|
"ПАМЯТИ МИХАИЛА ФЕОДОРОВИЧА АГАРКОВА
"Молитесь ли вы о
создателе и благотворителе сего храма?.. Таких благотворителей, как
строитель вашего храма теперь очень мало"… (Из речи
Высокопреосвященного Димитрия, Архиепископа Херсонского и Одесского,
произнесенной во время посещения Архангело-Михаиловской церкви села
Мелового, Херсонского уезда).
4-го октября текущего года исполнилось
десять лет со дня кончины известного благотворителя по духовному
ведомству, Херсонской епархии, потомственного почетного гражданина
Михайла Феодоровича Агаркова.
М.Ф.Агарков родился в 1830 году в с.Большой
Знаменке, Таврической губернии. Воспитание и образование он получил
домашнее; родового имущества у него не было, но благодаря своему
трудолюбию, строгой экономии в ведении хазяйства и природной
рассудительности и осмотрительности в предприятиях им приобретено
довольно крупное состояние. Заботясь об умножении свого имущества,
Агарков умел благоразумно и пользоваться им. С молодых лет он
посвятил себя делу благотворения, жертвуя из собственных средств на
разные нужды своих ближних. Видя такую его щедродательность, разные
учреждения и общества избирали его на должности, требовавшие
участливого внимания к делу благотворительности.
Так, г.Агарков долго был членом Херсонского
уездного и губернского земского собрания, попечителем Бериславской
земской больницы, попечителем народной школы в селе Качкаровке,
почетным мировым судьею по Херсонскому судебному участку; состоял,
по избранию Херсонского комитета народного здравия, председателем
уездного санитарного участка в 1879 году.
В 1880 году Михаил Феодорович на свои
средства построил в с.Меловом, Херсонского уезда, народную школу.
Горячего учасника при постройке школы он нашел в лице земского
учителя Волчановского, который своим усердием и любовью к делу
народного образования склонил Агаркова к еще большим пожертвованиям
на это дело. В 1896 году Агарков построил возле школы дом для
квартиры учителя; постройка школы и дома обошлась около 5000 рублей.
Кроме этого, Агарков при своей жизни давал ежегодно на содержание
школы по 600 рублей, а после смерти завещал в пользу школы
неприкосновенный капитал в 5000 рублей.
В конце 1887 года, предложением г.Министра
Финансов, Михаил Феодорович был назначен членом ученого Комитета
Одесской Конторы Государственного Банка по операции выдачи ссуд, а
приказом г.Министра Народного Просвещения, он в том же году был
утвержден членом попечительного совета Херсонского реального училища
на три года. Кроме этого, Агарков состоял почетным попечителем
Херсонской учительской семинарии до 1892 г. В 1893 году он был
определен на должность почетного блюстителя по хозяйственной части в
Одесской духовной семинарии. Во время прохождения почетной должности
попечителя Херсонской учительской семинарии, Агарков учредил в ней
15 стипендий своего имени, пожертвовав для этого 400 десятин земли.
В пользу же учащихся духовного ведомства он учредил три стипендии:
одну - в Одесской духовной семинарии, другую - в Одесском
епархиальном женском училище и третью, имени его жены Анастасии - в
Херсонском духовном училище. Для этих стипендий Агарковым положено в
Государственный Банк вечным вкладом 16.000 руб., при чем
преимущественное право пользования вышеозначенными стипендиями
предоставлено детям священно-и-церковнослужителей Меловского
прихода.
В своих заботах о нуждах ближних, Агарков не
забыл и пасынков судьбы - несчастных сирот, воспитывающихся в
Херсонском сиротском доме, в пользу которых он ассигновал около
25.000 руб. Не забыл он также и своих служащих, завещав выдать,
после его смерти, тем из них, которые прослужили у него непрерывно 5
лет, денежную сумму, равную годовому окладу, получаемую каждым.
Некоторым же из них, прослужившим у него десятки лет, он завещал по
несколько тысяч рублей. В пользу же крестьян села Мелового, к нуждам
которых г.Агарков был особенно отзывчив, он сделал вечный вклад в
количестве 20.000 руб. с тем, чтобы проценты с этих денег
выдавались, в неурожайные годы, крестьянам этого села безвозвратно.
Такую же сумму (20.000 руб.) и на таких же основаних он пожертвовал
и для крестьян свого родного села Большой-Знаменки, Таврической
губ.
Заботы Михайла Феодоровича простирались
также и на священнослужителей Меловской церкви, в приходе которой он
жил. Особенной любовью покойного пользовался священник с.Мелового
Феодосий Мураневич, начавший свое служение при Меловском храме с
1884 г. С первых же дней свого служения, этот священник с дружеской
заботливостью был принят Агарковым. А так как прихожане с.Мелового
вследствие бедности и малочисленности не могли содержать на свои
средства священника, то Агарков оказывал ему существенную помощь в
материальном отношении. Свое теплое участие к священнику Мураневичу
покойник усугубил, когда увидел, что он прочно основался на приходе.
Так в 1886 г. Агарков построил каменный дом для священника под
железной крышей и некоторые при нем службы, что стоит 2500 руб., а
когда свящ. Мураневич собственноручно развел при доме фруктовый сад,
то Агарков, ценя трудолюбие, предложил ему занять под сад все
дворовое место бывшее при церковном доме, а под усадьбу разрешил
взять участок рядом из своей земли, причем в письме своем от 25
февраля 1897 года извещал, что им пожертвовано возле дома священника
"для огорода дворовое место около двух десятин".
Почивший благотворитель был всегда глубоко
религиозен и искренно предан храму Божию, он неустанно посещал
службы Божии, нес обязанности старосты церкви с.Мелового, щедро
жертвовал на нужды церкви и наконец на свои средства построил при
селе обширный и великолепный храм.
Нужно обратить внимание на то
обстоятельство, что Агарков был такой человек, который не мог начать
какое-нибудь общее дело, если не видел в нем участия и поддержки с
чьей-либо стороны, а особенно - от тех лиц, которые так или иначе
соприкасаются с начинаемым делом. Он был того убеждения, что раз
дело общее, то и все заинтересованные в нем должны принимать в нем
посильное участие. Этот взгляд Агаркова выразился в следующем письме
от 30 ноября 1887 года к свящ. Мураневичу: "О.Феодосий, Благодарю
Вас за Ваше пастырское содействие к моему желанию построить новый
храм в Меловом; прошу Вас поблагодарите от меня тех крестьян,
которые согласились возить камень на постройку этого храма; за их
труд вознаградит их Господь и в сей жизни и в будущей. Если Бог
поможет, то мы устроим себе памятник на много лет; наша церковь уже
старая, и если бы чего, Боже сохрани, мы не построим новой, она
долго не постоит; колокольня теперь уже просится в починку. А не дай
Бог я умру, не построивши новой церкви, то такому маленькому селению
трудно будет самим выстроить новую - все это уясните крестьянам и
своим пастырским словом урезоньте их помочь мне окончить задуманное,
а я невозможного, или что касалось бы их материальных средств или
усиленного труда, от них не потребую"…
В скором времени после получения этого
письма начались подготовительные работы к постройте храма, ходом
которых очень интересовался Агарков. В своем письме от 26 января
1888 года Агарков писал: "Отец Феодосий, благодарю Вас за хорошее
пожелание и за лестный отзыв (разумеются заботы и труды по
устройству нового храма); мы в сущности особенного Вам еще ничего и
не сделали, а если немного помогаем Вам, то это такие пустяки, о
которых нечего и говорить. Вы заслуживаете сами большего внимания,
такого священника, как Вы и Ваша Александра Николаевна*) при нас в
Меловом не было, как же нам и не любить Вас? мы Вас полюбили, как
своих близких родственников. Дай Бог, чтобы Вы и Ваши дети были
здоровы, а то все будет хорошо; да если бы Бог помог, при Вашем
участии и труде построить нам церковь; тогда бы мы сделали хорошее
дело. Не нужно Вам возить камень своими подводами, это слишком много
будет усердия с Вашей стороны, довольно будет Вашего участия, Вашего
пастырского слова к прихожанам… Я о плане на церковь еще не
хлопотал, ожидаю, когда навозят камня"…
[* Урожденная Громова, окончившая в 1875 г.
курс Киевского Института с Высочайшей наградой – шифром].
С Божиею помощию подготовительные работы к
половине 1888 года кончились. 29 июня того же года было получено
разрешение на закладку храма, а в начале августа совершен был и
самый чин освящения места для постройки такового Наместником
Бизюкова монастыря Архимандритом Иннокентием в сослужении одного
протоиерея и трех священников. План на постройку храма был составлен
Епархиальным Архитектором А.Д.Тодоровым, который и наблюдал за
работами. Агарков весь отдался предпринятому делу, часто приезжал в
село Меловое, тщательно следил за постройкой храма хотя в обсуждении
всякой мелочи, помогал советами и указаниями. Постройка храма
закончена была к 1896 году и 26 сентября того же года совершено было
освящение оного.
Таким образом задуманное доброе дело
осуществилось. Храм вышел великолепный и обошелся Агаркову свыше 100
тысяч рублей. Все в этом храме выказывало изящный вкус и
практическую рассудительность строителя. Храм построен в
византийском стиле, а внутренность его представляется в следующем
виде. Художественные работы исполнены художником-академиком
В.И.Винокуренко. Алтарь весь живописно расписан, запрестольная икона
представляет величественное изображение "Воскресения Христова", при
чем Иисус Христос изображен в натуральный человеческий рост. На
потолке алтаря изображена Св.Троица тоже в большом виде. В
центральной части храма, на сводах купола по углам изображены
величественные фигуры св. апостолов, при чем каждая из них больше
человеческого роста в натуральную величину. Между изображениями
апостолов помещены четыре священные картины, из Священной Истории
Ветхого и Нового Завета. Ниже находяться священные картины,
изображающие последние события земной жизни Господа нашего Иисуса
Христа. Иконостас в храме дубовый, художественной резной работы, в
один ярус; Царские врата в нем сделаны низкие, на подобие таковых же
в Киевском соборе св. Владимира. Пол в алтаре и на солее мраморный;
балюстрада перед солей мраморная же, представляющая ряд полукруглых
колонн, прерываемых четырех-угольными столиками с вставками из
разноцветного мрамора. В храме имеются четыре больших дубовых киота
с иконами работы местных художников г.г. Попова и Швайкевича.
Паникадило в 32 свечи, четыре хоругви и запрестольный крест
металлические, очень изящной работы. Церковная утварь, как то: чаша,
дарохранительница, два Евангелия, два напрестольних креста и прочие
вещи - серебряно-вызолоченные. Ризница в нем обставлена очень богато
и имеет дорогие облачения. Колокол весом 52 пуда, а высота
колокольни 17 сажен. Трое наружных дверей, ведущих в храм, большого
размера, сделаны из железа, а внутренние - дубовые. Чтобы храм имел
средства для необходимого ремонта, Агарков положил в Государственный
Банк вечным вкладом 20.000 руб. и кроме того на содержание при
церкви сторожа - 4000 руб., а для обеспечения причта отвел в 1897
году 80 десятин пахотной земли.
Не лишне будет отметить взгляд Агаркова на
порочимое часто семинарское образование. В одном из писем к свящ.
Мураневичу от 2 января 1897 г. Михаил Феодорович писал между прочим:
"Очень рад, что сын Ваш Борис хорошо учится, уплатите Вы за эту
половину, а при свидании я Вам отдам эти деньги. Я думаю, что Вы не
пожалеете, что отдали Бориса в духовное училище. Вся лучшая пресса
за семинарское образование. Один известный публицист говорит, что в
университете учатся не для знания и науки, а для диплома; а
семинарии дают людей основательно приготовленных ко всему и я, как
вижу сам, вполне с ними согласен"…
За щедрые пожертвования и благотворительные
труды Михайлу Феодоровичу неоднократно была выражаема благодарность
целых собраний земских и начальствующих лиц разных ведомств. Так в
1874 году Государь Император Всемилостивейше повелел благодарить
Агаркова за учреждение стипендий при учительской семинарии в
Херсоне. 1875 года, мая 19 дня Высокопреосвященный Леонтий,
Архиепископ Херсонский и Одесский, при посещении Меловской церкви,
благодарил Агаркова за пожертвования в пользу церкви. В 1876 г.,
Государь Император пожаловал ему за усердие на пользу народного
образования золотую медаль для ношения на шее на Аннинской ленте. В
1884 году, он Всемилостивейше пожалован орденом Св.Станислава 3-й
степени, а в 1894 г., - орденом Св.Станислава 2-й степени. В 1896 г.
Агаркову было преподано Архипастырское благословение. В 1886 году,
за постройку церкви, Агаркову также преподано Архипастырское
благословение.
4-го октября 1897 года Агарков скончался в
своем имении Консуловке, в трех верстах от Мелового. Похороны его
были обставлены очень торжественно; в погребении принимали участие 7
священников. Гроб с телом почившего, утопавший в венках, был несен
на руках из Консуловки в Меловое, где в храме была отслужена
заупокойная литургия. Прах почившего храмоздателя погребен в особом
склепе, устроенном пред алтарем, под сводами, рядом с супругой его
Анастасией Пантелеймоновой, умершей еще в 1890 году. В склепе этом
помещается мраморный киот и две лабрадоровые плиты, указывающие
место последнего земного упокоения строителя храма и его
супруги.
Много трудов, забот и огорчений перенес
покойный, пока закончил дело построения храма, но за то этот же
храм, под своими сводами, дал последний покой его праху.
27-го Августа 1907 г. Архангело-Михаиловскую
церковь посетил Его Высокопреосвященство, Высокопреосвященный
Димитрий Архиепископ Херсонский и Одесский. Владыка обратился в
храме к прихожанам с речью, в которой убеждал свято чтить память
создателя и благотворителя Меловского храма. "В таком дивном храме
именно и должно оставить все земное и обратиться всем существом
своим к небесному" - говорил, между прочим, Высокопреосвященный. При
этом Владыка предложил сей час же помолиться об упокоении раба Божия
Михайла, что и было исполнено…
Твердо верим, что Архипастырская молитва о
почившем дошла до престола Господа Славы и возрадовала дух создателя
храма, а все мы, облагодетельствованные почившим, молим Бога, чтобы
Он помог нам, согласно зову того же Архипастыря, не предавать
забвению память нашего благодетеля и непрестанно молиться о Верном
упокоении, в селениях праведных, рабов Божиих Михаила и
Анастасии.
Стипендиат имени Агаркова,
воспитанник 6-го класса Одесской духовной семинарии Борис
Мураневич"
("Хєрсонскіє єпархіальниє
вєдомості". - №22, 16.11.1907)
"Его Сиятельству
Господину Новороссийскому и Бессарабскому
Генерал Губернатору, Генерал Адъютанту
и Кавалеру Графу
Михаилу Семеновичу Воронцову
Поверенных общества Земледельцев
Колонии Нового Берислава Бороха
Кагана и Абрама Мошевича
П р о ш е н и е !
Из подносимого усего в подлиннике приговора
верителей наших, земледельцев Колонии Нового-Берислава, Ваше
Сиятельство благоусмотреть изволите постигшую нас, и верителей
Наших, крайность в выкупе рогатого скота находящегося у разных Лиц
современи зимы чрез что, мы по окружающей нас бедности лишаемся
всякой возможности получить попринадлежности скот который отдан
назимовлю вто время Как периоды погоды давали повод к выжиданиям
ранней и жестокой зимы.
Быв досих пор облагодетельствованы
Правительством в наших нуждах, Мы по Этому от имени целого общества
верителей Наших принимаем смелость всенижайшее ходатайствовать у
Вашего Сиятельства снисходительного уважения наоказание нам
денежного пособия науплату За зимовлю скота, в той пропорции Какая и
спрашивалась в прошлом 1842 году тоесть по десяти рублей Серебром
накаждого хозяина, и нас ощастливить посему милостивою
резолюциею.
Борох Каган /підпис/
Абрам Мошевич /підпис/
Апреля 27 Дня
1843
Года"
(З матеріалів Інтернету)
"В ночь под 17 октября, в 20 верстах от
Берислава, в своей усадьбе ограблена помещица Блажкова. Грабители,
связав старуху Б-ву, ее дочь и слугу, забрали немного денег,
серебра, все перерыли и скрылись на лошадях, принадлежащих
ограбленной, - по-видимому в направлении Берислава, так как лошади
утром здесь были оставлены за городом. Грабителей было около 10;
вооружены были револьверами и простыми ружьями. Убитых и раненых
нет".
("Юґ", 20.10.1906 р.)
"К ограблению экономии П.Е.Блажковой
Несколько времени тому назад у нас была
помещена небольшая корреспонденция об ограблении экономии
П.Е.Блажковой, находящейся в Качкаровской волости, Херсонского
уезда. Сообщаем теперь из официальных источников некоторые
подробности этого дерзкого вооруженного нападения.
Когда в помещичьем доме оставались только
владелица экономии и ее гость К.М.Скрипка, около 20-и молодых людей
вооруженных револьверами и ружьями, подойдя к экономии, вошли в
казарму для рабочих и, схватив находившихся там П.Гаманюка и его
жену, связали их, а затем подошли к барскому дому. Произведя
несколько выстрелов в окна, грабители ворвались внутрь и, немедленно
связав по рукам и ногам сперва Скрипку, а затем Блажкову, стали
разбивать комоды, сундуки, письменные столы и т.п., выбирая из них
все ценные вещи и унося их. Как разсказывают потерпевшие, орудовали
в комнатах только человек шесть, остальные же члены шайки с самого
начала вышли наружу, расположившись настороже во дворе и у конюшни.
Все грабители были хорошо одеты; на них были серые пиджаки и высокие
сапоги. Забрав много вещей, главным образом серебряных и золотых, и
захватив около двухсот рублей, найденных наличных денег, грабители
вывели из экономии бричку запряженную парою лошадей и уехали на ней.
Подозрение в участии в этом грабеже падает на трех лиц, из числа
бывших служащих в экономии, но прямых улик против них не существует.
Лошади, на которых уехали грабители, вскоре были найдены,
оставленными вместе с бричкой в г. Бериславе на улице, возле дома
П.Е.Блажковой".
("Родной край", 8.11.1906 р.)
"Вчера выехал на раскопки хранитель музея
В.И.Гошкевич. Местом раскопок избрано имение Ф.С.Агаркова при
Днепре, верстах в 120 от Херсона. Здесь находится два пункта, весьма
интересных в археологическом отношении: развалины Каменской
запорожской Сечи (по границе с имением Н.И.Блажкова) и городище
очень древнее, остатки какого-то поселения 2-тысячелетней древности.
Ф.С.Агарков, предоставив В.И.Гошкевичу произвести научные раскопки в
своем имении, с тем, что все найденные древности поступят в
херсонский музей, предложил для раскопок и рабочих за свой
счет".
"Вернулся из трехдневной экскурсии
В.И.Гошкевич. Привез в музей множество древностей, добытых им при
раскопках в имении Ф.С.Агаркова. Здесь им была вскрыта большая
могильная насыпь, оказавшаяся кладбищем доисторического времени;
произведены пробные раскопки в городе, стоявшем на берегу Днепра
тысячи две лет тому назад; вскрыто 6 могил XIV-XV в.в.; произведены
пробные раскопки в руинах Запорожской Сечи, бывшей здесь в начале
XVIII столетия. Все работы произведены были на средства г. Агаркова,
его рабочими. Все находки г. Агарков подарил Херсонскому музею".
("Юґ", 7 липня, 4 серпня 1913
р.)
"РАЙОННАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ УЧИТЕЛЕЙ
(Берислав)
20-го сентября состоялась 2-я районная
конференция учителей Бериславского района.
По докладу секретаря паркома о международном
положении конференция приняла резолюцию, в которой, между прочим,
сказано:
"Мы, учителя, разъезжаясь на места, в гущу
крестьянства, для преподавательской работы, говорим рабочему классу
и Красному воину:
- Рабочий, стой уверенно и бодро у станка!
Красный воин СССР, крепче держи винтовку в руках. Мы, учительство,
готовим вам здоровую, свежую юными силами - смену. Да здравствует
любимый вождь мирового пролетариата т.Ленин, первый бросивший клич:
"Внимание учителю"! Да здравствует тесное единение книги, молота,
серпа и штыка, которое приведет к победе мирового пролетариата!"
Затем были разобраны вопросы об украинизации
школы, о договорных школах и другие.
Постановлено немедленно приступить к
занятиям во всех школах. Учителя обещают выполнить возложенную на
них работу на все 100 %.
Селькор И.Совко".
("Хєрсонскій коммунар", 30.09.1923
р.)
ІЗ ЗВЕДЕННЯ ХЕРСОНСЬКОЇ ПОВІТОВОЇ МІЛІЦІЇ
ВІД 31.01.1927 р.:
"Загадочное ранение
По запоздалым сведениям - 7-го января с/г.
[сего года] агентурным путем Бериславской Раймилиции установлено,
что в Бериславскую Нарбольницу был доставлен гр-н неизвестной
женщиной, 7-го января достоверность этих сведений подтвердилась и
оказалось, что 5-го января утром был доставлен раненый гр-н в живот
и ногу назвавшейся Кравченко Иваном Григорьевичем 19-и лет, житель
хутора Бурчик, Васильевского района Запорожского Округа, каковой
пояснил, что он шел со своей женой Бондаренко Анной из Херсона и
недалеко от Берислава часов в 6-7 утра 5-го января на них было
произведено вооруженное нападение тремя неизвестными лицами, кои
забрали у них 18 руб. денег, скрылись в неизвестном направлении,
каковые и ранили его в живот и ноги из дробовика. По сему делу была
опрошена жена его назвавшееся Бондаренко Анной Моисеевной 22-х лет,
жит. села Васильевки, Васильевского района, Запорожского Округа,
пред'явив при этом справку из Райзагса Васильевского района,
Запорожского Округа от 23/XII-26 г. за № 807, каковая подтвердила
показания свого мужа. На вопрос по чему она до сих пор не уведомила
Милицию о налете на них отвечала уклончиво.
13-го Января с/г. Нарбольница сообщила, что
находящейся на излечении Кравченко Иван из больницы в ночь на 13-е
января с/г. бежал, забрав больничные вещи: одно одеяло и кальсоны,
оставив свою одежду: 1) Чумарку суконную, пробитую дробью, 2) Пиджак
суконный, 3) Брюки суконные, 4) Пару белья, 5) Шарф, 6) Гимнастерку
суконную, 7) Подушку и личный портрет. Приметы Кравченко и
Бондаренко следующие: 1) Кравченко Иван, выше-среднего роста,
брюнет, глаза карие - светлые, нос прямой, на верхней губе с левой
стороны шрам, в верхней челюсти с левой стороны впереди имеется
золотой зуб./ Бондаренко Анна выше среднего роста, блондинка, глаза
серые, нос обыкновенный, на правой стороне щеки и бороде имеются
искусственные мушки, одета в поношеное повытертое плюшевое
полупальто, серый большой в мелкую клетку платок, в сапожках и
галошах. Дознание по сему делу производится".
(ДАХО, Ф.р. 2, оп. 4, спр. 91,
арк.8)
З ПРОТОКОЛУ № 46/40 ЗАСІДАННЯ
БЕРИСЛАВСЬКОГО РАЙВИКОНКОМУ ВІД 30 ЛИСТОПАДА 1927 р.:
Про підсумки місячника безпритульним
"1. Відмітити, що місячник пройшов мляво, в
наслідок якого зібрано тільки 122 крб. 42 коп., в зв'язку з тим, що
одночасно скупчилося де-кілько компаній.
2. Зовсім мляві участь прійняла в
переведенні цієї кампанії профспілки "Металіст та Тягинська с/р,
Костирська і Червоно-Костомарівська.
3. Торкаючись роботи комисії, що до
виявлення безпритульних то останніх в районі не виявлено, за
відсутністю, а що до м. Беріславу, то таких комисія, дякуючи
недбайливому відношенню де-яких членів комисії - не виявила, а тому
пропонувати в найближчий час при допомозі с/раді - виявити…"
(ДАХО, Ф.р. 306, оп. 1, спр. 32,
арк.174)
ГАЗЕТНІ ЗАМАЛЬОВКИ
1929-го РОКУ
"- Техніком на громадських роботах у
Бериславському районі являється бухгальтер райвику Шевченко. В
техніці він аж нічого не розуміє, а одержує 50 крб. на місяць. За
що?
Хенкин".
("Наддніпрянська правда", 21
травня)
*************
"- Заїжджий двір Бериславського сельбуду
зовсім зруйнований, нема чистих кімнат. Сельбуд багато уваги вділяє
біліярдній, а заїжджому двору - ні. А що важливіше?
Спостерігач".
("Наддніпрянська правда", 21
травня)
*************
"ПРО РОБОТУ "ЛЕГКОЇ КІННОТИ"
…Бериславська "легка кіннота" виявила в с/г
[сільськогосподарському] товаристві низку зловживань: видачу
непротруєного засівматеріялу; видачу засівматеріялу службовцям, що
не мають землі; видачу засівзерна колишнім людям - позбавленим прав;
низку розтрат та ін. Те ж саме було виявлено і в сільраді, наслідком
чого правління товариства переобрали, голову виключили з партії, а
голову сільради та інших - віддано під суд.
По всіх сільськогосподарчих товариствах
Бериславського району зроблено наскоки та дано вказівки. Майже по
всіх млинах перевірено справу здачі мірчука. Сільради де є осередки,
також перевірені. Крім цього ще багато наскоків проведено по інших
установах…"
("Наддніпрянська правда", 22
травня)
*************
"МЕНІ НІКОЛИ
Так часто відповідає лікар Бериславської
лікарні відвідувачам і годує їх "завтраками". Випадок із хворим
селянином, що приїхав за 20 верств і його не було прийнято - обурив
селянство. Хіба лікареві до лиця бути бюрократом?
Око".
("Наддніпрянська правда", 26
травня)
*************
"ЧИ ДІТЕЙ УЧИТИ,
ЧИ З ХРЕСТОМ НА ЦВИНТАР ХОДИТИ?
Хто, як не радянський учитель, повинен
кликати наймита, бідняка та середняка вперед - од старого, наскрізь
прогнилого побуту? Хто, як не радянський учитель, повинен розсіювати
релігійні забобони? Хто, як не радянський учитель, мусить боротися
за нову людину, за новий, здоровий побут?
На жаль, частина нашого вчительства сама ще
не позбулася релігійних забобонів?
Року 1918 з німецьким військом на Україну
прийшов Цінсер Р.К. - австрійський офіцер, - та й залишився в
Качкарівці. Радянська суспільність довіряє Цінсерові виховувати
дітей. Він учителює. Завідуючи Качкарівською 7-ми річкою, він не
добивсь активного впливу на дітей у справі антирелігійного
виховання, а своїм дітям дозволяв ходити до церкви. Це обурило учнів
і зірвало анти пасхальну кампанію в стінах школи. Тепер Цінсер
завідує Горностаївською 7-річкою. А оце недавно приїздив до
Качкарівки, де ходив до церкви, а потім і на цвинтар - тещу свою
ховати з хрестами.
Оце тобі радянський учитель!
Толя"
("Наддніпрянська правда", 30
травня)
*************
"ЧИ БУДЕ ТЕЛЕФОН?
Це питання хвилює не одного з одвідувачів
клієнтів поштового агентства радгоспу "Червоний маяк". Такий великий
радгосп, а телефоного зв'язку з районом або округою нема.
Колись думали провести, але тільки думали й
нічого не зробили.
Радгоспу конче потрібний телефон, бажано
було б, щоб окрфілія висловила на це свою думку.
І.П."
("Наддніпрянська правда", 31
травня)
*************
"Світла зірка
З ПОПОМ ТА ГОРІЛКОЮ
Бериславський СОЗ "Світова зірка" активно
бореться за врожайність, та не так, як треба. Інші кличуть на
допомогу агронома та книжку, а наш СОЗ - попа та горілку. Зібралися
в хаті члена товариства Ігоря Прилипки та й давай вкупі з попом
молитися за врожай.
Почув про це голова другого СОЗу - Кравченко
К[и]рило - побіг до адмінвідділу: "Світла зірка" матиме врожай -
дозвольте й нам з попом піти в степ"!
Тимчасом голова "Світлої зірки" з радощів
після молебню так напився, що плентаючись до свого СОЗ'у звалився в
глинище. Ледве відшукала його там жінка, а відшукавши - добре
почастувала кулаками й ногами".
("Наддніпрянська правда", 2
липня)
*************
"НА ДОПОМОГУ ПАРТІЇ ТА РАДВЛАДІ
Відбувся зліт районової організації юних
піонерів Бериславщини. На зліт прибули представники від усіх загонів
району. Всього було 70 душ.
На зльоті піонери відмітили "активну
пасивність" громадських організацій в піонерроботі. Це стосується до
споживчої кооперації, сільсько-господарських товариств та деяких
профспілок.
Представники округових та районових
організацій, вітаючи піонерів, торкнулися завдання піонерських
організацій в справі допомоги в роботі радвлади і партії. Відмічена
участь піонерів у цій роботі.
Представник від піонерів запевнив, що і
надалі піонер-організації будуть стійким помічником партії та
комсомолу. Для кращої допомоги партії та комсомолові, загони
влаштовують поміж себе змагання.
Зліт піонерів шле своє палке вітання всім
піонерам Херсонщини та закликає всіх піонерів до активної участи в
допомозі реалізації завдань радвлади та партії.
А.Бородін"
("Наддніпрянська правда", 13
липня)
*************
"КОЛИШНЯ ЛЮДИНА
Великий землевласник Крупиця Олександр
Антонович мав велику економію верстов за 13 від Бериславу. Тепер
працює в ОкрЗУ за техніка.
Цікаво, хто цього старорежимного поміщика,
що експлуатував не одну сотню наймитів, улаштував на роботу.
Може цим зацікавиться комісія чистки
радапарату?
М.Філя"
("Наддніпрянська правда", 17
липня)
*************
"УСІ ЛИШКИ - ДЕРЖАВІ
На куркульську агітацію відповімо 100%
виконанням пляну хлібозаготівель.
Недавно в Бериславі відбулася нарада голів
СОЗ'ів та комун району. Три питання стояли на повістці денній:
уборка хліба,хлібозаготівлі та осіння сівба.
На нараді виявилося, що куркулі вже
починають де-не-де агітувати проти хлібозаготівель, мовляв, "усе
заберуть, нічого не лишать". Куркуль хоче хоч на цьому зіграти.
Біднота й середняцтво на всякі брехні ворогів не піддається.
Нарада постановила: всі товарові лишки здати
державі до 10 серпня, допомогти в обмолоті бідноті, восени засіяти
75% площі пшеницею, решту - житом, після уборки негайно перевести
лущення стерні.
Хлібозаготівлі ми повинні виконати дружньо.
Жодного фунта спекулянтові.
Новий урожай - тільки до закромів
держави.
Проноза".
("Наддніпрянська правда", 19
липня)
*************
"РІВНЯЙТЕСЯ ПО ТЯГИНЦІ
На загальних зборах КНС та сільради біднота
й середняцтво постановили: жодного пуда зерна не продавати
приватникам, все зерно везти до кооперації.
На зборах виступило й декілька куркульських
підлабузників, що намагалися зірвати постанову бідноти. Особливо
відзначився підлабузник Гуга, що кричав:
- Годі вам іти проти куркулів та
спекулянтів; їх у нас немає.
Але збори не піддалися закликам Гуги. Наймит
Котенко перший постановив здати державі 50 пудів жита та закликав
усіх селян іти за його прикладом.
Тягинська сільрада постановила викликати
Бериславську сільраду здати державі хліб не пізніше 10 серпня.
Проноза"
("Наддніпрянська правда", 24
липня)
*************
"УПОРЯДКУЙТЕ БЕРИСЛАВСЬКУ ПЕРЕПРАВУ
На переправі Берислав - Кахівка колись був
паром. Потім його кудись забрали на ремонт і переправою зайнялася
артіль човнарів.
Це не переправа, а якась пекельна мука. Крім
того, що артіль дере кожу, вона зі своїми човнами примушує витрачати
на "переправу" багато часу і нервів.
Затримується переправа людей, а ще більше
сільськогоподарчий реманент, час та інше, який так сильно потрібний,
особливо зараз, підчас жнив.
Треба, виявити хто затримує ремонт парому,
та як най скоріше впорядкувати Бериславську переправу.
Д."
("Наддніпрянська правда", 1
серпня)
*************
"БЕРИСЛАВСЬКІ КОЛГОСПИ
ГОТОВІ ЗДАТИ ЛИШКИ
Комуна "Червоний прапор" почала молотьбу.
Хліб з під молотарки йтиме до склепу Козацького Т-ва СОЗ "Вільний
труд" на пос. Раковському і комуна "Маяк Ілліча", також, не пасуть
задніх - теж молотять.
Важкувато: одночасно йдуть жнива, молотьба,
злиття 4-х колоб'єднань у одну нову величезну комуну, яку гадають
"охрестити" - "С.Г. комуна ім. Сталіна".
Комунарам частенько доводиться не спати
круглу добу, але дух бадьорий, міцний, вони заявляють:
- Робим, не для когось, а для себе і для
нашої держави. Що поробиш, як треба. Можливо колись іншим разом
відпочинемо, як буде вільніше…
Робота йде весело!
Шкода, що агрономії в районі малувато, не
може вона гаразд обслуговувати населення. У такому ж приблизно стані
і більшість колгоспів дрібних.
Не скрізь проведено апробацію масивів
чорносортних засівів, з шкідниками не гаразд.
Багато скосили ховрахи, кажуть селяни - ми
їм що уже не робили і виливали, і труїли, а вони набігають і
набігають… багато пропало від гесенки, шкоде тля, іржа, а .., що
робити з лучним метеликом! (Обов'язкова постанова є - треба
виконувати, а не лише читати її).
Колгоспи мусять подати приклад, як
господарювати, треба шкідника вимести з наших ланів.
Комунари й колгоспівці нумо за
хлібозаготівлі - всі лишки державі!
Агроном".
("Наддніпрянська правда", 3 серпня)
*************
"КУРКУЛЬНЯ ЧИНИТЬ ОПІР
Прикидаються бідняками
Як тільки почалися хлібозаготівлі й
підготовка до осінньої засівкампанії в Зміївці, куркульська частина
села всіляко старалася загальмувати цю роботу.
- В нас хліба нема… Самим нічого кусати.
- Сіятимемо краще жито… Пшениця гине.
Коли ж проти цих розмов виступили бідняки й
свідомі середняки, куркулеві довелося замовкнути. По Зміївці плян
хлібозаготівель виконано, жваво йде передплата на позику
індустріялізації, озимий клин повністю законтрактований.
А ось у Дрімайлівці, де комісія по
хлібозаготівлях разом із куркулями кричить:
- "В нас нічого нема. Ми не можемо нічого
дати" - хлібозаготівлі на мертвій точці, не зважаючи на те, що
Дрімайлівка економічно міцніша за Зміївку. Тут куркуль ще міцно
тримається. Коли запропонували куркулю Лященкові взяти позику, він,
прикидаючись мало не жебраком, відмовився: "нема, люди добрі, з чого
платити", в той час як бідняки взяли позики по 5 крб.
В Дрімайлівці майже всі організації під
куркульським впливом і тому завдання влади "з успіхом"
провалюються.
Треба вигнати підкуркульників із сільради й
комнезаму. Біднота й середняцтво мусить дати відсіч глитайні.
Спостерігач".
("Наддніпрянська правда", 11
вересня)
*************
Комуна
американців "Червоний прапор"
"ТАМ, ДЕ КНЯЗЮВАВ ТРУБЕЦЬКИЙ
На крутім скелястім березі Козака, одного з
численних допливів Нижнього Дніпра, стоїть замок-палац колись родове
гніздо князів Трубецьких. Тут же і економія Козацьке.
З тераси палацу розгортається чудовий
краєвид. Широкий Дніпро і його безкраї, вічно зелені плавні.
З лівого боку видко Берислав. Напроти нього
крізь сиву млу бовваніє Кахівка, а прямо через Дніпро видно: Основу,
Ключову, Лугову, що потопають у зелені. Тут, на цій терасі, тихими,
літніми вечорами любив сидіти старий князь Трубецький, а навкруги
його веселилось товариство, гриміла музика і легесенькі пари пливли
в вихорі чарівного вальса.
А там, далеко за економією, на вигоні, через
усю ніч до світанку коло величезних завбільшки за 4-х поверховий
будинок скирт гули молотарні гарнітури, намолочуючи сотні тисяч
пудів пшениці, а сотні гарб і вдень і вночі, не вгаваючи, звозили в
князівські вимбари золотаве зерно.
Тепер у родовім гнізді князів Трубецьких
заснувалася американська трудова комуна "Червоний Прапор".
Тихими літніми вечорами на терасі
князівського палацу буває велике пожвавлення. Кремезні й веселі
американські комунари, умившись і переодягнувшись після денної
роботи, сидять гуртками на терасі. Відпочивають, милуються чудовим
краєвидом і розмовляють про свої справи. Говорять про врожай, про
силос, про вівці, про трактори і про останнє зібрання осередку. У
кожного в зубах люлька, а на коліні - газета.
А молодь тимчасом сидить у клюбі, працює в
гуртках, читає і вчиться. Тут ви почуєте всілякі мови й побачите
людей ріжних національностей. Тут стрінете чистокровного янки із
Фріско (Сан Франциско), ірляндця, мадяра, німця, поляка, чеха і
українця з Волині.
Всі, кого колись гнали з рідної землі гніт
поміщика, експлоатація фабриканта і сваволя чиновника - тікали до
"вільної" Америки. Але час перемінився, і тепер, навпаки -
спостерігається зворотне явище: всі ті, що нездолають витерпіти
експлоатацію і гніт Фордів і Гуверів, тікають до Країни Рад, де
робітники й селяни самі є хазяїни фабрик і землі.
1923 року на Україну приїхала перша група -
56 американських комунарів, що утворили комуну "Червоний Прапор". За
розпоряджень Наркомзему, комуну поселили в радгоспі - колишня
економія князя Трубецького. В комуні нарізали 1260 десятин землі.
Американці привезли з собою увесь потрібний реманент: 7 тракторів, 8
снопов'язалок, 4 косарки, 3 сінокосилки, 3 молотарки, 7 тракторних
плугів, 5 звичайних. При чому, всі привезені машини були зроблені за
останнім словом американської техніки. Це було велике видовище для
околишніх селян, коли ці веселі, кремезні, приїжджі робітники, що
розмовляли якоюсь незрозумілою мовою, почали підіймати цілинні,
десятки років незачеплені перелоги і обробляти їх навезеними
машинами.
Дивитись на роботу американців сходились з
усієї околиці верстов за 20-30.
- Оце так техніка, - говорили сивобороді
діди, похвально похитуючи головами.
Американці працювали, робили пари, сіяли
пшеницю, ячмінь, кукурудзу, розводили сади. В подальші роки до
комуни приїхали нові партії американців. Вони привезли нові машини,
і життя в комуні закипіло.
Тепер населення уже складає 172 чоловіки.
Кожна сім'я займає 2-3 кімнати, як у кого, скільки сім'ї, не жонаті
живуть у гуртожитку.
З раннього ранку всі виходять на роботу: в
поле, в майстерні, в сад, на молочарню. Дітей одводять у ясла. О 12
годині всі йдуть у спільну їдальню обідати.
Вільні години члени комуни проводять у
клюбі, займаються громадською роботою або самоосвітою. Все дитяче
населення комуни - піонери. В комуні є сільбуд, театр, кіно,
бібліотека й радіо. При сільбуді працюють гуртки, в які втягнено й
селян сусіднього села - Козацького і наймитів радгоспу
Укрвинуправи.
Комуна "Червоний Прапор" - є одна із
найзразковіших наших комун. Почавши роботу з незначними коштами,
американські комунари довели свою комуну до найкращого стану.
Сільське господарство в комуні поставлено
зразково.
Земля засівається вся і такими способами,
які рекомендує сучасна агрономія.
Наслідки наявні: минулого недорідного року
врожай на ланах американців був на 100-150% вищий за урожай на
селянських ланах. Комуна поліпшує також і скотарство: вона має до
2-х тисяч овець, 50 коней, 150 рогатої худоби, зразковий свинячий
розплідник і птишню. Щоб забезпечити себе на зиму кормом для худоби,
для скоту, збудували силосну башту на 50 тисяч пудів. На майбутній
рік рада комуни намічає цілу низку поліпшень і нових устатковань:
збудування нових майстерень, поширення садової площі і т.д.
Так живуть і працюють американські комунари
- перші піонери на Україні, що сполучили могутню американську
техніку з колективними формами праці.
О.Петражицький."
("Наддніпрянська правда", 6
листопада)
*************
"ЛІД ЗЛАМАНО
Темне й глухе село Зміївка. Майже всі -
члени релігійної громади. Святами зміївська молодь іде до кірхи.
Міцно тримається в селі Кістер (діякон) Біллер.
А це приїхав з Миколаєва пастор Зейф,
улаштував релігійну демонстрацію молоді. В демонстрації взяли участь
… 2 комсомольців - брати Квадраціуси.
Комсомольський осередок засудив поведінку
цих комсомольців і виключив їх зі спілки. На цьому ж зібранні 11
наймитів і бідняків (серед них 4 дівчини) подали заяву про вступ до
комсомолу. Вони заявили, що одмовляються од релігії й хочуть
замінити розкладених Квадраціусів.
Грабовський".
("Наддніпрянська правда", 11
листопада)
*************
"Розбився на смерть. Завгосподарства
Бериславської лікарні, з метою самогубства, кинувся з високої кручі
"Басанка" і розбився на смерть".
("Наддніпрянська правда", 21
листопада)
*************
"ТАКИХ ПРИКЛАДІВ НЕ ПОВИННО БУТИ
Качкарівський комнезам здав свої позиції
клясовому ворогові
ПАРТОСЕРЕДОК ТІЛЬКИ "СЛУХАВ" І
"ПОСТАНОВЛЯВ"
КНС - опора партії на селі. Від того,
наскільки добре організовані наші клясові сили на селі - залежить у
чималій мірі успіх переводжуваних заходів. У справі організації цих
сил - на КНС покладені великі завдання.
Незаможники мусять бути першими в лавах
будівників нового соціялістичного села, першими в лавах борців за
колгосп, за врожай, проти куркуля.
Подивимось, який "приклад" подає в цій
справі Качкарівський КНС. Не буде перебільшеним, коли сказати, що
він став "опорою" деяких пройдисвітів, злодіїв та п'яниць.
Через короткозоре керівництво партосередку,
яке полягало тільки у формальному "заслухуванні" й "схваленні"
доповідів, - провід організацією КНС захопили в свої руки - колишній
злодій-бандит Майстренко, п'яниця Бохач і заможний середняк теж
"любитель" центроспиртівських виробів - Коваленко.
Голова - партієць Зубенко був "іграшкою" в
руках цих "керівників". Зубенкова робота полягала тільки в тому, що
він кожного місяця акуратно приїздив до району одержувати зарплату
по суті за бездіяльність і зловживання президії, про роботу - якої
сам Зубенко рідко коли що знав.
Це так би мовити керівна верхівка.
А хто ж у рядових членах? На це відповісти
також важко, як і на питання - коли прокинеться партосередок од
міцного сна.
Списків ніяких немає - хто в лавах
Качкарівського комнезаму - встановити ніяк не можна, але можна
напевне сказати, що всякого сміття там доволі.
В "канцелярії", що міститься почергово в
кишенях голови й секретаря комнезаму, два роки ніхто не наводив
порядку.
Короче кажучи - робота серед бідноти пішла у
відпустку з благословення партосередку.
І не дивно, що господарчі кампанії пройшли
поза увагу комнезаму, в Качкарівці не почувається організуючого
впливу незаможників.
Та й як могла добре працювати організація,
Коли РайКНС - не існує, Райвиконком - зовсім не вділяє уваги КНС, а
партосередок відмахується "слухали - постановили".
Надалі такого становища не повинно бути.
Незаможне селянство Качкарівки повинно очистити свої лави, вигнати
злодіїв і п'яниць із президії, обрати працездатних
клясово-витриманих товаришів. Партосередок мусить виправити свою
політичну помилку - більше вділяти уваги (не протокольної) й
керівництва комнезаму.
Комнезам мусить бути опорою партії й
радвлади на селі, а не кублом чужих людей.
А.В."
("Наддніпрянська правда", 22
листопада)
*************
"КУПІДОНОВ НА НОВОМУ МІСЦІ
Хто висовує шкідника?
Винрадгосп ім. Леніна (не знайшли іншої
назви для Винрадгоспу!) в селі Козацькому існує вже 7-ий рік.
Радгоспом завідував Купідонов. Як господарював Купідонов протягом 7
років про це свідчать наслідки обслідування радгоспу. Замість 111
гектарів родючого виноградника в радгоспі є тільки 34 гектара та й
ці 34 дуже запущені. За останній 1927-1928 рік господарство мало
14762 карб. збитків.
Протягом 6 років радгосп витратив 112 тисяч
карб. на поліпшення виноградників, але ніякого ефекту ці укладення
не дали. Машини та інший реманент розкидані по двору та на степу без
ніякого накриття, тим часом, як будівлі в радгоспі стоять порожні.
Ніякої ініціятиви не проявила адміністрація, щоб хоч трохи поліпшити
виробництво, навпаки Купідонов займався ріжними "експериментами",
які дали тільки величезні збитки.
До наймитів Купідонов ставився бюрократично.
На роботу приймав селян не членів профспілки, часто виникали
конфлікти між Купідоновим і РКК спілки.
Короче кажучи комісія, що обслідувала
радгосп, ухвалила притягти Купідонова до карної відповідальності і
справу ще в червні цього року передала в РСІ. Здається часу минуло
досить, але ніяких наслідків ще не видно. РСІ як води в рот
набрала.
Доки РСІ "вивчала", Купідонов
"господарював".
Недавно редакція одержала листа від селькора
з нового винрадгоспу "Перемога британських наймитів", що всім
відомий Купідонов призначений на помічника завідувача радгоспу й
цими днями в супроводі почоту (власна куховарка, бухгальтер,
робітники) приїхав до радгоспу.
Наймити питають:
- Чому людині, що зневажає наймитів, людині,
що довела народне господарство до повного занепаду, людині, якій
давно вже місце в БУПР'і доручено керувати радгоспом "Перемога
британських наймитів".
Невже серед наймитів не знайшлося товариша,
якого б можна було висунути на помічника завідувача замість шкідника
Купідонова.
В. Дв-и."
("Наддніпрянська правда", 20
грудня)
*************
"СУД
Куркульський аґігатор
Селяни с. Тягінки зорганізували червоні
валки, щоб здати державі хліб.
У цей час з'явився куркуль Трохим Шевцов, що
був на підпитку.
- Не давайте радвладі хліба. Вона кров нашу
п'є!
Потім почав лаяти уповноваженого в справі
хлібозаготівель т.Матвієнка та голову сільради т.Микитенка. Лише за
допомогою міліціонера куркульського аґітатора заарештували.
Цими днями виїзна сесія Окрсуду засудила
Шевцова до бупру на 10 років.".
("Наддніпрянська правда", 24
грудня)
*************
"НЕ ЧИТАЛЬНЯ, А ДОСВІТКИ
В Отрадо Кам'янці є хата читальня, але в ній
не переводиться ніякої культурно-виховавчої роботи. В читальні
завжди кричать, танцюють, що тільки хочуть те й роблять.
Зав читальні не вживає заходів, щоб
поліпшити роботу. Сільрада теж спить і не бачить, що в читальні
робиться.
Соромно активові так працювати, коли тепер
такі великі завдання стоять перед селом. Читальня мусить бути не
місцем досвітків, а культурним вогнищем.
Спостерігач".
("Наддніпрянська правда", 28
грудня)
З ІСТОРІЇ
ЗМІЇВСЬКИХ ШВЕДІВ
ВОЛОДИМИР СЕРГІЙЧУК
ЗЕМЛЯ, ЯКА СТАЛА РІДНОЮ
Організоване переселення шведів в Україну
припадає на 80-і роки XVIII століття, коли князь Потьомкін, зайнятий
колонізаційними справами Російської імперії на землях ліквідованого
Війська Запорозького, вирішив розмістити на них і селян села
Гогенгольм з острова Даго, що у Балтійському морі [зараз - о.
Хійумаа, Естонія].
На це клопотання Катерина II видала
відповідний указ, виконувати який було доручено полковнику Івану
Синельникову. Надававши шведським селянам обіцянок про чудові
перспективи, які відкриються перед ними в українських степах, він
добився того, що 960 з них у серпні 1781 року пустилися у далеку
дорогу. Через три місяці, втративши у дорозі 30 дорослих і 56 дітей,
шведи прибули до містечка Решетилівки на Полтавщині. Перезимувавши
тут, на весну вони дісталися свого постійного відтепер місця
проживання - в околицях нинішнього Берислава.
Ось так і виникла на півдні України перша
шведська колонія, яка одержала назву Альт-Шведендорф - Старошведське
[шведською мовою воно звалося Гаммальсвенскбі]. З 1800 року її
жителям указом Павла І надаються права іноземних колоністів "по
совершенному различию их новой местности от их родины", а через
чотири роки поряд засновуються ще три шведські колонії. Створився
таким чином національний колоністський округ. Більше ста років якісь
особливі історичні потрясіння обходили українських шведів, котрі вже
встигли пустити глибоке коріння у Причорномор'ї. Тут, на другій
батьківщині, покоління змінювало покоління в мирному сусідстві з
іншими етносами.
Спокійне життя закінчилося після
встановлення більшовицького режиму. Розмежування за класовими
ознаками внесло у досі спокійні стосунки між людьми ворожнечу,
намагання декого поживитися плодами праці справжнього трудівника і
господаря. Особливо це яскраво проявилося у другій половині 20-х
років, коли розпочався процес колективізації. До обурення
насильницькими методами об'єднання додаються й невдоволення спробами
нової влади обмежити релігійну діяльність пастора, утиски щодо
вільного розвитку національної освіти та культури. У комплексі все
це вилилося в організований еміґраційний рух шведських селян
України.
Радянська влада, треба сказати, одразу ж
звернула серйозну увагу на цю проблему - комуністичні ідеологи
боялися передусім небажаного розголосу в світі про справжнє життя "у
найсправедливішому суспільстві". А тому на Херсонщину з тодішньої
столиці республіки - Харкова послали спеціальну бригаду, яка мала
вивчити причини еміґраційних настроїв шведського населення. У
підготовленому нею документі, як і слід було чекати, головними
причинами еміґраційних настроїв вказувалися не руйнівна політика
більшовиків щодо традиційного землеробського укладу шведських селян,
не обмеження в політичних та релігійних правах, а недорід (хоч такий
траплявся в цьому регіоні дуже часто) і "відсутність правильного
керівництва", завдяки чому, мовляв, "класове розшарування села було
замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту". Отже, якби
вдалося було розколоти шведів на ворожі табори, виходить, то не
стояло б питання про еміґрацію. А так пастор і куркулі
сконсолідували селян... Та ще й на національному ґрунті...
У документі, щоправда, визнаються "помилки"
щодо культурно-національного розвитку шведів, але виправляти їх
мають, обмежуючи насамперед контакти села з Шведським Червоним
Хрестом. І у цьому, і в іншому документі, ухваленому Бериславським
райпарткомом та продубльованим Херсонським окружним партійним
комітетом, намічено було конкретні заходи, які мали обмежити
еміґраційні настрої селян Старошведської сільради. Однак досягти
цього остаточно більшовицькій владі не вдалося: у 1929 році 140
сімей виїхали до Швеції.
Через два роки 62 родини, які нараховували
245 осіб, повернулися. Як свідчать документи, супроводжували їх в
Україну представники шведської компартії. Раніше, "від'їжджаючи
пароплавом, співали церковний гімн, тепер, при поверненні,
наближаючись до Бериславської пристані, викинули червоний прапор і
співали Інтернаціонал".
Які причини спонукали українських шведів
покинути землі далеких родичів і повернутися на береги Дніпра, як
склалася їхня доля у подальшому, то тема окремої розповіді.
Документ
Письмо шведских эмигрантов
из Украины в Центральный комитет
по делам национальных меншинств при ВУЦИК
"16 ноября 1929 года
ПРОШЕНИЕ
Мы, эмигранты из деревни Альт-Шведендорф
Бериславского района Херсонского округа, выехали 22 июля сего года в
Швецию. Это был необдуманный шаг. Мы смешанного немецко-шведского
происхождения. Спустя месяц мы уже убедились, что существующие в
Швеции условия нас не удовлетворяют как в отношении климатическом,
так и экономическом и политическом. Мы обратились к Шведскому
правительству и полпреду СССР с просьбой о разрешении обратно
выехать на Украину. Также об этом мы писали Правительству Украины и
Бериславскому райисполкому. Это было 7 сентября сего года. От члена
партии т. Букашова мы получили обнадеживающий ответ. Мы ждали с
нетерпением. В конце концов получили отказ. Это нас не
удовлетворяет. Мы еще не выписались с украинского подданства и не
сделаем этого ни в каком случае. Мы шведское гражданство не
принимаем. Поэтому мы обращаемся вторично в Центральный Комитет СССР
и Украины о разрешении нам вернуться на старое место жительства. О
том, чтобы нас не вычеркнули из списков землепользователей и
оставили бы нам наши дома. Окажите помощь нашим трем семьям. Если
невозможно поселиться в старом месте, то хотя бы по соседству. Мы бы
охотно присоединились к немцам сельсовета Шлангендорф (Бериславского
района). Мы ничего не имеем против коллективизации и обещаем
поддерживать все мероприятия Советской власти. Мы были и будем
советскими тружениками. Мы и до эмиграции выполняли все наши
обязательства. Мы выехали в свое время не потому, что мы были может
быть недовольны Советской властью. Напротив, благодаря нашей работе
мы способствовали установлению власти рабочих и крестьян. Наши три
семьи насчитывают 19 душ.
Мы просим Нацмен и нацсекцию содействовать
нам для получения разрешения на обратный выезд на Украину.
Просим сообщить, нужна ли нам въездная виза
или можно ехать по паспортам консульства.
Просим не отказать в нашей просьбе.
Подписали: Петер Генрихович Кнутас,
Вольдемар Вильгельмович Утас, Иозеф Вильгельмович Утас, Адалина
Утас, Анна Утас, Эмилия Кнутас".
(Нариси з історії Бериславщини:
Вип. IV. - Херсон-Берислав: Просвіта. - 2004)
*************
"ЖЕРТВИ ГЛИТАЇВСЬКО-ПОПІВСЬКОЇ
АҐІТАЦІЇ
"Брати-шведи" на "батьківщині"
Понад 170 років існувала на Херсонщині
колонія шведських селян. Беручи на увагу культурний характер цих
господарств, радянська влада після революції дала цим колоністам
низку дуже істотних пільг.
Мало не 900 шведських колоністів, виходців
не з самої Швеції, а з шведських селищ Естонії, жили в селі
Старо-Шведському, поблизу Херсону.
Недавно сільський пастор Хоас, в минулому
напів-поміщик, позбавлений землі в наслідок Жовтневої революції, в
компанії з глитаївськими елементами повів аґітацію за повернення
всього села назад до Швеції. Хоас і глитаї малювали селянам "небесні
блага" що їх чекають у Швеції. Селяни піддалися на
глитаївсько-попівську аґітацію. Радянський уряд не перешкоджав
еміґрації цього села. На початку серпня еміґранти прибули до
Швеції.
В самій Швеції у зв'язку з приїздом цих
селян було знято нечуваний "патріотичний" галас. На чолі комітету в
справі прийняття цих селян став брат шведського короля принц Карл.
Буржуазна преса Швеції обіцяла цим шведським колоністам земний
рай.
Що ж виявилося насправжки?
Насамперед, Швеція - країна капіталістична:
землі дурно тут не дають, її треба купувати. До "помочі" стали
банки, давши на купівлю землі позику, що на багато років закабалить
колоністів. А бідніші з них не одержали зовсім позики. І поки
благодійний комітет збирає гроші, вони обернулися на наймитів.
Єдиної місцевості для оселення цих селян теж не знайшлося. Їх
розкидали по всіх кутках країни.
Після родючої, сонячної України, кам'яниста
й скеляста Швеція з її холодним підсонням поставила цих селян, поза
всім іншим, в особливо тяжке становище. Не минуло й трьох місяців з
часу приїзду колоністів до Швеції, як серед них почулись голоси за
повернення назад, до Радянської України.
Двоє з цих колоністів опублікували в одній
із стокгольмських газет листа, де вони пояснюють, чому вони вирішили
повернутися до Радянської України. Треба підкреслити, що цього листа
написали селяни, що в СРСР були заможними середняками і навіть
глитаями. І не зважаючи на це, потрапивши в капіталістичні умови,
вони хочуть повернутися назад до СРСР. Звичні радянські умови,
радянська селянська політика, пільги, до яких в СРСР так звикли, що
їм не надають особливого важливого значення, все це згадувалось
другого дня по приїзді в капіталістичний рай.
Лист цей цікавий ще з того погляду, що це
селянський документ про СРСР, документ, написаний селянами,
одуреними глитаївською та попівською аґітацією.
Ось найцікавіші уривки з цього листа: "На
Україні ми мали свій притулок, але через пастора Хоаса ми всі стали
бездомними.
Ми мали свою землю. Це було чудово й чиста
земля. Цю систему встановила після революції радянська влада, що
розподілила землю без плати.
Ми можемо говорити певно, що бідне населення
користалося в СРСР з великих пільг. Навесні 1929 року радянська
влада ухвалила видавати насінньову позику всім, хто мав потребу в
ній. Навіть більше, уряд запропонував мешканцям села
Старо-Шведського два трактори для обробітку своєї землі, в першу
чергу тим, хто потребував робочої сили.
Коли ми приїхали до Швеції, то відразу
переконалися, що всі ми, старошведці, обернулися на злиднів. Ми
маємо клапті землі, як ступня завбільшки. Ми хочемо відзначити, що
після неврожаю радянський уряд зробив усе можливе. Ми дістали хліб і
картоплю.
Держава організувала їдальні для школярів,
навіть немовлята діставали допомогу.
Отже, доставали харчування 192 дітей з
листопада 1927 по липень цього року. Не зважаючи на це, уряд не
вимагав плати або відшкодування цих витрат.
Тут у Швеції вже говорять про відшкодування
видатків. Справді, не можна зрозуміти, що гадав пастор Хоас, коли
він своєю брехнею і оманою позбавив таку силу людей притулку.
За те, що Хоас одурив нас, умовивши виїхати
до Швеції, за те, що ми розпорошені по всіх кутках країни, як
прокляті істоти, що не мають даху над головою, за все це відповідає
Хоас та інші зрадники наших інтересів. Ми цілковито переконалися, що
Хоас одурив нас, щоб обернути на поміщицьких та глитаївських
невільників. Старошведці знову, здається, стали кріпаками. Ми
знаємо, що Иоган Кристіян Хінас працював в одного поміщика протягом
двох місяців і не одержав абсолютно ніякої плати. Коли він вимагав
заплатити то дістав відповідь: "Твою зарплату з'їли твої діти".
Симон Андерсон Хінас працював два місяці в іншого поміщика, що
платив не більш як 50 ере (25 коп.) на день. Ми питаємо, хіба це не
кріпацтво? Ми бачимо, що ми є жертвою націоналістичної пропаґанди.
Ми хочемо повернутися назад на Україну до рад, в село
Старо-Шведське. Як тільки ми дістанемо змогу рушити в путь, ми ладні
йти пішки назад на Україну.
Ми мусимо визнати, що всі ми нещасні в
наслідок пропаґанди Хоаса. Три родини Утас і Кнутас, що домагаються
дозволу повернутися до СРСР, роблять це не дурно. Все, що Хоас,
Бускас та інші писали про нас, про ради, про наше село, неправдиве і
ми заперечуємо це цілком…
Брати Утас і Кнутас".
Документ цей справив вражіння бомби, що
раптом вибухнула.
Увесь націоналістичний галас про рятування
"братів-шведів від більшовицького гніту" зазнав тяжкого удару.
Буржуазна преса вже заявляє, що Утас і
Кнутас аґенти ЧК, а завтра "братів-шведів" буде оголошено за аґентів
Комінтерну і за втручання у внутрішні справи Швеції буде вислано із
країни.
Брати-шведи дорого платять нині за ту
глитаївську та попівську аґітацію, що привела їх з Радянської
України до капіталістичної Швеції".
("Вісті" /Київ/, 5 грудня 1929
р.)
*************
"У СРСР ТРУДЯЩИМ СТАЄ ЖИТИ ЛЕГШЕ І
КРАЩЕ
"Ми хочемо повернутися до СРСР і разом з
радянськими робітниками і селянами краще будувати майбутнє"
ВИСТУП СТАРОШВЕДЦІВ УТАСА І КНУТАСА
НА ВЕЛИКИХ ЗБОРАХ В СТОКГОЛЬМІ
СТОКГОЛЬМ, 5. Деякий час тому з СРСР виїхали
до Швеції шведські селяни колоністи з села Старо-Шведського на
Україні.
У зв'язку з цим в Стокгольмі компартія
скликала великі збори, що в них взяли участь понад 1200
чоловіка.
На зборах виступили еміґранти села
Старо-Шведського - селяни Утас і Кнутас. Обидва промовці у своїх
виступах зазначили на надто скрутне своє становище у Швеції і
розповіли про справжнє становище на Україні. Утас і Кнутас
протестували проти наклепу , що його зводять на Радянський Союз.
- Ми переконалися - говорили вони - що
Швеція є батьківщина для багатих, а не для бідноти. У Радянському
Союзі трудящим щороку стає жити легше і краще, а в Швеції - гірше і
важче.
Утас закінчив свою промову заявою:
"Ми хочемо з радянськими робітниками і
селянами краще будувати майбутнє для трудящих усього світу".
Обидва промовці заявили про свій намір
повернутися до Радянського Союзу.
Збори обрали комітет допомоги шведським
селянам, що повертаються до СРСР",
("Наддніпрянська правда", 6 грудня
1929 р.)
*************
"НАЗАД НА РАДЯНСЬКУ БАТЬКІВЩИНУ
Частина старошведців повертаються в
СРСР.
СТОКГОЛЬМ. 25-го грудня виїхали назад до
СРСР через Фінляндію три родини старошведців числом 18 чол. У заяві,
опублікованій в органі шведської компартії "Стормилокан",
старошведці викладають причини, через які вони повернулися до СРСР,
і закликають шведських робітників та селян взяти приклад з їхніх
товаришів у СРСР, що встановили диктатуру пролетаріату.
Примітка: Нещодавно з СРСР емігрували до
Швеції шведські селяни, колоністи з села Старошведського. Тепер 18
колоністів, розчарувавшися з буржуазної "батьківщини", повертаються
назад до СРСР".
("Наддніпрянська правда", 31 грудня
1929 р.)
З ІСТОРІЇ
УСПЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
У БЕРИСЛАВІ
"Автобиография.
Родился в Москве 15/IX 1908 г. Отец служил
на железной дороге и в 1919 году умер от сыпного тифа. В 1928 году я
окончил школу 9-летку и в 1930 г. был зачислен на I курс
естественно-исторического факультета I МГУ. Родители мои были людьми
глубоко религиозными и с детских лет моим воспитателем был известный
московский протоиерей И.Кедров, создатель и настоятель
Воскресенского храма в Сокольниках. Я был у него пономарем и по
окончании средней школы я дал ему обещание посвятить свою жизнь
служению Церкви Христовой. В конце 1933 года я был осужден тройкой
ОГПУ по обвинению по ст. 58 параграф 10 и выслан на 3 года в Сибирь.
Там я познакомился с многими епископами и священниками, заключенными
в лагеря, и еще более укрепился в своем решении принять духовный
сан. По возвращении в 1936 г. из Сибири я поселился в г.Калуге. На
интеллигентную, нормальную работу я устроиться никак не мог из-за
магического действия справки полученной мною по освобождении из
лагеря. Пришлось поступить на Лесозавод чернорабочим, вытаскивать из
реки бревна на берег. Проработав полгода я почувствовал, что силы
мои слабеют и перспектив на облегчение работы нет, я уволился с
завода, но попрежнему ни бухгалтером, ни даже счетоводом (не говоря
уже о педагогической работе) меня не принимали. Приехав в Москву
посоветовавшись с знакомыми священниками и получив рекомендательные
письма я вернулся в Калугу и весной 1937 г. Владыкой Антонином был
рукоположен. Вскоре Владыка и ряд священников были арестованы, не
получив назначения я быстро уехал в Москву к матери. Расшатанное в
Сибири здоровье, подорванное тяжелой работой на Калужском
лесозаводе, значительно ухудшилось и я слег в постель. Врачи
обнаружили туберкулез легких. В течении продолжительного времени я
нигде не работал и не имел постоянного местожительства - то
находился у матери в Москве, то в Калуге, то у других родственников
и знакомых под Москвой. В 1939 году врачи мне порекомендовали
переменить климат и я уехал к отдаленным родственникам в Проскуров.
Вскоре началась война и Украина оказалась занятой немцами. В
ближайшие же дни я был арестован полицией по подозрению в еврействе
и в сочувствии к Советской власти. Не ожидая решения своей участи я
бежал из под конвоя во время работы и направился к Мелитополю, в
надежде разыскать свою жену, проживавшей у матери под Мелитополем.
Там я был снова задержан и только зимой 1942 г. при помощи епископа
Серафима удалось скрыться из лагеря. Оформившись, у епископа
Серафима я получил назначение на приход. Моя враждебная по отношению
к немцам деятельность не могла пройти для них незамеченной и я
неоднократно вызывался в комендатуры для объяснений. Меня спасала
справка о судимости по 58 ст. но летом 1943 г. жандармерия решила
меня арестовать, о чем я был предупрежден еп. Серафимом. Мне
пришлось покинуть свой приход в селе Воскресенка Ново-Васил. р-на
Запорож. области, бросить все вещи и личное имущество и захватив
только жену и ребенка, при помощи епископа уехать в
Нижнее-Серагозовский р-н, за 140 км. Это было 20/VII-1943 г. в
Нижнее-Серагозовском р-не я служил в с. Ново-Александровка и там я
также привлек внимание жандармерии, подвергался обыскам, а перед
самым приходом Красной Армии чуть не был арестован. По настоянию
нач-ка советской контр/разведки, который узнал у населения о
преследовании, которому я подвергался со стороны немцев, я подал в
январе 1944 г. рапорт на имя Патриарха Сергия (лично меня знавшего)
о своей деятельности во время оккупации, выдержки из этого рапорта
опубликованы в "Журнале Москов. Патриархии" № 4 - 1944 г. После
освобождения Днепра я переехал в Большую Лепетиху где служил до
10/VI - 1945 г. С 14/VI служу в г. Бериславе в Успенской Церкви,
куда переведен епископом Михаилом Херсонским и Николаевским указом
от 19/VI - 1945 за № 133.
Священник Трифон Немчинов."
(ДАХО, Ф.р. 3727, оп. 1, спр. 3,
арк. 23)
*************
"Преосвященному Михаилу
Епископу Херсонскому и Николаевскому
от Успенской церкви гор. Берислава
Ваше Преосвященство!
29/VII с/г. от Бериславского гор/совета нами
получено предписание в 10-дневный срок освободить полуподвальное
помещение разрушенного церковного дома, находящегося в ограде
церкви, в котором всегда находилась и ныне находится церковная
сторожка, а в верхнем (ныне разрушенном) помещении -
церковно-приходская школа. В настоящее время в полуподвале (который
нам предписано освободить и в котором Вы, во время своего посещения
Берислава, останавливались на ночь) как Вам известно, помимо
сторожей, проживает также настоятель церкви со своей семьей.
Указанное помещение было отремонтировано силами церкви в 1944-45 гг.
и кроме его другого помещения, где бы можно было разместить
церковную сторожку в ограде церкви нет. В связи с тем, что указанное
помещение является от природы церковным и находится в ограде
действующей церкви, постановление местной власти об изъятии его у
церкви и передачи его дирекции педагогической школы, на том
основании, что до 1941 г. в верхнем (разрушенном ныне) помещении
находилась библиотека указанной школы, по нашему мнению, является
незаконным и просим Вашего ходатайства перед Уполномоченным по делам
церкви об отмене его.
Настоятель Церкви священник
Трифон Немчинов /підпис/
Церковный староста М. Федотченко
/підпис/
29 июля 1946 г."
(ДАХО, Ф.р. 3727, оп. 1, спр. 3,
арк. 39)
*************
|
НАСТОЯТЕЛЬ
УСПЕНСКОЙ ЦЕРКВИ
г. Берислав
Херсонская область
10 ноября 1946 г.
№ 17
адрес: г.
Берислав |
Уполномоченному Совета
по делам
православной церкви
при Херсонском
Облисполкоме |
На Ваш № 176 от 1/ХІ 46 сообщаю, что
церковная сторожка Успенской церкви находится в своем природном
помещении в ограде церкви в полуподвальном этаже бывшей
церковно-приходской школы. Однако, на том основании, что до войны в
верхнем, ныне совершенно разрушенном помещении церковно-приходской
школы, временно была размещена библиотека педагогической школы,
райисполком вынес постановление об изъятии у церкви не только
развалин бывшей церковно-приходской школы, но и полуподвала т.е.
церковной сторожки. Поэтому, 8 /VII 46 мне было предписано
Райисполкомом в 10[?]-дневный срок освободить полуподвал или
помещение церковной сторожки и передать его вместе с разрушенным
помещением церковно-приходской школы дирекции педагогической школы.
В виду явной незаконности постановления Райисполкома я отказался
исполнить его и предложил председателю Райисполкома за разрешением
этого вопроса обратиться к Уполномоченному по делам православной
церкви. Мне совершенно ясно что решение Правительства о передаче
всех природных школьных помещений, занятых посторонними учреждениями
и организациями - школам, чем мотивирует свое постановление
Райисполком, в данном случае неприменимо, посколько церковная
сторожка занимает не природное школьное помещение, а свое
собственное. На церковную сторожку педагогическая школа имеет
столько же права, сколько и элеватор на помещение Успенской церкви,
зерном которого она была засыпана до войны. С тех пор, как
существовала Успенская церковь, существовала и церковная сторожка, в
том самом помещении, где находится и ныне. После фронта здание
церковно-приходской школы (в том числе и полуподвальное помещение
церковной сторожки) оказалось совершенно разрушенным, но силами
церковной общины полуподвал - 40 кв. метров - был восстановлен и
отремонтирован; верхняя же часть здания (где одно время размещалась
библиотека педагогической школы) и поныне представляет собою
полуразрушенные стены.
Временно, за отсутствием в городе свободной
площади в сторожке, помимо сторожей, несмотря на неудобства,
проживает настоятель церкви. Как таковая церковная сторожка
необходима для церкви и посколько она находится в своем собственном
помещении в ограде церкви, закреплена за общиной по договору и
находится в генеральном плане Успенской церкви, вопрос о ее
освобождении, не должен иметь места. В церковной сторожке два раза
был и ночевал Епископ Михаил и он в курсе всего этого.
Настоятель Церкви священник Трифон
Немчинов".
(ДАХО, Ф.р. 3727, оп. 1, спр. 3,
арк. 41)
**************
"Успенской церкви
г. Берислав
Херсонская область
20 апреля 1961 г. |
Председателю Совета
министров СССР
т
Хрущеву Н.С.
От общины верующих
и членов 20-ки
Успенской церкви
г. Берислав
Херсонской
области |
Заявление
В нашем городе из четырех церквей
трёх-престольный собор в центре города отобран и перестроен в дом
культуры, другая церковь "Всех святых" на большом кладбище была
разрушена до фундамента, полуразрушена была часовня на кладбище
"Память Севастопольской обороны. Наш Успенский храм был полуразрушен
и в 1945 году был предоставлен Херсонским облисполкомом в бессрочное
пользование нашей общине верующих, которая за этот период полностью
восстановила, оборудовала и благоустроила Успенский храм. На это
дело было израсходовано около 300 тысяч одних денежных средств. Все
приходы отошли к нашей церкви, а также и прихожане окружающих сел
Бериславского района. По регистрации большого поста, верующих,
посещающих нашу церковь, числится три тысячи человек.
Все мы убедительно просим Вас об оставлении
Успенской церкви за нашей общиной и на дальнейшее время и просим Вас
дать нам священника для служб в нашем храме".
(ДАХО, Ф.р. 3727, оп. 1, спр. 163,
арк.40)
*************
"Президиум Верховного Совета Украинской
ССР
Жалоба
Мы члены общины верующих г. Берислава
Херсонской области, обращаемся с настоящей жалобой по поводу
нарушения элементарных правил свободы вероисповедания и отправления
религиозного культа записанных в Конституции СССР. В данном случае
наша жалоба состоит в том, что райисполком г. Берислава вынес
решение церкви в которой производилась служба (отправление
религиозного культа) с 1946 г., и нами верующими была церковь
восстановлена и отремонтирована, на что было затрачено триста тысяч
рублей. Между тем в Постановлении Херсонского Облисполкома от 1946
г. сказано, что здание церкви предоставляется в безсрочное
пользование нашей общине.
Мы члены общины верующих в большинстве своем
люди пожилого возраста, у большинства из нас во время Отечественной
войны погибли за Родину дети, братья, мужья, отцы. Мы находим
утешение в исполнении религиозных служб, которые совершались в
храме, согласно законного права, закрепленного конституционным
законом, а потому просим Президиум Верховного Совета Украинской ССР
сделать соответствующее распоряжение об отмене решения райисполкома
г. Берислава Херсонской области о закрытии храма во имя Успения
Божией Матери в г. Бериславе, оставить таковой в пользовании нашей
общины верующих для отправления церковных служб и влить в него
приход верующих Введенской церкви (вмещающей до 70 человек), которая
передана под музей.
По уполномочию членов общины верующих
Успенской
Церкви г. Берислава Херсонской области
А Садовник /підпис/
Адрес: г. Берислав Херсонская область
Община верующих Успенской церкви
20 апреля 1961 г.
Подписи верующих прилагаются"
(ДАХО, Ф.р. 3727, оп.1, спр. 163,
арк. 26, 27)
*************
|
"ПРИЕМНАЯ
исполкома
Херсонского областного
Совета депутатов
трудящихся |
г. Берислав,
ул.Первое Мая дом №74
САДОВНИК Антонине
Семеновне, |
Жалоба, адресованная Вами Президиуму
Верховного Совета Украинской ССР, получена и рассмотрена.
Просьба, изложенная Вами в жалобе, не
подлежит удовлетворению, так как она противоречит решению исполкома
Херсонского облсовета депутатов трудящихся от 23 июля 1960 года за №
511.
Зам. председателя исполкома
облсовета депутатов трудящихся
Д.Иванченко."
(ДАХО, Ф.р.3727, оп. 1, спр. 163,
арк. 24)
"З АКТУ ПРО ЗЛОЧИНСТВА НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ У
БЕРИСЛАВСЬКОМУ РАЙОНІ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Березень 1944 р. м.Берислав
26 серпня 1941 року Бериславський район,
Херсонської області, було окуповано німецькими військами. Слідом за
передовими німецькими військовими частинами до Берислава вступив
загін СС, який здійснював кривавий терор у місті і районі.
Гітлерівці систематично розстрілювали мирних
радянських громадян і полонених червоноармійців. Майже щодня жителі
Берислава спостерігали, як німці по вулицях Рози Люксембург і 8
березня гнали радянських громадян до балок біля скотобойні на
розстріл.
Після визволення Бериславського району від
німецько-фашистських загарбників комісія з представників партійних,
радянських і громадських організацій та трудящих району провела
огляд місць злочинів гітлерівців. Оглядом встановлено, що за 500 і
800 метрів на північ від Берислава біля скотобойні у двох балках
знаходяться три могили завдовшки по 28 метрів кожна. Під час
розкопок цих могил виявлені трупи чоловіків, жінок і дітей, що
лежать щільно один до одного лицем вниз. На деяких трупах є рештки
білизни.
Починаючи з осени 1941 року і аж до осени
1943 року есесівці та жандармерія водили сюди мирних радянських
громадян і військовополонених на розстріл. Комісією встановлено, що
гітлерівці тут розстріляли 1.202 радянських військовополонених і
понад 400 мирних радянських громадян.
Радянських громадян розстрілювали групами по
10-15 чоловік. Перед розстрілом німці роздягали їх до білизни, а
потім зганяли до балки, де примушували лягати лицем вниз. Після
цього двоє гітлерівців проводили розстріл в упор з автоматів. Потім
до балки зганяли нову групу радянських громадян, теж примушували їх
лягати лицем вниз на ще теплі трупи і розстрілювали. Багато жертв
зазнавали тяжких поранень і їх було закопано живими.
10 вересня 1941 року було розстріляно 87
громадян села Новий Берислав за 500 метрів на схід від села.
25 вересня 1941 року в селищі № 33 (колгосп
ім.Кагановича, Н.Каїрської сільради) було розстріляно 13 мирних
громадян - чоловіків, жінок, стариків і дітей. Трупи було кинуто у
колодязь.
У Качкарівці німецько-фашистські окупанти
розстріляли 40 місцевих селян. У жовтні 1941 року в цьому ж селі
німці захопили і розстріляли 7 партизанів.
У вересні 1941 року поблизу села Козацьке
німці спіймали і розстріляли двох комуністів. П'ять діб лежали в
полі трупи розстріляних, і німці не дозволяли родичам ховати їх. В
цьому ж селі у вересні і на початку жовтня 1941 року німці
розстріляли сім'ю Мазур - 3 дорослих і 3 дітей віком від 3 до 7
років. Звірячу розправу вчинили німці 5 вересня 1941 року,
розстрілявши 24-річну колгоспницю з її 4-місячною дитиною.
Німецькі работоргівці, за прямою допомогою
підлих українсько-німецьких націоналістів, вигнали з району на
фашистську каторгу 733 мирних радянських громадян. Тих, що
відправляли на фашистську каторгу, німці під загрозою зброї зганяли
на берег, вантажили на баржі для перевезення худоби і під конвоєм
відправляли до Херсона. Багато радянських громадян, щоб не потрапити
на фашистську каторгу, втікали і ховалися в льохах та на горищах. Їх
виловлювали гестапівці і розстрілювали або направляли до в'язниці.
Щоб не потрапити на каторжні роботи до Німеччини молодь систематично
обпікала себе каустикою, різними кислотами, загонила під шкіру
гас.
Спочатку на каторжні роботи до Німеччини не
брали одружених. Щоб уникнути фашистської каторги багато 16-17
річних юнаків і дівчат вступало у фіктивне одруження.
4.000 мирних радянських громадян району
німці ув'язнили до концтабору.
Відступаючи під ударами радянських військ
гітлерівські мерзотники в жовтні-листопаді 1943 року силоміць
вигнали мирне населення з прибережної частини району, а все їхнє
господарство пограбували.
За період панування німецько-фашистських
загарбників населення Бериславського району зменшилося більше ніж на
половину. До окупації в районі проживало 29.700 чоловік, а після
визволення району радянськими військами тут виявилось лише 14.450
чоловік.
У Бериславі німецько-фашистські окупанти
висадили в повітря, спалили і зруйнували: будинок райвиконкому,
лікарню, педшколу, агротехнікум, банк, млин, електростанцію,
водогін, театр, кіно, МТС. У Бериславі всі комунальні та приватні
будинки зазнали повного або часткового руйнування. Такі ж руйнування
проведені по всіх населених пунктах району".
("Злочинства німецько-фашистських
загарбників на Херсонщині. - Херсон:
"Наддніпрянська правда", 1948)
1 | 2
|
