|
Діячі
Нестор Махно
Галина - його дружина
Лев Задов - начальник контррозвідки у війську Махна
Іван Сахно - повстанець
Павло Гашенко - червоноармієць, відтак повстанець
Кость Блакитний - отаман протибільшовицьких повстанців, командир "Степової дивізії"
Віра - розвідниця "Степової дивізії"
Сашко Романюк - молодий повстанець, "степовик"
Георгій Знайда - чекіст
Баба Орина - пупорізка
Надія Рибка - буфетниця херсонської ЧК, відтак куховарка "степовиків"
Діється на терені Херсонщини в 1919-20 роках
Місце перше
Хата баби-пупорізки, в якої квартирує Віра.
Молода квартирантка сидить за столом, в'яже хустку.
Гоша Знайда колінкує перед нею, пристрасно клянучись.
Знайда: Прошу, молю, благаю, мила Віро:
Хоч слово, хоч півслова, півсловечка,
В якому б мені зблиснула надія,
Інакше сенс моє життя втрача!
Віра: Цікаво, навіть дуже, пане Гошо…
Знайда: Та ж я не пан - товариш. Це - між нами:
Я, щоб ти знала, чоловік не простий,
Не той, за кого тут мене вважають,
Хоч я служу сьогодні в повіткомі, -
Звання у мене зовсім, зовсім інше…
Віра: Кажи, продовжуй, що ж бо ти замовк.
Знайда: Але ж нехай місток довіри спершу
Між нас проляже, певний і тривкий,
Тривалий, сиріч, на весь вік, до скону.
Віра: Жорстоке слово, аж судомить, - скін.
Знайда: А я до нього звик уже, зізнатись,
У нас конають що не божий день, -
На палях, поправніше, на пляшках,
Під краплепадом…
Віра: Це ж бо як?
Знайда: А просто:
Прив'язують до стінки бузувіра,
А зверху, сиріч, ізгори, - водичка
На тім'я щохвилини - кап-кап-кап…
Від цього "кап" і настає - капець!
(Дико сміється).
Віра: А ти веселий, Гошо, чолов'яга.
Це смерть людська так веселить тебе?
Знайда: Не завжди. І мене, бува, судомить,
Коли з людини шкіру - на паси.
Воно хоч і пани, хоч буржуяки,
Але ж і їх буває часом жаль…
Звичайно, треба серце приневолить,
Щоб не подати й виду на те жалля,
Інакше-бо й мене притьмом скарають.
Віра. Скарають, Гошо, ох, скарають…
Знайда: Хто?
Віра: Кого ж ти щойно мав на оці?
Знайда: Ні,
Не вір мені, не слухай цих базікань,
Ні з кого ми паси не деремо,
Ніякий я не…
Віра: Справді, ти ніякий.
Ось ті, чий скін звеселює тебе,
То - інша справа, то ж бо інші люди.
Знайда: Так ти - за них? За буржуїв? Невже?!
А з виду - достеменно, як Наталка-
Полтавка, сиріч, небагата й проста.
Віра: Ні, я багата.
Знайда: З куркулів?
Віра: Багатша.
Знайда: З поміщиків?
Віра: Іще багатша.
Знайда: Жарти.
Багатших за Фальц-Фейнів не буває, -
Я, правда, у Мордвинова служив,
У-у, я цього власноруч би зарізав
В будинку Рабиновича в Херсоні, -
Такий же й дім Тюльпанова, до речі, -
Але ж утік Мордвинов за кордон.
Віра: То ріж мене. Плюндруй, пали, знекровлюй
Багатство, що ціни йому не скласти.
Знайда: Яке багатство? Що на оці маєш?
Віра: Та ж Україну - найсвятіший скарб.
Знайда: Наївна ти, Віруню, ой, наївна.
Он вождь пролетарів усього світу
Сказав: "Мені плювати на Росію",
А на Вкраїну й поготів - плювати.
Віра: І ти хотів би, щоб місток довіри
Проліг між нами?
Знайда: Хочу й завжди буду
Хотіти.
Віра: Прірва, Гошо, поміж нас.
Комусь із нас в провалля шурхотіти,
Як не сьогодні, то в прийдешнім часі,
З цим не жартують - в матір не плюють!
Знайда: Але ж, кажу…
Віра: Ніякого "але"!
Ти на коліна став би перед нею,
Страждальницею нашою. Як мати,
Вкраїна, може, й вибачить тобі…
Знайда: Більшовики не колінкують!
Віра (не без співчуття): Дурень!
Знайда: Ти обережніш, чуєш!
Віра: Це погроза?
Знайда: Це засторога. Що б там не було,
А я таки до тебе не байдужий,
Отож-бо неоднаково мені,
Як із тобою поведеться доля.
Віра: Я власній долі, хлоню, не корюся,
Уже ж ми з нею поладнуєм якось.
Увійшла хазяйка квартири.
Орина: Полуднувати будете? Вже час.
А то ви за сперечками своїми
Й вечері не завважите.
Знайда: Ви чули,
Про віщо ми тут щойно говорили?
Орина: Не чула, а здогадуюсь.
Знайда: Про віщо?
Орина: А ти мене, будь ласка, не допитуй,
Я не таких допитувачів знала.
Чи ти Махна в житті своєму бачив?
А я недавно зріла, як тебе.
Спочатку теж допитував, сердитий,
Хто я така, яку шаную власть.
А потім став достоту, як дитина:
"Бабусенько, голубонько, рятуй!"
Його дружина, матінка Галина,
Дитя, шалена, зачала знічев'я, -
Яке ж в розгулі буде материнство?
Тож мусила я, що вже тут подієш,
Запомогти їй - зілля заварити,
Після якого - хай простить Господь -
Пологів не буває… Отаке-то…
Знайда: І що ж Махно?
Орина: Вдоволеним зостався.
Одначе ж і лютився, наче звір,
На ворогів, котрі, мовляв, повинні
У тому, що дитя не народилось, -
Він, мовже, й прав, одначе ж сам який -
Стосот народжень вбито із-за нього -
Страшний він чоловік, хоч і мізерний.
Віра: А як жона - невдатна породілля?
Вродлива, кажуть, і така рослава,
Що Батькові Махну для цілування
Доводиться ослінчик підставляти.
Орина: Не зріла, як цілуються вони,
Чи й взагалі цей звичай визнають,
Можливо, тільки й знають: зачинати
Дітей не в пору.
Знайда: Кажуть, він пиячить?
Орина: Не знаю, я із ним не чаркувалась
(Показує на хустку)
Одарував мене, не потаю,
Здається, нескупий він чоловік.
Одначе в нього й щедрість непривітна.
Не знаю, що за чари в ньому є,
А тільки він Сашка, мого онука,
Принадив чимсь - поїхав разом з ними,
З махновцями, - немає і понині.
За вікном - гук, музика, співи.
Знайда: (метнувся до вікна): Весілля? Свайба?
Орина: Не інакше, він.
Мені уже музика ця знайома…
Знайда: Сюди простує молода.
Віра: У неї
Хода хистка й кавалерійські ноги.
Знайда: Це що - вертеп?
Віра: Якщо цей світ - вертеп,
То ти, либонь, таки не помилився.
Входить Махно, наряджений в молоду.
Махно: Орино Спиридонівно! Шановна!
Просили батько-мати на весілля
І я прошу.
Орина: Свят-свят! У лицедії
Подався той, хто в людях сіє жах.
Махно: А я їх веселю, щоб не жахались!
Та ж я не звір, я людську душу маю,
Що не чужа красі. Ось так, бабусю.
Орина: Ачи ж така я вже стара, онучку?
На себе глянь - на вигляд наче дід,
Хоча і нарядився в молоду.
Махно: Які ми горді!.. Хто це тут з тобою?
Більшовики? Петлюрівці? Шкуровці?
Орина: Навикнув бачить ворога у кожнім,
Хто не з тобою, хто не з Гуляй-Поля.
Махно: Не ображай мою отчину, прошу.
(Знімає наряд молодої)
Є Гуляй-Поле, є Гуляй-Країна,
Анархія - єдина в світі сила,
Що від біди простолюд порятує,
Це я кажу, усім відомий Батько,
Таких, як я, - завважив сам Бакунін, -
В Росії мало. Взагалі - один!..
Тож я питаю: хто вони, ці двійко?
Їм довіряти можна ачи ні?
Орина: Моя небога і її кавалір.
Знайда: До речі, швець. Вам чоботи ж потрібні?
Махно: Ти звідки знаєш про потреби наші?
Чи хочеш з Левом Задовим зустрітись?
То я тобі не заздрю наперед,
Нівроку, революція - не свайба.
Орина: Чорти б ту революцію забрали!
Ти де подів, скажи, мого Сашка?
Махно: Онук воює. Тільки не у мене.
Переметнувся десь до жовтосиніх.
Ми дезертирів судимо на смерть,
Але твого Сашка не покарали,
Зважаючи на добре твоє серце
І вмілі руки. Я людина вдячна.
Пішли б ви куди-інде, молодята,
Не заважайте матінці Галині
Бабусю-рятівницю привітати.
Входить Галина Кузьменко. Обіймає Орину.
Галина: Доволі гри. Саме життя на сцені.
Бабусенько, спасителько моя,
Прийміть щонайсердечніші вітання
І скромний дар: кохтину та спідницю.
Орина: Спасибі. Від спідниці не відмовлюсь.
Бо скоро вже світити буду гузном.
Оце така тобі Гуляй-Країна.
Махно: При чому тут, одначе, анархісти?
Уся біда від комуністів, від
Петлюрівців, денікінців. А ми,
Сказав же вам - єдина в світі сила…
Орина: Ще, може, скажеш: буде - Гуляй-Світ?
Спаси й помилуй, Боже.
Махно: Не спасе!
Як він у Мелітополі недавно
Не врятував попа од злої кари -
Живцем спалили в топці паровозній.
Орина: Твої катюги?
Махно: Не катюги - хлопці,
Яких той піп агітував за німців,
Обстоював, бач, націю культурну,
Нехай, мовляв, орудує над нами.
Був підлим провокатором той піп!
Орина: Але живцем - у топці… Бузувіри!
Махно: Бабусю! Міру знай! Бо я хороший
Буваю, їй же право, не всякчас.
Галина: Подумав би спочатку, чим хвалитись:
Попа спалили.
Махно: Ленінську пораду
Виконую: чим більше їх вбивати,
Тим краще.
Орина: Ленін радить отак-о?
Не може бути!
Махно: Може бути! Є!
Славетний обер-кат його Дзержинський
За пояс Лева Задова заткне.
Більшовики уміють крівцю лити,
Ще більше вдатні, аніж грішні ми.
Галина: Кінчай-но мітинг, Несторе.
Махно: Кінчаю.
Давайте щось придумаєм на стіл -
Я зголоднів. І вихилив би чарку.
Галина: Ніяких чарок!
Орина: Кістка в горлі стане
Опісля того, що від тебе вчула.
Махно: Шкода, що в Бога я не вірю змалу,
А то прощення б в нього попросив
За те, що так з попом негарно вийшло.
Не я, однак, його у пломінь кидав, -
Безбожників, крім мене, повно в світі,
Що кров'ю умиваються опісля
Благочестивих ревних молитов…
Галина: Ти неможливий, Несторе! Мислитель!..
Направду пообідати б годилось.
Іван Сахно підстрелив зайця вчора,
Сьогодні пригостити обіцяв.
Це ж треба: в око з револьвера вцілив!..
Сахно (заходить): Як мовлять, хліб і сіль у цьому домі.
Орина: Були. Все продрозверстка підмела.
Сахно: А ми її, даруйте, замели.
І хліб, і сіль, і сало повертаєм,
До цього ще ж і зайця додаєм.
Пробач нам, Батьку, є і самогон.
Їй-бо, купив. Дозволь хильнуть за тебе
І, звісна річ, за матір за Галину
Й за вас, бабусю… Як зовуть, не знаю,
Але, я певен, добра ви людина,
Раз Батько наш цей дім не обминув.
Махно: Ну, ти, Сахно, і говіркий, їй-право,
Іще й не пив, а - розв'язав язик.
Сахно: Де ж побалакать, як не за столом.
А то здебільша у сідлі, в сідельці
Вдень і вночі - не тільки що їси,
Ба навіть спиш.
Галина: Ну, спиш таки частіше,
Зізнайся, під парканом чи в калюжі.
Бабусю, прошу, випийте за волю,
За світлу долю.
Орина: Чи коли діждемось?
Усе життя на щастя сподівайся.
Літа ж промчать, мов коні воронії,
І тільки пил та марево-юга… (Випила чарку).
Та і гірка ж, достоту, як життя.
Благаю тебе, Несторе, як сина, -
Не лийте крові.
Махно: Але ж нашу - ллють!
Галина: Іще ж і як. Не жалують, бабусю, -
І кайзер, і Денікін, і Петлюра.
Махно: Вбиваєм глитаїв і офіцерів,
Бо це ж таки вони, служаки царські,
Мене, було, намислили убити,
Гаразд, що я їх намір розгадав.
Сахно: А мало нас поміщики гнітили?!
Тож мушу я помститися за болі
Свої й народні. Маю вже дві рани.
І третя буде.
Орина: Чи ти бач, вояка.
Махно: Йому б земельку ревно пантрувати,
А він воює. Час такий, бабусю, -
За волю кров'ю маємо платити.
Сахно: Ну, як моя зайчатина?
Орина: Та ж знатна.
Невже таки забив із револьвера?
Сахно: Я їх з рогатки у маленстві бив.
А з револьвера - запросто вціляю.
Махно: Ну, годі тобі хвастати, Іване.
Галина: І пити теж. Лиш звечоріє - в бій.
Шкуро не вельми в смерку добачає.
Увійшов Лев Задов, з ним - Кость Блакитний.
Задов: Смачного, Батьку.
Галина: А всім іншим?
Задов: Теж.
Але нема часу на етикети.
Парламентарій завітав до нас.
Розмову хоче мати особисту -
Як це сказати?
Блакитний: Конфіденціальну.
Задов: Атож. Я так збагнув: це - рандеву.
Махно: У нас немає тайни від народу.
Сідай до столу з нами, чоловіче,
Поїж і випий, - здорожився, певне.
Блакитний: Спасибі. Я, їй право, не голодний,
Махно: То вихили чарчину.
Блакитний: Я не п'ю.
Хіба що радо молока скуштую.
Махно: Святенник, бачу… Хто ж бо ти такий?
Розповідай, із чим до нас прибився.
Блакитний: Давайте все ж віч-на-віч поговорим.
Махно: А якщо я розмови не бажаю?
Якщо звелю своїм орлам…
Блакитний: Шулікам.
Махно: Та ж розстріляють запросто!
Блакитний: Не треба
Мене лякать. Я Степовий-Блакитний.
Очолюю повстанців, як і ви.
Махно: Приємна зустріч. Що ж від нас вам треба?
Ви ладні приєднатися до нас?
Блакитний: Ні, навпаки.
Махно: Не зрозумів, ясніше.
Блакитний: До нас повинні приєднатись - ви.
Під нашими боротись прапорами.
Махно: Це ти говориш Батькові Махну??!
Щоб я зміняв анархію - на що?!
За що б'єтесь, яка ж у вас програма?
Блакитний: Б'ємося ми за вільну Україну.
Махно: Знайома пісня.
Задов: Написав Петлюра.
Бо ж він - писатель.
Блакитний: Написав народ,
Який віки носив імперські пута.
Тож час настав і збутись їх.
Махно: Не вийде.
Народові до ваших мет байдуже,
Йому ви дайте їдла і питва,
А Україна - лише звук пустий.
У мене з отаманом Горобцем -
Петлюрівцем - була розмова щойно.
Не вийшло спілки. Різні в нас шляхи.
Ось так, панове націоналісти.
Пролетарі не мають батьківщини -
Читав, напевне, Марксів маніфест.
До речі, Ленін, яко більшовик,
Сказав, що на Росію - наплювати.
Блакитний: Ах, Несторе Івановичу, Батьку
Махно - експлуататорів гроза!
Де і коли, скажіть, ви розминулись
Із рідною землею?
Махно: Вибачайте,
Я на землі своїй тримаюсь твердо.
У вас, навспак, позиція хистка.
Про глитаїв клопочетесь, достоту,
Як Скоропадський, кайзерів підхлібник.
Ще гетьманом назвався, та ж холуй!
А те, що ви так запопадно мову
Над волю вольну ставите - це мудро?
Чи заговорять всі по-українськи,
Як онде в нас - інтернаціонал?
Задов: Дванадцять націй - як одна сім'я.
Я, ік приміру, іудей. Мені ж бо
За Україну битися не личить,
Так само й за Ізраїль - де він є?
Свобода, воля - наша батьківщина,
Мій родич Маркс - він, безумовно, прав.
Блакитний: А мій Шевченко, не читавши Маркса,
Полишив нам безсмертний заповіт:
Я так її, я так люблю
Свою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Орина: І то свою, а не чиюсь безвинну.
Махно: Бабусю, у політику не стряньте,
Це надто вже брудна й невдячна справа.
Блакитний: Залежно, хто її сьогодні творить,
Якими і умами, і руками.
Махно: Тебе питаю, Задов, ти кого
Привів сюди?!
Задов: Блакитний… Я згадав!
Це ж він призовників в Олександрії
Забунтував під носом у ЧК!
І замість того, щоб служить Росії,
Радянській владі, він за Україну,
За самостійну, їх повів на бій.
Супроти комуністів.
Махно: Це похвально.
Хоч самостійність я не визнаю,
Бо не Грушевський, бо не Яворницький -
Мені Крапоткін був і є вождем.
І сам я вождь!
Блакитний: Виходить: самостійник.
Задов: Не ображати Батька!
Галина: Закінчили
Дискусію, чи, справді, рандеву?
У мене тост, панове. За Вкраїну!
Вкраїнка я, хай Задов вибачає,
Та і Махно - чи родове Міхненко -
Не іудей, не турок і не грек,
Це не всесвітній - гуляйпільський рід,
Який собі ціну, одначе, знає.
Махно: Тож сватать в самостійники - намарне!
Галина: Хіба тебе засватаєш, невіста?
Махно: Кінчаймо цю комедію.
Блакитний: Це драма,
В якій ми всі до 'дного - лицедії,
І ролі нам виписує доба,
Крута, шалена, та й, либонь, безумна.
Війна ж бо громадянська - божевілля
Народу, чиїм іменем усі
Ми козиряєм.
Махно (після паузи): Ти мені скажи,
Я хочу знати: Чорний Ворон - з вами?
Блакитний: У нас. Полком командує.
Махно: Відступник,
Продажний пес!
Галина: Навіщо ж так брутально?
Відважний, відчайдушний командир,
Повстанець, що усі ми ним гордились.
Блакитний: Привіт палкий він вам передає,
Від серця радить: встаньте за Вкраїну!
Інакше як вона вас нарече?
Махно: Співається у пісні недаремно
Про те, що - "Чорний ворон, я не твій"…
Блакитний: Але ж і він, скажу я вам, не ваш!
Подумайте, помисліть, розміркуйте,
Куди-то вас анархія веде.
Махно: Подумаєм. А Задов хай зміркує,
Хто спрямував до нас оцього пана, -
Чи ж часом не бабусина небога?
Задов: Яка?
Махно: Проспав недремно-пильний Задов!
А де подівся швець? Скажи, кому він,
Як той мовляв, тачає переди?
Галина: У всьому тобі видиться ошука.
Махно: Бо так і є! У мене вовчий нюх!
На коні! В путь! Бабусю, вибачайте.
(До Блакитного) Як німці кажуть, ауф відерзейн,
А можна й "до побачення" - по-наськи…
Задов: Ще стрінемось, добродію Блакитний!
Як не на цьому світі, то на тому!
Сьогодні в нас дороги з вами різні.
І те скажу - підказує мій нюх -
Задавить самостійників Москва,
Як у віках нещадно їх давила.
Блакитний: Боятись вовка - не ходити в ліс…
А ми таки пішли в ліси й діброви,
Піднімемо журну калину в лузі,
І матір Україну розвеселим!
Махно: Наївна мрія! І к тому ж - блакитна…
На коні! Вирушаєм у виправу,
Як запорожці в сиву давнину!..
Цілує бабу Орину.
Та витирається після цього хусткою.
Сахно (прочумався): Що? Га? Засада? Де моя гвинтівка?!
Ге, я не заєць, не вполюєш спроста! (Співає)
За матір за Галину,
За батька за Махна!..
Місце друге
Буфет херсонської ЧК.
За буфетним столиком - Надія Рибка,
на чатах біля входу - Павло Гашенко.
Рибка: Нудьга, Павлушо. Розкажи що-небудь.
А то на сон знічев'я потягло.
Сьогодні щось караючі мечі
Ні пити, ані їсти не приходять.
Видать, у них по зав'язку ділов.
Гашенко: Я на посту. Не велено балакать.
Рибка: А ти поговори, не побалакай.
Ти звідки родом, із яких країв?
Гашенко: З Чаплинки я. Про турбаївців чула?
Рибка: Ну, звідки ж мені відати про них?
Я тільки й знаю - кухня, ложки, миски.
Та ще - чарки. Налити, вип'єш трохи?
Гашенко: Ти наче спала з розуму, Надіє:
Як можна пити на посту горілку?
Та це ж пряма дорога в трибунал.
Рибка: У мене, крім горілки, є винце,
Завваж, з підвалів князя Трубецького.
Чув про такого?
Гашенко: Чув, але не пив
Тих знатних вин. Я взагалі байдужий
До спирту. Дисципліна - над усе.
Рибка: Отож бо і начальники твої
Також до оковитої не схильні -
Достоту, як Махно.
Гашенко: А ти по чому
Про Нестора Івановичу знаєш?
Рибка: Тобі його й по-батькові відоме?
Ти, не інакше, з Батьком зустрічався?
Гашенко: Який мені він батько? Сирота я.
Рибка: Не говори. До Батька до Махна
Душа лежить у тебе, відчуваю.
Гашенко: Вгадала, де зозуля яйця клала.
Я, щоб ти знала, прихиливсь душею
Сьогодні до Будьонного Семена
Михайловича. Він мені рідніший.
Рибка: А що ж ти у Будьонному знайшов?
Гашенко: Із козаків він. Б'є панів нещадно.
Силач. Не рівня Батькові Махну,
За ним жінки, до речі, умлівають.
Рибка: Але Махно жінок сильніше любить.
Утретє за два роки оженився.
Гашенко: Ти звідки знаєш? Чи була на свайбі?
Рибка: Авжеж-бо. Куховарила.
Гашенко: В Махна?!
Рибка: У матері Галини.
Гашенко: Не повірю.
Рибка: А ти повір. Могли ж мене послати
У розвідку. Ніякої підозри.
Буфетниця. Та ще з якого міста -
З Херсона, його пригород - Одеса…
Гашенко: Де ти жартуєш, де серйозно мовиш -
Не розрізняю.
Рибка: Отака я, Пашо.
Не до вподоби?
Гашенко: Ти - мені? Смієшся.
Рибка: Сміюсь. А сльози капають у серці -
Якби ти тільки знав моє життя!
Чого мене взяли сюди, гадаєш?
Бо я з низів. Служила у Фальц-Фейна.
Гашенко: В Асканії?
Рибка: В Гаврилівці.
Гашенко: Це ж де?
Рибка: Це над Дніпром.
Гашенко: І там палац у нього?
Рибка: І там, і тут, в Херсоні. І в столиці,
У Петербурзі.
Гашенко: Ну, а далі що?
Служила ти…
Рибка: Служила. Посуд мила.
Навчилась готувати страви панські.
Гашенко: Але ж у нас, в ЧК, панів немає.
Рибка: Ой, не кажи. Тут панство ще й яке!
Не з пана хам, а навпаки…
Гашенко: Помовч!
Тут стіни підслуховують, їй-право, -
В будинку Рабиновича пекельнім,
Такий же і дім Тюльпанова, нівроку.
Аж дві ЧК, замало однієї.
Рибка: Стіна - пусте. Хіба що ти заложиш.
Гашенко: Не заложу, не бійся. Але інші
Почують - будеш мати неприємність.
Рибка: Нехай. "Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її окраденую збудять, -
Ох, неоднаково мені!"
Гашенко: Це що таке? Стихи?
Віра (входячи): Це, хлопче, вірші.
"Кобзар" Шевченка треба всім нам знати.
Гашенко: Та ж я ніколи не навчався в школі,
Усіх-бо літер до пуття не знаю..
Але стривай! Ти хто така? Твій пропуск!
Віра: Перепустка? (Подає клунок). Будь ласка.
Гашенко: Де бомага?!
Рибка: Невже ж таки бомага більше важить,
Ніж сало? Ця дівчина - наш начпрод.
Перепустка, до речі, в неї є.
Гашенко: Показуй!
Віра: А ось тикати не слід.
Бо ми ж таки свиней не пасли разом,
Окремо - то, звичайно, інша справа.
Чи ви не пасли, як вас?..
Гашенко: Павлик. Паша.
Перепустка у вас, як кажуть, в нормі.
Віра: Приймайте сало, пані… вибачайте,
Товаришко Надіє.
Рибка: Тожбо. З панством
Ведем, вестимем люту боротьбу
В будинку Рабиновичу пекельнім,
Такий же й дім Тюльпанова, до речі, -
Еге ж, Павлушо?
Гашенко: Якщо панство - контра,
То звісно що…
Віра: Буває й навпаки:
Трапляються й пани в червоних лавах,
Скажімо, той же В.Ульянов-Ленін
Походженням таки не з бідаків.
Гашенко: Не говори такого! Це неправда!
Він, Ленін, всім трудящим друг і брат.
Віра: Чому ж уже не батько, як Махно?
Гашенко: Не богохульствуй! Ось іде начальник,
Не здумай ще при нім такого бевкнуть,
Бо зніме шкуру…
Віра: Щось про це я чула.
В будинку Рабиновича з людей
Знімають шкуру? Чи не так?
Гашенко: Не в нас, -
Це там, де дім Тюльпанова колишній…
І взагалі - про це анічичирк!
Пішли б ви притьма звідси, бо начальник
Занадто лютий, геть стемнів, як хмара…
Віра: Піду на кухню, викладу вам сало -
У вас робота, бачу, страх тяжка.
Рибка: Помиєш там і посуд заодно,
Бо в мене лугом руки геть роз'їло…
А я вже тут начальство угоноблю.
Входить Знайда і вводить змордованого Сашка.
Знайда: Ти тут сама?
Рибка: З Павлушею, як бачиш.
На кухні - миє посуд братова.
Знайда: Яка ще - братова?
Рибка: Дружина брата.
Продукти допровадила з села.
Гашенко: У неї є перепустка, я бачив.
Знайда: Сімейственість, шановна, розвела.
Мені однак вона не братова,
То ж байдуже, чия вона дружина,
А те, що нам доставила продукти,
Це добре, бо кишки вже грають марш.
Рибка: Обід подати одному чи двом?
Знайда: Яким ще двом?! Він три дні голодує,
Чей, і четвертий витримає, хам.
Сашко: Від хама чую…
Знайда: Замовчи, собако!
Ух, я тебе пристрелив би цю ж мить,
Але ти мусиш - я таки примушу! -
Розповісти, з якого ти кубла,
З черв'ятника якого завітав
До нашого червоного Херсона.
Сашко: Херсон одвіку називався білим,
Хіба що, справді, зараз він червоний
Від крові, що тече у нім рікою…
Знайда: І твій струмок в цю річку увіллється -
Судини, по яких струмає кров,
Спорю тобі безжалісно.
Рибка (тихо): Катюга…
Знайда: Що ти сказала?
Рибка: Та кажу, як туго
У мене туфля на нозі. На правій…
Знайда: Ну, а на лівій?
Рибка: Ліва також давить.
Лиш права дужче. Подавати їсти?
Знайда: Давай. Мені. Він слину хай ковтає.
Що там у тебе смажиться на кухні?
І покажи, яка ж то братова.
Либонь, красива, є на що дивитись…
Рибка: Ви ловелас, товаришу начальник.
Знайда: Люблю жінок, не бачу в тім гріха.
Але зустрів одну оце недавно
В Олександрії - Боже мій! Та ж зваба!..
Пішов би з нею на край світу!
Рибка: Чом же
Не йдеш? Тримає служба?
Знайда: Не мели.
Причім тут служба? Чи причім жінки,
Як справа революції загине
Через таких, як цей мерзенний тип.
Повстав Григор'єв, може, чула?
Рибка: Де?
Знайда: Десь у степах херсонських. Точно знаю:
Григор'єв не один, таких немало.
Ще по степах гуляє Кость Блакитний,
Жовтоблакитний до кісток, петлюрець!..
І цей ось гад приповз таки - від нього.
Сашко: Сказав же: я махновець, ваш союзник.
Знайда: Був у Махна. А в кого служиш зараз?
Сашко: А зараз я…
Знайда: Зізнайся: степовик,
Запеклий ворог вільного народу,
Сашко: А де це вільний видано народ?
Знайда: Що? Повтори! Ну ж начувайся!
Рибка (подала страву): Їжте.
А то простигне.
Знайда: Дай сюди окропу!
Рибка: Чайку?
Знайда: Води, щоб пара з неї йшла
Йому запраглось волі для народу, -
А ми, виходить, несемо ярмо?
Не хочеш зізнаватись, хто ти й звідки
Кому слугуєш - то знімій навік!
(Надія подала окріп)
На, пий!! До дна! Єдиним залпом, ну!!
Інакше я тебе отут прикокну!
Ти будеш пити?! Я лічу до трьох…
І раз, і два, і… (Сашко ковтнув окропу)
Віра (виходить з кухні,
в руці наган): Руки вгору, Гошо!
І на коліна, як тоді в бабусі
Орини, не забув те залицяння?
"Інакше сенс життя моє втрача"…
Знайда: Ти - братова??
Віра: Я посестра Сашкова.
За віщо ти нещасного катуєш?
За те, що справді він за волю б'ється.
За незалежну матір Україну,
Котру ти продаєш, як дешевінь.
Знайда: Я більшовик, інтернацьоналіст.
Віра: Ти інтерстерво! Якщо жити хочеш -
Негайно ж відпусти його.
Знайда: Не можу.
Віра: То я навчу. Кінчай обід, неситець,
Бери, веди Сашка немов на страту
В стару фортецю - там, либонь, вбивають.
Знайда: Але ж я мушу вивідати в нього
Про Степову дивізію. Інакше
Мене самого потім - до фортеці.
До того ж, як ми звідси можем вийти?
Де вартовий? Чому стоїш тут слупом?
Віра: А ти йому вже більше не начальник,
Еге ж, Павлушо? Звірам не служи.
Яка ще їм потрібна охорона?
Знайда: Прошу, благаю…
Віра: Я вже чула
Цей хтивий виспів. Зробиш, як сказала,
Вважай, не розпрощаєшся з життям,
Хоч, може, ти його й не дуже вартий,
Нехай пробачить жінка та, яка
На божий світ колись тебе явила…
То що? Відваживсь? Уставай, веди,
А я за вами слідом, для контролю.
Стрілятиму, як тільки-но схитруєш.
Мій вальтер б'є без промаху, затям.
Увіходить Лев Задов.
Задов: Ну й славно ж ви стрічаєте героїв,
Соратників, сказати б, адже разом
Б'ємо Шкуро, а заодно й Петлюру,
Й того, котрий назвався Степовим.
Віра: Допустімо, останнього не били.
Задов: Так поб'ємо, еге ж, ЧК носата?
Чого ти скис? Перед тобою Задов
На ймення Лев, кого послав сам Батько
Махно, щоб я знайшов і повернув
Орині-бабі здимілого внука.
А він у ваших лапах опинився.
Ну, ви ж і звірі: я також катую,
Але щоб так - вливать кип'ячу воду
У рота бідолазі… Випий сам!
Ануж-бо покажи, продемонструй!
Знайда: Благаю, Лев…
Задов: По-батькові забув?
А я ж бо Миколайович, затям
Раз і назавжди… Але пий, чого ж ти?
Пече, ой, вава? Всі ви отакі.
Паси з людей дерете, а приспічить
Самому, то - прошу, молю, благаю!
За віщо покалічив чоловіка?
Знайда: Та ж він не видав Костя Степового-
Блакитного…
Задов: І правильно зробив!
Той Кость, либонь, свою дорогу знає.
Мети своєї певен. Був у нас.
Анархо-комунізм не визнає.
А вже червону казку й поготів…
Хлопчина цей, що ти його скалічив, -
Мені належить. Є про це угода
З твоїм начальством диким. Зрозумів?
Союзники ж махновцям ви, чи хто?
Чого тремтиш? Злякався револьвера?
Сховай, дівчино, цю сердиту штуку,
У мене трохи краща. Іменна.
Сам Ворошилов дав її по п'янці.
Знайда: Вб'єте мене?
Задов: Навіщо? Ще згодишся.
Надвечір самогону роздобудеш
І принесеш в готель "Зелена лампа".
Ну, а вояка цей жовто-блакитний
Перш, ніж загинуть в битві за Вкраїну,
Нехай усе ж провіда рідну бабцю.
Я правильно кажу, дівчата?
Рибка, Віра: Так.
Задов: А вартовий чого закам'янів?
Ходімо з нами битися за волю.
Під нашим чорним прапором священним,
А ні - то можеш під блакить і сонце…
Червоний колір - це позірна воля,
Хто був нічим, той стане теж нічим…
Віра: Хоч ви й безбожник, дай Вам Бог здоров'я!
Рибка: Прощай, ЧК…
Задов: А я ще в цю контору
Прийду не раз - така моя планида.
Либонь, звідсіль і в пекло відійду,
Хоч де воно ще є - після ЧК.
Еге ж, чекіст?
Знайда: Здеруть паси із мене
За те, що втратив пильність Гоша Знайда,
Хіба я меч караючий? Ганчірка…
Задов: Ти не ганчірка, а лайно собаче…
Знайда: Ви хоч мені якусь розписку дайте…
Задов: Дамо. Не бумаженцію нікчемну,
А документ, підписаний чин чином
Не ким-небудь, а Нестором Махном!..
Місце третє
Акацієвий гай серед степу.
В затінку на траві бенкетують Махно і Сахно.
Входить рвійно Галина.
Галина: А тут - байрам! Іване, знов бузуєш?
Сахно: Бузую трошки, матінко Галино,
Таке життя - нудьга без самогону.
Галина: Я що казала - Несторе, не пий!
Махно: Не я п'ю, Галю, це пиячить кривда,
Якої завдали мені совіти,
Зокрема, ця червона гнида - Троцький.
Галина: Не гнида, а - московська воша він.
Казала ж, прочитай статтю Петлюри.
Махно: Ніколи в світі! Хто такий Петлюра,
Щоб я, Махно, читав його статейки?
Мене в народі Батьком нарекли,
А він - Петлюра, - тільки і всього.
Галина: Історія оцінить справедливо,
Хто прислужився більше на хосен
Народові своєму.
Сахно: Я, приміром,
Усе для революції віддам,
За комунізм, за це… думократію…
Махно: Що тямиш ти в революційній справі?
Скажи мені, ти Леніна видав?
Сахно: Так він же не бував у Гуляй-Полі
І в Україні теж не був, здається.
Галина: У Львові, кажуть, ліки купував
І то від непристойної хвороби.
Сахно: Мо' чиряки обсіли заднє місце?
Приміром, я уже не годен сісти,
Спасибі, Батько в кучері узяв,
А то в сідлі нажив страшну розруху.
Махно (відречено): А я віч-на-віч зустрічався з ним,
Розмову мав, і не п'ятихвилинну.
Людина він, звичайно, головата,
Але це не Крапоткін, не Бакунін, -
Немає над анархію нічого,
Що принесе народу щастя-волю
Чи - волю-щастя, як точніш, Сахно?
Сахно: Я так вважаю: спершу, Батьку, воля,
Немає волі - забувай про щастя.
Махно: Ти чула, Галю, га? А ти - не пий!
Воно і п'яний мислить часом знатно…
Одначе стоп! Зав'язую віднині.
Я маю з Троцьким гарно поквитатись!
Хто скаже: як??
Галина: Спочатку прохмелись.
Сахно: Так на похмілля ж маємо кисляк,
Ба навіть є сколотина свіженька.
Махно: Я напишу до Леніна супліку
На Троцького - на мене ж він писав, -
Під трибунал мене поставить хоче!
Мене, Махна, нареченого Батьком!
Та мусів би затямить, мухомор,
Що не про нього, а про мене пісня
Серед червоних вояків лунає, -
Ану, Сахно, співай, щоб чули всі!..
Сахно (хрипкавим
голосом): За курною далиною
Жде синів своїх давно
Наш хоробрий батько добрий,
Батько мудрий наш Махно!..
Махно: Ось так в полку Полонського співають,
А полк під чорний прапор наш стає.
Входить Задов, з ним Гашенко.
Задов: Поповнення привів з Херсона, Батьку.
Червоним був, одначе відпалав…
Махно: Я що казав! Ідуть до нас червоні,
Либонь, про це відомо ж мухомору!..
Приймаємо поповнення. А де ж
Бабусі-пупорізки внук Сашко?
Я ж наказав - не повертайсь без нього.
Задов: Сашка нема.
Галина: Невже закатували?
Задов: Живий. Але з полону до полону
Потрапив невпокірний Романенко.
Махно: Григор'євці зачапали?
Задов: Та ні,
Полон жіночий. Віра, є така,
Ота, що для Блакитного мишкує,
Взяла Сашка, аби підлікувати
Опісля мордувань, що їх в ЧК
Зазнав онучок бабин. Та гадаю:
Насправді там сердечнії діла.
Галина: А ви, Левко, к тому ж пліткар, їй-право.
Задов: Клянусь Кораном, хоча я безбожник,
В руках Корану звіку не держав,
Так само, як і Біблії, і Тори…
Забрала Віра хлопця, я дозволив,
Вони живуть в одній квартирі нині,
Щоправда, там ще й інша жінка є,
Але вона для нього застара.
Для мене - підійшла б.
Махно: Розпусник, Левку.
Ганьбиш повстанців.
Задов: Зовсім навпаки.
Відомо ж, серцем я приріс до Фені.
Махно: Мене твої зальоти не цікавлять.
Доповідай, що діє Мухомор,
Яку чергову підлість нам готує.
Задов: Наш друг і брат товариш Ворошилов
Наказ одержав: знищити Махна,
Ну, сиріч, військо наше.
Махно: Ворошилов?
Той, із яким я пив на брудершафт?
Галина: Цього вже не назвеш ти Мухомором.
Махно: Це вовкодав.
Задов: Та й ми не ликом шиті,
За нас народ, ба навіть сам Господь.
Є новина й приємна: Круссер мертвий.
Галина: Перехрестися: чи ж приємна - смерть?
Задов: Але ж він їхав, щоб роззброїть нас.
Та в засідку потрапив - до шкуровців
І - кулями пронизаний наскрізь.
Виходить, прислужився нам Шкуро!
Махно: Я сам лякав був Круссера із кольта,
Як він для нас набої заморозив.
Але з його загину не радію.
Що - Круссер, якщо Троцький верховодить.
Реввоєнрада - це, по суті, він,
Один, - йому і Ленін не указ,
Забув Ілліч Іудущину зраду.
Даремно ж бо до Леніна звертатись:
Він вибере між Троцьким і між мною,
Звичайно, ж гниду, вошу!.. (до Гашенка)
Хто ж ти є?
Чому прийшов до нас в такий вертеп?
Чому не до Григор'єва?
Гашенко: Не знаю.
Галина: Він, бачиш, з тих, що правду щиро мовлять.
Сьогодні, де не глянеш, крутії,
Обманюють як стій себе і інших.
Махно: Не знаєш, чом обрав повстанську долю?
Гашенко: Не я її - вона мене обрала,
Звеліла: йди туди, де справді - воля.
Махно: А що ж у них, в червоних?
Гашенко: В них - ЧК,
А це… Не можна словом передати.
У горло воду кип'ячену ллють,
Здирають шкіру. А жінок гвалтують.
Своїх катів замало - двох китайців
Десь доп'яли, а ті катують дико!
Задов: Ми, бач, бандити, а вони - святі
Я, обер-кат, до цього б не дійшов.
Сашка окріп заставив пити Знайда -
Це не китаєць, наш, либонь, з Воєнки, -
Такий район в Херсоні звіку є.
Галина: Лев Задов - також майстер катувати…
Задов: Скажіть їй, Батьку, хай не ображає.
Махно: Тебе образиш.
Задов: Та воно-то так.
У мене нерви заміцні, нівроку.
Якби служив, пробачте, у ЧК,
Дивися, орден мав би вже на грудях.
А так - гай-гай, нічого, крім доган.
Махно: Кінчай балачку. Випий самогонки.
Я зав'язав. Дружина не велить.
Ти ж до велінь жінок глухий, я знаю,
А надаремне! Треба нам оброть
В цім ділі… Гей, Іване, знову спиш?
Налий-но по марусин поясок
Левкові і поповненню… Як звешся?
Гашенко: Павло Гашенко.
Махно: Родом звідкіля?
Гашенко: З Чаплинки, може, чули?
Махно: Ще й бували.
Недавно гостювали ненароком.
Нудне, скажу, село твоє родиме,
Землянки всуціль, мазанки…
Гашенко: Це правда.
Я теж в землянці народився й жив.
Але тепліш оселі не знавав.
Тож наше кишло - друга хата скраю,
Якщо іти від Перекопу, з Криму.
Ви може, матір бачили мою, -
Вона качає воду для громади.
Махно: Ганьба! В селі мужчини не знайшлося
Удень і в ніч кадки перехиляти,
Наповнювать водицею базин, -
Так на басейн говорять у Чаплині?
Гашенко: А звісно, так. Ви, бач, запам'ятали.
Махно: У мене пам'ять ще не зрешетіла.
У ній таке, братушко, збереглося,
Що голова закруженіє з дива
Чи постраху - мене ж на смерть судили!
Літа малі, спасибі, врятували.
Я десять літ в Бутирках чорних гибів!
Спасибі, там зустрів спасенну душу -
Ти чув щось про Аршинова?
Гашенко: Не чув.
Махно: Ось так виходить: ми за вас життя
Покласти ладні, справді, покладаєм,
А ви не чули навіть, хто Аршинов.
А що для вас Бакунін, що - Крапоткін
Для ваших мізків, темних і дрімучих.
Галина: Пресвітлий віщий розуме, лиш п'яний!
Кого ти шпетиш? Сам із того ж тіста,
Хіба що перем'ятого в Бутирках.
Задов: Тому-то і труїть нас Мухомор.
Селянство в нього все - суцільна контра.
Погинем, Батьку, треба мудро діять,
Знайти, як той мовляв, єдиний вихід…
Махно: Патрони роздобудемо - в червоних.
Вони мене, як бачу, приневолять
Реквізувати зброю в них самих,
Бо ми ж б'ємо денікінців - голіруч!..
Задов: Червоні теж на зброю не багаті.
Махно: Що пропонуєш? Чом замовк?
Задов: Міркую.
А може, нам з Григор'євим?
Махно: Повік!
Щоб я, анархо-комуніст ідейний,
Борець за революцію, злигався
З петлюрівським підніжком?
Галина: Гордість - риса
Хороша, тільки ж треба не в капкані
Її демонструвати.
Махно: Розіб'єм,
Розтрощимо капкани, капкани!
Що там за шум? Піди-но, розберися,
Ти контррозвідник ачи мармелад?
(Задов виходить)
Шукати слушний вихід пропонує!
Я сам його давно б уже знайшов,
Якби не слово, Ленінове дане.
Галина: Яке ще слово? В чім йому ти клявся?
Махно: Всі геть ідіть, крім матері Галини,
У нас розмова буде потаємна.
Всі, крім Галини, виходять.
Галина: То розкажи, яке ж ти слово дав
Вождю пролетарів усього світу.
Чому про це не повідав раніше?..
Розкис, либонь, коли його уздрів.
Махно: Було. Не зовсім, а таки розм'як.
Та ще коли він батеньком назвав
Мене, його ідейного, сказати б,
Противника.
Галина: Він ворог твій. Лиш Троцький
Відвертий і прямий, неначе слуп,
А Ленін - цей обтічний і… підступний.
Яку ж ти клятву дав йому, кажи.
Махно: Душить котрреволюцію нещадно,
Немов мокриць, як павуків - усіх:
Денікінців, петлюрівців, німоту!..
Галина: Тож саме так задушать і тебе
Ним послані червоні вовкодави.
Махно: Це за умови, якщо я їм дамся.
Не діждуться! Бо я їм не овечка -
Бери, хапай.
Галина: Ти вовк в загоні-пастці.
Подумай добре, Несторе, як вийти
З облоги.
Махно: Вийду, мати, не спіймають,
Як говорив Сковорода… Ти ж краще
За мене знаєш, як він говорив.
Задов уводить Віру.
Що? Знов, як сон, дівчисько це моторне?
Племінниця Оринина? Що сталось?
Невже мою спасительку зобидив
Який-небудь отаман, псевдо-батько?
Бо справжній Батько лише я, один…
Задов: Оце ж вона Сашка лікує…
Махно: Де він?
Віра: В надійнім сховку… Я до вас у справі…
Махно: В якій?
Віра: В тій самій… Станьмо разом проти
Єдиноспільних наших ворогів.
Тож слушно мовить Степовий-Блакитний:
Окремо - будем биті, в спілці - зможем
І вистоять, і захистити волю
Народу, що до неї прилучився.
Ачи ж надовго?..
Махно: Прилучився, кажеш?
Не розумію, що це означає…
Забув я рідку мову у Бутирках,
А ви мені - про матір-Україну…
Віра: Про неї, пане Несторе, про неї.
Махно: Який тобі я Нестор, та ще й пан?!
Я звуся Батьком, так мене повстанці
Назвали, чи сказати б, нарекли.
Віра: Ох, Батьку, Батьку, цей звичай козацький
Вас прихилити б до Вкраїни мусив,
А ви - з її душителями в спілці.
Невже більшовиків не розпізнали -
Вони за власну безроздільну владу
І батька-матір продадуть, безумці.
Махно: Розумно мовиш, я з тобою згоден.
Ти мислиш, їй же право, як Аршинов,
А він у нас - великий голова,
Мислитель, поправніше, філозоп!..
Мудрішого в "Набаті" не знайти.
Але продовжуй, що тобі від мене
Ачи від нас потрібно.
Віра: Не мені,
Та ж я до вас від батька Степового…
Ходімо разом бити окупантів
І то не тільки білих, а й червоних.
Задов: Звиніть, мадам: а ми що - в жмурки граєм?!
Скубем, як стій, Денікіна, Шкуро,
Аж пух летить!!
Галина: Додай лише: і з тих,
Котрі скубуть, так само пух злітає…
Махно: Нас підвели червоні вождюки:
Ні зброї, ні взуття нам не давали,
На чеснім слові армія трималась.
Ще потім оббрехали: фронт відкрили -
Це ми, які денікінців спинили!..
Та ж я їм не нездара Ворошилов,
Який не годен бити біляків,
Зате в брехні купати нас - ого!
Віра: Чому ж ви з ними?
Махно: Був. Тепер я сам,
Сам по собі!
Віра: Тож час нам об'єднатись!
Повстанемо за вільну Україну!
Махно: Не говори мені про УНР!
Моя мета - весь світ зробити вільним!
Поміщиків і фабрикантів - геть!
Всіх кровопивців знищити і - тільки!
Віра: Немарно ви із Леніним стрічались.
Махно: Крім нього, є Крапоткін та Бакунін!
А ваш Петлюра - це ж соціаліст,
Гнилий інтелігент і демократ.
Віра: Петлюра - український патріот.
Махно: А я на вільну Україну чхав!
Галина: Що ти говориш, Несторе?! Ти п'яний.
Махно: Ні, я тверезий. Але я реально,
Як Ленін, мислю, він бо на Росію
Плює, оскільки - більшовик.
Задов: Чи ж ми
Теля у бога з'їли? Теж плюєм,
Звиняюсь, чхаєм.
Махно: Левку, ти помовч.
Я хочу: хай ця жінка закарбує:
Ми б'ємось за свободу України,
А незалежність - це не наш девіз,
Чи як сказати по-вкраїнськи?
Галина: Гасло.
Махно: Отож-бо гасло, що погасло.
Віра: Сяє,
Не вгасне, Батьку, поки сонця-світу,
Допоки є Дніпро, є небо синє
І степ, що від колосся золотий.
Галина: Скажи-но, пані Віро, як Сашко?
У нього, справді, опіки великі?
Віра: Знімів Сашко. Але душа говорить -
Сашко іде сьогодні певним шляхом,
У нього, знайте, українське серце…
Так значить, ми не зварим з вами каші?
Шкода. Ідіть, червоним помагайте.
Махно: На коні, в бій! Я ще не розквитався
З Денікіним, Шкуро! Та ж біляки,
Як сарана, повзуть на Україну.
Ні, я на неї не плюю, не чхаю -
Затям це, Левку!.. Ну, а Степовому-
Блакитному - моє вітання щире.
Хоробрий хлопець - взяв Херсон! Це ж треба!
Більшовикам залив за шкуру сала.
Шкодую, що не чорний в нього стяг!..
Місце четверте
Знову хата баби Орини.
Вона самотою молиться Богу.
Орина: Великий Боже, всеблагий, єдиний,
Спаси й помилуй грішні наші душі,
Спини убивць, розгульників кривавих,
Змири братів, що позвіріли нині…
Що діється довкола, це ж бо жах:
Махно убив Григор'єва, мов Каїн
Свойого брата, хоч той брат, відомо,
Такий же кровопивець, як Махно.
…Попа спалив. Григор'єва застрелив.
А скільки офіцерів перебито -
За віщо, спробуй, спроста розбери,
Кровотіч поспіль - превелике лихо,
Переступ перед Богом і людьми!
Онука мого знадив - це не злочин?
Хто матері дитя її поверне?
До того ж мати вмерла - сирота…
Стукіт у двері. Входить Галина.
Галина: Неждана гостя. Певне, не чекали?
Добридень вам. Як бачите, дорога
До вас ізнову привела.
Орина: Вагітна?
Побійся Бога, о такій порі
Дитят плодити…
Галина: Чиста я, бабусю.
Не до дітей. Стряслось у мене горе.
Орина: Невже його застрелили - Махна?
Галина: Для Нестора ще не відлито кулі,
Не сковано шаблюки. Він живий.
Мого отця, на прізвище Кузьменко, -
Давніше в жандармерії служив -
На голову скарали.
Орина: Хто?
Галина: Червоні.
Кати, що діють під кривавим стягом.
Але ж і їм дісталось по заслузі:
Моя другиня, може, чули, Феня
Гаєнко - їх десятка півтора
Спровадила сьогодні на той світ, -
Аж мозок бризкав із лобів камінних…
Прошу вас, дайте зілля, щоб забути
Цей танець смерті без кінця і краю…
Орина: Нема такого зілля, молодице.
Моліться Богу і просіть прощення.
Галина: Даремна річ - поклони бити Богу,
Ми всі, як є, підвладні сатані.
Денікінці і моляться ревниво,
А нашого товариша-повстанця
Підсмажили, як порося, недавно.
Звіріє люд у цій страшній війні.
Ви Нестора осуджуєте, знаю,
А він, їй-бо, не виняток із правил,
Він - виплід громадянської війни.
Орина: А Ленін що ж - невже стріляє також?
Галина: Ні, що ви, Ленін - в білих рукавичках,
Але ж його поплічники криваві,
Ще ж і які! Одне ЧК затьмарить
Всі муки пекла. Ваш Сашко спізнав їх.
Орина: Свят-свят! Невже його закатували?
Галина: Живий, не побивайтеся. Але…
Орина: Чого ж замовкла - говори всю правду.
Галина: Вони його окропом напували -
Смоли у їхнім пеклі не знайшлося.
Орина: То де ж він зараз?
Галина: В банді Степового.
А може, то й не банда - за Вкраїну,
За вільну і соборну, ваш Сашко
Воює…
Орина: Проти кого?
Галина: Б'є рабів,
Які чортам прислужують у пеклі,
В земному пеклі, що більшовики
Його нам учинили замість раю,
Обіцяного Леніним і Марксом,
Ба навіть Троцьким, тим, хто - мухомор…
Вривається Сахно.
Сахно: Ви тут? А я пів-Таврії обшастав,
Шукавши вас…
Галина: Ти спершу привітайся,
Антихрист.
Сахно: Православний. Добрий день.
Бабусенько, здається, ще й Орина,
Я ваше зілля не забув! З дороги
Хильнув би й нині.
Орина: Випий молока.
Аж почорнів - либонь, від самогону.
Сахно: Та ж Батько зловживать не дозволяє,
Хіба що нишком-тишком, з-під поли.
А це уже, як мовлять, півгріха,
Не так відхрестить матінка Галина…
Галина: Чого це ти шукав мене, для чого?
Сахно: Та Батько ж сполошився не на жарт.
Галина: Мабуть, почув, що тестя скатували.
Так він любов'ю не палав до нього.
Сахно: Та ж він вас… тає… матінко Галино,
Як хлопчик, любить, хоч і під літами.
Скучає, тужить. Лютий - не підходь.
Сказав, знайди її, живу чи мертву,
Але я зрозумів: знайти живу.
Ось я й знайшов. І ви таки живі.
Це, справді, горе: батька потеряти.
Ми помстимось за нього! Будьте певні!
Бабусенько, а може, трошки є?
Я весь горю од люті на червоних!
Орина: Тож молочко холодне - остудись.
Галина: Налийте джуги, якщо є. Пом'янем
Мого татуся. Він хоч і служив
Жандармом, але серцем був привітний.
Ганнуською мене бувало звав.
Орина: Таку людину пом'яну і я.
Нехай йому земля пером, як мовлять…
Сахно: Небесне царство!.. Тільки де воно?
Більшовики триндять: його немає,
Нема й не буде. Ми, мовляв, самі
Збудуємо - не в небі, на землі.
Галина: Так добре ти програму їхню знаєш.
Знічев'я, ще до них переметнешся.
Сахно: Ніколи в світі! Хай хоч розіпнуть,
Заллють окропу в горло!..
Галина: Ой-ой-ой,
Герой знайшовся.
Орина (благально): Віднайдіть Сашка.
Галина: Завдання це не просте: в Україні
Лісів багато, де, в якім Сашко
Зачаєний сьогодні - невідомо.
Сахно: Так ми ж тепер з Блакитним-Степовим
У спілці, - може, не тривкій, одначе…
Це ж таки правда: ми їм помогли
Набоями і кіньми. Ще новина:
З Петлюрою стрічатись Батько хоче!
Дива, як той мовляв, несусвітенні.
Галина: А те, що ми з більшовиками в спілці,
Тебе хіба нітрохи не дивує?
Сахно: Так і вони, і ми є комуністи.
Анархи ми, більшовики - вони.
Щоправда, є різниця поміж нами.
Орина: Антихристи одні і другі.
Сахно: Бабо!
Бабусенько! Не ображайте, прошу.
Ви поясність їй, матінко Галино,
Яка у нас і в них… ну, ця… програма.
Галина: Їй не програма треба, а життя.
Його ж немає і чи скоро буде? (П'є).
За вас, бабусю.
Орина: Досить пити, Галю,
Даруй, що так тебе по-материнськи
Назвала. Я дочки не маю нині,
Онук - уся родина, вся надія.
Як то йому у того Степового?
Галина: Нівроку, ліпше, ніж було у нас.
Йому наш чорний прапор не до шмиги,
А жовтосиній, певне, до душі.
Ви, може, й не завважили, якого
Зростили патріота України.
Орина: Ніколи й не повчала, щоб Вкраїну
Любив - цього навчитися не можна,
Це мусить бути, як земля і небо,
Як хліб і сіль, а ще - як батько-мати.
Входить Задов.
Задов: Я так і знав, що матінка Галина
У цій спасенній хаті край села.
Спасибі вам, бабусю, за гостинність,
А ви, шановна матінко Галина,
Прийміть моє сердечне співчуття.
Утрата батька - це велике горе.
Та ще ж яка утрата - підле вбивство.
Вони за це заплатять, комуняки!
Моя Фаїна вже внесла завдаток:
Скосила першу дюжину… До речі,
Куди вона поділась після того,
Як їхні продірявила лоби?
Шукавши Вас, гадав: знайду й її.
Галина: Вона десь на Херсонщині гостює,
У неї там чи брат чи сват…
Задов: Секрети
Від мужа? Я цього не потерплю.
Галина: Не хтіла б мати вірника такого.
Задов: Чи, може, Батько не скакає в гречку?
Галина: А ти його спитай про це самого,
Цікаво, що тобі він одповість.
Задов: Ех, матінко Галино, всі ми грішні,
Подружня зрада ще не найстрашніше.
Григор'єва укокано за віщо?
З Денікіним злигався потаємно!
З Петлюрою хотів наш Батько стрітись,
Але Петлюра зустрічі уник.
І правильно вчинив, а то б йому
Було б, що і Григор'єву, за зраду, -
Він також із Денікіним - вась-вась…
Галина: У тебе ж, Левку, мова - ріже вуха.
Задов: В гімназіях не вчений. Я робочий.
Анархія, спасибі, помогла
У люди вийти… Ви пили, як бачу,
А я - ні грама. Може, пригостили б,
Я не відмовлюсь.
Галина: Де ж він, Батько, нині?
Задов: Гуляє у повстанців на весіллях,
Либонь, на третім ачи вже на п'ятім.
Як показилась - жениться братва.
Беруть, кого попало, - і кривих,
Й старих неплідниць.
Орина: Ах, ти ж, бісів син -
Отак ти про дівчат? Поглянь на себе!
Задов: А що? Хіба я, справді, послідущий?
Мене Фаїна любить, запевняю,
Мені без неї теж чогось бракує.
Орина: Душі. Ти загубив її в розгулі.
Задов: В якім розгулі? Я за вашу волю,
За ваше щастя б'юсь. То наллєте
Чи пошукаю інде?
Орина: Пий, упийся,
Лише людською кров'ю не смакуй.
Задов: Було б чим смакувати, вибачаюсь, -
Як не рідка, то - чорна. Щось блакитна
Ще не траплялась.
Галина: Замовчи і пий.
В дорогу час. Поїдемо до Батька.
Я бачу, він одбивсь від рук без мене.
Намислили шаленці свайбувати!
Стукіт у двері.
Входить забруднений і закривавлений Гашенко.
Гашенко: Допоможіть, прошу, стікаю кров'ю…
Мене сьогодні в полі розстріляли
Червоні, з ким служив я у ЧК, -
Пустили кулю трохи вище лоба
Й зарили серед півночі живого,
Насилу вибивсь вранці з-під землі…
Орина: Живого - в землю? Сатанюки, звірі!
Задов: Все ясно: покарали дизертира.
У нас їх теж розстрілюють сьогодні -
Одначе ти утік від них до нас,
Ти маєш право, братку, на життя…
І ми ще поколотим продзагони,
Які гребуть зерно у наших селах,
Не оминають власних батька-матір -
Такий наказ від Леніна з Москви.
Орина: Давай-но рану зіллям занімлю.
Задов: Навіщо зілля? Порох і земля -
Козацький спосіб. Троцький недаремно
В повстанцях убачає запорожців -
Щось є таки у нас від козаків…
Галина: Допоможи пораненому, Левку.
А в мене до бабусі є розмова.
Секретна.
Задов: Все збагнув.
Галина: Нічого
Не втямив ти, хоча і контррозвідник.
Задов і Гашенко виходять.
Орина: Таки, видать, ізнов не вбереглася?
Галина: Сказала ж: чиста. Хочу вас прохати,
Молити, щоб доглянули дитину.
Орина: Чию?
Галина: Мою.
Орина: У тебе є дитя?
Галина: Не так давно мій біснуватий муж
Віддав наказ подружжя розстріляти -
Червоного розвідника й дружину,
Які Махна хотіли отруїти…
Орина: О, Боже ж мій!..
Галина: Обох уже немає,
А дівчинка, ще зовсім немовля,
Зосталася…
Орина: Ще б і дитя карати!
То де ж воно? Поняньчу, стільки треба.
Що ви за люди? Скільки можна лити
Безвинну кров?
Галина: Якби ж то неповинну.
В народі, мамо, поспіль кривавиця,
Що зветься громадянською війною,
Але ж її затіяли не ми!..
Знайшовся був один пророк, що клявся
Уникнути жахного братовбивства,
Та сам же нині брата шле на брата,
На батька - сина.
Орина: Хто ж він?
Галина: Вождь трудящих.
Новий Ісус, та тільки не розп'ятий -
Сам розпинає праведних людей!..
Орина: А хтось казав, що він святий, мов ангел,
За всіх трудящих ревно обстає.
Не може ж бути: ангел - розпинатель!..
1 | 2
Далі...
|
|
