|
Бериславщина: рік 1903. - К.-Херсон-Берислав: Просвіта, 2006. - 79 с.: іл. - (Нариси з історії Бериславщини. Вип. 6).
ISBN: 966-8547-63-2
ВІД УПОРЯДНИКА
6-й випуск „Нарисів з історії Бериславщини", що періодично видається районною організацією Товариства „Просвіта", присвячений історії краю 1903 року. Книга не містить архівних матеріалів, коли такими не вважати підшивки губернської газети „Юґ" зазначеного року. Саме кореспонденції цього видання, які стосуються Бериславщини, є змістом даної брошури. „Юґ" на початку минулого ХХ століття була єдиною популярною газетою Херсонщини. Довгий час видавав та редагував її відомий громадський діяч, учений, журналіст Віктор Іванович Гошкевич (1860-1928). З 1890 р. він працював секретарем Херсонського губернського статистичного комітету, у 1898-1907 рр. був редактором „Юґа", займався археологією і, зокрема, став фундатором Херсонського історико-археологічного музею (зараз - обласний краєзнавчий музей).
Майже усі номери „Юґа" за 1903 р. добре збереглися у краєзнавчому відділі Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Газета виходила щодня (!), окрім святкових днів, великим форматом і усебічно охоплювала життя як імперії у цілому, так і губернії, зокрема. Знаходилося чимало місця й для міжнародних новин. Думається, такій організації роботи й оперативності варто повчитися через понад 100 років нинішнім газетярам.
У даній книзі зібрані усі дописи до „Юґа", які були видрукувані на шпальтах газети 103 роки тому і стосуються подій у сучасних межах Бериславського району. Як я вже писав у попередньому випуску „Нарисів...", читаючи тодішні новини, не полишає думка, що усе повторюється і історія вчить лише тому, що нічому не вчить. Адже постійно зустрічаєш нарікання на знайомі й до-сьогодні проблеми: байдужість, малограмотність населення, антисанітарія, відчайдушна нудьга, хуліганство, крадіжки, розбої, бійки, пияцтво, брак коштів, земельні чвари, бродячі собаки, темінь на нічних вулицях, чиновницька тяганина... Мабуть, єдиною відрадою для мешканців були гастролі у Бериславі знаменитої української, або, як тоді писали, малоросійської, трупи акторів під керівництвом корифея вітчизняного театру Панаса Саксаганського, у складі якої окрім самого керівника виступали знамениті артисти Г.І.Борисоглібська, Л.П.Ліницька, М.К.Садовська та інші.
... Попередній, 5-й випуск „Нарисів з історії Бериславщини" називався „Бериславщина: рік 1905". Нинішній випуск „перескочив" назад через один рік. Вочевидь, наступний буде присвячений 1904 року. Хтось може спитати, чому обрана саме така хронологічна послідовність? На це є певні причини пошукового характеру, а поки будемо вважати, що це примхи упорядника.
При підготовці видання здійснено переклад кореспонденцій українською мовою. При цьому я намагався якомога точніше зберегти граматику, пунктуацію, орфографію та стилістику оригінальних текстів, дух часу, колорит обох мов і особливості тодішнього правопису. Хоча виникали певні труднощі, оскільки вряди-годи зустрічалися слова чи вирази, які давно стали архаїзмами у самій російській мові, а в українській відповідників їм немає й поготів. Тому, коли читач побачить граматичні чи пунктуаційні недоречності, то прошу враховувати, що це не помилки, а достеменне передання оригінальних текстів газети „Юґ". Лише у поодиноких випадках виправлені явно друкарські похибки. Ініціали осіб, яких вдалося ідентифікувати, також перекладені українською; в інших випадках збережено російське написання ініціалів.
Деякі скорочення розшифровуються у квадратних дужках, при цьому те, що знаходиться у середині дужок, додане упорядником.
Уміщені окремою вкладкою фоторепродукції не обов'язково безпосередньо стосуються 1903 р. Оскільки історико-краєзнавчі пошуки тривають багато років, видається за необхідне знайомити читачів з ілюстрованим минулим Бериславського краю по мірі отримання фотодокументів.
Висловлюю щиру вдячність за сприяння у виданні даної книги Бериславській районній раді (попередній голова Алябова Т.А.), депутатам районної ради, районній державній адміністрації (голова Дешко М.В.), працівникам районного відділу культури (начальник відділу Полегенко Л.В.), колективу Бериславської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 (директор Гейко А.І.), директору районного краєзнавчого музею Солодкій Т.С., голові Херсонської обласної організації ВУТ „Просвіта" імені Тараса Шевченка Олексюку О.В., мешканцю Берислава Баю В.Г. та активістам Бериславської районної організації Товариства „Просвіта".
Окрема щира подяка усім працівникам краєзнавчого відділу Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара та працівникам Державного архіву Херсонської області, без допомоги яких видання „Нарисів з історії Бериславщини" було б взагалі неможливим.
СЕРГІЙ ГЕЙКО
3 (16) січня:
„За вказівкою херсонського справника, що дана у телеграмі на його ім'я пристава1 міс.[та] Берислава, затриманий у с.Качкарівці четвертий учасник здійсненого у ніч на 22-е вересня ц.р. [мається на увазі 1902 р. - Упор.] нападу на економію Флорентія Малявіна, який виявився унтер-офіцером А.С.Листопадом, Катеринославськ.[ої] губ.[ернії], Верхньо-Дніпровського п.[овіту], села Дніпрово-Кам'янки. У квартирі Листопада, що поселився у с.Качкарівка, разом зі своєю дружиною, наприкінці жовтня місяця, знайдений один з револьверів, відібраних у п.Малявіна при нападі. Листопад зізнався у співучасті з іншими особами, ще раніше арештованими, у сказаному розбійницькому нападі і зараз ув'язнений у херсонському тюремному замку".
9 (22) січня:
„Судова хроніка.
7-го січня під головуванням члена суду Є.К.Чугори при членах А.А.Гегері та В.А.Білоусову і товар.[ишеві] прокурора Н.П.Ратькову, відкрилася перша у цьому році сесія кримінального відділу херсонського окружного суду за участі присяжних засідателів...
...слухалася справа про колоністку Х.Вебер, яка звинувачувалася у тому, що на хут.[орі] Вольтера біля сел.Клостердорф2 Херсонського повіту, вона від впливом страху і сорому задушила свою новонароджену дитину. Дитина була знайдена її хазяями у діжі мертвою, а дитяче місце у печірці тієї ж кімнати, де вона її й народила. Звинувачена дає пояснення суду через перекладача; вона себе винною не визнала, пояснюючи, що пологи були дуже тяжкими, з-за чого вона на деякий час упала у безпам'ять, з якого стану вийшла лише під ранок, коли побачила у ногах у себе дитину, яка лежала спиною догори. Дитина ознак життя не подавала, чому вона її й поклала до порожньої діжі до віддання землі. Про те, що сталося, не заявила хазяям, оскільки біля них постійно товклися діти, яких вона соромилася. Захищав Х.Вебер пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Л.Лемперт. Розтин трупа дитини відбувався через 5 днів після її смерті, тому причини її смерті установити достеменно не вдалось. Присяжні винесли підсудній виправдувальний вердикт".
10 (23) січня:
„Берислав. (Свята просвіти). На тлі нашого сірого, небагатого враженнями життя, ми із задоволенням відзначили два свята просвіти, яке було вдало замислене і тому викликало повне співчуття місцевої інтелігенції. Одне з цих свят було присвячене пам'яті великого печальника народного, поета-громадянина М.О.Некрасова і співпало саме з днем двадцятип'ятиліття від смерті поета. Не дивлячись на те, що про це згадали у нас лишень напередодні урочистостей, симпатична думка зібратися в ім'я „поета скорботи народної" швидко облетіла і зібрала не лише місцеву, а й окружну інтелігенцію. І хоча вечір 27 грудня мав чисто імпровізований характер, але старанні розпорядники усеж-таки зуміли якимось дивом зладнати і доволі пристойний портрет поета, і щось приготувати для читання про М.О.Некрасова і „із Некрасова". Усе це, перемінно із співами, грою на піаніно, на грамофоні і навіть на гитарі, непомітно наповнило вечір, позбавлений, здавалося, якоїсь то було програмності. Дух поета непомітно витав і об'єднував на ідейному ґрунті різнорідні елементи місцевого т-[оварист]ва, яке заледве не уперше зібралося у такому повному складі. При цьому навіть найзавзятіші стукальники і винтери3 мали можливість наочно пересвідчитися, що можливо й не дурно провести вечір і без карт, що „парадний под'єзд" здатний звинтити мисленний апарат і навести на роздуми не менш благодатної якості, аніж які витребовуються задля обдурювання один одного за зеленою тканиною4, і що емоції, які збуджуються жирними окороками і міцними винами, нічим не вище емоцій, котрі викликаються бодай у душі „убогою і нарядною". У багатьох тут саме зародилася думка, що не дурно було-б частіше збиратися місцевій громаді з метою об'єднання на ґрунті літератури, музики, співів, і цим внести оновлення у жалюгідне, безідейне життя розріджених інтелігентів. Подивимося, чи достатньо визріла місцева громада, аби ця симпатична думка, навіяна святом просвіти, дала реальні результати. А поки що, треба сказати, „дякую серцем" ініціювальникам цього свята і побажати, щоб їх енергія і у майбутньому знаходила пристосування у цьому напрямі.
Інше свято просвіти, про яке ми з не меншим задоволенням повідомляємо, - це свята училища, які щорічно організуються адміністрацією нашого міського училища на Різдвяні свята для учнів і учениць усіх наших шкіл (благо - обширна актова зала міськ.[ого] училища сповна підходить для улаштування у ній подібних свят). У минулому році тут була улаштована шикарна ялинка з літературним вечором, дитячими іграми, хорами та інш. На це дитяче свято співчутливо відгукнулася уся громада. І, завдяки уміло складеній і добре приготовленій програмі, свято вийшло на славу. Важко було визначити, хто більше усіх радіє: чи дітки, котрі ніколи не бачили нічого подібного, чи їх батьки, які так само бачили і ніколи й у помислах не мали, щоб їх замурзана дітвора здібна була своїм читанням і співами викликати такий усезагальний захват; ми й не говоримо про радість інтелігенції, люб'язно запрошеній на ці свята, котра отримала сугубе задоволення, радіючи і за дітей, і за їх рідних, і за успіх їх трудівників-учителів, що вносять чисту радість у добрі душі „малих цих". Цього року програма цих свят була ще більш цікава, оскільки, окрім віршів, чудово вивчених учнями та ученицями різних шкіл, учнями міського училища була вивчена і поставлена на сцені ціла класична комедія „Нєдоросль", незабутнього Фонвізіна (з купюрами, звісно, необхідними у даному випадку). При цьому найважча роль Простакова так артистично була виконана учнем міськ.училища А.Зільбершмідтом, що у нього могли б поучитися виразності, ясності і чистоті дикції багато й багато хто з наших „любителів". Роль Кутейкіна також вельми вдало була проведена учнем Г.Балакшевим. У другому відділенні вечора виступили 8 читців і читальниць, які відмінно управилися із своїм завданням. Особливо витримано, стильно і навіть „з настроєм" було прочитано „Бурлак" Нікітіна учнем народної школи Омельченком. У цьому відділенні, окрім учнів, виступили ще й учительки: О.Х.Фальман та М.Д.Парамонова, які викликали своїм художнім читанням дивних перлів надсонівської поезії („Іуда", „Християнка") цілу бурю захоплення. Окрім того, малюками були поставлені ще дві сцени: комедія „Маленький Дон-Кіхот" і „Білосніжка", казка у 3 діях. Увесь цей величезний літературний матеріал був розподілений з деякими повторами на 2 вечора, що зібрали у гостинні стіни нашого розкішного міського училища масу не лише юної, а й дорослої публіки. І усім було добре на цьому святі просвіти. Треба було бачити захоплені личка забалківських та пойдунівських5 школярів, коли їхні приятелі чинно виходили на сцену „для представлення": обличчя витягнуті, оченята блискають і ріт до вух за найменшого задоволення!.. Такої вдячної публіки мало де знайдеш. Дякуємо, щиросердно дякуємо адміністрації нашого міського училища, котре чимало попрацювало над улаштуванням цього свята. Дякуємо й усім тим, хто своєю кишенею сприяв успіхам справи і виказав допомогу бідним учням. Усього було офіровано біля 300 карбованців, переважна частина яких пішла на купівлю одягу та взуття для незаможних учнів та учениць. Між іншим, тканини для форм було роздано 150 аршин, чобіт 32 пари, черевик 17 пар, сукні 30, панчіх 15 пар, хусток 15. Потім, усім виконавцям планується подарувати по розкішному екземпляру твор.[ів] Фонвізіна. Низка таких свят просвіти як некрасівський та училищний, мають безспірне значення для розвитку суспільства на ідейному ґрунті - у майбутньому, звичайно, а поки важливо уже й те, що малорозвинутому суспільству цим шляхом прививаються благородні смаки і культурні звички. Сійте-ж розумне, добре, вічне!..".
11 (24) січня:
„Берислав. (Відкриття міського банку).
3 січня, у приміщенні міщанської управи, після молебну, був відкритий міський громадський банк імені Дмитра Даниловича Санжаровського, що за життя офірував 10.000 к.[арбованців] на цей заклад. Згідно покійної мрії покійного благодійника, віднині бідний трудівник, ремісник чи чорнороб, у хвилини матеріальних злигоднів, знайде собі посильний кредит, уникаючи чіпких рук куркуля. Якщо для розквіту новонародженого кредитного закладу необхідно більш широке поле діяльності, то побажаємо, однак, правлінню цього банку не забувати завіти покійного благодійника - приходити на допомогу бідному бериславському обивателю. Після зворушливого слова, присвяченого пам'яті Д.Д.Санжаровського, захоплений шанувальник і відданий друг покійного благодійника та видатного громадського діяча, лікар А.М.Когон запропонував тим, хто зібрався на урочистості відкриття міського банку ушанувати пам'ять Д.Д.Санжаровського заснуванням 2-х стипендій при бериславському 4-класному училищі, для одного християнина і для одного єврея. Ця симпатична пропозиція була зустрінута щирим співчуттям у широкому колі шанувальників і друзів покійного благодійника, і пожертви у капітал для стипендій імені Д.Д.Санжаровського дали на протязі 2 днів понад 200 крб. Хай послужить дане величання пам'яті видатного громадського діяча заохоченням для живих. Ми чули, ніби хтось з гласних6 нашої думи7, великий землевласник, виказав намір офірувати8 капітал на заснування своєї власної стипендії. Честь і хвала чулому і доброму серцю!".
16 (29) січня:
„Берислав. (Недільна хроніка).
8 січня, біля 5 год. вечора спалахнула пожежа у сараї Воскресенської церкви, якою знищений дах. Сарай ніде не застрахований. Збитків заявлено на 360 к.[арбованців]
- 11-го того ж місяця, на світанку на відстані 1/4 версти від міста знайдений був труп бериславської міщанки Уляни Кириченкової. Нещасна напередодні вирушила по кризі до Каховки гостювати до знайомої і більше не поверталася. Покійна Кириченкова, як говорять, за життя страждала чорною хворобою, тому, треба гадати, що припадок стався з нею по дорозі, де вона й замерзла. Інших припущень бути не може, оскільки при огляді трупа слідів насильства не виявилося.
- Того ж числа перед вечором у б.[удинку] Короля знайдена на печі мертвою місцева міщанка Катерина Єрмакова. З усього видно, що Єрмакова учаділа, оскільки у тій само кімнаті знайдена пара задихлих курей. Цікаво у даному випадку наступне: небіжчиця Єрмакова, жінка дуже бідна, дуже любила котів; у квартирі у неї завжди можна було нарахувати не менше десятка різних величин котів; аби прогодувати улюбленців, вона не соромилася випрохувати для них їжу у сусідів. І ось саме ці улюбленці геть вигризли обличчя покійної так, що на ньому не лишилося ані шматочка м'яса; очі також були виїдені. Коли на ранок у квартиру небіжчиці явився пристав Дрімлюга, то його очам постала наступна картина: на трупі Єрмакової спокійнісінько сиділа кішка і продовжувала гризти вухо".
„Тягинка, с.Херсонського
повіту (Невдала крадіжка. Потопельник).
Селяни с.Тягинки Олексій Середенко, Іван Шевцов та Олексій Шуліченко, викравши у сусідньому хуторі у Арона Шешеловського вола, зарізали його і частину останнього устигли зготувати собі на їжу, решта м'яса у них відібрана поліцією, що розшукала викрадачів, які у здійсненій крадіжці щиро-сердно зізналися. Усі обвинувачені відправлені зем.[ському] нач.[альнику] 10 діл.[ьниці] Херсонського повіту.
- Труп потонулого 10 січня у р. Дніпрі міщ.[анина] Мирона Бровіна знайдений 11 січня і відданий землі".
25 січня (7 лютого):
„Тягинка, Хер.[сонського] п.[овіту] (Ялинка).
4-го січня, за прикладом минулого року, у нас у земській школі відбулася ялинка для учнів на кошти, офіровані, на пропозицію учителя Бореймагорського, частиною попечителем школи А.І.Волохіним, а частиною приватними особами. На 6 год. вечора, у великій класній кімнаті, де знаходилась чудово-оздоблена ялинка, зібралися усі учні і, на запрошення завідувача школою, майже уся місцева інтелігенція зі своїми дітьми. Ялинка була засвічена при виконанні організованим учителем Б.[ореймагорським] з учнів і любителів хором гімну „Боже, Царя Храні" і „Коль славєн", після чого учнями були прочитані чимало віршів, басен і сцен в особах, а хором виконано кілька російських пісень, як: „Славься! Славься!", „Мноґіє лєта", „Гєй, славянє!", „Ой, ти, Днєпр", „Собірайтєсь птічкі" та інш. На завершення усім учням роздані подарунки: найбіднішим сувої тканини на одяг, старшим класам книжки, а молодшим лише солодощі і деякі прикраси з ялинки. Як читання віршів, так і виконання хором пісень пройшли пречудово і узагалі цей вечір, завдяки трудам і старанню учителя Б., доставив дітям й усім запрошеним рідкісне задоволення".
29 січня (11 лютого):
„Берислав. (Засідання думи). В останньому думському засіданні було розглянуто заяву інспектора міського училища про відведення ділянки землі для улаштування свята деревонасадження, у якому братимуть участь не лише учні міського 4-класного училища, а й усіх інших училищ. Заяву цю прийнято думою і земля відведена біля старого кладовища, причому місто зобов'язалося приготувати усе необхідне для насадження дерев. У тому само засіданні думи було прийнято доповідь міського голови про виклопотання гласному думи А.І.Живодару звання почесного громадянина, при чому особистий „друг" п. Ж-[ивода]ра гл.[асний] К.Санжаровський залишився, як і треба було очікувати, при „окремій думці", яку для нього складає відомий у нас підпільний діяч. Прийнята доповідь міського голови щодо встановлення у будинку міського училища портрета Є.Н.Пономаренка. Тоді ж ухвалено внести доповідь про висунення на нагороду міського голови Г.З.Сулима".
„Львове, кол.[онія] Херсонського п.[овіту] (50-річний ювілей С.Н.Сомова). У місцевій синагозі9 за великого скупчення народу був відслужений молебень з нагоди 50-річчя ювілею державної служби п.Управляючого Херсонсько-Бесараб.[ського] Упр.[авління] Держ.[авного] Майна С.Н.Сомова. Принагідне слово було сказане місцевим учителем російської школи, який, схарактеризував бездоганну діяльність шановного ювіляра на ниві Державної служби, вказав, між іншим на заслуги ювіляра по відношенню до підвідомчих йому колоністів. Затим слово було надане п.Штейнберґу (старості місцевої синагоги) і місцевому духовному рабину. - Насамкінець учитель прочитав уголос текст відправленої ювіляру телеграми від імені громад євреїв-землеробів кол.Львової, Херсон. повіту наступного змісту: „Вітаючи ваше Превосходительство зі щасливим днем 50-річчя ювілею вашої державної служби, ми, з почуття вдячності за толерантність Вашу, неослабну енергію на захист законних прав наших, за справедливість і гуманне ставлення Ваше до нас, підвідомчим Вам колоністам, наважуємося, висловити вдячність особистим Вашим гідним заслугам на користь нашу й усієї дорогої нам, вітчизни Росії, цим підтвердити наші щирі побажання Вашому Превосходительству довго жити і бути здоровим на благо общинного землеробства, що складає основу російського державного устрою, додаючи при цьому, що добра пам'ять про вашу-бездоганну державну діяльність залишиться у нас і нащадках наших на вічні часи".
Того ж дня у нас був відслужений молебень з нагоди 40-річчя філантропічної діяльності барона Б.О.Гінцбурґа".
31 січня (13 лютого):
„Берислав (Потреби міського благоустрою). Освітлення міста проводиться у нас хазяйським способом, і треба зізнатися, наші хазяї міста не балують у цьому відношенні міських обивателів. Не кажучи уже про малочисельність ліхтарів і про кількість гасу, що відпускається на ліхтарну лампочку, економія у світлі доходить до крайнощів; так, у ті ночі, коли очікується місяць, місто геть не освітлюється, хоча б і місяць сходив опівночі; обивателі у такі ночі, потрапляючи на вулицю, падають і перекидаються у брудних калюжах, розбивають собі лоби об стіни будинків і загорожі, і повертаються додому із власними ліхтарями під очима. Цей морок уявляється не зручним і у значенні припинення і попередження місцевою поліцією, до слова сказати, занадто малочисельною, що складається усього з 12 чоловік, на 14 тис. населення - нічних пригод і злоумислів. Як-би не були мізерні наші міські засоби, але додати обивателям трішки світла, необхідно. Також необхідно упорядкувати і пожежну справу у нашому богоспасаємому граді. Наш пожежний обоз - це іграшка для дітей, а команда його набрана з бору та з сосонки; це прийшлі робітники, які зберегли зі своїми костюмами і картузами звичну неповороткість, занадто мало схожі на пожежних. Про боротьбу з вогнем вони мають таке-ж поняття, як про оперний спів і французьку мову. В усякому разі від них нічого не можна вимагати. Та й посилати їх у вогонь не можна, бо немає не лише костюмів з неспалимого сукна, але навіть касок, без чого, звичайно, у вогонь не полізеш".
4 (17) лютого:
„Московському губернському предводителю дворянства кн.[язю] П.М.Трубецькому міністерством землеробства присуджена премія імені Імператора Олександра ІІІ у 3000 карбованців за найкраще російське виноградне вино з виноградників у маєтку Козацьке на Дніпрі".
5 (18) лютого:
„3 лютого у кримінальному відділенні херсонського окружного суду за участі присяжних засідателів ... було розглянуто справу А.Бенісовича, ... що викликало жвавий інтерес у публіки до підсудного. А.Бенісович обвинувачувався у тому, що він украв у свого хазяїна гаманець з 1.051 крб. 20 коп. Обставини справи такі:
24 серпня 1902 р., у м.Бериславі, у міщ.[анина] І.Полнера зник гаманець, у якому було понад 1000 крб. З прочитаного обвинувального акту видно, що Полнер, сидячи у себе у хлібній коморі з П.Мінгелем, розплатився з останнім за куплений у нього хліб, причому дістав з кишені гаманець з грошима, який потім поклав на стіл біля себе. Випивши могарич, Мінгель зібрався їхати додому, а Полнер пішов провести його за поріг. У коморі у цей час були служки Полнера Ф.Пшикун і А.Бенісович. Полнер повернувся негайно у крамницю, посидів тут, підбив підсумки по книгам і, заперши крамницю, пішов додому, але по дорозі він виявив відсутність гаманця. Обшукавши усе й усіх, Полнер звернувся до поліції, яка арештувала Бенісовича і пристрашила його, примусивши зізнатися у тому, що він знайшов гаманець Полнера у коморі під столом і утаїв про це, бажаючи скористатися грошима. При цьому Бенісович указав і місце, де він сховав знайдений ним гаманець, у якому виявилося 1051 крб. 20 коп., тобто усі ті гроші, що були у ньому до зникнення. Допитаний як обвинувачений Бенісович не визнав себе винним у крадіжці гаманця з грошима у свого хазяїна, Полнера і пояснив, що після виходу Полнера і Мінгеля, він знайшов гаманець. Не знаючи, що гаманець належить хазяїну, він не дивлячись скільки у ньому грошей, сховав останній у підмурках вітряка; аби знав він, що гаманець належить хазяїну і спитали-б його чи не знайшов він гаманця, він негайно б повернув утайку.
На суді Бенісович - молода людина років 17, винним себе не визнав, повторивши свої покази на попередньому слідстві, але з однією поправкою, саме, що гаманець він знайшов не у лавці, а на вулиці, біля порогу лавки. Один із свідків підтвердив, що він бачив, як Бенісович, дійсно, підняв якийсь гаманець на вулиці неподалік від лавки. Полнер-же не міг категорично вказати, де саме ним був залишений чи загублений гаманець з грошима. Тов.[ариш] прок.[урора] М.М.Рукавішніков підтримав обвинувачення у межах обвинувального акту. Захисник підсудного пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Л.Лемперт, ґрунтуючись на юридичній та моральній підкладці цієї справи просив про повне виправдання підсудного, у іншому-ж випадку про визнання його винним лише в утайці знайденого. За клопотанням захисту суд у цьому сенсі ставить додаткове питання. Після резюме головуючого присяжні виходять у кімнату для нарад, звідки невдовзі з обох питань винесли заперечні відповіді, чому суд виніс рішення Бенісовича вважати судом виправданим".
8 (21) лютого:
„Тягинка, м.[істечко] Херсонського п.[овіту] (Ярмарок. Пожежа). 2-го лютого відкрився у нас ярмарок, що виявився унаслідок негоди за сильного північно-східного вітру, вельми невдалим у порівнянні з ярмарком минулих років. Приїжджих торговців з крамом справжнісінько нікого не було; з'явилися лише місцеві торговці; покупців також з'явилося лічена кількість; виключення становлять на цьому ярмарку значне приведення коней і рогатої худоби, хоча й на них покупців було мало і торгівля худобою не відзначалася жвавістю. Таке значне приведення пояснюється відсутністю зимових кормів, що змусило багатьох мужичків вивести свою худобу на ярмаркові торги; ціни на коней і рогату худобу були різні: інша пара волів цінувалася до 250 крб., - але й охочих на них небуло. Виноторговців було мало, а казенна монополія з нагоди свята була своєчасно зачинена, тому і кардегардія10 волосного правління порожнювала, за виключенням одного лишень випадку. Загалом підсумок нашого ярмарку виявився вельми неважним унаслідок дурної погоди і малолюдності. - У 8-ми верстах від нашого села мешкають на своєму хуторі землевласники пп.[пани] Карабани, у яких під 1-е лютого у відсутність господарів прислуга топила піч; з необережності її, сталася пожежа: згоріла хата з усім домашнім скарбом, а на горищі згоріло до 300 пудів вівса. Після повернення свого додому господарі застали тільки лише одні обгорілі стіни і у силу необхідності притулилися у коморі на тимчасове проживання".
26 лютого (11 березня):
„Берислав, позаштат.[не] міс.[то] Хер.[сонського] п.[овіту] (Неробство). Нарешті відкрилася навігація, і бериславцям видалася давно-очікувана можливість подивитися на світ Божий, який на кілька зимових місяців геть був від нас відрізаний, й ті, кого невмолима доля змушувала здійснити подорож до Херсона, на відстань 70 вер.[ст] від нашого міста, мав би про всяк випадок, залишити удома дружині духовний заповіт, бо у горезвісних омнібусах11 їхати було небезпечно. Та і з відкриттям навігації місто наше анітрохи не пожвавилося; справ жодних, крамарі торгують украй погано, а нудьга у нас неймовірна. І масляна минула без веселощів, розважалися бериславці майже виключно горілкою; п'яних спостерігалася величезна кількість. Наша сусідка Каховка далеко випередила нас в усьому, - там люди живуть якось веселіше, там є і клуб громадський; навіть маскарадні вечори кахівчани улаштовують; на масляну, кажуть, було у маскараді понад 50 масок. А у нас немає нічого, окрім одвічно понурих обивателів, провінційних злих кумушок, карт, горілки й горілки...".
2 (15) березня:
„Снігова буря, що здійнялася днями, пошкодила не лише телеграфні і телефонні дроти, але натворила чимало бід і на Дніпрі. Під час бурі на дубі з с.Британ12 (Дніпровського повіту) переїжджали до с.Козацьке 9 осіб. Коли вони були вже на середині Дніпра, хвилі стали заливати дуб і перекинули його. Троє пішли на дно, а інші 6 чоловік урятувалися. Із загиблих двоє витягнуті, а третій не знайдений і до цього часу".
„З провінційної
глухомані.
Кілька інтелігентів міста Берислава, бажаючи внести якесь різноманіття у монотонне і нудне життя місцевої громади, здійснили спробу об'єднання розрізненої інтелігенції на літературному ґрунті. Ювілей М.О.Некрасова прислужив найближчим приводом до улаштування першого літературно-вокально-музичного вечора. Спроба, здавалося б, була вельми удалою: на вечорі була присутня уся патентована і непатентована інтелігенція міста. Але ... те, що уявляється, вельми часто буває так далеке від дійсності. Вирази задоволення з приводу вечора невдовзі змінилися балачками і коментарями іншого штибу: було, знаєте, нуднувато, одноманітно, багато занадто читали „цього Некрасова". Ну, й нудний, доповім вам, „цей Некрасов". "Убога і нарядна," знаєте, геть непристойна річ для читання у великому світі". „Скажіть, як могла наважитися читати цей вірш дівчина"? (Читала учителька, що закінчила гімназію). „Ах, поменше б цього читання! А то, знаєте, дуже вже нудно!" і т.д. і т.д. Рахуючись з цими балачками і бажанням більшості, ініціатори, улаштовуючи на масляну інший вечір, постаралися внести до програми можливе різноманіття, не включаючи, однак, танців і винта, як того бажали любителі зеленого поля. Але й друга програма виявилася у повній суперечності з пануючим настроєм міщанських смаків і геть не задовольнила наших „стукольників" і „винтерів". (У застільній промові одним з ораторів було, між іншим, запропоновано увести до програми вечорів картярську гру...). З усього цього видно, як ми ще далекі від запропонованої спроби об'єднання на ідейному ґрунті. Бакалійні і картярські інтереси, що пов'язують досі наше суспільство, запустили занадто у ньому глибоке коріння і дали дивний розквіт, химерний ароматичний букет, який залучає до себе усіх любителів різких відчуттів. Торжество бакалії і винта на довгі роки забезпечило своє панування у нашому Миргороді. Музика, співи, і тим паче література - це такі невловимі і неозорі чинники для більшості, що задумане об'єднання отупілого обивателя на цій ниві повна утопія. Чоловіче товариство відчуває себе на місці і задоволеним лише за зеленим полем, дамське ж зайняте ... „розмовами", а література ... „у забутті", як доповідав один з героїв Щедріна. „Бог з нею, з цією літературою! Ось баличок та подібне справа гарна", мовив нам Петро Петрович, йдучи з вечора. Підемо, брате, підвинтимо", сказав своєму приятелю після вечора „недурно стулений молодець, що має пристрасть до карт". Ось вам і благе починання! Невже нам суджено ще довгі роки задихатися у задушливій атмосфері пліток, карт і дурманної монопольки - цих трьох китів нашого громадського життя. Нудно жити на цьому світі, панове!
Вс.Ес."
8 (21) березня:
„Берислав. 2 березня відбулися перші чергові загальні збори членів т-[оварист]ва взаємного кредиту, на яке з'явилося біля 150 членів (усього членів понад 400). Певно усі з великим задоволенням прослухали річний звіт правління за перший операційний рік, що закінчився чистим прибутком у розмірі 557 крб. 80 коп. Збори ухвалили прийняти звіт і висловити подяку товариства голові правління А.П.Живодару та членам: Р.Г.Говбергу і Д.Г.Логвиненку, а також члену ради А.І.Живодару і братам Пономаренкам за їх особливі послуги товариству. Більшу частину чистого прибутку (400 крб.) ухвалено зарахувати до запасного капіталу товариства, а 157 крб. 80 коп. призначені у нагороду по бухгалтерії і канцелярії. При розгляді проекту кошторису на поточний рік багато дебатів викликала пропозиція про збільшення платні бухгалтеру на 200 крб., при чому чимало хто лишився незадоволені тим, що це питання вирішувалося відкритим поданням голосів. У члени правління замість вибулого за жеребом А.І.Живодара був знову й одностайно обраний він-же. У члени ради замість двох вибулих (п.п. Давидова і Зильбершмідта) були обрані С.Н.Пономаренко та І.Ш.Сафран. Ревізійна комісія, доповідь якої було прийнято з вдячністю, обрана майже у тому-ж складі і на поточний рік: А.І.Развадовський, І.Г.Логвиненко (попередні) та І.Є.Гокобрін (новий). Симпатична пропозиція про зміну п.5 статуту у тому сенсі, аби мінімальний членський внесок замість 30 крб. знизити до 10 крб., з метою зробити кредит у товаристві досяжним для незаможних міщан, ремісників і землеробів, які особливо потребують дешевого кредиту, не пройшла. Особливо завзятим противником цієї пропозиції виступив л-[іка]р Когон, якому чомусь здається, що таке полегшення доступу кредиту для бідняків може „несприятливо" позначитися на інтересах міського банку (?!); окрім усього іншого, у найвищій мірі цікаво тут те, що примарні „інтереси" міськ.[ого] банку поставлені вище, ніж нагальні, життєві інтереси сотень і тисяч чесних трудівників-бідняків, які платять під гнітом злиднів шейлоківський13 відсоток різним „благодійникам". Оскільки ситий голодному не брат, то й не дивно що гарна справа була провалена. Тепер монополія з постачання кредитом цих бідних трудящих класів належить виключно „благодійним" Шейлокам, а тому було б у найвищій мірі бажано, щоб адміністрація міського банку, якомога уважно ставилася до потреб „малих цих" і бодай у якійсь мірі надолужила цю прогалину у демократизації кредиту, яка лишається відкритою й дотепер, становлячи небезпечну економічну виразку у буржуазному напрямі сучасного суспільства".
13 (26) березня:
„СУДОВА ХРОНІКА
„10 березня відкрилася сесія ІІ-го карного відділу херсонського окружного суду під головуванням тов. голови А.Є.Грека, при членах суду В.А.Гаврилову та В.О.Дмитрієвському, тов. прокурора М.М.Рукавішнікову та захиснику В.І.Комарову.
...розглядалася справа про сел.[янина] Семена Колбасенка, 20 р.[оків], звинувач.[еного] у розбої. Обставини цієї справи згідно обвинувального акту у наступному.
14-го жовтня 1902 р., увечері, після заходження сонця, мешкаючий у с.Тягинка, Херсон.[ського] п.[овіту], Василь Осадчий, перебував у себе на вітряку. До млина зайшов місцевий сел. Семен Колбасенко геть тверезий і, узявши сокиру, яка лежала на ящику у млині, сказав Осадчому, що його прислав хазяїн його Боровик, аби позичити у Осадчого „машину". Осадчий, знаючи, що Колбасенко не служить у Боровика, запідозрив Колбасенка у дурних намірах стосовно себе, наказавши йому покласти сокиру на місце і йти, пригрозивши Колбасенку молотком, котрий був у нього у руках. Колбасенко поклав сокиру на місце. Осадчий сховав сокиру, кинув молоток за ящик, сам зайнявся своєю справою, думаючи, що Колбасенко піде. А Колбасенко узяв з-за ящика молоток і не йшов із млина, говорячи, що йому потрібно домовитися з Осадчим стосовно тієї само машини. Осадчий узяв сокиру в одну руку, а в іншу заряджений револьвер і наставив його на Колбасенка, заявивши, що він буде стріляти йому у ноги, якщо він негайно не піде із млина. Колбасенко вийшов, прихопивши з собою й молоток. Осадчий став замітати млин і відчув іззаду удар по голові; озирнувшись, побачив Колбасенка, який ще кілька разів ударив його молотком по голові і тоді він утратив свідомість і не пам'ятає, що було з ним далі. Очунявши через якийсь час, він побачив, що лежить на підлозі, голова його була у двох місцях поранена і він відчував сильну біль у грудях, череві та на шиї. Зібравшись із силами, він хотів вийти з млина, але він виявився запертим зокола. Він почав кричати у вікно млина і, хто зібрався на його крик, сільський староста з людьми відперли двері млина. У той само час у господі Осадчого з дружиною його сталася наступна історія: коли Осадча бажаючи пройти у двір, вийшла із сіней до корридору, хтось схопив її за горло, звалив на землю і втягнув до сіней, а двері корридору запер. Тут цей чоловік, знявши із себе пасок, почав душити її. Із сіней він втягнув її до хати і кинув на підлогу; при світлі лампи вона пізнала Колбасенка, який, зачинивши вікна у хаті кожухом та дзеркалом, почав себе мазати сажею, діставши її з печі. Скориставшись цим, Марія Осадча вибігла у сіни, але Колбасенко догнав її, затягнув до хати і кинувши на підлогу, почав вимагати гроші, прикладаючи бувший у нього ніж до горла Осадчої, кажучи, що заріже її, коли вона не віддасть гроші. Злякана погрозами Колбасенка, Осадча повела його до комори, де у неї у діжі з борошном зберігалися у трьох окремих вузликах гроші і, діставши їх, віддала Колбасенку, який вийнявши гроші з ганчірок, кинув ганчірки тут-таки, знову звалив Осадчу, почав бити її у груди та по голові ногами та мідним підсвічником по обличчю. Від цих побоїв вона втратила свідомість і очунявши через певний час пішла до сусідів, заявила їм про події і прохала піти на млин подивитися, чи живий її чоловік. Сусіди гукнули сільського старосту і разом усі пішли на млин, який виявився запертий дерев'яним ключем. Там вони знайшли Василя Осадчого у тому вигляді, як описано вище. Зловмисник залишив у хаті Осадчого свій пасок з вишитими літерами С.Є.К. Марія та Василь Осадчі усе вищезазначене підтвердили і при слідстві, причому Василь Осадчий заявив, що усіх грошей украдено 852 крб., з яких 850 к. були золотими монетами 10 і 5 карбованцевого ґатунку та 3 к. срібними карбованцями. Показами свідків Явдохи Половинкіної та Мотрони Стукалової з'ясовано, що полишений зловмисником пасок у хаті Осадчих належить Колбасенку. Затриманий тієї-само ночі Колбасенко був оглянутий урядником Полтавцевим і у нього на шиї та обличчі побачені були сліди сажі, сорочка була мокра і у сажі, мабуть він витирав нею обличчя, а коли його вели до урядника, то він по дорозі викинув гаманець, у якому виявилося 50 к. золотом і 40 к. срібним дріб'язком. Колбасенко зізнався уряднику Полтавцеву у розбійному нападі на Осадчих, але стверджував, що узяв усього 50 к., які й викинув по дорозі до нього. - При судово-медичному огляді Осадчого 14 грудня 1902 р. у нього на задній частині голови, вище тім'яних бугрів, знайдені два вузьких, шерехатих блідо-рожевого кольору у вигляді літери „П" рубці і лікар, що оглядав Осадчого, знайшов, що вище означені рубці - сліди колишніх ран, завданих ударами молотка або обуха сокири відносяться до розряду легких ран. Допитаний у якості обвинуваченого Семен Колбасенко пояснив, що увечері 14 жовтня він був п'яний і випадково потрапив до млина Осадчого, який став гнати його з млина, замахуючись молотком; він, Колбасенко, вирвав молоток і ударив ним Осадчого рази 2-3, після чого пішов з млина. Коли він минав дім Осадчого, дружина його почала лаятися; він, Колбасенко, погнався за нею, убіг до хати й почав вимагати гроші на горілку, при чому її не бив і ножем їй не погрожував; вона видала йому 50 к., з якими він і пішов.
На суді однак обвинувачений Колбасенко винним себе у обвинуваченні, котре приписується йому, не визнав, пояснюючи, що він тоді був занадто п'яний і геть нічого не пам'ятає. Показами свідків та потерпілих вищезазначені факти були підтверджені, чому після закінчення дебатів сторін і резюме п.[ана] головуючого, присяжні засідателі, після недовгої наради, винесли обвинуваченому Колбасенку обвинувальний вердикт, унаслідок якого суд ухвалив його, після позбавлення усіх прав маєтності, заслати на каторжні роботи на 10 років".
20 березня (2 квітня):
„Качкарівка, с.Херсонськ. повіту (Храм в ім'я Покрови Пресвят.[ої] Богородиці). Існуючий тут храм в ім'я Покрови Пресв. Богородиці, старої будови, звертає на себе увагу крайнім запустінням, особливо значним усередині храму і таким, що виявляється у закіпченості, запиленості стін та образів, які майже не видно під густою товщею кіптяви; окрім того, є місця, що потребують негайного ремонту, заміни і капітального виправлення щоб запобігти падінню тиньку та інш. Це тим паче дивно, що с.Качкарівка відзначається своєю заможністю і парафіяльні прибутки самої церкви не убожіють. Необхідна лишень ініціатива, яка на нашу думку має йти від свящ.[еника] п.[анотця] Д.Белікова - і з'являться кошти не лише для ремонту цієї церкви, а й на зведення нового храму. А то, помилуйте, неувага місцевого духівництва і заправилів доходить до того, що „каплиця", яка знаходиться сажнів за 10 від храму, залишена напризволяще, служить не лише місцем відпочинку п'яних мужиків, але й для інших потреб перехожих".
18 квітня (1 травня):
„Новий Берислав, Херс. п. (Пожежа, Дощі). Не устигли ми позбавитися від тяжкого враження, яке залишила пожежа у колоніста Тоне, як знову нове лихо: 4 квітня у одного з кращих господарів колонії М.Гольдштейна, від невідомої причини запалала стайня. Вітер був сильний і як оком змигнути увесь дах був охоплений полум'ям. Негайно спалахнув і суміжний сарай, у якому зберігалося майже усе майно Г.[ольдштейна]. Вітер дув у бік гарману і від іскор, що летіли, зайнялася солома, а за цим і половник. Горючого матеріалу було багато і пожежа набула таких грандіозних розмірів, що уся колонія була охоплена жахом. Пожежею знищені: сарай, стайня і половник, які коштують 750 крб., також згоріло: жатка, 2 букаря, 2 віялки, 1 фухтель, критий фургон, бричка, сани, 2 колиски, 60 пуд. ячного борошна, граблі, лопати та інш. дрібні інструменти, борони, плуг, 2500 штук черепиці, 40 саж. соломи, 9 сажнів полови, збруя, верстак, столярні інструменти, різне кухонне начиння та інш., усього завдано збитків на 1860 крб. Будови застраховані у 250 крб., а усе інше майно не застраховане. Ново-Бериславці працювали невтомно, але вогонь був такий сильний, що ледве удалося врятувати коней, 2 брички і будинок. Усе майно Гольдштейном нажите тяжким землер.[обським] трудом; десятки років працювала уся сім'я, поки спорудила таке господарство, а вогонь за 2-3 години перетворив усе на порох.
- 4 квітня випав дощ, який промочив ґрунт на 3 1/2 вершка. До цього часу не було дощів і колоністи були страшенно пригнічені. Паші немає, озимина виглядає вельми погано. Після дощу знову з'явилася надія бодай на середній урожай".
20 квітня (3 травня):
„Сестра милосердя Емма Екарстедт у с.Старошведському14 звернулася до херсонської повітової земської управи з клопотанням про те, аби їй було дозволено на зібрані нею кошти (700 крб) і на пожертви, які мають надходити, відкрити у с.Старошведському притулок для поміщення хворих з місцевих жителів, котрі не можуть бути відправлені до земської лікарні у м.Берислав, не більше 10 чоловік одночасно і лише у період часу з 1 жовтня по 1 травня щорічно, причому ці хворі, отримуючи з боку її, сестри милосердя Емми Екарстедт догляд, користувалися-б лікарською допомогою земського лікаря бериславської лікарської дільниці, який відвідує с.Старошведське, а також земського фельдшера, що мешкає у зазначеному селищі. Утримання притулку буде повністю лежати на самій прохачці, з боку земства необхідний лише медичний нагляд земського лікаря і фельдшера та безкоштовне відпущення ліків для хворих. Беручи до уваги, що подібний притулок для хворих може послужити на користь населення, особливо, з огляду на повне незнайомство останнього у справі догляду за хворими з одного боку, і розвитку знахарства , що несе величезну шкоду здоров'ю, а часто життю багатьох хворих, з іншого - земська управа знаходить бажаним підтримати клопотання сестри милосердя п-ні Екарстедт".
„Берислав. (Трупа Саксаганського). 17 квітня відбулася перша гастроль малоросійських артистів під управлінням П.К.Саксаганського. Останній виступив у ролі Стецька, чаруючи усіх своєю високо-художньою грою. Треба було бачити, з якою напруженою увагою публіка слідкувала за кожним словом, за кожним кроком і рухом улюбленого актора, аби судити про те, що між сценою і публікою відразу установилися найкращі стосунки. П-ні Ліницька, що виступила у ролі Уляни, була гідною партнеркою п.Саксаганського. З цієї невеликої ролі вона зуміла створити цілком закінчений художній образ наївно-чистої української дівчини. Спів її завдав публіці багато справжнього задоволення. Дружно підтримували ансамбль п-ні Борисоглібська і пп.Загорський, Позняченко і Жулинський. - Зала для глядачів була переповнена. Викликам і оплескам не було кінця. Квитки на наступні спектаклі беруть з бою. Ми мали рацію, віщуючи зарані прихильне ставлення нашої публіки до славетних українських акторів. Прикро лише, що цього разу не довелося почути рідн.[их] укр.[аїнських] пісень у хоровому виконанні. З таким само художнім і матеріальним успіхом пройшла у Каховці „Наталка Полтавка" з п-ні Ліницькою у головній ролі і з п.Саксаганським у ролі Виборного. Артисти приїхали до нас усього лиш на 10 спектаклів: 5 у Бериславі і 5 у Каховці. Завтра у Каховці піде „Безталанна", а у Бериславі у суботу - „Наймичка". П.[ан]Саксаганський був такий люб'язний, що виявив згоду улаштувати для народу у неділю вранішній спектакль за найдешевшими, майже дармовими цінами (5-20 коп.). Можна пожалкувати лише про одне, що приміщення попечительства про народну тверезість занадто вже мізерне для такого симпатичного заходу і побажати, щоб люди, котрі люблять своє рідне мистецтво і мають можливість виділити порядний внесок від щедрот своїх, не пошкодували і улаштували на добру згадку про себе просторе приміщення для різного роду загальнодоступних просвітницьких закладів, де-б могли знайти притулок і народний театр, і читальня, і аудиторія, і чайна... Тоді б до нас частіше заглядали такі славетні актори, як П.К.Саксаганський, краса і гордість усього українського народу".
25 квітня (8 травня):
„Учора, рано уранці з міста (Херсона. - Упор.) виступила 3-а сотня 7-го донського козачого полку, яка улаштовувала тут днювання. Сотня виступила до Каховки, через Берислав".
30 квітня (13 травня):
„28-го квітня на Олешківській15 пристані поліцією затриманий сел.[янин] Тягинської вол.[ості] Херсон.[ського] п.[овіту], А.Шуліченко, що неодноразово відбував покарання у в'язницях і не мав при собі прохідної посвідки".
2 (15) травня:
„Берислав. (Ще про малоросійську трупу). 27 квітня прощальним бенефісним спектаклем артистки Л.П.Ліницької закінчилися гастролі малоросійської трупи П.К.Саксаганського. Усього було поставлено 12 спектаклів (по 6 у Бериславі і Каховці), не рахуючи першого, пробного, даного ще до Великодня, і недільного ранку, люб'язно поставленого спеціально для народу за найдешевшими цінами. Ватажок трупи, П.К.Саксаганський, виступав в усіх спектаклях, чаруючи публіку своєю незрівнянною грою. Важко передати те захоплення, ту високу естетичну насолоду, яке відчуваєш при створенні цим художником-артистом найрізноманітніших типів, завжди оригінальних і художньо-закінчених. Зовсім губишся, де цей актор краще: у ролі скупого „Стецька" чи зловісного „Гната" („Безталанна"), у зображенні шахрая „Печериці" („Крути та не перекручуй") чи старого розпусника „Цоколя" у („Наймичці"). У п'єсі „Сто тисяч" - це незрівнянний шукач скарбів - „Копач", цільний і закінчений, неначе з бронзи вилитий образ. Та хіба п.Саксаганський гірше у „Запорожці за Дунаєм" чи „Чорноморцях", де він відтворює давно зниклі образи доброзичливих гумористів - гуляк-козаків? А цирульник Голохвастов („За двома зайцями"), а „Виборний", а тип егоїста-брата у „Розумному і дурні" - хіба це не шедеври сценічного таланту! Бог наділив п.Саксаганського таким творчим талантом, що він буквально з нічого здатний створити таке диво, як солдатик-денщик у „Нещасному коханні"... Одне слово, бериславці і кахівчани довго не забудуть гастролі цього першокласного актора з його добре підібраною і відмінно зіграною трупою. Прем'єрша трупи, п-ні Л.П.Ліницька, також завоювала всезагальну любов до себе усіх відвідувачів театру. Це цілком гідна партнерша для п.Саксаганського і „найліпша квітка" у його зразковій трупі. Голос, звичайний розмовний голос, п-ні Ліницької до такої міри приємний, так музично модулює, що кожний монолог її залишає враження цілком закінченої музичної арії на невловимо-ніжному, мелодійному інструменті. Володіючи таким щасливим органом, не дивно, що п-ні Ліницька усюди завойовує до себе симпатії публіки уже з-за одного голосу; але ж вона ще й чудова акторка з вогняним темпераментом і при цьому найздібніша учениця самого П.К.Саксаганського. Наша провінційна публіка не пересичена задоволеннями, але, як видно, уміє цінувати справжнє обдаровання: ми помітили з якою напруженою увагою вона не те що слухала, а просто упивалася грою цих двох акторів, постійно стрічаючи і проводжаючи їх громом оплесків. П-ні Борисоглібська також дуже сподобалася публіці у виконанні ролей комічних п'яних баб. Співачки п-ні Дуброва і Садовська, а також і п-ні Онищенко завдали публіці велике задоволення своїми свіжими голосами і умінням співати і грати, особливо у оперетах „Запорожець за Дунаєм", „Чорноморцях" і „Вечорницях". П-ні Войцехівська ретельно підтримувала ансамбль. З акторів виділялися п-[ано]ве Позняченко, Загорський, Чичорський, Жулинський, Петляшенко, Паньківський і Ласкавий. У матеріальному відношенні наші дорогі гості-гастролери отримали більше, аніж можна було чекати: по 1 крб. 40 коп. на марку. Я дуже радий, що мої надії у цьому відношенні виправдалися. Бериславці, де переважають малороси, особливо ретельно відвідували рідний театр. На прощання п.Саксаганському був піднесений від бериславців масивний золотий брелок з накладними ініціалами актора і з написом „Найкращому актору малоросійського театру П.К.Саксаганському на спогад від бериславців 1903 р. 25 квітня" і окрім того художнє плато для екрану, із зображенням на оксамиті масляними фарбами розкішних квітів та ініціалів актора. П-ні Ліницькій було піднесене таке-само плато і цінний золотий браслет з відповідними написами. П-ні Борисоглібська отримала чайний сервіз. Кахівчани піднесли п.Саксаганському художньої роботи срібний кубок. Обидва береги Дніпра довго не забудуть тієї насолоди, яку їм надали гастролери, і шлють у слід відбулим артистам своє щире і гаряче дякую і „до побачення".
4 (17) травня:
„Старошведське, нім.[ецька] кол.[онія]
Херс.[онського] п.[овіту] (Переділ землі).
При видачі владільного запису старошведській громаді у 1872 р., наділені були скарбницею подвірними земельними ділянками за правом наслідування 40 будинкогосподарів по 60 дес. кожний. Ці ділянки знаходяться не в одному місці, а довгими смугами, т.з. шнурами, розкидані по степу у 15 різних місцях на відстані від 1-14 верст від села, причому у кожному шнурі на будинкогосподаря припадає від 1/4 - 6 дес. Після прошестя 30 р. зазначені подвірні ділянки за малим виключенням виявилися роздрібненими внаслідок розділів за спадком, заповітом і переуступкою на дві, три, чотири і навіть 6 частин, так що й власники 1/2, 1/3, 1/4 та 1/6 ч. первісної подвірної ділянки також мають свою землю у 15 різних місцях, причому у шнурах володіючого 1/6 частиною первісного подвір'я ділянки таким чином перебуває від 1/24 - 1 дес. землі. При цьому доречно пояснити, що усі ці шнури тягнуться довгими вузькими смугами, так що легко уявити собі шкоду яку завдають жниварними машинами і дрібним захопленням землі недоброзичливими сусідами. Щоб уникнути цих захоплень, власники ділянок проводять високі обміжки та глибокі борозни посеред шнурів, а кому не відомо, що на обміжках та борознах хліб не родиться? За такої розкиданості шнурів, поселяни досадним кочуванням втрачають чимало дорогого часу; особливо багато мороки і горя людям та коням завдає холодний та дощовий весняний час, відсутність у степу захищаючих від холоду та дощу будівель; цим і пояснюється величезний падіж коней після польових робіт; улітку повторюється таке само кочування дорого- коштуючими жниварними машинами жалюгідними шляхами з вибитими від їзди у сухий літній час ямами; але найважча і клопітна літня робота - возіння хліба; - тоді робота кипить удень та уночі, поселяни забувають дати не лише коням, але й собі відпочити, і, боячись дощу, потрави чи крадіжки хліба, спішать звести свій хліб додому. Возінням хліба жахливими шляхами при далекій відстані та швидкою їздою пояснюється недовгочасність бричок, гарб і т.інш. За такої-само розкиданості землі, за такого роздрібнення ділянок нічого говорити про чудову обробку, про вірний сівозмін, сіяння кормових трав для покращення скотарства, вирощування такої для нашого півдня культурної рослини, як кукурудза, про удобрення ґрунту у чорному парі, розведенні у степу садів та виноградників, оскільки насправді за подвірного, як воно у нас, користуванні землею, не господар особисто, а громада (більшість) розпоряджається землею; аби прибрати це, облегшити і запровадити вірне господарство, необхідно виділити кожному господареві землю до одного місця, і, приставши до цієї розумної думки, на одному із сходів поселяни одноголосно висловили бажання здійснити цей раціональний захід у найближчий час, а саме майбутньої осені, чому не можна не порадіти".
6 (19) травня:
„Берислав. (Ярмарок. Погода). З минулого
року у нас встановилися 2 щорічних ярмарки - Покровський та
Нікольський. Ярмарок 1-го травня поточного року пройшов без успіху.
Приїжджих не лише з міст, але й навколишніх сіл виявилося мало.
Покупців зовсім не було. Худоби рогатої пригнано біля 200 голів,
коней не більше сотні, але ціни на худобу стояли страшенно великі і
угод майже не було. На ярмарковій площі були розкинуті кілька
наметів, у яких торгували різними дрібничками. Продавали також і
привізне вино у діжках, народ охоче пив його; з дозволу сказати,
вина і п'яних цього дня було не мало. Місцевий поліційний пристав
особисто спостерігав за порядком, який нічим не порушувався.
- За останні 3 дні бушують у нас сильні
вітри, які підіймають страшенну пилюку. Дощу немає й у ньому
відчувається крайня необхідність".
9 (22)
травня:
„Продаж козацьких вин
Князя П.М.Трубецького
доручений крамниці Т.К.Димченка у Херсоні.
Єдині нагороди для російських вин Grand-Prix у
Парижі на усесвітній виставці 1900 р. та премія у 3000
к.[арбованців] імені Імператора Олександра ІІІ на конкурсі 1902 р."
13 (26) травня:
„СУДОВА ХРОНІКА.
(Із зали херсонського окружного суду).
Ще один розбійний напад.
Справа ця слухалася учора у ... відділенні
херсонського окружного суду під головуванням голови т.[итулярного]
р.[адника] П.О.Верхаловського, при членах Г.Г.Гегері та
Л.Ф.Дмитрієвському і представнику обвинувальної влади тов.[аришу]
прокурора П.І.Долотіну. Усіх підсудних 4. Кирило та Федір
Москаленки, Іван Спицький і Федір Легенко. Братів Москаленків
захищав пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] Л.Є. Топельерд,
Спицького пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] В.І. Комаров і
Легенка пом.[ічник] прис.[яжного] пов.[іреного] І.А. Вейнштейн.
Обставини справи, як вимальовує обвинувальний
акт, уявляються у наступному вигляді.
У ніч на 14 листопада 1902 року після 2 год.
бериславський мешканець Ісак Полнер був розбуджений своєю служницею
Фросиною Драчовою, що спала на кухні, яка пояснила йому, що біля
дверей, котрі виходять з корридору до передпокою, хтось копошиться,
- мабуть злодії. Полнер підійшов до цих дверей і побачив біля
засувки, котра зачиняла двері із середини, висвердлену дірку, через
неї виділося світло у корридорі, немов від запаленої свічки, а за
дверима чувся шурхіт. Упевнившись, що це злодії, Полнер гукнув брату
Драчової Євстахію, який ночував у нього у квартирі: „Давай
револьвер"; один з перебуваючих за дверима злодіїв, почувши наказ
Полнера, зі словами „вам потрібен револьвер", просунув у зазначений
отвір дверей револьвер і вистрілив. Куля утрапила у шкап, що стояв
проти дверей. Після цього зловмисники пішли, мабуть стривожені
кимось із вулиці і за кроками їхніми було чутно, що їх було кілька
осіб. Вичекавши світанку, Полнер із Фросиною та Євстахієм Драчовим
вийшов у двір і рушив до кухні, двері якої ззовні були зав'язані
мотузкою. Відв'язавши мотузку і зайшовши до кухні, вони побачили
сторожа Полнера Луку Позенка, який лежав на підлозі і був побитим
настільки, що не у змозі був говорити і лише руками пояснив, що його
побили. Уже у лікарні Позенко пояснив, що лиш тільки церковний
годинник пробив північ, як у двір забігло 3 чоловік і один з них
ударив його по голові 2 рази палицею настільки сильно, що він упав і
втратив свідомість, прийшовши до тями він побачив, що його б'ють 3
людини, завдаючи удари по різним частинам тіла; після цього вони
схопили його за руки й за ноги і потягли на кухню, що перебуває у
дворі і стоїть у кількох кроках від квартири Полнера; тут вони
кинули його на землю і біля нього лишився один із зловмисників, а
інші двоє вийшли. Через певний час він почув з квартири Полнера
вигуки та постріл. Бувший при ньому зловмисник ще раз ударив його по
голові і він знову утратив свідомість. Нікого із зловмисників він не
розгледів, оскільки і у дворі, і у кухні було темно, і тому пізнати
їх не може. Судово-медичним оглядом Позенка у нього знайдено було
наступне: шкіра на скроневій та тім'яній частинах голови дещо
припухла, довкола обох очей синці, ліва рука сильно пом'ята, але
кості та м'язи її цілі, рухи нею дещо утруднені, на правому плечі
синець з п'ятикопійкову мідну монету. Хворий скаржився на біль у
грудях при рухах.
Наприкінці листопада місяця минулого року
приставу м. Берислава Остроградському приватним шляхом стало відомо,
що напад на дім Полнера був здійснений затриманими за розбійний
напад на хутір Малявіна Федором та Киром Москаленками, за участю
Федора Легенка й Івана Спицького. Усі ці особи які були допитані
прист.[авом] Остроградським під час дізнання, у присутності Полнера,
зізналися у розбійному нападі на будинок останнього і пояснили, що
вони, мешкаючи у м.Бериславі, змовилися пограбувати багатого
хлібопромисловця Полнера і вирішили звершити це у ніч на 14
листопада. Федір Москаленко узяв у Легенка коловорот, а заряджений
револьвер, викрадений під час розбійного нападу на Малявіна, був уже
з ним, про що знали усі співучасники, і вони рушили після 12 год.
ночі до двору Полнера. Ворота були заперті і Федір Москаленко
перескочив через мур, відпер ворота і упустив до двору усіх
останніх. Побачивши у дворі сторожа, Федір Москаленко ударив його
кілька разів бувшою при ньому палицею по голові і по бокам і сторож
упав; вони відволочили його до кухні і там заперли. У дворі на
сторожі лишився Спицький, а вони троє підійшли до будинку Полнера,
зовнішні двері відперли через вікно у них, оскільки у вікні не було
скла. Наступні двері, які вели з сіней до квартири Полнера,
виявилися запертими зсередини на заступ. Федір Москаленко висвердлив
у дверях коловоротом 2 дірки, аби таким робом відперти засувку, але
у той час у будинку прокинулися і Полнер, підійшовши до дверей,
почав кричати, щоб йому дали револьвер, тоді Федір Москаленко
просунув дуло револьвера в отвір у дверях і вистрілив. Після
шарварку, спричиненому пострілом і криків Полнера, усі четверо,
вважаючи справу невдалою зникли. Коловорот, яким були просвердлені
двері до будинку Полнера, вони полишили у млині Легенка, де він і
був знайдений прист.[авом] Остроградським. Допитані у якості
обвинувачених у замаху на розбійний напад на будинок Полнера, Кир та
Федір Москаленки, Іван Спицький і Федір Легенко, визнали себе
винними і дали ті само пояснення, що й пр.[иставу] Остроградському
при дізнанні.
Під час суду лише брати Москаленки підтвердили
викладені обставини; інші ж підсудні, Іван Спицький та Федір
Легенко, заперечували свою причетність до зазначеного злочину. Брати
Москаленки, напроти, наполягали на тому, що про Спицького вони
говорять сущу правду, оскільки вони засуджені уже до каторги і
обмовляти їм інших безпідставно, участь однак Легенка вони
заперечували.
Св.[ідок] Лузанов свідчив, що він разом із
Легенком, перед пилипівським постом, що співпадає з моментом нападу
на будинок Полнера, усю ніч працював удвох.
Потерпілий Полнер атестує перших трьох, як
людей порочних, Легенка він не знає.
Свід.[ок] Лука Позенко підтверджує, що з
нападників бив його лише один, але хто саме він не знає, бо з-за
темної ночі не розгледів.
Захисник бр.[атів] Москаленків Л.Є. Топельерд
у своїй захисній промові просив про милість, захисник Спицького пом.
присяжн. повір. Комаров клопотав про виправдання його клієнта, в
іншому ж випадку про визнання звичайної крадіжки.
Захисник Легенка пом. присяж. пов.
І.А.Вейнштейн у своїй промові указав, що коли зупинитися на
свідченні Лузанова, що сповна співпадають з поясненнями, даними на
суді бр. Москаленками, то Легенко безперечно не брав участі у цьому
нападі. Якщо ж він усе ж таки притягнутий до відповідальності
нарівні з іншими, то пояснення цьому треба шукати у тому факті, що
спочатку коловорот, яким була просвердлена дірка у дверях, був
визнаний начебто належним Легенку і начебто знайденим у нього на
млині, обставина яка тут на суді не встановлена, виключаючи
пояснення Полнера. Але якщо навіть присяжні не погодяться з цими
даними на користь підсудного Легенка, то й тоді вони мають підстави
відкинути розбійний напад і перейти до простої крадіжки з-за того,
що за поясненнями бр. Москаленків він не міг знати про те, що у них
є револьвер. У заключній частині промови захисник, торкаючись
випадків пограбування майна і замахів на життя, які почастішали
останнім часом, вказав, що це сумне явище пояснюється безвір'ям і
неуцтвом середовища, яке їх виховує, з чим повинна боротися школа і
церква і у цій обставині він вбачає достатній мотив для дарування
усім обвинуваченим у даній справі полегкості.
Після резюме голови т.[итулярного] р.[адника]
П.О.Верхаловського присяжні присудили усім підсудним обвинувальні
вердикти, причому стосовно Ф.Легенка свій вердикт формулювали
наступним чином: „так, винен - але двірника не бив, не ув'язнював до
кухні і про револьвер не знав". Зважаючи на це суд засудив К. і Ф.
Москаленок до 8 років каторги, І.Спицького до 9-ти, а Ф.Легенка
після позбавлення прав, до ув'язнення у арештантських відділеннях
терміном на 3 роки і 3 місяці. З огляду на присуди стосовно
Москаленків за аналогічними двома справами протягом цієї само сесії,
причому за другою справою, як пам'ятають наші читачі, вони були
засуджені до 12 річної каторги кожен, рахувати останній вирок
поглинутим попереднім. Таким чином К. і Ф. Москаленки за усіма
трьома справами, відомими нашим читачам, засуджені після позбавлення
усіх прав до заслання у каторжні роботи терміном на 12 років".
17 (30) травня:
„На пароплаві р.[осійського] т.[овариства]
п.[ароплавства] і т.[оргівлі] „Ліхой", при відправленні його з
Каховки, уночі 14-го травня серед інших пасажирів, сіли 3 селянина,
що не мали квитків. Аби не бути поміченими, вони сховалися на юті
під решіткою румпеля. Біля Козацького, під час ходу, при покладанні
керма на борт, усі вони були придушені, причому один з них почав
кричати, а двоє інших умовляли його замовкнути, щоб не привернути
увагу контролю. Через деякий час, усі троє видерлися з-під румпеля,
причому той, що кричав, ліг на решітку, де й був знайдений після
прибуття в Основу мертвим; двоє інших отримали значні ушкодження.
Небіжчик 18-річний хлопець херсонський міщанин Борис Соломко був
зданий у Херсоні у розпорядження поліції, яка встановила його особу
і відправила труп до анатомічного покою".
20 травня (2 червня):
„Старошведська волость Херсонського п. У ніч з
9 на 10 травня у к.[олонії] Клостердорф здійснена зухвала крадіжка:
у місцевого пос.[елянина] Г.Е. виведені 3 найкращих коня і викрадено
кілька пар хомутів, віжки і нова бричка, вартістю усе біля 60 крб.
До розшуку були ужиті найенергійніші заходи, завдяки чому 11 травня
викрадене і крадій циган був затриманий у с.Сірагозах,
Таврійс.[ької] губ.[ернії] У видачі крадіям коней підозрюють
місцевих аматорів чужих коней. Сумно, що закон про призначення
нічних обходів слабко виконується, а перевіряються нічні обходи ще
гірше, що добре відомо й конокрадам, які й користуються цією слабкою
стороною. Окрім того бажано було-б, аби старшина чи старости не
дивилися повз пальці на ту обставину, що кочовики цигани (конокради)
нерідко стоять у районі волості цілими тижнями для вивчення
місцевості із метою намітити найбільш гоже для викрадень".
23 травня (5 червня):
„...мається ще одна вельми приємна для
міського управління звісточка, яка трактує про те, що дорога
Миколаїв-Берислав-Каховка-Джанкой, про що клопочуть колишні
підприємці грандіозної Придніпровської мережі, які зараз намагаються
за сприяння іменитих і значних землевласників, економії яких
знаходяться поблизу Берислава і Каховки, добитися проведення шляху
до своїх чи через свої маєтки за рахунок скарбниці, - у вищих колах
Петербурга визнається дурницею".
25 травня (7 червня):
„Старошведська волость, Херс.[онського]
п.[овіту] (Боротьба із знахарством). Узимку минулого і на початку
поточного року у кол.[онії] Старошведській лютувала скарлатина,
жертвою котрої зробилося безліч дітей. Населення за своїм неуцтвом
не своєчасно або зовсім не зверталося до медичної допомоги в особі
земського фельдшера, а віддавало перевагу послугам бабок і їх
засобам лікування. Так бували випадки, коли ці бабки напоювали
хворих або навіть помираючих гнійною рідотою, при захворюванні дітей
скарлатиною чи іншими горловими хворобами, давили пальцями пухлину
на шиї і так старанно, що видавлювали дух у хворих дитинчат. Заходів
до запобігання розповсюдженню заразних хвороб населення не вживає і
чимало хто неохоче звертаються до фельдшера, з-за переконання, яке
склалося у них, що оскільки не маєш 20-30 коп. у кишені, не варто
звертатися до останнього; між тим бабки за якісь 10 коп. охоче і
старанно застосовують усі свої знання. Треба-б земству звернути
увагу на діяльність останніх, шкідливу для здоров'я і життя
населення і боротися з цим злом улаштуванням, бодай кілька разів на
рік, читань чи бесід з гігієни, а потім, узагалі, хоч якось
познайомити населення з деякими хворобами, доглядом за хворими,
користю і перевагою медичного лікування перед знахарством. Ці
читання і бесіди приносили-б населенню чималу користь, і можливо, що
цифра смертності дітей помітно ослабла б".
31 травня (13 червня):
„Приватний повірений із судових справ
Андрій Петрович
Рудико-Тристанов,
що мешкає у Бериславі у будинку купця Коппа,
на час з'їзду у Херсоні у готелі „Ґранд-Отель", приймає ведення
судових, адміністративних і нотаріальних справ".
1 (14) червня:
„Берислав. (Касперівська Ікона Богоматері.
Дощі).
У вівторок, 27 травня, біля 6 год. вечора
прибула до нас з Херсона Чудотворна Касперівська Ікона Божої Матері,
у супроводі херсонського духівництва і численних приватних осіб. Не
дивлячись на сильний дощ під час прибуття Святої Ікони, народ
буквально запрудив соборну площу, а також й усю вулицю, що веде до
пристані приватних пароплавів, де пристав пароплав зі святинею.
Зазначена вулиця і соборна площа були чисто виметені, уся земля була
укрита і установлена зеленню від собору до пароплавної пристані, а
перед собором була улаштована з зелені та квітів пишна арка.
Величезний натовп збільшувався щохвилини; з'їжджалися селяни з
навколишніх сіл на поклін Святині. У натовпі можна було бачити
чимало хворих і калік, що приїхали прикластися до Касперівської
Ікони з вірою та надією на зцілення. Під час перебування у нас Св.
Ікони на долю місцевої поліції випав не малий труд: уся поліція
складається у нас з одного пристава і 10 городових, і ця поліція на
населення у 14 тисяч мешканців. Пристав буквально вибився із сил,
намагаючись усюди, в усіх пунктах напливу людей, підтримувати
порядок, а 10 городових і кілька десяцьких, що з'явилися з
найближчих сіл, буквально падали на землю, обливаючись потом від
одних лише окликів 10 тисячного натовпу людей, які усе напирали
вперед і вперед. У п'ятницю Св. Ікона, у супроводі місцевого
духівництва, чиновництва і приватних осіб відбула до Херсона. І
після відбуття Св. Ікони лив хлющ. Та, взагалі, увесь травень місяць
був у нас надзвичайно дощовитий".
8 (21) червня:
„Ново-Берислав, євр.[ейська] кол.[онія]
Херс.[онського] пов.[іту] (Стан засівів. Неправдоподібний коментар).
Увесь квітень місяць був страшенно сухий і вітряний. Лише 15 числа
випав гарний дощ, та сильні вітри і спека, настільки висушили ґрунт,
що на кінець квітня усі хліба перебували у жалюгідному стані. Думали
що озимину і косити не можна буде. На толоці паші не було і худоба
годувалася лишками припасів попередніх років. Але, починаючи з 3
травня, обставини змінилися: 3-го випав перший гарний дощ і з того
дня, майже щоденно випадають дощі. Ярина у чудовому стані, озимина
також виправилася і обіцяє 20-30 і 40 пудів з десятини. Шкідників
немає, і гадають, що їх небуде. Колоністи поспішають полагодити свої
жниварки. Купуються багато нових жниварок та інші землеробські
знаряддя.
- Завідувачі училищами у колоніях отримали від
пана інспектора народних училищ Херс.[онської] губер.[нії] приписи,
у яких сказано, що попечитель у справах єврейських поселень
Херс.губ. увійшов з поданням до департаменту міністерства народної
освіти щодо того, що у євреїв колоністів існує неприязнь до дітей
німців, яких вони не бажають допускати у школи, які будуються.
Дивуємося, як п. попечитель, який живе серед євреїв і чудово знає
причину, з якої не хочуть допускати сторонніх дітей до школи,
вималював євреїв колоністів з такого негарного боку перед
міністерством. У маленьких колоніях, де є 2-3 німецькі сімейства,
діти їхні завжди відвідували і відвідують школу, і питання це
ніколи, навіть, не піднімається. Але у великих колоніях, де живе
багато німців і євреїв міщан, питання це мало виплисти на поверхню.
Відомо, що школи у колоніях будуються на мирські капітали, що
утворилися від запасних земель євреїв-колоністів. І у даний час,
коли запасні ділянки перейшли у користування колоністів, вони,
колоністи, платять по 1 крб. з десятини на рік на утворення
капіталу. Німці ж - зразкові хазяї, і євреї-міщани ніяких грошей на
цю справу ніколи не платили і не платять. На утримання училища,
учителя і ремонт будівлі платили і платять лише євреї колоністи. У
великих колоніях, де будуються 2 класні школи (візьмемо для прикладу
Сейдеминуху16), у наявності дітей колоністів шкільного віку 200
осіб, нова ж школа тільки на 120 осіб, отже і тепер, не приймаючи
сторонніх дітей, 80 дітей колоністів не зможуть бути прийнятими. Там
само (вірогідно і в інших колоніях те-ж саме) у наявності 40-50
дітей міщан євреїв і 40-50 дітей німців. Якщо зробити пропорційне
приймання дітей до нової школи, тоді по-суті прийняття дітей (проти
колишньої однокласної школи) колоністів майже не буде. І таким чином
вийде, що євреї колоністи будуть утримувати школу для сторонніх
дітей. Згідно закону, єврей учитель не має права навчати
християнських дітей, якщо б німецькі діти були допущені у нові
школи, то з причин існуючого закону і з причини того, що їм
необхідний закон Божий, для них потрібен буде учитель-німець, і у
результаті виходить, 2 школи під одним дахом. У колоніях, де є
багато німців, є окремі, засновані начальством, російські школи з
особливим німецьким учителем, і діти німців усі навчаються
російській мові і, отже, у нових школах не мають потреби. Що-ж
стосується дітей євреїв міщан, то вони дійсно не мають де навчатися
російській мові, але ж чим винні євреї колоністи? Ось ті причини,
котрі примушують колоністів не бажати прийняття до школи сторонніх
дітей. Але ніяких неприязних стосунків у євреїв колоністів до німців
не існує, і прямо боляче за зведену на них обмову".
11 (24) червня:
„Покусаний скаженою собакою колоніст
кол.[онії] Клостердорф І.Г.Емман відправлений до одеської
бактеріологічної станції".
12 (25) червня:
„Берислав. (+ Р.М.Ярошенка). 30 травня після
тривалої і важкої хвороби помер учитель міського 4-класного училища
М.Ярошенко. Проучительствував він у м.Бериславі усього з півроку,
але й за такий короткий час устиг заслужити любов учнів і товаришів
і симпатії знайомих. Ці почуття виявилися у зворушливій увазі до
хворого навіть з боку осіб, які, здавалося, мало знали його. Одні
особисто відвідували Р.М. Ярошенка, інші присилали подарунки для
поліпшення столу хворого, учні-ж приносили квіти. Нарешті, він помер
і, як часто трапляється з трудівниками, що живуть однією платнею, не
лишив ані копійки грошей. Поховали його на свої небагаті засоби
товариші - учителі. А втім, скороченню витрат чимало сприяла та
обставина, що причти усіх церков м.Берислава узяли на себе труд
безоплатного відспівування небіжчика. Відмовився від оплати і реґент
чудового хору Успенської церкви Т.М.Зелінський. Коли рано уранці
розповсюдилася звістка про смерть учителя, учні міського училища
рушили у плавні, і до півдня тіло потопало у живих квітах. На гріб
були покладені вінки: від учнів (незабутньому учителю від люблячих і
вдячних учнів), товаришів по службі (дорогому й улюбленому товаришу
- товариші по службі), учителів (люблячому другу від учителів
м.Берислав) і від деяких приватних осіб. Під час відспівування було
виголошено повчання св.[ящеником] о.[тцем] М.Турчановським; свящ.о.
В.Клопотовський говорив про добре, бездоганне життя покійного і про
наш обов'язок молитися за нього. На шляху до кладовища сказав кілька
прощальних слів своєму учителю учень 2-го класу Олексій Федоров.
Вигляд хлопчика, який плаче, звертається до свого учителя зі словами
любові і скорботи, викликав в усіх, що проводжали покійного, сльози
і ридання. Плакали й учні, які знали і любили покійного, плакали і
чужі, можливо, навіть, такі, що уперше про нього почули. Бо
настільки зворушливою була скорбота дітей, яка вилилася у цих
простих словах. На шляху до місця останнього упокоєння сказав
промову один з товаришів по службі небіжчика і, нарешті, на
кладовищі перед самим опусканням гробу до могили були виголошені
прощальні промови інспектора училища і товаришів по службі
покійного, свящ.о.Іоанном Поповим. Бачачи таку увагу і любов,
виказані померлому учителю усіма, починаючи з духівництва та
інтелігенції і закінчуючи учнями і простим народом, кожен з
присутніх учителів думав: "Не минає безслідно наша праця; вона дає і
плоди у недалекому майбутньому, дає і квіти (любов до учителя) у
сучасному". І у душі наростала тверда рішучість присвятити усього
себе тим дітям, котрі так чутливі до любові учителя до них. І легше
учителю миритися з життєвими знегодами і прикрощами, і охочіше
береться він за тяжку і відповідальну працю.
Паралельно з цим цікаво відзначити ставлення
нашої управи до цього випадку. Знали управці дуже добре, що людина
приїхала здалеку на службу місту, що хворий він з лютого і, отже,
коли помер, то ховати немає на що. Що-ж? Запропонували бодай
небагато міських коштів на поховання? чи хоч запропонували дармове
місце на кладовищі? Анітрішки! навіть і тоді, коли учительська
депутація звернулася до міського голови з проханням про місце, то у
відповідь їй було сказано: „А що таке учитель?" (чи велика, мовляв,
птиця?). Мої родичі поховані понад самісінькою кручею і то нічого!"
(А тут, мовляв, просять гарне місце для козявки якоїсь, у подобі
людській!). На відспівуванні і хованні управа геть була відсутня. Я
не рахую присутності кількох службовців управи, що з'явилися з
особистого бажання на відспівування. Дійсно, інтелігентна управа у
нас у Бериславі!"
14 (27) червня:
„Херсонським повітовим комітетом
попечительства про народну тверезість ... у м.Бериславі, окрім
бібліотеки-читальні, у якій мається біля 600 тис. книг і журналів і
якою населення користувалося безкоштовно, у звітному році [1902. -
Упор.] було влаштовано 30 народних читань, 13 спектаклів, 7
танцювальних вечорів і 2 народних гуляння".
1 |
2
Далі...
|
|
