючи в
розрахунок, що уряд пожертвував землю і гроші, маючи на увазі лише
їх власний добробут: він саме хотів дати засіб безбідного існування
справжнім пролетарям.
Я від самого початку почав докладно входити
до їхнього побуту, оскільки мені хотілося дізнатися: до якого
ступеня люди ці не розуміють своїх вигод і чи не індивідуальна
зіпсутість причина цих скарг і непроцвітання колонії. Мені здається,
висновок можна зробити один і він не буде далекий від істини, - що
єврейське плем'я, в усякому разі у даний час, нездатне до
землеробства і до сільського життя, якщо останнє не являє поля для
торгівлі і дрібної промисловості. Та й чи може бути інакше? Чи можна
вимагати, щоб єврей був добрим землеробом, коли він увесь вік у
місті чи містечку і займався незмінно якимось ремеслом і промислом,
тобто або сидів цілий день за роботою, або шмигляв по вулицям для
видобування баришів зі свого капітальця усякими засобами. Він мить
бачив плуг і борону і йому навіть з простої цікавості не приходила
думка придивитися ближче до цих знарядь і поглянути на їхню дію.
Знову, з іншого боку євреї надзвичайно працелюбні: між ними рішуче
немає дармоїдів, а кожен обов'язково зайнятий і добуває працею
шматок насущного хліба, якщо навіть праця ця полягала в одному лише
факторстві. З першого разу здасться дивним - чому ж таке працелюбне
плем'я, що вміє з нічого видобувати бариші, не хоче зайнятися
хліборобством, найвірнішим засобом не лише прогодувати сім'ю, а й
забезпечити майбутній добробут. Справа вельми проста. Спокушені
обіцянкою хати, волів, землі, засобів переїхати за рахунок уряду у
місце нового призначення, справжня біднота схопилася за це і рушила
в обітувану землю. Дійсно, за малим виключенням, йшли пролетарі, що
потребували шматка хліба і добували його гіркою працею. Хати їм були
збудовані, відміряна земля, подарована робоча худоба і видані кошти
для закупівлі землеробських знарядь. Здається, зроблено усе, дані
засоби - варто лише зайнятися ретельно хліборобством. Та теорія і
практика не завжди дружно сходяться між собою. За теорією, маючи під
рукою цифру хазяїв, кількість десятин землі, робочої худоби,
прийнявши до уваги якість ґрунту, можна було на папері вивести
середній врожай нової колонії і визначити навіть середній прибуток
колоніста. Та в дійсності справа пішла якось інакше, не скоряючись
статистичним обрахуванням. Щоб людині, яка сиділа усе життя за
голкою чи шилом, звикнути успішно ходити за плугом, навчитися сіяти,
косити, жати, молотити, - навряд потрібно не більше часу ніж
дорослому землеробові вивчитися пошити жупан чи пару чобіт. Та я й
не знаю, що важче. Володіння голкою чи іншими подібними знаряддями
навряд чи легше, ніж багатоскладні сільські роботи, при яких окрім
бажання, уміння, досвіду, що набувається з дитинства, потрібна ще
фізична сила. Візьміть ще одну обставину, на яку, можливо, не усі
статистики звертають увагу. Євреям дані від уряду воли у вигляді
робочої сили, згідно як прийнято на півдні, а для навчання
господарству призначений меноніст, який не лише не зможе орати
волами, але засуджує такий спосіб. Значить, треба збувати волів,
заводити коней; гроші, подаровані для закупівлі дешевих знарядь -
витратити для придбання німецьких, котрі зазвичай кращі наших
допотопних. Чи могли усі ці заходи привести до добробуту? Якщо
німецький колоніст благоденствує, у цьому немає нічого дивного: він
прийшов з Німеччини справжнім землеробом, він привіз свої
вдосконалені знаряддя, він охоче прагнув у новий необроблений край,
і, отримавши незайманий ґрунт і деякі пільги, відразу ж зробився
порядним господарем. Колонізація євреїв виникла з другого начала і
не була добровільним, так би мовити, природнім виразом населення,
яке відчувало себе пригнобленим; а штучним переселенням, спробою
створити безбідний побут для пролетарів…
У даній колонії доволі велика і чепурна
синагога і при ній школа для навчання дітей грамоті. Треба віддати
належне євреям, що вони неодмінно вчать хлопчиків, котрі, навчившись
читати й писати єврейськими літерами, майже не розуміють
стародавньої мови, а лепечуть молитви, затвердивши їх напам'ять, що
проте, зустрічається і не в одного єврейського плем'я. Та не можна
не дивуватися до якого ступеня євреї втратили свою чудову стародавню
мову. Скажемо, у попередні часи переслідувань вони мали з
необхідності використовувати чуже наріччя, але енергійний народ, що
пережив епоху переслідувань, - прагне до розвитку мови своєї.
Дійсно, чудні філологічні долі цього народу.
Новобериславська колонія складається з двох
типів, якщо можна назвати типами литовських і курляндських євреїв,
хоча останні знаходяться у невельми великій кількості. Ні ті, ні
інші не являють різкої відміни, однак коли придивитися ближче і
пильніше, то курляндський єврей буде дещо отесаніше і сама мова його
не має того вискоку і вигуків, що стрічаються у мові віленських
вихідців. Але й ті й інші схильні до бурлакування, і коли б не
пильне око меноніста, половина колонії стояла б пусткою, а
промислові жидки шастали б по навколишнім губерніям, що відбувається
й зараз, лише у малому розмірі. Мені здається, проте, що насильно не
можна зробити з єврея землероба і я вважаю - було б корисніше
віддати землю бездіяльних євреїв якимсь селянам з умовою, щоб вони
займалися поліпшеним хліборобством, за німецькою методою. Багато
колоністів-євреїв, аби лише було дозволено, охоче повернуть
скарбниці витрати, використані на їх переселення, аби лише
прописатися де-небудь у міські товариства. Не знаю, як живуть євреї
у давніх колоніях, чи звикло те поселення до порядку і новому
способу життя, а тут лише п'ять, шість господарів розуміють користь
землеробства, а решта обтяжується сільським побутом і польовими
роботами. У кожному кроці, що робить доглядач для їх користі, вони
бачать пригнічення і по можливості схитряються надувати начальство.
Колоністи найбільш нарікають на доглядача за те, що він вимагає
дотримання чистоти, благодіяльного впливу якої єврей геть не
розуміє, оскільки не можу здобути з неї ні копійки.
- Нехай він б'є мене за те, що погано орю,
сію - тут значить є зиск: більше було б хліба, отож більше грошей;
та за що ж мене штрафувати, якщо я не поливаю дерев чи не вимітаю
двір! Вай, вай! Що мені з деревця? А ще більше - яка мені користь,
що буде чистий двір?
Так говорив один шахраюватий колоніст, що
пропонував мені різні послуги. Я намагався переконати його, що
чистота необхідна людині так як і повітря і, бажаючи, щоб він
зрозумів ясніше мої переконання, навів йому приклад з життя
тварин.
- Адже ти бачив, що й кішка, коли лишень
поїсть чогось чи вимаже лапу, негайно вмивається й витирається.
- Так, точно так, однак кішці це нічого не
варте: їй не треба витрачати води й купувати мило й рушника.
Я не знайшов що відповісти своєму
співрозмовникові проти такої винахідливості єврейського розуму, що
має здатність докладати до усього свою власну аритметику, однак мені
усе ж не хотілося залишити розмову.
- Так невже по-твоєму жити й ходити у
бруді?
- А хіба він заважає?
- Так приємніше ж зайти до чистої хати,
одягти чисту білизну, одяг...
- Куди там! У хаті аби тепло було, а чистий
одяг ми тримаємо для шабашу.
- А навіщо у вас така брудна білизна?
- Змилуйтеся, хто ж буде його часто мити! Та
коли й мити, то воно зіпсується.
- Ти ж бачив як німці живуть чисто.
- Німці інша справа.
- Чому ж інша справа?
- Там так заведено.
- Чому ж вам не завести?
- Нам ніколи.
- Ну вже, люб'язний, це повна нісенітниця!
Німці набагато більше вас зайняті, а ти краще скажи, що ліньки
зайнятися чистотою. Я не знаю, як ви живете: адже увійти до хати не
можна - запах такий що з ніг валить.
- Чому?
- Тому що свіжій людині дихати нічим.
- А нам нічого.
- Звикли, отже.
- Своє ніколи не пахне погано, - промовив
єврей, думаючи що чудово згострословив.
Подальше продовження розмови не привело б ні
до чого, але я говорив опісля про цей предмет з доглядачем. Меноніст
приходив до відчаю від зразкової занехаяності своїх підлеглих і
прийшов до того висновку, що завести у євреїв чистоту й охайність
неможливо ні погрозами, ані штрафами, хіба покласти грошову нагороду
господарці, котра утримувала б охайно своє житло. Цей захід видався
мені оригінальним і вельми дієвим, тому, що єврей за гроші готовий
навіть відмовитися від бруду й нечупарності, - прикро лише, що це не
зручно до виконання.
Моральність колоністів вельми хисткої якості
і близькість міста Берислава причиною, що проти різних вибриків
неможливо нічого вдіяти. Нічні пригоди євреїв здійснюються у
таємниці, а результати цих пригод, втрапивши до Берислава, геть
зникають завдяки діяльності промисловців подібного штибу.
Можна ствердно сказати, що з євреїв важко
очікувати порядних землеробів і яких би уряд не приймав заходів,
єврейська колонія не скоро прийде до процвітання. Промисловість й
ремесла - ось дві галузі, властиві ізраїльському племені, котре на
цій ниві уміє зробити з однієї копійки дві й оживляє країну, в якій
знаходиться. Землеробство, як зазначено вище, не квітне серед
народа, немов створеного для іншої мети. Попри це, є кілька євреїв,
зокрема й шульц, у котрих землеробство доволі порядне. Причиною
останньої обставини, як говорять, були грошенята, привезені при
переселенні і початковий успіх, який заохотив неофітів, що отримали
першого ж року значні бариші. Так чи інакше, однак землеробство
повільно прививається у цій колонії і не знаю чи досягне коли мета
колонізації ізраїльського племені. Любив я дивитися на польові
роботи євреїв. Наприклад, якийсь Гершко виїхав орати у супроводі
Лейби і більшого Мошки. Охлялі шкапи ледве тягнуть плуга, який у
меноністських колоніях йде ледь не клусом. Якщо ви володієте добрим
слухом й розумієте ламану німецьку мову, ви почуєте як Гершко й
Лейба, стьогаючи машинально шкап, розумують про щасливу долю своїх
співбратів, які, лишивши колонії, ходять з дріб'язковими товарами по
навколишніх губерніям, або про тих молодцях, що займаються абияким
ремеслом у містах та містечках. Я питав раз одного:
- Скажи будь-ласка, від чого ви так неохоче
займаєтеся хліборобством, коли воно завжди вигідне?
- А хто вам сказав, що воно вигідне?
- Усі говорять.
- Воно вигідне панам, вигідне багатіям, хто
може найняти чимало робітників, - а мені яка вигода? Наприклад, я
посію 5 чвертей, а отримаю 20 - це вже добре; 5 мушу лишити на
сівбу, можу лише продати 15. Нехай буде 7 карбованців чверть - отже,
я зароблю 105 кербелів. І яка робота! Весна, літо й осінь пропадуть
за 105 рублів! Дайте ж мені 50 кербелів і пустіть мене з кіньми хоча
б у Херсон: я буду нічого не робити, а за півроку зароблю 150
карбованців й поверну вам гроші з великим процентом.
- Та як же ти заробиш?
- Як зароблю? Вельми просто: коней найму, а
сам куплю якогось товару, потім продам, потім знову куплю і знову
продам.
- Але ж і це праця, хоча й не зовсім
певна.
- А неврожай, посуха, сарана! Хіба й тут є
що-небудь певне? Ні, видко Бог поплутав батька мого за гріхи і він
поїхав до колонії.
Цікаві також єврейки на польових роботах.
Відомо, що жінки цього племені не полишають в'язати панчоху ні
хвилини, навіть виконують цю роботу, прошкуючи містом. Геть чисто
так вони роблять це і в колонії. Йде єврейка у поле, наприклад,
обкопувати картоплю. Якийсь маленький Берко чи Волько несуть заступ,
а вона йде тихим кроком і, спустивши за звичаєм з одного плеча
верхній одяг, з завзяттям працює в'язальними спицями. Йде вона так
повільно, наче бажає відстрочити найнеприємніший обов'язок, до
виконання якого береться вельми неохоче. Обкопавши кілька кущиків,
вона сідає на землю і знову береться за панчоху, наче останню роботу
виконує для себе, а картоплю обкопує за панщину.
(А.Афанасьєв-Чужбинський.
Поездка в Южную Россию. -
СПб., 1863. - Ч.1.)
М.Клименко
Святий град Берислав
З давніх давен повелося, що разом з
заснуванням міста чи селища зводили і православний храм, - місце, де
поселяни молили Бога "О Богохранимой стране нашей, властех и
воинстве ея… О граде сем… О всякой души христиан православных…" [1].
Будь-яку справу жителі минулих століть починали з молитви і нею ж
закінчували розпочате. І тому не дивне таке захоплення церковним
життям, яке помітне було на наших землях ще на початку минулого, ХХ
століття.
Загалом відомо, що на місці сучасного
Берислава, ще з середини ХV ст. існувала турецька фортеця Кизикермен
("Дівоча фортеця", - К.М.). Неодноразово запорозькі козаки підходили
під мури цієї цитаделі. Але лише в кінці ХVII ст. зусиллями
об'єднаного українсько-російського війська цей передовий форт
турецької експансії був зруйнований. А вже остаточно він був
розорений "російськими військами, які переслідували Карла ХII в 1709
р. …В результаті підготовки до війни з Туреччиною за приєднання
Криму, Кизикермен був обраний місцем зосередження складів і знаменно
був перейменований в Берислав в 1784 р." [2].
Мандрівнику минулого століття місто являлось
у всій своїй красі. Але найбільшою окрасою, найбільшою святинею
Берислава була Введенська церква. Цей храм з'явився на Бериславщині
одночасно з заснуванням міста. Церква "була сплавлена по Дніпру за
наказом Архієпископа Словенського та Херсонського Никифора з
містечка Переволочна, Полтавської губернії, і встановлена в
Бериславі 29 вересня 1784 р." [3]
Багато цікавого матеріалу про духовне життя
та соціальний і національний склад населення Берислава, а також про
побут бериславців та жителів прилеглих селищ в кінці ХIX ст. надає
звіт Благочинного церков 2-го Херсонського округу, куди відносився і
Берислав, Володимира Новицького Архієпископу Херсонському і
Одеському Іустіану, відісланий 28 вересня 1899 р. В той час
обов'язковими були інспекційні поїздки керуючих єпархією, -
архієпископом чи вікарним єпископом, - по вибраним місцям.
Благочинні до цієї події складали звіт про становище їхнього
благочиння.
Влітку 1899 р. черга дійшла і до Берислава…
Для Архієпископа було складено спеціальний графік перебування на
Бериславщині та в Григоріє-Бізюковому монастирі. (Див. табл. 1)
Таблиця № 1. [4]
МАРШРУТ ПОЇЗДКИ В
ХЕРСОН
І БІЗЮКІВ МОНАСТИР
Як добре видно з таб. 1, Архієпископ
перебував в Бериславі лише один день, - 27 серпня, - але за цей час
перевірив усі міські храми. По результатам перевірки було складено
спеціальний звіт, в якому відмітили добротну діяльність
бериславських священиків.
До приїзду владики було складено рапорт
благочинним 2-го Херсонського округу священиком Володимиром
Новицьким. Звернемось до документа: "В місті Берислав жителів обох
статей до 12 тисяч (для порівняння - 1857 р. все населення складало
6500 душ - К.М. [5]), з них до 10 тис. православних, до двох тисяч
євреїв, душ десять католиків, чотири душі уніатів і три душі
розкольників-безпоповців" [6]. Заняття бериславців кінця століття
були досить різнобічними. "Торгівля хлібна і всяка інша -
мануфактурна та бакалійна, як і ремесла в своїй більшості в руках
євреїв. За виключенням десятка православних купців-бакалійщиків і
торговців виноградним вином та пивом, а також предметами селянського
вжитку, та десятків п'яти більш-менш значних землевласників, - маса
православного населення то живе на хуторах, орендуючи землю, чи
обробляючи її по найму у великих землевласників та орендарів, чи
придивляючись за їх худобою, то в самому місті наймаючись на
навантаження та перевантаження хліба в магазини та на кораблі…" [7].
Цікаво, що таким чоловічим засобом заробляння грошей займались…
жінки. В результаті чого вони рано старіли та обезсилювались, дуже
часто хворіли простудними захворюваннями, тифом та сухотами [8]. Але
разом з цим, жіноче населення кінця ХIX ст. займалось і тими самими
заняттями, що і сучасні нам представниці прекрасної статі -
"торгують дріб'язковими предметами простого домашнього вжитку і
всілякими їстивними припасами. Чоловіче населення займається
рибальством, судноплавством, менше - візництвом, сапожною,
столярною, малярною та ковальською справами". [9]
Разом з цим, автор вважає, що "у всього
православного населення в Бериславі одне бажання: - небагато
поправившись матеріально, шукати життя удалині від Берислава, місця
нездорового, що постійно випробує на собі непривабливий вплив і
різного роду чорноробів, що приходять на заробітки з інших губерній,
і попросту жебраків". [10]
Берислав в кінці минулого століття був
оплотом Православ'я, місцем, де поняття "Бог, вічність, спасіння"
були не просто словами, а сенсом життя. І багатші жителі міста, хоча
і жили дуже далеко від Берислава, - до 60 верст, а інколи і в інших
губерніях, - але вважали своїм обов'язком на храмові свята, на
Різдво та Великдень обов'язково приїжджати дня на два-три "…щоб
виконати обов'язок сповіді та причастя Св. Тайн" [11]. Якби
подорожній прийшов в Берислав в один з літніх місяців, то він би
побачив збезлюдніле місто, так мало жителів залишалось в ньому.
Найбільш багатші виїжджали на свої дачі та курорти, а найбідніше
населення пускалося в паломництво по святим місцям, що разом з
близькістю двох православних монастирів: Бізюкового та Корсунського
"…зберігало Берислав в православ'ї. Іновірець, розкольник та сектант
були нетерпимі для бериславця, якби захотіли пропагувати свою віру".
[12]
Багато місця автор документу відводить
характеристиці духовного життя бериславців кінця століття. В
невеличкому місті діяло чотири Божі Храми: Воскресенський, Успіння
Богородиці, в ім'я Введення Пресвятої Богородиці та кладовищна в
ім'я Всіх Святих. Крім цього планувалося побудувати ще дві церкви
"…одна в селі Козацькому, маєткові князя Трубецького, … інша
готується до побудови іменитими бериславцями в самому Бериславі … на
Миколаївській площі, … через балку Басанку" [13] (але, на жаль, цим
проектам не судилось збутись. - К.М.). В духовному відношенні
бериславці кінця ХIX ст. були дуже набожними людьми. Благочинний в
своєму звітові помічає, що вони "дотримують всіх постів, говіють,
сповідаються й Св. Тайн причащаються, - особливо жінки та діти дуже
часто, а з чоловіків немає ні одного, хто, хоча б раз в рік, не
виконав свій обов'язок сповіді та причастя. Тяжко хворі вікові та
старики всі бажають благодаті і в таїнстві єлеосвячення. Народ
любить свої храми і всілякі при них благочинні заклади, любить ревне
богослужіння, читання та спів, любить свою церкву та
церковнопарафіяльну школу і матеріально дякують за це своїми
приношеннями". [14]
Для покращення рівня освіти в Бериславі
кінця ХIX ст. діяли:
1. Міська бібліотека (за нею наглядав
настоятель Воскресенського храму протоієрей Іоанн
Воскресенський).
2. Шість читалень - при народній чайній
Товариства тверезості, при чотирьох міських школах, при школі
грамоти при Воскресенськім храмі.
3. Морехідний клас.
4. Різні школи (див. табл. 2)
Таблиця № 2
ШКОЛИ БЕРИСЛАВСЬКИХ
ПАРАФІЙ [15]
Завдяки звіту В.Новицького, ми можемо
побачити, що являли собою парафії Берислава позаминулого століття.
Цікавою в цьому відношенні є характеристика парафії Воскресенської
церкви (на її місці тепер знаходиться Будинок Культури). "Вона
поділяється на дві частини: на міських та селянсько-хуторських
жителів. Міська частина ділиться балкою на дві: забалківська на 1/3
більше добалківської… В першій до 1300 душ, а в другій до 1900. В
чотирьох селах приписаних до цієї парафії - Козацькому,
Отрадо-Кам'янці, Миколаївці та Бургунці (Всі ці села є практично
ровесниками Берислава. Найстаріше з них - Бургунка, заснована 16
серпня 1779 р., Отрадо-Кам'янка - 26 травня 1782 р., Козацьке - 9
червня 1782 р. і наймолодше з них, Миколаївка, була заснована
вихідцями з Бургунки в 1817 р. - К.М. [16]), віддалених від храму на
10, 12, 15 і 18 верст, та в деяких хуторах живе до 2000 чол…
Найближчі до свого парафіяльного храму жителі Козацького сердечно
далі від нього ніж селяни інших сіл: дуже рідко бувають в Храмі,
мало благоговійної уваги до Богослужіння, а в результаті і між собою
живуть не мирно. Жителі більш віддалених сіл - Миколаївки і Бургунки
благочинні, відвідують храм приходський, але частіше храми близького
до них Корсунського монастиря, перепливаючи для цього Дніпро, а
взимку переходячи по льоду" [17].
Священицький склад Берислава, за словами
благочинного, був бездоганний і повністю укомплектований (Див. табл.
3).
Таблиця № 3.
СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІ
БЕРИСЛАВА 1899 Р. [18]
Але незважаючи на досить активну роботу
серед міського населення священнослужителів через Богослужіння,
постійні проповіді, роботу читалень та ін., - жителі Берислава,
"…якщо не завдяки прикладу, то під впливом грубого, чужорідного
населення прихожого з інших губерній… і корінні жителі Берислава
страждають на такі ж хвороби: пристрасть до алкоголю з проявами
буйства, прихильність до лінощів, неповага до чужої власності, не
законне подружнє життя, зрада, розпуста, брехня, осуд ближнього"
[19]. Тобто ми можемо побачити певну схожість в побуті та моральних
устоях бериславців ХIX ст. і наших сучасників. І закінчити мені
хочеться словами того ж таки Новицького: "Віриться, що не даремними
будуть і друковане, і живе слово бериславських пасторів і в храмах і
поза ними… проти моральних недугів… і все що робиться щоб побороти
викладені вище пороки дорослих… і охоронити від них, і виховувати в
добрі молоде покоління" [20].
ВИКОРИСТАНА
ЛІТЕРАТУРА:
1. З церковних молитов православного
богослужіння.
2. Военно-статистическое обозрение
Херсонской губернии в 1857 г. - Херсон, 1859. - С. 747.
3. Обозрение епархии в 1899 г. - Державний
архів Одеської області (далі ДАОО. - К.М.), ф. 37, оп. 1, спр. 4046,
арк. 12.
4. Там же - арк. 1 зв.
5. Военно-статистический отчет… - С.
749.
6. Обозрение епархии в 1899 г. - ДАОО, ф.
37, оп. 1, спр. 4046, арк. 8.
7. Там же. - арк. 8 - 8 зв.
8. Там же. - арк. 8 зв.
9. Там же.
10. Там же.
11. Там же.
12. Там же. - арк. 8а.
13. Там же. - арк. 10-10зв.
14. Там же. - арк. 8а.
15. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г.
- ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 9 - 9 зв.
16. Орлова З., Ратнер И. Из истории
заселения Херсонщины. - Херсон, 1993.
17. Обозрение епархии в 1899 г. - ДАОО, ф.
37, оп. 1, спр. 4046, арк. 10.
18. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г.
- ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 10 об. - 12 зв.
19. Там же. - арк. 8 зв.
20. Там же. - арк. 8 зв. - 9.
С.Гейко
Початок 20-х:
Бериславщина в архівних
документах
і на сторінках преси
Нижче наведений матеріал стосується не
якоїсь окремої теми з життя Бериславщини початку 20-х років, а є
своєрідною компіляцією документів з метою дати загальне уявлення про
суспільно-політичне життя наших земляків у 1921-23 рр. Однак, треба
враховувати, що використана лише мінімальна дещиця з багатьох тисяч
документів, що містяться у сховищах Державного Архіву Херсонської
області (ДАХО) та на шпальтах газети "Херсонський комунар". При
цьому майже повністю обійдено теми голоду 1921-23 рр., конфіскації
церковних цінностей,* оскільки вони підлягають окремому вивченню.
Водночас для ширшого ознайомлення з тим важким і суперечливим часом
наводяться деякі матеріали, що стосуються навколишніх до теренів
сучасного району населених пунктів. Абсолютна більшість матеріалів
оприлюднюється уперше. По можливості при перекладі збережено стиль і
орфографію.
[* Див: "Нариси з історії
Бериславщини. Вип.2. - Берислав-Херсон, 2000; "Наддніпрянська
правда" 20, 25 лютого 1997, 22 січня 1998; "Маяк" 13 грудня 1997;
"Молодь України" 12 листопада 1998, 16 лютого 1999; "Україна молода"
4 лютого 1997.]
**********
1920 рік завершив у цілому період т.з.
громадянської війни в Україні. Було розгромлено Врангеля, підписано
договір про перемир'я з Польщею, про господарський і військовий союз
з Радянською Росією. В Україні утверджувався комуністичний режим. Ще
боролися у південних губерніях доволі численні загони Махна, Чорного
Ворона (Михайла Архангела), Свища, Іванова та інші, та цей
селянський рух вочевидь йшов на спад. Втім, саме Нестір Махно
наприкінці 1920-го рушив до Дніпра. 22 грудня з сусідньої
В.Олександрівки до Херсона йде панічна телеграма: "Необхідно вислати
політбюро, маса провокаторів, бандитів і дезертирів. Загін необхідно
вислати. Волвиконкоми і Сіль. ради разом з населенням саботують
роботу проводити неможливо. Скрізь і усюди провокація куркулі і
дезертири на боці Махна, агітують щоб не давати розкладки говорять
не потрібно давати тому що скоро прийде Махно і він нечого не бере і
у нього усе дешеве. Комнезамож розпадається чотири рази збираю збори
не можу зібрати треба прислати два відповідальні працівника для
призначення Головревкомами у В.-Олександрівці і Ново-Архангельську.
Вживайте заходів інакше пізно. Застрайпродкомісар Бушанський" (ДАХО
ф.р. 407, оп.2, спр.3, арк.1). Які там вже були вжиті заходи - хто
зна, та 23 лютого 1921 р. начальник 4-го району повітової міліції
доповідав: "за відомостями отриманими мною від розташованого у сел.
Качкарівці 129 Курського полка і повідомлення Повітміськчека,
паралельно берегу Дніпра по Таврійському боці рухається банда Махна,
за одними даними чисельністю 800 шабель і 2 гарматах, а за іншими -
800 і 1000 багнетів з двома гарматами, маючи на чолі Махна. Учора
зайнята ними Велика Лепетиха. Про подальший рух є три версії: про
переправу на Херсонщину у Бериславі; за другою - переправа має бути
у селі Золотій Балці і третя - очікують переправу у сел. Качкарівці.
Біля Лепетихи, у Каїрах розташований батальйон 129 Курського полку.
У Дудчанах, Саблуківці, Качкарівці є загони того ж 129 полку.
Сьогодні очікують у Качкарівці батарею. Заходи охорони нашого берега
вжиті". (ДАХО, ф.р. 407, оп.3, спр.12, арк.375, 376). Через три дні,
однак, загін махновців у близько 2000 шабель раптово наскочив на
Велику Олександрівку, порубавши кілька десятків комуністів,
міліціонерів, радянських активістів. Чомусь червоні війська були
геть не готові до опору. Отож, "…справи в Увправління знищені,
зброя, що знаходиться при Управлінні, забрана. Частина уцілілих
міліціонерів ще не відомо де ховається". Доводилося тікати.
Начальник 30-го району міліції повідомляв: "у даний час у
м.Береславі спокійно, на лівому березі у м.Кахівка чутна
артилерійська кулеметна стрілянина, з Кахівки евакуювалося Політичне
бюро з арештованими, і у даний час знаходяться у м.Бериславі". Після
наскоку на правобережжя "банди Махна переправилися на лівий берег
Дніпра. Дивізія, що стояла у Ново-Воронцовці, відійшла у напрямі на
село Велику Олександрівку райпродком 4 дні тому виїхав у Дудчани,
лишивши напризволяще продовольство й худобу, міліціонери розійшлися
саботують службу. Нач. району Водовозенко невідомо куди виїхав
тиждень тому. Пом. нач. району Матюхін також поїхав Дудчани, знімаю
з себе усіляку відповідальність за наслідки району. Н-к
Ново-Воронцовської волміліції". У Херсона терміново просили
відрядити "повний штат міліціонерів і підрайонного для Новокам'янки
і трьох Качкарівки з місцевих ніхто на службу міліцію не йде через
не акуратну видачу платні пайка обмундирування і подій останніх
днів". (ДАХО ф.р. 407, оп. 3, спр. 12, арк. 396, 459, 472-475). Та
невдовзі Махно відступив.*
[* Радимо ознайомитися з дослідженням
О.Тимкова "Махновський рух на Херсонщині. - Ново-Воронцовка,
1995.]
Можна було наводити порядок, шукати винних
тощо. Уповноважений бериславського політбюро по боротьбі з
контрреволюцією, спекуляцією і злочинами за посадою шукає "…де у
даний час знаходиться колишній завземвідділу міста Берислава, тов.
Медведев". Уповноважений заготпункту повідомляє земвідділ, що треба
здавати "тваринне падло, яке буде негайно переводитися на
утилізацію. Громадяни, у яких виявиться якесь тваринне падло повинні
здавати таке на завод (адреса: склад Брускіна біля боєн… Особи, що
не бажають підлягати даному розпорядженню, що самочинно вивезли і
скинули де завгодно тваринне падло будуть притягнуті Ветсанітарною
комісією до суворої відповідальності перед судом" (ДАХО, ф.р. 11-р,
оп. 1, спр. 20, арк. 23, 30). У суді тоді працювали 8 осіб: нарсуддя
Г.В.Балакшев (сім'я з 4 чол.), секретар Н.А.Золотаревська (дівиця),
діловод М.І.Краковська (дівиця), народний обвинувач С.Г.Сулим (сім'я
з 3 чол.), консультант Л.С.Деменський (сім'я з 4 чол.), діловод
П.Ф.Скрипка (дівиця), народний слідчий С.Л.Дергунов (холостий) та
судовий виконавець Лопушинський (сім'я з 2 чол.). (ДАХО ф.р. 39, оп.
1, спр. 2, арк. 4).
Після "тваринного падла" узялися за
живе:
"Ольгівському Сіль. Ревкому
Пропоную Вам з отримання цього оголосити
усім громадянам, які мають мисливських собак, що полювання з
собаками категорично забороняється. У противному разі собака буде
убитий, а хазяїн її буде підданий найсуворішому покаранню.
Головревкому" (ДАХО ф.р. 41, оп. 1, спр. 5, арк. 70).
"По Бериславському району відзначена велика
кількість знищених ховрахів, до 35 тисяч штук, що, за визначенням
райземуповноваженого, є половиною до тих, що наявні у його районі"
(ДАХО, ф.р. 11, оп. 1, спр. 28, арк. 43).
Управилися з собаками й ховрахами - нумо, за
людей!
"До політбюро м. Берислава
Обшуком, проведеним у нижчепойменованих
громадян м. Берислава знайдено будівельне дерево, забране ними
самовільно з маєтків нетрудових власників Бериславського району,
т.я. зазначене дерево складає власність держави Рад. Росії і
згаданим особам було оголошено допровадити дерево у двір
земвідділу". Далі йшли прізвища - Кривошея Дементій, Назаренко
Олена, Стародубець Влас, Шевченко Методій, Даниленко Олена. Судячи з
документів, дерево вони так і не здали. Зверніть, до речі, увагу,
власністю якої держави були бериславські дрова?! Це до питання про
"незалежність" України від Москви. Водночас затверджується перелік
"нетрудових господарств, що підлягають ліквідації": Дьяконової Олени
- 340 десятин землі, Малиновської Олександри - 340, Король Зінаїди -
340, хутора Красносельського - 600 (викреслено червоним олівцем),
Лебеденка Олексія - 150, Лебеденка Хведора - 100, Короля Тихона -
100, Карабан Марини - 165, Санжаровської Єлизавети - 143, Чечеля
Микити - 385, Полуденного Никона - 170, Санжаровської Єлизавети (ще
раз?) - 270, Полуденного Авксентія - 460 десятин (ДАХО, ф.р. 11-р,
оп. 1, спр. 20, арк. 8, 55).
Вистачало різних клопотів у влади повсякчас.
4 лютого 1922 р. голова волревкому* Ясменко пропонує усім громадянам
Козацького "негайно пристати для набивання льодовель хоча б одну
льодовлю на село. Це виконати необхідно, оскільки невдовзі крига
може скреснути і громадяни залишаться без льоду, який так необхідний
улітку при хворобі тифу та інш. Головсільвиконкомам пропонується
широко розтлумачити на сходах важливість означеного, щоби кожен
селянин зрозумів, що лід набивається особисто для селян. Вказане
втілити в життя у найшвидшому порядку, уразі не виконання у
найближчі дні головсілревкоми будуть притягнуті до відповідальності,
як вороги народу" (ДАХО, ф.р. 41, оп. 1, спр. 5, арк. 13). Ось і
знайомі нотки з'являються: хто не наб'є криги - той ворог
народу!
[* На території Бериславщини тоді діяли
Бериславська, Козацька, Старошведська, Качкарівська, Тягинська
волості. У жовтні 1922 р. перші три були об'єднані у Бериславську,
Качкарівська з'єднана з Дудчанською, Тягинська лишилася. До складу
Бериславської волості увійшли Бериславська, Тараса Шевченка,
Об'єднаних хуторів, Костирська, Красносельсько-Костомарівська,
Старошведська, Михайлівська, Зміївська, Дрімайлівська,
Новобериславська, Козацька, Володіївська, Бургунська, селища ім.
Раковського, Миколаївська, Одрадокам'янська, Ольгівська сільради. До
складу Бериславського волревкому навесні 1922 р. входили
Бериславська, Об'єднаних хуторів, Тараса Шевченка,
Костомарово-Красносельська та хут. Манджурець сільради.]
Цілу проблему викликало відкриття у
Бериславі більярдної. 22 вересня 1922 р. інструктор Всеобуча
звертається до голови ревкому: "З-за відсутності у м.Бериславі
спортивного майданчика який необхідний допризовникам як культурний
фізичний розвиток, тому 6-й район всеобуча просить дозволити
відкрити більярд де інструктором з цього роду спорту буде сам хазяїн
її гр. міста Берислава Захарченко Семен Андрійович. Причому згідно
заключеного з ним договору він буде надавати більярд у відомі дні
для користування допризовникам цілком безкоштовно, так що відкривши
більярд ми позбавляємо від порожнього вештання допризовників і даємо
їм своєрідний спортивний розвиток". (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 3,
арк. 87). З цього приводу велося листування з Херсоном, звідки через
три місяці зав. Відділом управління повітвиконкому Гебель відповів,
що "з його боку не стрічається перешкод до відкриття у м.Бериславі
при клубі імені 5-ї Річниці Жовтневої Революції - більярдної, за
умови недопущення у ній азартної гри під відповідальність
волвиконкому" (ДАХО ф.р. 1887, оп. 1, спр. 47, арк. 6).
Як бачимо, не хлібом єдиним жив тоді
новостворюваний "радянський народ". Любительський самодіяльний
гурток с.Бургунка під керівництвом Роменського та секретаря Шевченко
звертається до волполітпросвіти, оскільки "бажає поставити спектакль
у сел. Ольгівці у суботу 12-го листопада на що просить вашого
дозволу. Спектакль буде платний ставимо "Наталку Полтавку" (ДАХО
ф.р. 39, оп. 1, спр. 10, арк. 55).
Окрім більшовицьких політпросвіт ще діяли
т.з. "буржуазні "Просвіти". Зокрема 10 травня 1921 р. уповноважений
бериславської організації просить Козацьку волнаросвіту "надати
приміщення театру для концерту "Просвіти" у неділю 22/5 - платний".
(ДАХО, ф.р. 41, оп. 1, спр. 15, арк. 68). Та невдовзі з цією
"Просвітою" комуністи розібралися. Адже виявили, що "переслідує вона
найскромніші цілі: "українізувати" освіту… Ми повинні вивести на
чисту воду "діяльність" цих "щирих" незалежників. А… органам
належало б звернути увагу і… і "за вушко та на сонечко" (Херсонский
коммунар" 25.10.1922). "Просвіти" розігнали. Та дух українства серед
населення був живучий. Група бериславців подала клопотання про
відкриття школи з українською мовою навчання. Виходячи з рішень
чергового з'їзду партії, райвиконком пішов на зустріч.* А 3 вересня
1923 р. на розширеному пленумі райвиконкому ухвалили:
[* Докладніше див. "Маяк" від 3 жовтня
1996.]
"…1) Шлях переходу Рад. апарату на
українську мову визнати вірним, -
2) Визнати необхідним з зазначеного моменту
усім сільрадам на листування установ українською мовою, обов'язковим
відповідати тією ж, спілкуючись і даючи ті чи інші відповіді селянам
українською мовою.
3) Повний і обов'язковий перехід Радапарату
українською мовою визнати з 1 січня 1924 р. отримавши повну
підготовку в учительського персонала на селі" (ДАХО ф.р. 11-р, оп.
1, спр. 28, арк. 106). Минуло майже 80 років, а "радапарат" досі не
навчився українській мові!
Та не лише мовна проблема давалася важко.
Скажімо, у липні 1922 р. зі складу ревкому виводять якогось
Жеребцова "як нездібного і такого, що не відповідає своєму
призначенню" (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк. 16). Чи візьмемо
витяг із зведення секретно-оперативної частини 4-й групи
повітвідділу ДПУ (м.Херсон) від 4 листопада 1922 р.:
"У третьому районі міліції на військовому
форштадті повний безлад, міліціонери щоденно напиваються п'яними і у
такому вигляді зупиняють у нічний час громадян, наганяючи своїми
окриками - стій, хто йде і базарною лайкою на таких паніку. Варіння
самогону дуже розвинуте, що й не дивно з-за споживання такого самими
міліціонерами не кажучи вже про переслідування. Такого роду
поведінкою відзначається і комуніст Пішенко Олександр, Зав. їдальнею
АРА на військовому форштадті. Він сам варить самогон і разом зі
своїми товаришами міліціонерами напивається п'яним ходить з
гармоніями по вулицям і лає базарними словами громадян" (ДАХО ф.р.
1887, оп. 3, спр. 70, арк. 7). Коментарі, кажуть, зайві. У грудні
того ж року до ревкому надійшла заява секретаря земвідділа
Безрученка Фоми Володимировича:
"Призначений завідувачем земвідділом
т.Тоцький невідповідає своєму призначенню і чекати від нього плідної
праці по землевлаштуванню не доводиться. - Тоцький може бути
сторожем чи кур'єром, але у завідувачі не годиться. Заявляючи про се
прошу Ревком призначити іншого завідувача цілком здібного працювати
і з листоведенням позаяк занадто багато роботи, а штат установлений
малий. - Якщо не буде призначений інший завідувач, то я знімаю з
себе обов'язки секретаря і змушений буду піти зі служби, оскільки
для мене занадто важко, тим паче що я страждаю геморроєм і нести два
обов'язки не можу" (ДАХО ф.р. 39, оп. 1, спр. 2, арк. 3). А ось
заява голови бериславського сільвиконкому (Берислав тоді належав до
категорії сел) Гордія Федоровича Новика:
"Я прослужив три місяці Головою
Сільвиконкому і далі неможу нести цей обов'язок голови в наслідок
хвороби і я украй бідна людина немаю ніяких засобів у житті. Прошу
змінити мене з посади, яку займаю" (ДАХО ф.р.39, оп. 1, спр. 2, арк.
12). Можна лишень поспівчувати чоловіку, якого доля чомусь прибила
до будівничих "світлого майбутнього".
2 квітня 1923 р. бериславський райвиконком,
до якого входило п'ять чоловік: голова - білорус Мшар, члени -
росіянка Каретникова, єврей Гольдербіт, секретар районного
партійного комітету єврей Файнгольд і секретар виконкому єврей
Гольдрін (це до питання про українську владу в Україні) слухав:
1. Про поїздку т.Гольдербіта по району:
"Сільрада Тягинка констатується слабка робота Головсільради
Середенка невизнанням революційних законів а керуючись революційною
совістю. Помічені зловживання по справлянню пені з трудгужподатку.
Звітність і списки у хаотичному стані". Ухвалили: зняти Середенка "і
притягнути до відповідальності за зрив Податкової компанії".
"…3. Повна бездіяльність Уповноваженого
Львівських Отрубів т.Бабича - 1) приховування платників 2) Не
збирання податку". Ухвалили - Бабича віддати до суду. Вочевидь, і
Середенко, і Бабич рятували своїх односельців від голодної смерті.
Та кого з п'ятірки "вождів" це цікавило?! А тут ще халепа - з
повітвиконкому за підписами Гебеля і Гольцмана (куди не кинь - самі
"українці"!) надійшла депеша з розносом за страшний гріх: "24-го
листопада цього року від Бериславського виконкому отримана пошта,
загорнута у газету "Херсонский коммунар" від 14 листопада №229, у
якій уміщено звіт про З'їзд Рад. Таке халатне і злочинне ставлення
до справи показує, що працівники на місцях не усвідомлюють того, яке
важливе значення може мати ознайомлення селян зі звітом про З'їзд
Рад, де так багато трактувалося про підняття сільського господарства
і про державну допомогу бідноті, оскільки замість того, щоб
розіслати газети по сільрадам, вони використовуються на загортання
пошти. Голволвиконкому т.Мшару оголошується найсуворіша догана;
Секретаря Волвиконкому Відділ Управління штрафує у розмірі однієї
тисячі рублів зраз. 1922 р." (ДАХО ф.р. 1887, оп. 3, спр. 279, арк.
54). Карати доводилося й своїх підлеглих: "Кожне розпорядження
Ревкому, а також і папери виконувати на протязі 48 год. не пізніше.
Винні у невиконанні зазначених пунктів будуть оштрафовані у I раз у
25000 руб у II раз у 50000 рублів. І у третій раз буде арештований
на троє діб з виконанням службових обов'язків" (ДАХО ф.р. 1887, оп.
3, спр. 279, арк. 1 зв.). Тоді ж затвердили працювати в усіх
державних установах з 10.00 до 16.00 "за офіційним часом".
Що собою являв тодішній бериславський
ревком? До квітня 1922 р. його очолював Дармостук, якого потім
перевели головревкому Старошведської волості. Змінив його Мшар,
членами стали Еміров і Стасенко. Зав. відділами - управління Мшар,
земельного - Димченко, освіти - Еміров, потім Каретникова,
військовим - Бондарчук, комгоспу - Видриган, потім - Ясменко,
здоров'я - Кубля, потім Лебензон, міліції - Петренко, потім Коф.
Треба зазначити, що склад ревкому увесь час змінювався. Ознайомимося
з деякими анкетними даними його членів, обраних 27 жовтня 1922
р.:
- Мшар Антін Якович, народився 1898 р.,
білорус, член РКП(б), за походженням селянин, конторщик, одружений,
студент сільгоспінституту, служив рядовим у царській та Червоній
арміях, нагороджений Реввійськрадою за взяття Криму;
- Каретникова Анастасія Тимофіївна, 27
років, росіянка, позапартійна, з міщан, учитель, дівиця, освіта
середня, до революції - учитель Бериславської гімназії, потім
трудової школи №1 м.Берислава, з 1921 - зав. народною освітою
Бериславської волості, пізніше - завідувачка дитячим будинком;
- Бондарчук Михайло Петрович, 32 роки,
українець, з міщан, бідняк, лимар, співчуваючий КПУ, одружений,
грамотний -закінчив початкову школу, воював у Червоній армії,
працював у Таганрозькому порту;
- Мазуренко Семен Фокич, 26 років, з міщан,
українець, рахівник, позапартійний, освіта домашня, рядовий царської
та Червоної армій, з 1919 - на різних управлінських посадах
Берислава;
- Коробкін Давид Васильович, 23 роки,
українець, селянин, член КП(б)У, холостий, освіта - 2-класне
училище, у дні революції був удома;
- Файнгольд Калман Мойсейович, 34 роки,
єврей, з міщан, столяр, член РКП, одружений, грамотний, під час
Лютневої революції був у полоні;
- Федосеєв Михайло Іванович, 28 років,
великорос (так в анкеті!), селянин, кочегар, член РКП, закінчив
2-класне залізничне училище, працював залізничником. (ДАХО ф.р.
1887, оп. 3, спр. 391, арк. 38-50).
Ревком тримав міцний зв'язок з міським
партійним комітетом, який нараховував 90 осіб з кандидатами та з
трьома комсомольськими організаціями у Бериславі, Козацькому й
Качкарівці з 60 членів, а також з комітетом незаможників, який
очолював Костогриз. У секретних зведеннях надибуємо, що базарні ціни
у Бериславі навесні 1922 р. дуже коливалися: фунт хліба - від 100 до
360 тисяч рублів, м'яса - 130-160 тис., сала - 160-850 тис., масла -
140-600 тис., а цукру доходила до 1 мільйона 200 тис. рублів.
"Зустрічається багато крадіжок із застосуванням зброї", "Постачання
міліції дуже погане необхідні для неї озброєння, оснащення і
обмундирування", "У Бізюковому монастирі 3 священика, 2 диякона, 6
ченців". А ставлення населення до радянської влади - постійно
"байдуже". Це до питання про масову підтримку і "тріумфальний хід
Радянської влади" (ДАХО ф.р. 407, оп. 1, спр. 176). Але на гору, як
і зараз, йшли бадьорі телеграми-одобрямси:
"Волз'їзд Рад Тягинської волості вітає
вождів пролетарської революції в особі Раднаркома і свій
пролетарський повітовий центр. Волз'їзд твердо вірить, що наш
керівний орган, в особі Раднаркома, буде і повинен стояти так само
твердо на своєму посту, як і до цього часу, поборюючи розруху і
голод, і що під керівництвом Раднаркому ми також віддамо усі сили на
підняття зруйнованого господарства і боротьбу з голодом. Хай живуть
вожді великої пролетарської світової революції - Ленін, Троцький,
Раковський, Калінін і соратники! Хай живе виразник волі пролетаріату
- Комуністична партія! Хай живе єдиний пролетарський трудовий
фронт!" ("Херсонский коммунар" 29.10.1922).
Натхненним такими гаслами вождям усіх штибів
було, що називається, море по коліна. Тож народжувалися химери. У
той час коли лише від голоду у Херсонському повіті* офіційно (!)
зареєстрували понад 30 тисяч смертей, а голодували більше 148 тисяч
чоловік ("Херсонский коммунар" 16.11.1922), мала президія - трійка
повітвиконкому у складі Радченка, Гебеля і Агронова наказує:
"Виходячи з того, що чимало волостей у повіті ще й до цього часу
носять назви старих поміщиків, вирішено перейменувати наступні
волості: "Вел.Олександрівська - ім. Леніна, Володимирівська -
Фрунзе, Качкарівська - Петровського, Ново-Воронцовська -
Раковського, Березнеговатська - Жовтня, Снігурівська у Бармашовську,
з залишенням назви села Снігурівки…" ("Херсонский коммунар",
20.11.1922).
[* До Херсонського повіту входили з 17
липня 1922 р. Бериславський, Володимирівський, Березнегуватський,
Великоолександрівський, Херсонський, Снігурівський та
Нововоронцовський райони.]
А ось ще:
"Перейменування колонії Львове.
Херсонский Виконком затвердив постанову
Львівської сільради про найменування колонії Львове іменем
Володарського" ("Херсонский коммунар" 15.12.1922).
Закінчу короткий огляд архівних матеріалів з
життя недавнього минулого нехитрими частушками "Продналог и
крестьянство", що їх видрукувала головна повітова газета "Херсонский
коммунар" 1 жовтня 1922 р. за підписом "Дядя Яков":
"Запрягу сейчас коня,
В загконтору полечу.
Примут хлеб там у меня,
А потом - ешь не хочу!
Облигацией заемной
Продналог полегче сдать,
А с квитанцией приемной
Легче на сердце гулять.
Ну, кончай моя гармонья,
В загконтору я спешу
И
что в срок сдал, скидку ноне
С продналога
получу".
Одне слово: яке життя - такі й вірші!
Коротко про авторів
Афанасьєв-Чужбинський
Олександр (1816-1875) - відомий український поет,
письменник, науковець, мандрівник, друг Т.Шевченка.
Гейко Сергій, учитель
історії та права Бериславської загально-освітньої школи № 3, голова
районної організації Товариства "Просвіта".
Данильченко Олександр,
кандидат історичних наук, нині - Представник України при СНД у
Мінську, уродженець Берислава.
Дяченко Олег, за фахом -
історик, нині - головний спеціаліст Бериславського районного
відділення Пенсійного фонду України.
Клименко Микола, учитель
історії та права, заступник директора з навчально-виховної роботи
Шляхівської загальноосвітньої школи.
Ратнер Ізраіль, колишній
старший науковий працівник Херсонського краєзнавчого музею,
завідуючий відділом дореволюційних фондів, співавтор книжок "Херсон.
Улицы помнят", "Из истории заселения Херсонщины".
Сергійчук Володимир, доктор
історичних наук, професор Київського Національного університету ім.
Тараса Шевченка.
1 | 2
|
|
