|
Нариси з історії Бериславщини. Вип: 9. - К.-Херсон-Берислав:
Просвіта, 2007. - 91 с.: іл.
ISBN: 966-8547-80-2
ВІД УПОРЯДНИКА
Вийшло уже 9-е число "Нарисів з історії Бериславщини", видання яких було розпочато районною організацією Товариства "Просвіта" ще 8 років тому. Як і один з попередніх випусків, ця книга містить переважно документи й матеріали історії краю ХІХ-ХХ століть. Оригінали зберігаються переважно у фондах Державного архіву Херсонської області (ДАХО) та Обласної наукової універсальної бібліотеки ім. О.Гончара. Але є й матеріали, отримані після переписки з відповідними установами Російської Федерації та через систему Інтернету.
Усі матеріали видрукувані без якихось мовних правок, з особливостями стилістики, орфографії, тодішнього правопису тощо.
Аналіз та висновки з нашого минулого належить робити читачам. Жодних коментарів ми не допускаємо. Але варто завше пам'ятати розхожу думку, що історія вчить лише тому, що нічому не вчить.
Районна організація Товариства "Просвіта" щиро дякує за підтримку та сприяння у виданні цього числа "Нарисів з історії Бериславщини" голові районної державної адміністрації В.Стеценку, депутатам районної ради, міському голові О.Шаповалову, начальникам відділів культури і туризму та фінансового Бериславської райдержадміністрації Л.Полегенко та Є.Юлдашеву, настоятелю Свято-Введенського храму о.Олександру (Михайленку), попереднім керівникам Бериславської загальноосвітньої школи № 1 А.Гейко та А.Литвиненко, голові Херсонського обласного осередку ВУТ "Просвіта" О.Олексюку.
Окрема особлива подяка усім працівникам Херсонської обласної наукової універсальної бібліотеки та Державного архіву Херсонської області.
(Усе, узяте у квадратні дужки і набране курсивом, є доповненням упорядника).
Сергій Гейко
В'ЯЧЕСЛАВ СТАНІСЛАВСЬКИЙ
ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1697-1698 РОКІВ
В НЕДРУКОВАНИХ ЛИСТАХ
ІВАНА МАЗЕПИ
ДО ПЕТРА I
В ході російсько-турецької війни 1686-1700 рр. російськими та українськими військами було здійснено ряд походів на Південь, під час яких зведено нові фортеці, а також захоплено важливі опорні пункти Османської імперії, завдяки яким значно посилено обороноздатність Російської та Української держав і створено бази для подальшої експансії в цьому напрямку. Найбільшими здобутками стали відібрані в турків під час Першого Дніпровського походу 1695 р. фортеці на нижньому Подніпров'ї, найважливішою з яких був Кизикермен, а також Азов, взятий у 1696 р. З цих плацдармів планувалося продовження воєнних дій з метою виходу до Чорного моря. Для цього потрібно було заволодіти ключовими фортецями на його узбережжі - Очаковом та Керчю. В 1697-1698 рр. українські та російські війська здійснили другий і третій Дніпровські походи, маючи на меті захоплення Очакова, однак ця мета не була досягнута. Контрпоходи з боку Османської імперії не дали змоги росіянам та українцям реалізувати свої завойовницькі плани. Навпаки, намагання турків і татар відбити втрачений плацдарм змусили до спрямування максимуму зусиль на його захист.
Серед справ Російського державного архіву давніх актів нами було знайдено 18 недрукованих листів гетьмана Івана Мазепи до російського царя Петра I, один до невідомої особи, котрі безпосередньо стосуються другого і третього Дніпровських походів, а також 2 листа до царя за 1699 р., пов'язаних з війною проти Османської імперії.
Другий Дніпровський похід, як відомо, було проведено в травні - жовтні 1697 р. Плани українців та росіян передбачали удар по Очакову з суші, а також блокування його з моря, що мало призвести до падіння міста. У перших трьох з віднайдених листів йдеться про підготовку до походу. Отже, 17 березня 1697 р. в листі до Петра I Мазепа писав, що, як повідомлялося й раніше, кілька сотень козаків Полтавського полку за його наказом ходили під "бусурманські житла". Цим козакам вдалося відігнати багато худоби та захопити 26 "язиків", серед яких одного знатного татарина, під Перекопом, в урочищі Чингарех. Тепер гетьман відправляв до Москви ватажка козацького загону Василя Шибаленка з товариством у кількості 52 осіб, а з ними й 25 полонених. 8 квітня 1697 р. Мазепа повідомляв царю про те, що з розвідувальної поїздки за кордон повернувся мешканець Ніжина Згура Стилєв. Він привіз достовірні відомості щодо намірів та дій противника, а також креслення Очакова. Ким було зроблено ці креслення, в листі не вказано. З листами і кресленнями Стилєв був відправлений до Москви. Наступного місяця відомості, надані цією особою, були підтверджені торговими людьми, які приїхали з Царгорода. Вони стосувалися того, куди мали направлятися з військами турецькі султан та візир.
23 квітня 1697 р. гетьман сповіщав, що за царським указом 18 і 19 квітня зустрічався в Сумах з воєводою Яковом Долгоруковим з метою обговорення воєнних справ. На нараді було вирішено виступати в похід, після доставки суден від Брянська до Переволочни та р.Самари. Російські й українські війська планувалося з'єднати на Коломаку чи Орчику, потім іти до Новобогородицька, а звідти суднами по Дніпру рухатися до Чорного моря. У разі затримки з морськими суднами було вирішено вирушати на дніпровських. Але перед доставкою морських суден виступати було не доцільно, аби даремно не використовувати хлібних запасів, і щоб раннього весняного часу коні не страждали від нестачі кормів. Мазепа пояснював, що затримка з будівництвом морських суден сталася через відмовки спочатку брянського, а потім трубчевського воєвод посланим ним і запорожцями людям у виділенні придатного лісу для виготовлення підошов для морських стругів. Через це підошви ще не були прислані. Крім того, не були прислані й виділені за царським наказом необхідні для суден залізо, полотно та інші речі. Були привезені лише смола та якорі. Гетьман навіть припускав, що запорожці будуть відговорюватися від морського походу через затримку з будівництвом суден.
Про затримки зі спорудженням суден маємо й інші дані. Так, наприкінці квітня людина Мазепи Іван Сухин доносив з Трубчевська, що воєвода заборонив взимку рубати дрова, а після скарги на нього царю було виготовлено 30 підошв, 20 суден перетягнуто до Десни. Воєводи виправдовувалися тим, що не дозволяли рубати бортних дерев, з яких селяни платили медовий оброк. Роботи продовжувалися, і, незважаючи на всі труднощі, до початку походу було підготовлено значну кількість плавальних засобів. Так, 5 травня гетьман писав до Москви, що городові козаки зробили 70 морських суден і 600 човнів. На цей час він міг би вже виступити в похід, але з Брянська не було й новин про готовність суден, призначених для росіян. А 23 травня доносив, що з цього міста від запорозького майстра Василя Богуна надійшло ще 90 суден - 50 для городових і 40 для запорозьких козаків.
Що ж до запорожців, то потрібні припаси, в тому числі й для суден, направлялися до них ще в 1696 р., а також в березні 1697 р. Але, очевидно, цього було замало, бо ще й 17 травня 1697 р. в листі до Мазепи запорожці повідомляли, що готові до походу, але не мають морських човнів та інших припасів, і просили якнайшвидше їх прислати.
Царський указ про початок походу для захоплення Очакова й захисту Кизикерменя і Таванська було видано 25 травня. Російські війська, очолювані Долгоруковим, виступили з Бєлгорода і Севська, а українські, під проводом Мазепи, з Батурина. На Коломаку вони з'єдналися й рушили до дніпровських фортець.
У віднайденому листі гетьмана до царя від 27 серпня 1697 р. коротко викладено перебіг походу від прибуття військ до дніпровських фортець - 25 липня до часу його написання в таборі біля Томаківки. Мазепа акцентував увагу на причинах відходу основних сил та на заходах, здійснених для підтримки обороноздатності фортець. Отже, коли вони з Долгоруковим з військами прибули до Тавані і Кизикермена, одна частина татар і турків почала наступ на містечко Ісламкермен з кримського боку, а інша на Кизикермен з білгородської сторони (Ісламкермен був залишений оборонцями до підходу основних сил, звідки ворог вів обстріл фортеці Шингірея, а після їхнього прибуття його укріплення були покинуті противником. Крім того, з 31 липня по 2 серпня тривали бої за Шингірей). Турки стріляли з гармат і дрібної зброї, татари постійно нападали, потім противник прибув на суднах з гарматами з Чорного моря. Цим ворог завадив планованому продовженню походу. В такій ситуації прибулі війська при старому Таванському містечку зводили нове місто й давали відсіч противнику. Весь час бої були рівними, лише 2 серпня ворог зумів завдати шкоди. Від основних сил було відірвано сто і кілька десятків кінноти. Частина її була знищена, а інша потрапила у полон. Під час цього бою було багато вбито і поранено людей також з боку противника (йдеться про напад білгородських татар на укріплення біля Кизикермена, в яких перебували війська, очолювані Іваном Обидовським. Татарам вдалося з допомогою військової хитрості виманити з окопів загін князя Юрія Четвертинського).
Протягом місяця, займаючись будівництвом і ведучи бої, російські та українські війська стали відчувати нестачу продовольства і боєприпасів. Залишалася лише надія на продовольчі припаси, привезені для таванської залоги, але їх би вистачило ненадовго. Та й не було б з чим залишити залогу, бо очікувати допомоги за значною віддаленістю цього міста було марно. В той же час від "язиків" і перебіжчиків противник дізнався про втому військ на будівництві, нестачу хліба, через що деякі легковажні люди почали втікати, і зменшив інтенсивність обстрілу Шингірея. Цим самим ворог хотів переконати російсько-українські сили, що в нього самого не вистачає припасів, і втягнути їх в тривале протистояння, аби потім, коли до краю вичерпається продовольство, взяти їх в міцну облогу. Самі ж турки і татари могли підтримувати свою боєздатність на високому рівні, поповнюючи сили та продовольчі припаси, бо знаходилися поблизу своїх поселень. Вихідці та "язики" розповідали, що противник, знаючи про перебування у військах воєводи і гетьмана, тим більше прагнув перемоги, розраховуючи на велику славу та інші здобутки.
Виходячи з таких обставин, в Таванському місті було залишено 5 тис. осіб з обох регіментів, крім 500 найнятих запорожців, і необхідну кількість припасів. Основні сили відійшли на суднах 20 серпня. На 26 серпня вони прибули до обозів в урочищі Томаківка, де теж відчувався брак припасів, через що деякі люди порозходилися по домівках. Цей перехід був важким, бо перешкодою були супротивні вітри, негода. Російські ратні люди, а найбільше козаки, харчувалися "дикими запасами": овочами, яблуками, грушками, терном, які росли на берегах Дніпра. Далі залишалося здійснити перехід до Кодацького перевозу, а потім - до орільських міст. Причому весь час зберігалася небезпека ворожих нападів, противник підходив до таборів і під Запорозьку Січ.
З Тавані кошовий отаман з товариством прислав "язика", взятого на Дніпрі, вище Таванського острова. З розповіді полоненого було зрозуміло, що противник хотів здобути Таванське місто, для чого укріплював свої сили. В зв'язку з цим воєвода і гетьман послали зі своїх таборів до Тавані понад 1 тис. виборних людей: гетьман виділив 760 осіб, а воєвода - 300. Посланим було наказано пройти в місто, з'єднатися з залогою і спільно оборонятися від ворога. Крім того, писали до кошового отамана і запорожців, які були при ньому, аби аж до відходу противника не залишали воєнних справ, а присланим на підкріплення допомогли увійти в місто. Далі мали намір йти до прикордонних міст, де буде можливо вирішити питання з хлібом. Там гетьман хотів затриматися, спостерігаючи за діями ворога. Городові ж козаки здавна мали такий "непристойний звичай", що як тільки реґіментар повертав війська з походу, то вони, не чекаючи указу про розпуск, не звертаючи уваги на своїх старших і свої корогви, швидко розходилися по власних помешканнях. Це вони тим більше мали зробити тепер, коли в них зовсім не стало припасів. Не дивлячись на це, Мазепа мав намір залишатися біля прикордонних міст, хоча би й тільки зі старшиною й охотницькими полками.
Незважаючи на ці пояснення, цар, котрий тоді перебував у Великому посольстві, був невдоволений відходом основних сил від Тавані, повертався до розгляду цього питання та турбувався, щоб місто було готове до відсічі ворогу. 28 січня боярин Тихон Стрешнєв відповідав на лист Петра I від 24 грудня 1697 р., у якому було поставлено питання: "Яким злим порядком відступили від Таванська бєлгородський воєвода і гетьман, залишивши противника близько?" Стрешнєв зазначав, що має дані про нестачу припасів, через що відбувся й відхід.
Ще раз до подробиць походу російських та українських військ в 1697 р. повертає нас лист гетьмана від 4 січня 1698 р. Причиною його появи стала реакція Мазепи на повідомлення людей його реґіменту з Тавані, що тамтешній воєвода Василь Бухвостов написав до царя листа, в якому, применшуючи значення діяльності гетьмана та воєводи Якова Долгорукова, значно завищував свої досягнення. Відповідь на окремі пункти обвинувачень, висунутих Бухвостовим, і є додатковим джерелом інформації про похід. Насамперед Мазепа відповідав на звинувачення в тому, що вони разом з Долгоруковим без причини покинули Шингірей, в якому зразу ж осіли турки. Гетьман зазначав, що при їх відході містечко було непридатне для оборони: в ньому обвалилася кутова башта, підмита р.Кінські Води, та були тонкі стіни. Башта була укріплена насипом землі й кошами, тонкі стіни теж були зміцнені землею, але це мало допомогло. Коли турки відкрили артилерійський вогонь, стіни були зруйновані, й царські ратні люди могли захищатися лише завдяки земляному валу й кошам. Допомогу в обороні надали й люди гетьманського реґіменту, які розміщалися в особливих шанцях. Їх було періодично по 1 і 2 тис. осіб. Без цих заходів обороняти Шингірей було б важко, а з Таванського міста допомагати було б обтяжливо, бо він віддалений майже на 2 версти. Мазепа та Долгоруков вирішили, що тримати в Шингіреї людей означало залишити їх на погибель. Тому було вирішено людей з Шингірею вивести, а стіни підірвати.
Таванський воєвода писав царю також, що втримав Кизикермен своїм рішенням, розмістивши в ньому залогу, після відходу гетьмана з Долгоруковим. На це Мазепа відповідав, що при їх перебуванні біля захоплених містечок люди в Кизикермені знаходилися поперемінно, а при поверненні вони з Долгоруковим наказали його утримувати для допомоги оборони Таванська та роз'єднання сил противника. В Кизикермені були залишені козаки Чернігівського полку, крім того Бухвостову було наказано, при потребі, додати в Кизикермен людей з Тавані, бо в останньому місті залишили їх значну кількість. Воєвода же, навпаки, хотів, щоб війська покинули Кизикермен, але з цим не погодилися українські наказні полковники і сотники, чому й прийнято рішення обороняти його далі. Що ж до того, чому війська не відбудовували стіни Кизикермена, то це залишалося до царського указу, бо для оборони обох міст треба багато людей, яких було б дуже важко утримувати через значну відстань від українських і російських поселень. Йшлося насамперед про доставку хліба.
Бухвостов доносив і те, що війська відійшли, не завершивши будівництва Таванського міста. На це гетьман зазначав, що місто з усіма "укріпленнями з виводами, верхом, щитом і бійницями" було побудовано ще при їхньому перебуванні там. В яких місцях стіни були порушені, там же були розібрані й знову зведені, на потрібних місцях на валу поставлено гармати, міські укріплення ззовні зміцнені каменем, а з середини - земляним валом.
Далі Мазепа знову повертався до питання про причини відступу, зазначаючи, що рішення про це було прийнято через нестачу продовольства, про що відомо й противнику. Про труднощі з продовольством доносили українські полковники, про це говорили їх полчани, приходячи великими зібраннями. Про нестачу продовольчих припасів знали й прислані від царя стольники. Гетьман особисто посилав в полки по куреням осавулів, які підтвердили, що в полках не вистачає запасів. Російські полковники, які перебували при гетьмані, - Степан Стрекалов та Григорій Анненков свідчили, що в їх полках подекуди ще були запаси до 2-х тижнів, а в більшої частини запасів вже не було й стрільці ходили по полкам і просили хліба.
Отже, робив висновок гетьман, у випадку подальшого перебування військ біля містечок довелось би користуватися припасами, залишеними для таванської залоги. Останню, таким чином, не було би з чим залишити. Тому й прийнято рішення відійти. А для підтримки залишених сил від Томаківського острова на допомогу Тавані послали частину війська, а також ініціювали прихід туди запорожців і охочих людей з українських міст. Існує також свідчення, що гетьман писав царю про причини відходу, пояснюючи, що це сталося через необхідність захисту російських та українських міст від нападів противника.
Врешті, російське керівництво прийняло точку зору Долгорукова й Мазепи. 10 лютого 1698 р. до Батурина було послане царське жалування гетьману, генеральній старшині й полковникам. В інструкції царським посланцям, котрі його везли, знаходимо дані про офіційну позицію Москви щодо відходу російських та українських військ від Тавані. Царський стольник Іван Тараканов перед передачею жалування мав говорити про заслуги Мазепи, зокрема, про те, що він розгадав задум противника, який хотів втягнути їх у тривале протистояння. Рішення про відхід, прийняте спільно з Долгоруковим, оцінювалося позитивно, бо завдяки цьому були збережені як російські, так і українські війська, схвалювалися також гетьманські заходи щодо охорони прикордонних міст.
Не суперечить версії гетьмана щодо причин відходу військ і свідчення Григорія Грабянки, який зображує події так: внаслідок нападу турецьких військ Долгорукий та Мазепа мусили відмовитися від планів походу на Очаків, зосередившись на тому, "як би самим від турків вирватись, та як у містах такі залоги поставити, щоб їх не взяв ворог. Турки, звичні до морської справи, і тому їх повсякчас більшало: вони підходили з суші та з моря, а у своїх військах уже вийшов хліб та й крім того вони ще не призвичаїлись до морського бою". В таких обставинах воєначальники вирішили залишити в містах залоги з росіян та українців, передавши їм запаси продовольства, а самим відходити. А в Літописі Самовидця зазначено, що гетьман відступив, бо мав мало війська, що не давало змоги протистояти у відкритій битві. Отже, до основної причини, яка пов'язувалася з нестачею припасів, можна додати й інші, які стосуються неможливості відкритого протистояння з переважаючими силами противника й потреби захисту території держави. Врешті, воєначальникам вдалося не тільки утримати завойований плацдарм, завдавши значних втрат ворогу - близько 6 тис. осіб, а й зберегти свої війська, втрати серед яких були незрівнянно меншими. Про це можна судити, знаючи втрати в українських частинах, - 253 вбитих та 425 поранених осіб.
Лист Мазепи від 1 вересня 1697 р. для нашої теми цікавий тим, що він дає уяву про місцезнаходження гетьмана - був написаний від Кодацької пристані. А вже в посланні до царя від 11 вересня 1697 р. маємо значну кількість даних про заходи щодо оборони Тавані. 10 вересня з Таванського міста від наказного ніжинського полковника, яким було призначено глухівського сотника, та від воєводи Василя Бухвостова приїхав посланець з листами до Мазепи. Він привіз новини про наступ ворога та прохання про допомогу людьми. Гетьман зазначив, що разом з воєводою Долгоруковим вони залишили немало військ. З українських, які були в поході, туди виділялося по 200 осіб з Ніжинського, Стародубського і Чернігівського полків, сердюцький полк чисельністю 500 осіб. Стільки ж залишив воєвода. До того ж найняли 500 запорожців. Мазепа вважав, що цих сил вистачало, але, як сказав посланець, росіяни "затужили". На додачу до згаданих військ, при прибутті до Томаківки було послано на суднах до Тавані гетьманом 760 виборних осіб Лубенського полку з лубенським полковим суддею, а воєводою - 300. З цими людьми мав іти кошовий отаман з усім Низовим Військом. Посланець зустрів посланих людей та запорожців поблизу Тавані. А пізніше, після прибуття до Ворскли, Мазепа послав на Тавань ще 1,5 тис. виборних людей Полтавського полку, 300 осіб Лубенського полку, поставивши над ними наказним полковником полтавського полкового суддю Петра Буцького. Додав немало людей і воєвода. Їм було наказано йти на Кодак, далі - на Січ, там залишити коней і на суднах плисти до Тавані. Потрібно було використати ті судна, які залишили війська при відході, а також запорозькі. Щодо останніх Мазепа спеціально писав на Січ до наказного кошового отамана. Гетьман також писав до кошового отамана з клопотанням, щоб запорожці допомогли військам, посланим на підкріплення, ввійти в Таванське місто (тим не менше обставини змусили Мазепу і Долгорукого 24 вересня на нараді в Опішні прийняти рішення відправити на допомогу таванській залозі військо чисельністю понад 20 тис. осіб. З його наближенням в ніч з 9 на 10 жовтня противник відступив).
У день написання цього листа до Мазепи приїхало 18 запорожців з двома полоненими татарами, взятими на дніпровому острові, навпроти Ісламкермена. Там вони косили траву. Разом з листом від воєводи Бухвостова і наказного ніжинського полковника з Тавані гетьман відсилав до Москви записи їх розповідей. Полонених не відправляв, бо люди, котрі мали їх супроводжувати, були потрібні в ході воєнних дій. По їх завершенні гетьман мав намір відправити козаків до царя для докладної розповіді про сили противника та воєнні справи.
Згідно з посланням від 13 вересня 1697 р., в обоз до Мазепи прибуло 10 січових запорожців на чолі з ватажком Іваном Рубаном. Вони привезли двох татар, захоплених на урочищі Сиваш, поблизу Перекопа. Ці татари поверталися з Тавані. Полонені розповіли про дії та наміри "бусурманських" військ, які знаходилися при місті. Незважаючи на лист від наказного кошового отамана про відправлення до Москви всіх запорожців з полоненими, гетьман дозволив їхати лише сімом, а трьох затримав, розмістивши їх та нагородивши.
З листа від 25 жовтня 1697 р. довідуємося про реакцію гетьмана на звістку про перемогу Австрії над турецькими силами. Дізнавшись з царської грамоти про перемогу військ цієї держави під Центою (Зентою, Сентою) на р.Тисі, Мазепа зазначав, що імператор мав би дякувати царю, що за його указом російські та українські війська діяли під Азовом і Таванню, через що сили противника були роз'єднані. Нагадаємо, що у вересні цього року австрійські підрозділи, очолювані принцом Євгеном Савойським, чисельністю в 40 тис. осіб завдали нищівної поразки 60-тисячній турецькій армії, на чолі з султаном Мустафою II. В бою турки втратили половину свого війська, загинув великий візир, а сам султан дивом уник полону. Після цієї битви Порта стала схилятися до укладення миру.
В жовтні 1697 р. гетьман писав про приїзд до Батурина запорозьких посланців, відряджених до царя. Вони привезли до нього лист від кошового отамана і всього Низового Війська. Запорожці просили Мазепу поклопотатися стосовно царської милості за їхню службу на Тавані. Гетьман підтримав це прохання, відзначивши, що про велике значення допомоги з боку запорожців говорять не лише вони самі. Це, підкреслював він, визнається й іншими, хто був разом з низовими козаками. Продовження розгляду цього питання знаходимо в листі гетьмана від 25 жовтня 1697 р. Однак, зважаючи на відсутність початку цього документа, спробуємо частково відновити його зміст, послуговуючись царською грамотою від 3 листопада, яка була надіслана у відповідь на послання гетьмана. Адже відомо, що в таких документах на початку часто йшлося про обставини, котрі зумовили його появу, в тому числі подавався короткий зміст матеріалів, на які вони відповідали.
Отже, Мазепа писав до Петра I про 1500 запорожців, які брали участь в обороні Тавані. Після закінчення бойових дій вони хотіли йти на зимівлю на Лівобережжя й отримати належне царське жалування. Гетьман стояв на тій позиції, що ці вимоги будуть економічно проблематичними, однак застерігав, що "коли їм, запорожцям, у тому розміщенні відмовити, то, щоб їх самих не відігнати на закордонні заклики і найми, і для того треба їх вдовольнити". Виділених же козакам, які перебували в облозі, російською та українською владою раніше 3 тис. рублів було, як вважав Мазепа, замало, тому вони їм поки-що й не передавалися. Настрої серед Низового Війська в той час були вельми недоброзичливі. Відповідаючи на звернення Батурина, цар постановив видати учасникам боїв додатково ще 1,5 тис. рублів, сукно та 125 пищалей. Він хотів, щоб запорожці не виходили в міста та не ходили на службу в Польщу. Жалування мало бути видане терміново, ще до переходу козаків на Лівобережжя.
14 листопада 1697 р. в листі до Петра I гетьман повідомляв, що в українські міста прийшло зимувати та добиватися проїзду до Москви по царське жалування за службу, зокрема, по обороні Тавані, 1100 запорожців. Мазепа писав, що не може їх розмістити, а до Москви пропустити в такому числі не наважується. Він отримав грамоту з новиною, що крім призначених запорожцям 2 тис. рублів від Долгорукого та 1 тис. від гетьмана, з Москви мало бути видано ще 1,5 тис. запорожцям, які були в Тавані. Однак запорожці заявили, що не можуть цим задовольнити своїх потреб, і знову просили пропустити до Москви всіх, хто був на Тавані. Далі гетьман зазначив, що як воєвода Бухвостов, так і українська старшина дуже схвально відгукувалися про дії запорожців у Тавані. Самі ж козаки погрожували, що коли не отримають належної нагороди та не будуть розміщені на зиму, то підуть на службу до короля. Мазепа вважав, що їх потрібно пропустити до Москви, а до цього мусив розмістити запорожців по своїх, генеральної старшини, полковників і духовенства маєтностям. Гетьман клопотався, щоб царський указ надійшов якнайшвидше, аби не обтяжувати людей, у яких розміщалися козаки. Цікаво, що на царське розпорядження чинити з запорожцями так, як передбачали попередні укази, Мазепа зазначав, що раніше, коли Кизикерменем та іншими нижньодніпровськими містечками володів противник, можна було вдовольнити запорожців річним жалуванням та іншими "легкими" дарами. А по переході цих міст під царську владу запорожці беруть постійну участь у воєнних діях і не мають часу займатися промислами. До того ж козаки мають привід просити в царя додаткової платні, знаючи, як були нагороджені ті, хто був під Азовом. Запорожці мали підстави бути такими настійливими у зверненнях до гетьмана й тому, що він звертався до них з проханням провести в Таванське місто російські та українські війська. А вони, разом з кошовим, не тільки провели, а й самі увійшли та витримували облогу.
Наприкінці листа Мазепа зазначав, що з Січі вийшло в міста ще два загони запорожців, загальною чисельністю понад 400 осіб: 200 з чолобитною щодо річного жалування, а інші на зимівлю.
14 грудня до Москви надійшов гетьманський лист, в якому писалося про труднощі з витратами на запорожців, оскільки значні видатки йшли на городові війська. До того ж запорожцям було видано багато грошей по дорозі на Тавань і при поверненні звідти. А 26 грудня 1697 р. в листі до Петра I гетьман писав, що в Батурині прийнято царське жалування, призначене для запорожців в Тавані: 1500 рублів, 1100 портищ сукна, 125 пищалей та окремо на 315 осіб, які прийшли в українські міста з бусурманським "значком" і язиками по жалування, - по 1 рублю та портищу сукна. Але запорожці, бажаючи тут же прийняти жалування, не хотіли повертатися на Запорожжя до весни. Мазепа був цим невдоволений, передбачаючи збитки місцевим мешканцям та скарбниці, але залишав це питання на царський розсуд. Тут же зазначив, що в царській грамоті нічого не сказано про тих 600 запорожців, які на чолі з полтавським полковником Іваном Іскрою ходили з Січі на допомогу до Таванського міста, і запитував, чи виділяти їм щось із жалування, чи ні.
До згаданих відомостей про виділену Москвою платню для Низового Війська додаються й звістки про те, що 26 листопада 1697 р. Москва виділяла жалування для 459, а 29 грудня - ще для 130 запорожців за дії під час облоги Тавані. Хоча й цим прохання запорожців не були задоволені.
Воєнних справ після завершення походу стосуються ще кілька документів. Так, з листа від 28 жовтня 1697 р. дізнаємося, що після відходу ворожих військ з-під Таванського міста наказні ніжинський і лубенський полковники прислали до Мазепи посланців з повідомленням про свою участь у воєнних діях та перенесені труднощі. Цих людей Мазепа направляв до Москви для розповіді про події на Тавані, зокрема, про те, як діяв він сам, залишаючи залогу та надаючи їй допомогу. Можливо, і в цьому випадку гетьман думав про те, як нейтралізувати негативне враження від відходу разом з Долгоруковим від нижньодніпровського плацдарму. 3 листопада 1697 р. в листі до Петра I повідомлялося, що 31 жовтня до Батурина приїхали сотники Ніжинського полку з Тавані й привезли трьох полонених, захоплених під час облоги: одного турка, двох татар та одного перебіжчика. Сотники розповіли про те, як обороняли Тавань, і подали списки вбитих і поранених. А полонені й перебіжчик розповіли про втрати противника та про те, чому і як він зняв облогу. Мазепа відправив полонених і перебіжчика до Москви. Сотники ж, стомлені службою, відмовилися від поїздки, побажавши відпочити в своїх мешканнях.
Одразу ж після завершення походу на території противника продовжилися розвідувально-диверсійні заходи. Так, в листі від 31 жовтня 1697 р. зазначено, що за розпорядженням Мазепи миргородський полковник посилав у дикі поля своїх козаків, які наближалися до Перекопу, де в урочищі Сиваш вночі напали на 4-х татар, з яких одного вбили, а 3-х захопили у полон і привезли до Батурина. Мазепа відсилав поштою запис їх розповідей, а слідом і самих полонених в супроводі козаків, які їх захопили, до Москви.
В травні-серпні наступного, 1698 р. було здійснено ще один похід, на чолі з Яковом Долгоруковим та Іваном Мазепою, під час якого було укріплено захоплений плацдарм та здійснено розвідувальну виправу до Очакова. За припущенням В.Заруби, в цьому році готувався великий похід на це місто.
Два листи стосуються підготовки до походу, зокрема, необхідності виготовлення суден. Так, 8 січня 1698 р. у листі до Петра I гетьман повідомляв, що за його наказом на різдвяні дні до Батурина з'їхалася генеральна старшина, полковники зі своєю старшиною і сотниками на нараду щодо плавного воєнного походу. Однак виявилося, що в полках мало суден, а для спорудження нових немає ані дерева, ані грошей. Можна було скористатися суднами, залишеними в Січі минулого року, але їх зосталося мало. При переході суходолом до Тавані і пересадці там на судна могла виникнути проблема розміщенні в них значної кількості людей, гармат, пороху, продовольства, прісної води. Тому Мазепа писав про потребу виготовлення для городових полків, або, принаймні, хоч для сердюцьких полків та стрільців, котрі перебувають при цьому, великих суден в Брянську на зразок турецьких, щоб можна було використовувати їх на лимані й у морі. Спеціально для розповіді про те, як влаштовані турецькі судна, до Малоросійського приказу посилався Юрій - людина "мультянської породи". Він понад 10 років служив на турецьких суднах, плаваючи по Білому та Чорному морях.
Про позицію російської сторони з цього питання дізнаємося з царської грамоти від 7 лютого. Гетьману було наказано відремонтувати старі судна, робити нові в Брянську або (для пришвидшення) в інших близьких місцях біля Дніпра силами своїх майстрів і робітників, а також спонукати запорожців до походу на суднах якнайбільшою кількістю людей. Мазепа мав ранньою весною, погодившись з Яковом Долгоруковим, йти в похід, аби надійно укріпити Таванське місто та весь плацдарм.
Незабаром, 18 лютого 1698 р., в листі до невідомого гетьман, зазначав, що за листом цієї вельможної особи наказав віднайти по містах свого реґіменту столярів та ковалів для будівництва кораблів. З труднощами вдалося розшукати 20 столярів та 10 ковалів. Мазепа відправляв їх до Севська, надавши підводи та харчі, і просив про виділення їм платні за роботу.
9 березня Мазепа знову звертався до царя з клопотанням щодо надання частини суден, які робилися в Брянську, для козаків під його бунчуком, стрілецьких та сердюцьких полків. А запорожців пропонував підштовхнути царською грамотою до виготовлення суден з присланих минулого року матеріалів. Реакція на ці звернення відома за грамотою Петра I до Мазепи від 31 березня. Цар наказував діяти за попереднім розпорядженням щодо плавного походу, обіцяв жалування для запорожців, наказував клопотатися про забезпечення їх суднами (за указом від 28 листопада 1697 р., в якому говорилося, щоби козаки, як городові, так і запорозькі, якщо не вміють робити інших суден, то щоб йшли в море й на старих та по тому ж зразку зробили достатню кількість нових до весни, місткістю по 50 і більше осіб). Запорожці ж мали використати надані в 1697 р. матеріали на 40 суден.
А 14 квітня до російського керівництва надійшов лист гетьмана, в якому він зазначав, що, незважаючи на те, що полковники на з'їзді в Батурині на Різдво говорили про труднощі, пов'язані з нестачею лісу, майстрів і грошей, він наказав їм все ж робити судна, яких мало бути 430. В них могло розміститися по 20 осіб з припасами. Але великих суден виготовити не було змоги. Ці 430 човнів було виготовлено в Гетьманщині протягом перших 4-х місяців 1698 р.
Лист від 7 червня 1698 р. до Петра I стосується заходів гетьмана щодо залучення до воєнних дій Низового Війська. У ньому Мазепа зазначав, що двічі писав на Січ, спонукаючи запорожців до підготовки до походу на Чорне море. Для цього вони мали взяти необхідні матеріали й припаси, приготовлені на Кодаку, та робити струги. Але на царську грамоту та два листи гетьмана з цього приводу запорожці не відповіли. А вже перед виступом з Батурина в похід гетьман писав до них ще раз, передаючи литаври, корогву, 500 діжок борошна. Запорожці лише 6 червня прислали своїх представників з відповіддю та подякою за прислане. В своєму листі вони вимагали прислати кілька сотень золотих для оплати праці майстрів, які мали робити судна, а також ковалів, котрі мали виготовляти металеві частини для цих суден. Мазепа просив царського указу з цього приводу, певно, натякаючи на допомогу. Резолюція, однак, була невтішною. Запорожці мали робити судна "за попереднім звичаєм".
У цьому ж листі йдеться про те, що військовий екзактор прислав до Мазепи волоського купця, який 23 березня виїхав з Царгорода, а 1 червня приїхав у Ніжин. Він розповів новини щодо дій та намірів "бусурман".
Що ж до запорожців, то відомо, що незабаром, влітку, вони таки взяли участь у воєнних діях. Отримавши від Долгорукова та Мазепи послання з повідомленням про намір противника переправитися через дніпровський лиман, аби перешкодити заходам російських та українських сил, вони виступили в похід, разом з певною кількістю городових козаків, під час якого захопили одне турецьке судно, а потім діяли у лимані спільно з російськими ратними людьми та гетьманськими частинами.
Про воєнні заходи українського керівництва з метою забезпечення обороноздатності нижньодніпровського плацдарму дізнаємося з листа гетьмана від 3 червня 1698 р. В ньому, зокрема, зазначалося, що до царя надійшло повідомлення від воєводи Бухвостова з Тавані про те, що в цьому місті та в Кизикермені недостатньо військових людей гетьманського регіменту і з них мало хто займається будівництвом. У зв'язку з цим Мазепа перераховував все зроблене ним у цій справі. Ще наприкінці зими туди, на додаток до розміщених військ, прибули люди з різних полків, потім був направлений Лубенський полк, в якому по перепису виявилося 5400 осіб, на чолі з наказним лубенським полковником, який вже давно туди прийшов і почав будівельні роботи біля Кизикермена. Про це полковник повідомив своїм листом, який було переслано в Москву. Після цього в Таванське місто був направлений Київський полк на чолі зі своїм полковником для пришвидшення відбудови й укріплення Кизикермена. Листи від київського полковника, а також сердюцького та наказних городових полковників гетьман відправляв в Малоросійський приказ. Усіх лівобережних сил в Тавані й Кизикермені нараховувалося близько 8 тис. осіб. Нещодавно Мазепа направив туди Миргородський і Прилуцький полки на чолі з їх полковниками і роменського сотника з людьми Лубенського полку, які залишилися. Після перегляду цих сил у них було нараховано 6900 осіб.
Отже, зазначав гетьман, він доклав немало зусиль для оборони й укріплення Таванська і Кизикермена, відправивши туди 4 городових полки, а при собі залишивши лише 6. З цими полками і з російськими військами, очолюваними воєводою Долгоруковим, гетьман спостерігав за діями противника і висловлював готовність йти туди, куди "покличе військовий випадок".
Про скарги Бухвостова, зокрема, на те, що в Таванському місті мало людей гетьманського реґіменту, й ті хотіли тікати, знаходимо згадку і в царській грамоті до Мазепи від 31 березня 1608 р.
Як відомо, вже в жовтні цього року розпочав роботу Карловицький конґрес, який завершився укладенням мирних угод Австрії, Польщі й Венеції і перемир'я Росії з Туреччиною. Але до того, як стало відомо про його результати, йшла підготовка до нових воєнних дій. Так, ще 12 січня 1699 р., за два дні до укладення перемир'я, було оголошено указ про збір російських військ в березні в Охтирці з метою продовження війни.
Разом з тим, після укладення перемир'я напруження на південних кордонах залишалося, і ще в березні 1699 р. гетьманська влада вживала заходів для збору інформації щодо потенційного противника. Так, 9 березня 1699 р. Мазепа повідомляв Петру I, що за попередніми відомостями від полонених татар, взятих козаками Полтавського полку (про що писав полтавський полковник), перекопський каймакан з кримськими ордами мав приходити під прикордонні міста, а саме під Перекоп на Коломаці. По привезенні ж полонених в Батурин вони підтвердили, що противник мав виступити з Криму, але на чолі не з каймаканом, а Каплан-Гіреєм, рідним братом хана, і Муртазою пашою, й напасти на містечко Тараковку в Ізюмському полку. Для цього збиралися взяти з собою 9 гармат, аби захопити містечко. Його вибрали тому, що коли минулої зими та осені під ті ж прикордонні міста приходив якийсь ага, то після інформував, що здобичі взяти ніде, крім того містечка. Ці ж полонені сказали, що на шляху з Перекопу до Очакова вони зустріли гінця з Андріанополя в Крим з відомістю про укладення турецьким султаном з російським царем, цісарем і польським королем перемир'я. У зв'язку з цим "язики" додали, що коли противник тепер в похід не вийде, то надалі його може втримати звістка про перемир'я. А вже наступного дня - 10 березня 1699 р. гетьман писав до царя про цю воєнну акцію, зазначаючи, що козаки Полтавського полку захопили в полон на пониззі Дніпра 6 татар і одного перебіжчика. Всіх цих полонених разом з козаками, які їх взяли, гетьман відправляв до Москви. Мазепа вважав, що належало перебіжчика стратити в Батурині, але відсилав його, бо він походив з Харківського полку, а отже не підлягав гетьманському реґіменту.
("Україна в Центрально-Східній Європі",
№ 6, 2006 р.)
МИХАЙЛО ХОМИНСЬКИЙ
"КРАТКОЕ ОПИСАНИЕ ПЛАВАНИЯ
ВО ВЛАДИВОСТОК*
* Цей матеріал має лише дотичне відношення до історії краю. Але автором його є багаторічний директор Бериславських морських класів та морської школи наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Михайло Софронійович Хоминський. Своє плавання на Далекий Схід він і описує. Докладніше про вказані навчальні заклади можна прочитати у 4-му (об'єднаному) випуску "Нарисів з історії Бериславщини".
12 апреля, в 6 часов пополудни, пароход Добровольного Флота "Кострома" отходил из Одессы во Владивосток. Когда были выполнены обычные при отходе пароходов в дальнее плавание формальности и все должностные лица сошли с парохода, раздался последний свисток: матросы, поставленные по вантам, трижды прокричали "ура" и пароход медленно вышел из гавани, увозя с собою груз и людей, в которых так нуждается далекая восточная окраина нашего Отечества. В трюмах парохода помещались локомотивы и рельсы для Сибирской железной дороги, груз для военного ведомства и масса част[н]ого груза; эмигрантские помещения и палуба были заняты переселенцами, а в классном помещении было человек 20 пассажиров.
Я отправлялся в плавание, чтобы на практике пополнить и проверить запас своих знаний в науке и мореплавании. Объяснив командиру парохода цель моего плавания и получив от него разрешение пользоваться необходимым для занятия мореходной астрономией, - я с нетерпением ожидал того момента, когда небо очистится от туч, чтобы заняться наблюдениями и тем отогнать от себя те тяжелые мысли, которые знакомы каждому, кто в первый раз покидает родной край и все дорогое, что с ним связано.
Черное море не особенно гостеприимно провожало наш пароход: дул сильный холодный ветер, все небо было закрыто тяжелыми облаками, изредка брызгал дождик, взволнованное море качало пароход и обдавало его водою; на палубе было холодно и сыро. Пассажиры, нежелавшие сразу поддаться действию морской качки, толпились в кают-компании, знакомясь между собою и расспрашивая служащих о дальнейшем плавании и о разных пароходных порядках.
После полутора суток такого плавання, 14 апреля, утром мы вошли в Константинопольський пролив, а часа через два стали на якорь против г.Константинополя. Не теряя времени, мы отпрвились осматривать этот чудный с пролива город и возвратились на пароход вечером усталые и разочарованные.
Вечером того же дня пароход снялся с якоря и всю ночь шел Мраморным морем, фарватер по которому прекрасно обставлен маяками. 15 апреля, утром мы прошли Дарданелльский пролив и вошли в Архипелаг. Берега Дарданелльского пролива и острова Архипелага, мимо которых проходил наш пароход, не представляла уже тех красот, какими мы любовались, проходя Константинопольский пролив. Там оба берега были убраны деревьями и кустарниками; красивые домики виднелись на каменистых обрывах над самой водой, а около них возвышались стройные кипарисы, - здесь мы видели пред собою унылые, безжизненные скалы. Плывущему Архипелагом надо помнить, что облака и туман, приносимые сюда северными ветрами, превращаются здесь в легкую дымку, которая застилает горизонт и делает неясными очертания отдельных предметов. Островки Архипелага открываются в виде голубоватого пятна, которое можно принять за плавающее над водою облачко и только на очень близком расстоянии от парохода контуры их резко обрисовываются на голубом фоне неба. Надо внимательно следить за курсом парохода, брать пеленги открывающихся островов и, прокладывая их на карте, определять свое место. Наконец, скрылся последний из островов Архипелага - Родос - и нас окружили ярко-голубые воды Средиземного моря.
Только теперь, когда мы вошли в Средиземное море, мне представилась возможность заняться астрономическими наблюдениями. Я откровенно должен сознаться, что только в этот памятный для меня день я первый раз в жизни брал высоту солнца и определял широту и долготу места. Это довольно странно и… очень печально… Я прекрасно знал, как приготовить секстан к наблюдению, как надо его держать, как стать, какой винт и когда надо закрепить, как покачивать секстан, чтобы убедиться, что высота светила взята правильно и проч. И был уверен, что, выполнивши все это по порядку скоро и безошибочно возьму высоту солнца. Однако на деле оказалось противное: мне пришлось сотни раз делать наблюдения, чтобы приобрести навык и сноровку быстро и правильно брать высоту солнца и замечать моменты на хронометре. Еще больше упражнений потребовалось, чтобы наловчиться брать высоту звёзд, измерять секстаном расстояния между светилами, сличать показания хронометров и проч. Это обстоятельство меня сильно опечалило и я не могу не выразить здесь мою глубокую благодарность тем лицам и учреждениям, которые дали мне возможность пополнить этот важный пробел. Вспомнил я наши мореходные классы и сотни шкипером и штурманов, которых они фабриковали с лихорадочною поспешностью. Кому нужны были эти штурмана дальнего плавания, еще ни разу не державшие в руках секстана? Правда, мореходные классы давали довольно солидную теоретическую подготовку; мы знали все астрономические формулы, могли быстро и с ужасной точностью решать сложные астрономические задачи, знали как пользоваться разными таблицами; но без соответствующей практики все это очень быстро улетучивалось из головы. Кто-же виноват в том, что ученики мореходных классов, оканчивая курс и получая дипломы на разные судоводительские звания, не умеют обращаться с мореходными инструментами и приборами?
По моему мнению это происходило отчасти от того, что мореходные классы не имели у себя этих морских инструментов в качестве необходимых учебных пособий, а заведывающие классами часто приобретали на классные средства такие приборы, которые, не составляя необходимых учебных пособий для прохождения курса мореходных классов, хранились в классных музеях. Надо указать, какие приборы и инструменты должны служить необходимейшими учебными пособиями для прохождения курса мореходных классов и надо дать возможность мореходным классам приобретать эти учебные пособия на те скромные средства, которые отпускаются на содержание классов.
Вторая причины недостаточной подготовки учеников мореходных классов с практической стороны заключается в следующем: известно, что ученики мореходных классов ежегодно отпускаются для практического плавания, и многие думают, что это практическое плавание заключается в том, что ученики на практике применяют знания, приобретенные в училище. Будь это так, ничего лучшего нельзя было бы пожелать. Но так-ли это? Ученики южных мореходных классов, отпущенные для практического плавания, размещаются на пароходах и парусных судах, плавающих по Черному и Азовскому морям, и исполняют матросские обязанности с вознаграждением за труд или без вознаграждения. Они приобретают некоторые сведения из лоции, приобретают знания о мойке, чистке и окраске парохода, о швартовке; плавающие же на парусных судах изучают еще вооружение судна, постановку и уборку парусов и практические правила о нагрузке судна.
Вот те практические знания, которые может приобрести во время плавания старетальный и трудолюбивый ученик. Этой практики едва достаточно только для штурманов каботажного плавания. И так, мы ни в училище, ни во время практического плавания, не имели практики, соответствующей тому званию, на которое нас приготовляли; мы не умели пользоваться морскими инструментами мы не знали того, что для штурмана дальнего плавания должно стоять на первом плане. Можно впоследствии заучить какую нибудь формулу, можно научиться пользоваться разными таблицами, можно изучить какой нибудь пропущенный в классе способ определения широты, долготы и поправки компаса; но каждый штурман дальнего плавания должен легко и свободно владеть секстаном, хронометром, компасом и другими морскими инструментами.
Окончив курс мореходного класса и имея 24 месяца такого плавания, мы подвергались экзамену в правительственной испытательной комиссии; нас признавали достойными звания штурмана дальнего плавания и, на основании статей закона, выдавали на это звание дипломы. Некоторых из нас после этого экзамена назначали для практического плавания на пароходы для Добровольного Флота, чем и свидетельствовали, что мы еще недостаточно подготовлены и не могли быть удостоенными звания штурмана дальнего плавания.
На пароходах Добровольного Флота и теперь плавают штурмана дальнего плавания в качестве учеников-практикантов и даже Министерство Народного Просвещения ежегодно уплачивает за них Комитету Добровольного Флота порядочную сумму денег. Эти ученики-практиканты имеют полнейшую возможность заниматься мореходной астрономией и другими отраслями науки о мореплавании и одно время Комитету Добровольного Флота предполагало даже принимать лучших из этих учеников к себе на службу в качестве помощников капитана. (До настоящего времени есть только один такой случай). Вы думаете, что счастливец, попавший на пароход Добровольного Флота в качестве ученика-практиканта, трудится, всем интересуется, все изучает? Я скажу на это, что министерство напрасно тратит деньги, а ученики-практиканты - время. Имея диплом на звание штурмана дальнего плавания и не будучи обязан давать кому-либо отчет о своем плавании, - ученик-практикант предпочитает исполнять более легкие обязанности: посмотреть на лаг, принести на мостик секстан, хронометр или карту, посчитать на хронометре, посчитать подъемы при нагрузке или разгрузке парохода, подать трубу или бинокль - вот те обязанности, которые он выполняет.
Конечно, есть ученики, для которых плавание на пароходах Добровольного Флота не проходит бесследно и тому подтверждением может служить вышеуказанный мною случай, что один из учеников-практикантов в настоящее время состоит в должности помощника капитана. Следовало бы, посылая учеников мореходных классов для практического плавания на пароходы Добровольного Флота, требовать, чтобы они по возвращении из плавания представляли образцы самостоятельных работ по мореходной астрономии и другим отраслям науки кораблевождения в форме ежедневных записок и только по совершении этого плавания допускать их к экзамену в испытательных комиссиях.
Перехожу к прерванному рассказу.
На горизонте показался низменный и песчаный берег Африки и г.Порт-Саид, расположенный при начале Суэзского канала. В Порт-Саид мы пришли 17 апреля в 4 часа пополудни и стояли там до утра следующего дня. Город Порт-Саид представляет громадную ярмарку, куда свозятся бракованные товары с отдаленных мест Запада и Востока и продаются здесь ужасно дорого. Пассажиры запасаются здесь костюмами и другими принадлежностями для плавания в тропическом климате. Приняв нужное количество угля и электрический фонарь, наш пароход медленно поплыл Суэзским каналом. Канал тянется на протяжении 87 миль; он прерывается несколькими озерами, фарватер по которым также расчищен и прекрасно обставлен для дневного и ночного плаваний; по каналу пароходы идут малым ходом, так как при значительном ходе волна, идущая от парохода, разрушает песчаные берега и засоряет канал; оба берега канала совершенно песчаны и только станции и небольшой город Измаилия, расположенный на берегу оз. Тимза, где происходило торжество открытия канала, - представляют чудный уголки с тропическою растительностью. Плывущий по каналу получает такое впечатление, как будто канал еще неокончен: работают грязечерпательные машины, канал расширяют, укрепляют его берега и проч. Около полуночи мы пришли в Суэц и в ту же ночь вошли в Красное море.
Красное море усеяно многими рифами и
островками кораллового и вулканического образования, которые сильно
затрудняют плавание; оно еще мало исследовано и многие коралловые
постройки еще не нанесены на морские карты. Ветры, дующие в Красном
море, преимущественно местного характера, хотя имеют признаки
пассатов; область наибольшего нагревания перемещается здесь вместе с
солнцем; к северу от нее дуют ветры NO-ые или NW-ые, а к югу - SO-ые
или SW-ые, в центре - полоса затишья. Красное море с прорытием
Суэзского канала приобрело значение кратчайшего водного пути в
Индию; два конечные его пункта Суэц и Аден являются важными для
торговли и судоходства. Аден, представляя сильную крепость, запирает
выход из Красного моря.
Внимательно присматриваясь ко всему, что
лежит на обязанности лиц, управляющих пароходом, я нахожу
необходимым сказать еще несколько слов о наших мореходных классах.
Есть много способов определения широты и долготы места судна в море
и между ним способ Сомнера.
Способ Сомнера самый точный, простой и
легкий м почти исключительно только этот способ употребляется на
всех военных и коммерческих судах всех государств.
Почему в программу на штурмана дальнего
плавания этот способ не входит? Если во время составления программ
для мореходных классов этот способ не был еще достаточно проверен
практикой, то теперь он обязательно должен занять подобающее ему
место в курсе мореходный классов. Почему в тех же программах ничего
не сказано о преподавании практической метеорологии? Разве для
шкипером и штурманов дальнего плавания не обязательно знать все,
касающееся океанических течений, приливов и отливов, господствующих
в разное время года ветров и других атмосферных явлений и о
метеорологических инструментах? Без этих сведений буквально нос
нельзя высунуть в океан. А знают-ли наши шкиперы и штурмана, выходя
из училищ, что нибудь о морских торговых путях хотя бы между
главнейшими торговыми пунктами земного шара? Такие пути есть и все
пароходы придерживаются их. Часто на расстоянии тысячи миль от
берега попадаются встречные пароходы, идущие с противоположного
конца нашего пути, и приходится давать друг другу дорогу, чтобы
избежать столкновения. Вот до какой степени пароходы стараются идти
этими хорошо исследованными путями и какой точности достигла наука
кораблевождения! Вы делаете переход в 3-4 тысячи мль в открытом
океане, где видите только небо и воду, подвергаетесь всякого рода
случайностям и все таки реже сходите с своего пути, чем поезд с
рельс.
У нас десятки лет говорят о коренном
преобразовании существующих мореходных классов; хотят эти классы
стереть с лица земли, чтобы не осталось камня на камне, и не
решаются тронуть хотя один волосок в существующем положении о
классах и программе. Следовало бы постепенно изменять и дополнять
как положение о классах, так и программы этих классов сообразно
указанию опыта и современному требованию от лиц, желающих посвятить
себя мореплаванию. Таким способом можно избежать коренной и
рискованной ломки, а между тем лет через десять классы эти были бы
вполне преобразованы. А как важно для моряка дальнего плавания уметь
говорить хотя на одном иностранном языке! По программе требуется
"знание первых начал английского или другого употребительного в
данной местности языка". А к чему это сводится на практике? Нас
выпускали из мореходных классов с такими знаниями, которых
недостаточно даже для того, чтобы объясниться в гостинице или
ресторане. Часто выбиралось столько фраз, сколько в классе учеников,
и каждый ученик должен был заучить не меньше одной фразы, которую он
выпаливал на экзамене. Впрочем, так изучали иностранные языки давно,
лет десять тому назад, когда пишущий эти строки сам был еще ученик;
теперь, конечно, так не делают… Чтобы больше не возвращаться к
мореходным классам, я выскажу здесь еще одно замечание. Лица,
имеющие сношение с питомцами наших мореходных классов, в один голос
признают их мало развитыми, мало сведущими и проч. Многие для
искоренения этого недостатка предлагают расширить программы
мореходных классов или открыть высшие мореходные классы с курсом
равным почти курсу Морской Академии, предоставляя воспитанникам
существующих мореходных классов коснеть в невежестве. Я полагаю, что
расширение рамок программы не сделает учеников более развитыми; а
вторая мера пока совершенно излишняя, так как морские училища
выпускают достаточное число лиц с высшим против мореходных классов
образованием для нужд военного и коммерческого флотов. Библиотеки,
устроенные при мореходных классах, одне могут помочь горю. Конечно,
я не считаю спасительной библиотекой того хлама, которым переполнены
шкафы в мореходных классах.
23 апреля мы пришли в Аден и вечером того же
дня снялись из Адена в Коломбо. Плавание Аденским заливом весьма
затруднительно вследствие близости берегов и неправильной смены
течений в это время года. Здесь можно идти попутным течением и
вблизи видеть движение воды в обратном направлении; есть течения,
несущие теплую воду, и рядом течения, температура воды в которых
опускается до 12о R. Все эти явления зависят от господствующих в
Индийском океане ветров, которые с апреля по сентябрь дуют с
юго-запада на северо-восток, а осенью и зимою - от северо-востока на
юго-запад. Эти ветры называются муссонами.
Происхождение муссонов и влияние их на
течение вод в Индийском океане и прилегающих к нему морях и заливах
имеет свое научное объяснение, и мне остается описать только те
явления, которые были замечены нами. В апреле NO-ый муссон стихает,
а легкие порывы ветра от S-х и SW-х румбов служат признаками
наступающего SW-го муссона, который окончательно устанавливается в
конце апреля или в первых числах мая. В Аденском заливе течением
сносило наш пароход к Африканскому берегу, а в океане течение было
от NO, доходившее до 20 миль в сутки. Нас преследовали частые шквалы
с дожем и грозою, чего не бывает, когда муссон окончательно
установится. Масса испарений делала небо бледным и бесцветным. Было
жарко и влажно. Воздух, сильно насыщенный парами, не мог поглощать
той усиленной испарины, которая появлялась при каждом движении, тело
не охлаждалось, а белье и верхнее платье были всегда влажны.
Организм расслаблялся, голова отказывалась работать… Ветер не
производит здесь того действия, какое производит у нас. Он не
охлаждает тело и другие предметы, не просушивает платья; он влажный,
нежный, ласкающий. В довершение всех бед появляется тропическая
сыпь.
1-го мая утром мы пришли в Коломбо. Город
Коломбо расположен на низменном юго-западном углу острова Цейлона;
длинный мол защищает гавань от громадных волн, гонимых муссоном.
Ближайшие окрестности Коломбо по берегу покрыты пальмовыми лесами, а
вглубь острова виднеются горы. Как только отдали якорь, на пароходе
появились портные, прачки, торговцы драгоценными камнями, шелковыми
материями, южными плодами, попугаями, обезьянами и разными
безделушками. Явились индейские фокусники и заклинатели змей. Ют
парохода принял вид оригинального базара. Вокруг парохода на
маленьких лодочках сновали мальчики, которые легко выбрасывались из
своих лодочек и ныряли, чтобы поймать в воде брошенную с парохода
монету. После долгого и скучного плавания все это служило для нас
приятным развлечением. Только вечером туземцы оставили наш пароход.
Подняв якорь, мы оставили Коломбо и направились в Сингапур. Опять
серенькое небо и бесконечная ширь океана. Жара и влажность воздуха
усиливаются и окончательно убивают в людях всякую энергию.
Юго-западный муссон начинает дуть с возрастающею силою, немного
притихая во время восхода и захода солнца; громадные волны ударяют в
наветренный борт парохода; пароход плавно раскачивается с бока на
бок. Ко всем страданиям присоединяется еще страдание от морской
качки.
Плавание в открытом океане даже при более
сносных обстоятельствах не может дать человеку тех разнообразных
впечатлений, которые могли бы доставить удовольствие, развлечь,
заинтересовать; в течение нескольких суток вы видите вокруг парохода
одну и ту же картину; даже восход и заход солнца не представляют
здесь таких художественных картин, которыми можно было бы
залюбоваться.
Невольно сосредоточиваешь свое внимание на
том, что происходит на пароходе. Этот оторванный от земли движущийся
городок с населением в 1,000 человек, собранных из разных мест
нашего обширного отечества, представляет много интересного. Под
конец и это надоедает, и тогда наступает царство скуки и тоски.
Только на пятый день плавания, когда мы
вошли в Малаккский пролив, все оживилось. Поминутно сменяющиеся
прелестные виды островов, расположенных у берегов острова Суматры и
полуострова Малакки и сплошь покрытых густым тропическим лесом,
привлекали общее внимание. Едва начинали скрываться одни острова,
впереди парохода открывались другие, и взоры всех обращались на них.
В Малаккском проливе господствовал тот же, что и в океане, SW-ый
муссон, но здесь он дул порывами и волнения не производил. Находясь
под защитой какого нибудь острова, мы не ощущали совсем ветра, за
то, когда выходили на открытое пространство, он дул с удвоенною
силою.
Часто совершенно неожиданно на пароход
налетали шквалы: небо покрывалось тучами, сверкала молния, гремел
гром, шел проливной дождь. Острова, вода, небо, все окутанное
мраком, на несколько минут превращалось в непроницаемую серую массу,
и на расстоянии нескольких саженей ничего нельзя было рассмотреть.
Вахтенному начальнику приходится почаще определять свое место,
поправку компаса и внимательно смотреть вперед, так как, помимо
островов, здесь довольно часто встречаются пароходы. Вообще плавание
по Малаккскому проливу, которое продолжается около двух суток, самое
опасное на пути из Одессы до Нагасаки.
7-го мая, в 12 часов дня, мы пришли в
Сингапур и остановились у пристани Ком. Борнео, где пароходы
Добровольного Флота запасаются углем и пресной водой. На время все
переселенцы были удалены с парохода, чтобы произвести дезинфекцию
после бывшей эпидемии дифтерита, а классные пассажиры могли
оставаться в городе до 10 часов вечера. Взяв джинрикшей, мы поспешно
осмотрели музей, ботанический сад и парк, где во время вечерней
прохлады чинно прогуливаются мисс и леди; посетили лучшие магазины с
роскошными китайскими и японскими изделиями из черного дерева и
слоновой кости и возвратились на пароход.
В назначенный час пароход отошел в Нагасаки.
И так мы в Великом океане, в Южно-Китайском море, над которым за
день до нашего прихода в Сингапур разразился страшный тайфун, о чем
мы узнали в Сингапуре, - теперь оно было сравнительно спокойно и
плавание наше здесь почти ничем не отличалось от плавания по
Индийскому океану. Мы избрали курс по наружную сторону острова
Формозы, чтобы избежать противного течения в Формозском проливе;
кроме того, весной и осенью в Формозском проливе часто свирепствуют
ураганы. Мы идем здесь на N; широта наша, непрерывно увеличиваясь,
дедается, наконец, равной склонению солнца; солнце, бывшее все время
нашего плавания по Индейскому океану от нас к северу, теперь на
мгновение занимает место в нашем зените и потом остается к югу; вот
остров Формоза и тропик Рака. Мы - в северном - китайском море.
Подул холодный NO-ый ветер; началась качка, которой мы давно уже не
испытывали. Китайские моря не пользуются у мореплавателей хорошей
репутацией. Надо внимательно следить за малейшими изменениями
направления и силы ветра, за состоянием моря, за цветом и формой
облаков; но самым верным другом моряка является здесь, как и везде,
барометр. Часто при наилучшей погоде, когда нет еще никаких внешних
признаков, указывающих наступление шторма или урагана, ртуть в
барометре начинает падать. Опытный моряк верит своему другу и
заблаговременно приготовится к борьбе с жестоким врагом.
В Северном Китайском море плавание
затрудняется еще тем обстоятельством, что в этом море встречаются
теплое течение Куросиво с холодным течением из Японского моря; на
навигационное счисление пути судна здесь полагаться нельзя; надо
днем и ночью определять свое место астрономическими способами, с
помощью которых только и можно составить понятие о направлении
течения и о его скорости; производству же астрономических наблюдений
часто мешают туманы.
16 мая мы прибыли в Нагасаки. Пройдя между
несколькими живописными островками, мы вышли в узкий пролив, ведущий
в Нагасакскую бухту. Оба берега пролива довольно скалисты, но вы не
заметите здесь даже маленького клочка обнаженной земли, - все
покрыто густой роскошной растительностью; даже отвалившиеся от
берега камни сплошь покрыты зеленым ковром. В некоторых местах над
самой водой виднелись крохотные японские деревеньки, а над ними по
склону горы - такие же крохотные поля. Надо удивляться трудолюбию
японцев, которые сумели превратить склоны громадных гор в
бесконечный ряд террас! Эти террасы и есть собственно поля. Издали
такая обработанная гора представляется громадной лестницей и можно
подумать, что люди, живущие здесь, гиганты. Сделав несколько
поворотов, мы вошли в бухту и перед нами открылся город Нагасаки,
расположенный по низменному побережью бухты и окаймленный с сушью
цепью зеленых гор. Едва был отдан якорь, как на пароход явились
японцы - торговцы; они аккуратно расположили свои товары и начался
базар. Потолкавшись между приехавшими японцами, которые каждого
русского приветствовали низкими поклонами, и заручившись от них
карточками с адресами из магазинов, напечатанными на русском и
японском языках, - мы в чистенькой лодочке съехали на берег. За
несколько часов пребывания в Нагасаки мы едва успели осмотреть
город, побывать в нескольких магазинах и гостиннице. Изложу здесь
вкратце то, что я успел подметить. Выйдя из лодки на чистенькую
набережную мы очутились в Европейской части города, в Европейском
квартале, где японцы селиться не могут; дальше следует квартал
Китайский, а за ним начинается собственно Японский город; сюда и
привезли нас нанятые нами джинрикши. Улицы в Нагасаки все
шоссированные и содержатся в образцовой чистоте, но они настолько
узки, что езда на лошадях была бы весьма затруднительна и вы не
встретите здесь ни одного экипажа, хотя это происходит от совершенно
другой причины. Усталые пешеходы пользуются услугами джинрикшей.
Дома в городе все двух-этажные, но маленькие, не выше наших
одноэтажных флигелей. Домов, выделяющихся чем либо в архитектурном
отношении здесь нет; все они похожи друг на друга и представляют
деревянные постройки в виде клеток; пространства между основными
угольными столбами и поперечными перекладинами в этих клетках
заделаны тонкими смазанными глиной плетенками, в которых оставлены
отверстия для окон и дверей; стекла в Японии не употребляются, а
оконные отверстия закрываются рамами, затянутыми промасленною
бумагою.
Снаружи дома выкрашены в серый цвет, а крыши
их кроются черепицей также серого цвета. Отличительною чертою
японских домиков служат маленькие балкончики, которые выходят на
улицу, и во дворик с верхнего и нижнего этажей. В нижнем этаже почти
каждого дома помещаются магазин или мастерская, кухня, приемная и
кабинет и контора домохозяина, а в верхнем этаже помещаются спальни:
здесь остальные члены семьи проводят свое время, занимаясь
преимущественно рукоделием. В японских домах каждый этаж
представляет собственно одну только комнату и эта комната может быть
разделена на произвольное число маленьких комнаток, когда в том
случается надобность. Стенами для этих комнаток служат деревянные
затянутые обоями или легкой материей рамы, которые свободно
двигаются по канавкам в полу и потолке. Полы в комнатах, покрытые
изящными плетеными циновками, служат местом для сидения заменяя наши
стулья, диваны и проч.; на этих же полах японцы спят, положив под
головы особого рода подушечки. Все в комнатах содержится в
образцовой чистоте и опрятности. Около каждого домика есть маленький
дворик, обращенный в садик или цветник. Вы не найдете здесь сорных
или помойных ям и других мест, назначенных для сохранения всякого
рода нечистот и отбросов. Все нечистоты и отбросы ежедневно
удаляются из дворов, поступая на удобрение полей. Сами японцы
отличаются малым ростом; они с успехом могли бы выступать в качестве
лилипутов на наших балаганных представлениях. Национальным костюмом
для мужчин и женщин служат керимон, - это длинный халат с короткими
рукавами и большими отворотами; женщины опоясываются шелковым поясом
с большим бантом назади, а у мужчин к поясу принадлежности для
курения. На улицах можно встретить японцев одетых в европейское
платье - это люди, для которых по их профессиям национальное платье
неудобно; японская интеллигенция также носит платье европейского
покроя. Вообще японцы многое переняли от европейцев, многому от них
научились, но свой образ жизни, свои обычаи и привычки они не
изменили. В японских магазинах вы найдете много европейских товаров
и товаров японского изделия во вкусе европейцев; вы услышите
японцев, говорящих на русском, французском или английском языках; -
но основные черты жизни и характера народа остались без изменения.
Вся область семейной жизни с ее своеобразным взглядом на
нравственность, на отношения между мужчинами и женщинами, с ее
освещенными стариной обрядностями, - остаются пока вне сферы влияния
чужестранцев. Их игры и народные праздненства остались вполне
национальными. Японцы - народ честный, трезвый и трудолюбивый. Гуляя
по улицам Нагасаки, вы заметите множество всякого рода мастерских,
переполненных трудящимся людом; вы встретите на улицах массу людей,
которые куда то спешат по своим делам или исполняют обязанности
вьючных животных и ломовых извозчиков; - но вы не увидите здесь
людей праздношатающихся; не увидите сцен, оскорбляющих нашу
нравственность, коробящих вас; не увидите здесь пьяных, нищих и
других оборванцев, покрытых грязным тряпьем и возбуждающих в вас
своим видом чувство презрения. Даже среди портовых рабочих вы не
увидите того, что составляет необходимую принадлежность каждого
европейского порта. Едва наступит вечер, все грузовщики, угольщики,
лодочники и прочий люд, умывшись и одевшись в чистое платье, которое
они берут на работы, спешат к своим семьям, не заходя в кабаки,
чтобы пропустить после трудов. Собственно "кабаков" здесь нет, а
есть гостиницы, где в часы досуга собираются японцы; они курят
трубки, пьют чай и слушают игру женщин на цитрах, балалайках и
прочих инструментах. К полночи все засыпает крепких сном, на улицах
и в домах водворяется полнейшая тишина и темнота. Какой простор для
тех ночных героев, ради которых в европейских городах содержатся
ночные сторожа, дворники, обходы, кутузки, ночлежные дома, тюрьмы,
остроги!... На обратном пути из Владивостока мы посетили Нагасаки во
время народного праздника, устроенного по случаю открытия нового
храма. Работы были прекращены. Над домами плавали в воздухе
громадные драконы и рыбы, пошитые из легкой материи и фантастично
раскрашенные. По улицам одна за другою проходили процессии: то мимо
вас проносили на длинных палках громадного дракона, то вы смотрели
исполнение комической пьески, то слушали национальный японский
оркестр и проч. По нашему обычаю это праздненство должно было
закончиться поголовным пьянством… Так как наш пароход по некоторым
обстоятельствам должен был остаться в Нагасаки до следующего утра,
то мы часов в 11 ночи поехали вторично на берег посмотреть
разгулявшихся лилипутов. Часа три мы пробыли на берегу, обошли почти
весь город, забираясь в самые темные и подозрительные переулки, и мы
не встретили ни одной пьяной компании, не услыхали ни одного
возгласа опьяневшего человека, не натолкнулись ни на один труп
пропойцы, которых такая масса валяется под заборами в наших городах
и в праздничные и в будничные дни. В ночной тиши мы вдыхали свежий,
ароматичный воздух и, возвратившись на пароход, чувствовали себя
таким, как будто мы совершили прогулку в степь ранней весной.
К чужестранцам японцы относятся доверчиво и
миролюбиво. Особенное расположение заметно по отношению к нам,
русским, что объясняется тем, что русские никогда не имели никаких
видов на японские владения, никогда не вмешивались в их внутренние
дела, а приезжающие сюда русские люди относятся с уважением к их
верованиям и обычаям. В Нагасаки мы узнали о крушении нашего
военного судна "Витязь" в Порте Лазареве и поспешили к нему, чтобы
предложить свои услуги. В заливе Порт-Лазарев у Корейского берега
Азии мы застали несколько наших военных судов, занятых спасением
пострадавшего собрата, корвета "Витязя", который плотно уселся на
рифах при выходе из бухты в открытое море. Можно было уже тогда
предсказать, что "Витязь" окончательно погибнет при первом ветре с
моря, так как он ничем не был защищен от действия морских волн. Так
как услуг от нас не потребовалось, то мы направились во Владивосток,
куда благополучно прибыли 19 мая, в 7 часов вечера.
Город Владивосток расположен на берегу
громадной бухты, против входа в которую лежит остров "Русский";
таким образом, в бухту можно входить двумя проливами. Владивосток
сильно укреплен, но как военный порт, как станция для судов нашей
Тихо Океанской эскадры, он едва ли оправдывает свое назначение.
Достаточно сказать, что эта бухта ежегодно замерзает на три или
четыре месяца, что густые туманы часто закрывают вход в бухту на
несколько дней. Надо прибавить еще, что во Владивостоке нет складов
каменного угля и что работы по постройке дока идут вяло и даже
совсем приостановлены на неопределенное время. На обратном пути из
Владивостока в Одессу мы заходили в Ханькоу, где приняли около 3-х
тысяч тонн чаю. В Ханькоу мы простояли восемь дней и была
возможность осмотреть город и окрестности его, но, принимая во
внимание враждебное настроение китайцев против европейцев, пришлось
все это время провести на пароходе. Однажды только решился я
побывать в китайском городе, но пройдя несколькими темными и
грязными корридорами, которые называются улицами, и задыхаясь от
страшной вони, я поспешил поскорее выбраться на чистый воздух. Вонь
и грязь этих улиц е поддаются никакому описанию.
Переход из Сингапура в Перим мы совершили,
не заходя в Коломбо. Чтобы избежать свирепствовавшего теперь в
Индийском океане SW муссона, мы, выйдя из Малаккского пролива и
спустившись до параллели, лежащей на полтора градуса от экватора, в
полосу затишья, шли известным для мореплавателей полутора градусным
проходом до 55 градусов восточной долготы, а отсюда взяли курс на
мыс Разгафун, лежащий несколько южнее мыса Гвардафуя. Таким образом,
избрав этот более длинный путь, мы около десяти дней шли в полосе
затишья и только в переходе от экватора к мысу Гвардафуй подверглись
действию ужасного муссона, доходившего здесь до своего максимального
предела. Но и здесь мы были в выгодном положении относительно
муссона и могли нести паруса, которые сдерживали пароход от сильной
качки. 26-го июля пароход "Кострома" прибыл в Одессу.
Мих. Хаминский".
("Известия Императорского Общества для
Содействия Русскому Торговому Мореходству. Выпуск XLVII. Протоколы
заседаний Правления и Общего Собрания за 1893 год с приложениями. М:
Товарищество типографии А.И.Мамонтова.-1894.;
Матеріал отримано з Російської
Державної Історичної Бібліотеки, м. Москва)
1 | 2
Далі...
|
|
