|
Місце п'яте
Штаб Степового-Блакитного. Отаман і Віра.
Блакитний: Догравсь Махно в комуністичні жмурки.
Читала, що Петровський заявив:
Махна вважать - поза законом! Так-то,
Анархо-комуністи. Скласти зброю,
Інакше більшовицький рішенець
Короткий: вас понищити до тла.
Зневажили наш поклик - за Вкраїну
За незалежну, за соборну. Ні,
Їм лиш подайте всесвіт на тарілці,
Ні влади, ані націй - всі однакі,
Пролетарі не мають батьківщини…
Чомусь-то сам приріс до Гуляй-Поля
І в цій жахливій коловерті - там,
Не десь в замежжі, у всесвітній далі.
Віра: Йому і в Гуляй-Полі нині місця
Немає - там червоні батальйони.
Він, правда, час від часу одбиває
Ту сарану, одначе не надовго.
Як мовлять, сила подолала силу.
Не та потуга, що була, в Махна.
Тож неспроста по-чорному пиячить.
Блакитний: А що ж Галина - бойовий контроль?
Віра: Її він любить і ревнує дико.
То до Попова - є такий вродливець,
То до дитяти, що удочерила, -
Від дівчинки Галина без ума.
Блакитний: Чи ж не вона батьків її стріляла?
Віра: На те існує Задов при Махні…
Блакитний: А ти скажи, будь ласка, що ти знаєш
Про Бєлаша - чи, може, Білаша?
Віра: Бєлаш - чи поправніш таки Білаш,
Відколи став начальником штаарма,
З Махном не раз вступав у суперечку.
Він більше українець, аніж Батько,
Щоправда, до червоних благоволить.
Блакитний: А ти вважаєш Нестора вкраїнцем?
Віра: Типовим. П'є, співає і танцює,
До молодиць непереборно ласий.
Блакитний: А любить рідну землю він чи ні?
Віра: "Нехай живе свобода України" -
Не раз у маніфестах заявляв.
Якби не вчителі його Крапоткін,
Аршинов, Волін, може б, ми сьогодні
Були пліч-о-пліч…
Блакитний: Тож-то, що - якби…
Якби я був одружений…
Віра: В чім річ?
Безмужніх онде стільки жіночок.
Блакитний: Отак ти завжди: вибирай, крім тебе.
А я…
Віра: Не треба, Костю, час не той.
Блакитний: Але ж ти любиш, любиш, це напевне.
Я ж бачу, як ти вся немов світаєш,
Угледівши німенького свого.
Віра: Це зовсім інше. Назви не знайти.
Якби не я, чи жив би він сьогодні.
Ти не ревнуй до мучня молодого
І до старих так само не ревнуй,
Бо я, зізнаюсь, вельми не байдужа
До тих, кого вбивають дужі й ситі,
Із-поміж перших не останні й ми.
Блакитний: Так, рубанина йде несусвітенна…
Віра: Махно своїх стріляє у розраді
За те, що більш не хочуть воювати.
Чи згодом не опустимось і ми
До отакої, вибач, веремії,
Хіба це революція?
Блакитний: Віруню!
Невже я схожий чимось на Махна?
Віра: Та ж звешся Батьком, як і він.
Блакитний: Спасибі.
Віра: Пробач дочці необережне слово.
Ти, звісно, інший. Ти не анархіст.
Та ви, даруй, обидва фаталісти.
Блакитний: Не віриш в нашу перемогу?
Віра: Пізно
Про це питати. Щойно повернувся
Із розвідки всевидячий німенький.
Покликати?
Блакитний: Поклич, а тільки ж я
На мові мигів геть не розуміюсь.
Віра: Я розтлумачу (Виходить).
Блакитний: Я й Махно. Зрівняла.
А може, справді щось у нас є спільне.
Так антиподи ж, як ти не поглянь…
Входять Віра і Сашко. Той вітається по-своєму.
Віра: Сашко говорить: "Добрий день Вам, Батьку".
Блакитний: Добридень. Хай сідає. Хай розкаже,
Які новини з розвідки приніс.
Віра: Новини, Батьку, вельми неприємні:
Будьонний пре землею України
Поляків бити. Мимохідь у гості
До Гуляй-Поля завернув.
Блакитний: Чого б це?
Що він з Махном не поділив, цікаво?
Віра: Ділити він не думає нічого.
Наказ Москви - Махна ліквідувати.
Блакитний: І що ж Махно, як він зустрів убивцю?
Бери, стріляй чи на пательні смаж?
Віра (тлумачить Сашкову мову):
Махно, зібравши військо тисяченне,
Пішов на південь - підігріть степи.
А то ж бо там сьогодні шквиря свище.
Блакитний: Новини, справді, радості не зичать.
Та ж Перша Кінна - наш зрадливий друг, -
Махна не стрівши, схоче бачить нас,
І не живими - мертвими напевне.
У той наказ, що розстрілів не буде,
Якщо в полон карателям здамось, -
Повірити хіба що йолоп зможе:
Це щоб червоні жалували нас
Опісля наших змаг непримиренних?!
Мене ж, зосібна, розіпнуть, підсмажать,
Як і Махно, я теж поза законом.
Віра: Бач, сам себе із Нестором зрівняв.
Блакитний: Та ж ніби наші сходяться дороги.
Обидва нині - "любленці" Москви.
Входить Надія Рибка.
Рибка: Дозвольте, Батьку?
Блакитний: Чом не "пане Костю" -
Мені, скажу, це більш леліє слух.
Що сталось? На тобі лиця немає.
Рибка: Там перебіжчик з врангельського стану.
Блакитний: Хіба для нас це вперше? Дивина?
Рибка: Він розповів, що служить, що служив
В піхотній роті капітана Рибки.
А це, як можна здогадатись, мій
Законний муж - це Рибка Костянтин
Петрович, ваш тезко.
Блакитний: Й, виходить, ворог.
Чого ж його завабив білий рух?
Рибка: Бо ж він колишній царський офіцер.
Блакитний: Я теж служив Отечеству й цареві.
Віра: Не всі зреклись присяги так, як ви,
Хоч онде цар і той престолу зрікся,
А дехто - тьма їх! - б'ються за царя.
Рибка: То що ж тепер зі мною буде, Батьку?
Блакитний: Вари повстанцям кашу, як варила.
До Врангеля ж не здумаєш піти?
Рибка: Піду!
Блакитний: ??
Рибка: А що? Розвідаю достоту,
Чим дише мій незрадний чоловік,
А заодно і шеф його - барон.
Віра: То підемо удвох.
Рибка: Не довіряєш?
Віра: Опісля всього, що нас у Херсоні
І поєднало, й поріднило?
Рибка: Чом же
Я маю мужа навіщати вдвох?
Віра: На капітана Рибку я не важу,
З бароном же побачитись кортить.
Блакитний: Мета? Привіт хіба що передати
Від гетьмана, з яким вони братались,
Одначе Скоропадським він гордує.
Барон! Усім відомо - біла кість!
Блакитна кров! Для нього Україна
Поперек горла, як в народі кажуть.
Шум за сценою. Входить мало не голий Сахно.
А це ж бо що за театральна з'ява?
З махновського культвідділу артист?
Сахно: Авжеж-бо, я махновець, вибачайте.
Колись в Орини-баби зустрічались.
А вартовий ваш ледве не застрелив,
Ніяких-бо знайомств не визнає.
Іван Сахно я, ще зовуся Диким,
Хтось прізвисько таке мені вліпив.
Віра: Тобі, нівроку, пасувало б "Голий".
Сахно: Ой, не кажіть! Не дай Бог - Батько взнає!..
Проклятий циган! Ще налив та й ще,
За кожну кварту щось йому зніми.
Спочатку зняв я шапку і сорочку,
А позаяк у нього самогончик
Такий, що п'єш, немов до раю трапив,
То черга докотилась до штанів…
Воно й штани були - на латі лата,
А все-таки не голий.
Блакитний: Ти зачим
До нас прибився - тільки чесно, прямо.
Ти не інакше - з розвідки Махна?
Сахно: Помилуйте, який розвідник з мене?
Як з чогось куля. Щиро вам кажу:
Мене послала матінка Галина
До баби до Орини - для дитяти
Передала таку розгарну льолю!..
А я (плаче) пропив, сарака, і її.
Нема Сахну прощення і не буде,
Спровадить мене Батько на той світ…
Якби ж не циган і не самогон…
Рибка: Не знаю, пане Костю, як він вам,
Цей сіромаха, що пропивсь до нитки.
А я цього непийвідра жалію,
І треба б нам йому допомогти.
Блакитний: Штани як-небудь латані знайдемо.
Сорочку теж. А льолю..
Рибка: Я пошию.
Колись навчилась, мріючи про доню.
Гай-гай, куди поділись тії мрії
Учительки з таврійського села?
Сахно: Товариші-панове! Буду вдячний
Повік-віків! Лиш Батькові - ні слова.
Сам чорно п'є, а нам не дозволяє.
Блакитний: То залишайся з нами, бий червоних.
Сахно: Не можу. Без Махна життя пісне,
А то й черстве. За Батька за Махна
Піду в огонь і воду!
Блакитний: Ціль, мета?
В ім'я чого?
Сахно: В ім'я - заради волі,
Щоб над душею - жоден пан чи влада
Не висіли! Державу - геть! А ви -
За Україну, сиріч за державу,
Бодай і незалежну. Але ж я
Й такі, як я, залежатимуть знову
Від гетьмана чи як це… прозидента.
Блакитний: Хіба ж ти не залежиш від Махна?
Сахно: Це зовсім інше. Він - як ми, як всі.
Йому лише, як Батьку, ми підлеглі.
Віра: Даремна справа - з чорного на жовто-
Блакитне переманювать його,
Бо швидше він пристане на червоне,
З більшовиками заживе у спілці.
Сахно: Та по мені - кому не слугувати,
Аби життя було як повна чаша,
Воно ж таким лише в казках буває.
Всі обіцяють рай, а де він є?
Блакитний: Виходить, ти не віриш і Махнові?
Ну, що ж, вертай до Батька, передай
Йому вітання щире з України,
Яка ось тут, де ми, а не де-інде.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Сахно: Нікуди ми не премось. На своїй
Землі воюєм. Ну, хіба що в Крим
Проб'ємось - погуляєм коло моря,
Пилючку в ньому змиєм степову…
А нині вам спасибі за рятунок.
Вітання Ваше Батьку передам.
Так і скажу: від тих, що за Вкраїну
За вільну. Й ми одначе за таку.
Не розберу я: в чому тут різниця?
Чому в нас не однакі прапори?..
Місце шосте
Кімната в сільській хаті, перетворена
наразі в лікарняну палату.
Махно на милицях метається від ліжка до вікна.
Галина робить записи в щоденнику.
Махно: Де логіка, де істина, питаю:
Підстрелений червоними, я мушу
Їм помагати бити біляків?!
Не діждуться!!
Галина: То бий відтак червоних.
Махно: А що? Поб'ю! Сквитаюся за рану,
За підлу зраду, за бридку намову,
Якою опаплюжують мене
І весь наш рух! Для них-бо ми - бандити.
А хто самі?! Червонопузий набрід,
Ошуканий як стій більшовиками.
Ти що все пишеш? Кинь ти свій щоденник.
Історія оцінить все як є
Без нього.
Галина: Чи ж оцінить так, як треба?
А може, й справді, Несторе, ми - банда?
Махно: З якої речі - поясни, будь ласка.
Що означають сумніви твої?
Галина: Це злочин - стільки крові проливати,
Безвинної нерідко…
Махно: А - вони?
Галина: Та ж і вони. А надто вже червоні.
Геть сатаніють. А сльоза дитини
Не варта наших люблених ідей.
Махно: Галино, ти жона мені чи ні?
Галина: Та нібито дружина. Не втекла,
Як Фенечка від Задова.
Махно: Що Задов!
Ти з ним мене, будь ласка, не порівнюй!
Та ж я… тебе люблю…
Галина: Невже? Уперше
Це слово нині з губ твої злетіло.
Махно: Не з губ, але зсередини, з глибин.
Галина: Сказати хочеш: серце не змертвіло?
Махно: Галино! Я самотній. Окрім тебе -
Нікого, нікогісінько.
Галина: А Марин -
Аршинов? А Бєлаш ачи Білаш?
До речі, де він? Що він пропонує -
З червоними на Врангеля рушати?
Я бачу, в нім щось більшовицьке є.
До того ж, він, їй-право, м'якосердий.
Галина: Чи ж це погано?
Махно: Ачи добре те,
Що комісара врятував Білаш
Від розстрілу - після мого наказу.
Було таке. І ще, напевне, буде,
Якщо йому не опалити серця.
Галина: Це ж як?
Махно: Нехай Дзержинського читає.
Жалівся щойно Леніну залізний:
"З Махном у нас не вийшло". Що? Убивство?
Спасибі ж вам за спільний чин, як мовить
Моя дружина.
Входить Задов.
Що стряслося, Левку?
Ульянов-Ленін кличе на розмову
Товарища Махна? А я не хочу,
Доволі, слухав мудру його річ.
Задов: Гонець барона Врангеля Михайлов
Примчав з наказом. Хоче бачить Вас.
Та я сказав, що Батько нездужалий.
Махно: Велике щастя - бачить біляків.
Волію зріти їх у домовині!
Галина: Не шаленій, не розбереджуй рану.
Махно: Душа моя поранена, Галино.
Давай наказ, побачимо, що пише
Барон фон Врангель - чи не диво: фон!?
Це що ж він - німець? Б'ється за Росію?
Дива, якщо сказать не дивовижа.
Ти бач: наказ ЗІЗО,
Та й наплодив же фон барон наказів!
"Якщо перейдем в наступ (що, не певен?),
То надзавдання - знищить комунізм"…
А ми, даруйте, фон, його збудуєм!
"Готові увійти з Махном у спілку
І діять разом проти комунізму",..
Не вийде спілки, пане генерале,
У нас шляхи-дороги з вами різні…
Де цей гонець?
Задов: Покликать?
Махно: Розстріляти!
Галина: Вгамуйся.
Махно: Я тут командир чи хто?
Скарать - і тільки! Хай барон затямить:
Махна ніхто ніколи не підкупить!
Задов: Я цюю ж мить виконую наказ.
Галина (пише): "Прийшов якийсь Михайлов від барона.
Розстріляно без честі і суда"…
Махно: При чім тут суд, при чім тут честь, Галино?
Іде війна жорстока, громадянська,
На брата брат… Ти записала: вбито
Моїх братів?.. Останній згинув Савва
Від рук червоних. Я один зостався…
А батько твій - за віщо він погинув?
Галина: Спинімося - потонем в ріках крові…
Учора в полі, де розцвів безсмертник,
Дивлюся: мишка вилізла з нори
І вушка нашорошила: боїться,
Що хтось розчавить і її, і нору,
Де, не інакше, мишенята сплять.
Махно: Сентиментальність, Галю… Я в Бутирках
З щурами жив. Гаразд, що не загризли…
Стріляти живоїдників нещадно,
Вбивати гадів, врівні, як вони
Вбивають нас!..
Входить Сашко.
Таки знайшлась пропажа?!
Чи ти не з неба часом ізвалився?
Сашко на мигах щось пояснює.
Галина: Він говорить не годен… Я збагнула:
Доконче щось оповісти жадає.
(Дає паперу Сашкові)
Пиши, пиши, паперу не шкодуй…
(Сашко пише, Галина читає)
"Червоні розгромили групу Клейна".
Ти звідки знаєш? Бачив той розгром?
"На станції Курахівці… (До баби
Ішов…) У саме пекло бою втрапив…
Розстріляно дві тисячі повстанців".
Хто рахував?.. Сам Клейн у цім зізнався.
То він живий? Живий і б'є червоних,
Де тільки може, мстить, страшний у злості".
Махно: Де Задов? Левку!
Задов (рапортує): Виконав наказ:
Михайлова повішено!
Махно: Де Клейн?!
Задов: А що таке? Його, здається, добре
Червоні потріпали…
Махно: Розібратись!
Судити! Розстріляти! Як він смів
Підставить групу під червоні кулі?
Задов: Я розберусь і доповім. (До Сашка)
Ти звідки -
Де твій отаман? Битий теж, достоту
Так, як і Клейн… Оце вам - вся соборна
І вільна, незалежна Україна.
Галина: Радієш?
Задов: Констатую. Врангель пре.
Але й червоні показали ікла.
Я відчуваю, що поб'ють барона.
Ми їх могли б під Чапино - червоних -
Полоскотати, та Бєлаш не згоден,
Це, каже, буде Врангелю на руку.
Махно: Білаш таки почервонів і добре.
Обожнює, дивак, радянський уряд,
Не знаючи, що саме він копає
Могилу всім нам, не лише мені.
Колись опам'ятається, та буде
Запізно. Ще згадає про Махна,
Про застороги, що йому робив я
Усе дарма! Немов горох об стінку…
Ти, Левку, теж стаєш більшовиком,
А може, й став.
Задов: По чому, Батьку, видно?
Махно: Стріляєш смаковито ворогів.
Задов: Люблю це діло, не перечу. Каюсь.
Махно: На тому світі каятися будеш. (До Сашка)
Отак тебе Чк занімувало?
Куди ж тепер - до нас чи до бабусі?
Сашко на мигах: до бабусі.
Махно: Відвоювавсь… А як же Україна,
А синьо-жовті прапори - кому?
Сашко (на мигах).
Галина: Новим бійцям за волю України.
Ти зрозумів? Новим Блакитним, каже,
Новим Сашкам.
Махно: Утопія!
Задов: А ми?
Махно: Це ти мене про отаке питаєш?
Звідкіль взялись ці сумніви, одначе?
Добродій Задов, що тебе чекає?
Задов: Не пропаду, якщо… не розстріляють.
Ось тільки не хотілось би, щоб куля
Була лиха й підступна. Полюбляю
Відверту гру.
Галина: Але ж війна - не гра,
Це не вистава, в котрій смерть - умовна,
Тут все реальне: гасла красовиті,
Обман людей, грабіж села безчесний,
Розстріляні - по ділу - продзагони.
І Фрунзе, й Врангель - мудрі полководці,
Один і другий щастя для народу
Несуть на закривавлених багнетах.
Махно: І в нас омиті крівцею вони.
І наші дії зчаста сатанинські, -
Але я шляху іншого не знаю,
Котрий би вів сьогодні до свободи…
Так де ж він, Клейн?
Галина: Не квапся розстріляти.
Він сам себе позбавив прогрішення,
Помстившись біснуватим за поразку…
Навчитись нам прощати б хоч своїх.
Махно: Занила рана… Дай-но самогону…
Всі гетьте!! Чи не бачите, я хворий…
Всі, крім Галини, виходять.
Галина: Приляж, спочинь, ти ж третю ніч не спиш.
Махно: Заснеш! Чи ти не знаєш, як нас травлять,
Ми всі - з рогами, звірі, вовкулаки.
А ось вони - дзержинські, троцькі - чисті,
Святі. А надто їхній обервождь -
Я правильно це слово вжив чи ні?
Галина: Невже ти так на Леніна озлився?
Махно: Ні, це не злість, а це моя віддяка
Йому за те, що він плете круг мене,
Підступний і жорстокий. Я пішак
У порівнянні з ним, ферзем кривавим.
Налий гранчак, щоб рану занімити…
Хлюпни, не жалуй. Щось пече у грудях.
Галина: Мікстуру випий.
Махно: К бісу всі мікстури!..
Шкодуєш самогону? Ну, то спирту
Давай, я радо вип'ю без води…
Галина: Кінчай, кажу, героїти. Засни.
Махно: Я бачу, ти до мене геть байдужа,
Не любиш…
Галина: Не люблю, як ти бузуєш.
Ти ж не Сахно, а все таки Махно,
Різниця є, до того ж ще й посутня.
Входить Сахно.
Про вовка, як говориться, промовка,
А він - у двері.
Сахно: Виконав наказ,
Усе зробив, як велено. А тільки…
Уже маленькій льоля - ні до чого.
Галина: Ти що плетеш?
Сахно: Я не плету. Це правда…
Їй-бо, померла дівчинка.
Галина: Від чого?
Сахно: Бабуся так сказала: від безум'я,
Яким сьогодні вся країна хвора…
Махно: Не вірю, щоб отак сказала баба,
Це ти великомудрим нині став!
Сахно: Я теж, коли почув таке від неї,
Кажу, ви, мабуть, бабо, десь читали
Такі слова. Вона ж мені: "Дивак!
Я неписьменна".
Галина: Це страшна хвороба,
Невиліковна… Не мине і нас,
Письменних і друкованих… Шкода,
Таке було гарнесеньке дитятко…
Давайте пом'янем його… Хай буде
Земля пером цій крихітці безвинній.
Махно: Стривай, а що це в тебе за штани?
Це ж шаровари.
Сахно: Поміняв на ринку.
Махно: Бреши!
Сахно: Мої протерлись…
Махно: Брешеш знову.
Сахно: Зізнаюсь, грішний. Батьку, не карайте.
Махно: Здаси у театральну костюмерню,
Згодиться.
Сахно: А ходитиму у чому?
Махно: Штани здобудеш в першому ж бою,
В червоного позичиш командира,
Штани ж бо для убитих - зайвина.
Сахно: Спасибі, батьку, дай вам Бог здоров'я,
Живіть сто літ…
Галина: Безум'я… Безум… Я…
І ви, і ти, і ми, - усі безумці.
А дівчинка... Була. Нема й не буде…
Прокляття нам!
Махно: Галино, замовчи.
Галина: Не замовчу! Волатиму на всесвіт:
Безум'я!! Боже праведний! Спаси!
Махно: Спасе не Бог, не цар і не герой,
Спасе - Махно!
Галина: Але ж це - безум!.. безум!!.
Місце сьоме
Приземиста сільська оселя. Двері відчинені.
Біля столу на ослоні - Гашенко. Неголений, чорний.
Гашенко: Оце така селянська доля наша:
Жив серед поля, вмреш - посеред поля
Лежатимеш на розхресті вітрів…
Не вмерли ж бо - розстріляно вночі
Матусю і сестричок… Бузувіри!
Віддячили отак мені за службу…
Це зветься: покарати дезертира.
Не захотів, бач, слугувати їм -
Носити дрова в більшовицькім пеклі!
Будь проклята, невситна губЧЕКА!
Входить Надія Рибка.
Рибка: Здається, тут живе Павло Гашенко?
Сусіди свідчать: це його землянка,
І сам господар вдома, не воює.
Гашенко: Надіє, ти? Яким це вітром? Звідки?
Рибка: Із Криму щойно. Гостювала в мужа.
Одначе, здрастуй… Ти чому похмурий?
Що сталося? Якийсь ти нетутешній,
Хоча і дома…
Гашенко: Горе, Надю, в мене:
Чекісти розстріляли всю родину, -
Тобі про це судіди не сказали?
Рибка: Вони якісь налякані й безмовні,
Вказали хату і ні слова.
Гашенко: Будеш
Наляканим, як отаке-от звірство.
Коли воно скінчиться, люте зло,
Що опосіло білих і червоних
І нас - я також їх не пожалію,
Убивць, яких я знаю у лице.
Здогадуюсь, хто кров пролив безвинну, -
Ти пам'ятаєш Знайду із ЧК?
Це він, його улюблений звичай:
В міжбрів'я цілив. І не промахнувся.
Не задрижала гемонська рука.
Рибка: То, мабуть, слушно б'є Махно червоних
За підлу зраду, за підступність мстить.
Гашенко: Недавно штурмом взяв Бердянськ. Вони ж
Його загнати у "мішок" хотіли,
А він зумів притиснуть їх до моря
І кров пустив, аж море зчервоніло…
Рибка: Якби ти знав, на що пішли червоні,
Славетний Фрунзе знищує повстанців
Тих самих, що червоних врятували
Від певної поразки у Криму,
Що перші в Сімферополь увійшли,
Відтак у Євпаторії осіли.
А їх - наказ, либонь, з Москви, - понищить.
Каретников і Гавриленко вбиті.
Лиш Марченкові утекти вдалося…
Махна в Криму, ти знаєш, не було,
Він відчував, із ким вступив у спілку, -
Завбачно не пішов за Перекоп,
Отож тепер нещадно, люто мстить
І за повстанців, і за тебе.
Гашенко: Я
За власну кривду чорну, неймовірну
Помщусь власноруч! Тільки б він попався
Мені, той гад.
Рибка: А може, це хтось інший,
В ЧК, відомо ж, Знайда не один.
І може, навіть справа і не в ньому.
Гашенко: А в кому?
Рибка: Хто над Знайдою стоїть.
Залізний Фелікс владу має дику.
Та й Фрунзе. Був же каторжником теж,
Як і Махно. А бач, святим зробився.
Та й сам Ілліч, твердокамінний вождь, -
З його наказу нищать духовенство,
Про націоналістів не кажу.
Для нього ми - найперші вороги.
Чого, однак, він не злюбив махновців -
Такі ж інтербезбатченки, як він.
Гашенко: Не говори такого про махновців.
Є серед них свідомі українці.
Це Батько, - не збагнеш який, нівроку, -
Забув, сердека, мову гуляй-пільську,
В тюрмі навчився по-московськи й тільки…
Рибка: За що люблю я Батька Степового -
Він достеменно, як і ми, нетяги,
І нашу мову, й пісню, і звичаї
Шанує, як і найсвятіше, волю,
Котра для всіх, а не лише для того,
Хто сліпо звівсь на клич більшовиків -
Грабуй, вбивай, змітай з лиця землі,
Неначе справді - куркулі не люди,
Поміщики і поготів.
Гашенко: А їх,
Котрі мою сім'ю усю скарали,
Як називати? Люди це чи звірі? (Витер сльозу).
Рибка: Ти хоч сьогодні снідав чи обідав?
Давай зварю що-небудь на кабиці.
Гашенко: Немає в мене з чого готувати -
Все загребли вар'яти з продзагону,
Гаразд, що їм ніхто не супротививсь.
Рибка: Тоді вгощайся пиріжками з сиром -
Гостинцем з Криму, купленим в Джанкої.
Гашенко: Спасибі. Та не їсться і не п'ється.
Гадав, прийду, матуся напече
Млинців, що уподобав їх ізмалу.
Рибка: Вгощайсь… Хоча і горе, треба жити.
Земля пером - безвинно убієнним.
А вбивці будуть мати по заслузі.
Якщо це, справді, Знайдина робота,
То ми його дістанем з-під землі, -
Гадюченя, що виростає в гада
Чи й виросло…
Гашенко (мляво їсть пиріжок): То де ж твій чоловік?
Побачились?
Рибка: Зустрілись - розминулись.
І то, мабуть, назавжди. Він утік
З бароном вкупі за кордон. Хотів,
Щоб я також покинула Вітчизну,
Йому вигнання скрашувала. Плакав,
Немов дитина, молячи про це.
Зізнаюсь щиро: жаль його було.
Але ж я України не покину
Нізащо в світі.
Гашенко: Я б також не зміг
Деінде жити. Та до того ж я
Відроду - степова людина, ратай.
Якби не революція й війна,
Орав би землю, сіяв жито.
Рибка: Будеш
І сіяти, й орати перелоги.
А я дітей учитиму, як вчила.
Гашенко: Ти вчителька?
Рибка: Була колись і буду.
Та спершу слід відстояти свободу
І не лише від Врангеля. Червоні
Зрабують нас не згірше біляків.
Увійшов Сашко.
Гашенко: Сашко?! Ти як у ці степи забився?
Рибка ("читає" "сказане" Сашком):
Мене шукав. І вислідив нарешті.
Гадав, що я Чаплинки не мину -
Провідаю Гашенкову родину.
Шукав мене затим, аби повідать:
Лучилась неприємність: нас розбито.
Дивізії немає в Степового.
А сам отаман?.. Він живий, на щастя.
Поранений, достоту, як Махно,
У ногу. Тож на хуторі у німців
Ховається й лікує рану. Отже,
Нам повертатись нікуди. Хіба що -
До Нестора Івановича. Ні,
Сашко до Батька, хоч убий, не піде,
Йому Петлюра ближче до душі. (До Сашка):
А тільки й Директорія розбита…
Поїж з дороги… Бачу я: сьогодні,
До кого не подайся, скрізь не мед.
І те сказати: всюди мети різні.
Це я й своєму мужу говорила,
Який лише одній ідеї служить:
Не може без двоглавого орла,
Як наш Сашко без тризуба.
Гашенко: Не можу
Збагнути, що цей тризуб означає.
Та добре те, що з ним за Україну
Ви боретесь - за вільну й незалежну,
А то нас за татарщину вважають,
Степовиків. Воно то, може й так:
Ми, як татари, дружимо зі степом
І з сонцем, в нас його аж пребагато.
Рибка: Ми підемо-таки до Степового-
Блакитного - не личить у біді
Отамана лишати без помоги.
Дивізія розгромлена, це прикро,
Але ж Махна вже знищено не раз,
А він, неначе з попелу той фенікс,
Знов постає і ворога карає.
Гашенко: Махно - стаття, сказати б, особлива:
Одне його імення наганяє
Перестрах навіть на ЧК - згадаймо,
Як той же Знайда тремкотів, сарака,
Коли Махно пускав червоним кров.
І пустить ще, я певен, він не здасться,
Даремно Фрунзе ачи хто там нині
Його полюють. Вислизне і вдарить
Звідтіль, де і не марилось, не снилось.
Рибка: Сашко говорить, десь тут Задов нині,
А тільки він не Задов - базарянин,
Капустою торгує, а насправді
Вивідує, яка в степах погода.
Сашко (сміється, показує на мигах).
Рибка: Достоту так у Нововоронцовці
Сам Батько на базарі торгував
Червоні й не туди, що це - Махно.
Входить Галина.
Галина: Мені сказали: тут живе Гашенко,
Будьоннівець колишній.
Гашенко: Воював
За Владу Рад, за комунізм. А зараз
Мене та влада підсікла під корінь,
Вік не прощу!
Галина: Хто це зробив?
Гашенко: Не знаю.
Здогадуюсь, але не зовсім певен…
Галина: Той, хто вчинив таку жахну розправу,
Одержав ще і іншого наказа -
Убити нагло Нестора Махна.
Тож нам із ним зустрітись конче треба,
Сліди його петляють у степах,
Він був чи може досі ще в Чаплинці,
Бо ж Батько Нестор в ці краї збирався.
Сашко (на мигах висловлює свій здогад).
Галина: Авжеж, тому-то на базарі Задов
Капусту у Чаплинці продає.
Гашенко: Якщо це Знайда, ця чекістська гнида,
Хай спершу навіч стрінеться зі мною,
Сквитаюся чин чином, я не схиблю -
Одержить кулю межи віч навзаєм!
Галина: Із ним хотів би говорити Батько -
Це ж, каже, Троцький, лиш в подобі іншій,
А може, й Ленін - той, хто наказав
Махна життя позбавити. Ось так
Союзникам віддячують червоні.
Гашенко: А я? Служив їм вірно, наче пес,
Ну перейшов у інший стан - за волю
Вкраїни став боротись - то з-за цього
Мене живого заривать в могилу?
Мою родину треба убивати?
Катюги, звірі!
Увійшов Задов.
Задов: Правильно, Гашенко,
Звіріють комуністи з кожним днем -
На радощах, що Врангеля здолали
При нашій допомозі… Ти, Надіє?
Ти звідки?
Рибка: Від Блакитного.
Задов: Ось так?
А я гадав: чекістів ублажаєш,
Годуєш, сиріч…
Рибка: Наче ви не знали,
Що я пішла варити кашу іншим…
Задов: Та знав, звичайно, це я так жартую…
Галина: Ну, як твій торг?
Задов: І не питайте краще.
Увеь базар переглядів - катма,
Найголовніший базарянин зник,
Пропав, немов крізь землю провалився.
Коли б він не пробивсь до Гуляй-Поля,
Гадаючи, що Батько нині там.
Махна ж сьогодні відшукати спробуй -
Я сам учора ледь його знайшов,
Дізнавшись, що з Херсонської ЧК
На нього полювальника послали, -
Він по дорозі до такого чину
Не проминув заглянути в Чаплинку,
В оселю, де зустрілись ми запізно -
Не зупинили вбивцю. То ж пробач…
Гашенко: Я ніби відчував: тягло додому…
Сашко показує на мигах: куди ж іти?
Рибка: Питається: куди ж тепер податись?
Галина: Ходімо всі до нас, куди ж іще?
Сашків отаман став тепер ніким…
Рибка: Даремно ображаєте, Галино,
Отамана, який за Україну,
За волю краю все віддав, що міг, -
Життя, щоправда, ще не встиг віддати,
Але він і його не пошкодує,
Якщо година виспіє меженна.
Галина: А я у цьому і не сумніваюсь.
Та смерть його потішить ворогів,
А не хотілось, щоб таке збулося.
Тим паче, ворог в нас тепер один.
Махно, здається, також усвідомив,
Що надаремно йшли ми урізнобіч
Кривавими шляхами бойовими.
Задов: Аби ж було, як мовиться, знаття.
Не уявляю, що на нас чекає,
Весь світ довкола - поспіль веремія.
Але нести хреста за нас ніхто
Не буде - хай попереду Голгофа.
Галина: Щось я не вірю, Левку, що той хрест
Ще й на Голгофу - Задов понесе.
Задов: А це чому ж?
Галина: Характер твій не певний.
Задов: У мене? Помиляєтесь, шановна.
Якраз-бо я надійний чоловік.
Фаїна зникла, інший би забув,
А я шукаю. Не зречусь довіку.
Тим паче, ми чекали на дитину.
Галина: Невже? До речі, я цього не знала,
Ну ж Феня - втаємничена натура,
А ще назвалась подругою…
Задов: Зникла,
Як хмарка в небі… З'явиться дитина,
Ачи ж про батька хто їй розповість,
Ачи ніхто й не заїкнеться навіть.
Бо ж Задов, преса пише - обер-кат, -
Це кажуть ті, хто сам смакує кров'ю
Людей безвинних. Знаю, у Гашенка
Велике горе. Хай земля пером
Його родині буде нині й прісно. (До Сашка)
А як сьогодні поживає Віра,
З якою ми зустрілися в ЧК,
Коли тебе від Знайди рятували?
Сашко (прояснів з лиця).
Задов: Жива-здорова, бачу. Ось і добре.
Ти бережи таке смагляве диво,
Не загуби, як я свою Фаїну…
Галина: Яка твоєю, певне, й не була.
Задов: Не говоріть такого. Я любив,
Люблю… Та і вона… Тож на дитину
Погодилась в таку непевну пору…
Галина: Тому і зникла, щоб дитя родити…
Куди і як би зникнути мені?
Задов: А що - ви теж… чекаєте на?..
Галина: Задов,
У тебе ж бо жіночі інтереси…
Хіба про це запитують у жінки,
Яка, либонь, забула, хто вона…
Рибка: А що ж тоді моя жіноча доля?
Безмужня - при живому чоловіку,
Як той мовляв, солом'яна вдова…
Гашенко: Не поспішай живцем себе ховати,
Не вічно ж воюватиме Вкраїна,
Настане час…
Задов: Коли то він настане?
Ця веремія, бачу, без кінця.
Більшовики ж бо хватку мають вовчу,
Вони, якщо вчепилися за владу -
Не випустять, і не моли, не плач.
(Виставляє горілку).
А тому вип'єм, щоб їм кістка в горлі!
Рибка: Якщо вже пити - маю інший тост:
За те, що в цьому дикому вертепі
Є просто люди - не червоні, білі,
Але святі і грішні, як-от ми.
За нас! Живім на зло катам-убивцям!
Галина: А чом не жити - людям на добро?..
Ачи ж ми всі і завжди так жили?
І все-таки, я вірила і вірю:
Вмремо-то не з прокляттям на устах -
Благословення світові і людям,
З якими ми у світі цім жили,
Пошлем в меженну, ув останню мить!
Сашко на знак згоди киває головою.
Місце восьме
І знову хата баби Орини.
Іван Сахно підносить їй дари від Махна.
Сахно: Це все - від Батька. Не судіть, що мало…
Солона риба… Яблука… Пшоно…
Беріть, бо голод буде - відчуваю…
Діла у нас, бабусю, невеселі:
Червоні опосіли звідусюди…
Та Нестора Івановича спроста
Не взяти - вислизаємо з "мішків",
Гуляєм по тилах - напевне, чули
Наш гук в степах… Хоч нас і небагато,
Та ми, як мовлять, в рябчиках. Вітання
Передає вам матінка Галина.
А ще ж привіз привіт вам од онука -
Стрічав недавно вашого Сашка.
Живий-здоровий, але голос втратив,
Руками промовляє - той, хто тямить,
Все розуміє. Я ж лише одно -
"Налий"…
Орина: І він пиячить так, як ти?
Сахно: Та що ви, ні! Мене, скажу по правді,
Ніхто - і сам Махно не переп'є!
Орина: Знайшов, чим похвалятися.
Сахно: Не тільки!
Я незрівнянний, знаєте, стрілець,
Я горобця уцілить можу в леті.
Орина: А муху?
Сахно: Муху - Батько. Сам те бачив.
Сидів недавно злий і мовчазний,
Складав частівки. На гармошці грав.
А потім каже: бачиш, ген на стелі
Павук зловив у павутиння муху.
То ось - йому! Та тільки бац - і вцілив.
Відтак як стій і муху припечатав,
Хоч, звісна річ, при чому тут вона?
Орина: Бандити ви з великої дороги.
Сахно: Ви, бабо, нас не ображайте, прошу.
Та ж ми б'ємось за вас, за вашу волю.
Орина: А хто тебе чи вас про це просив?
Сахно: Просили, ще ж бабусенько, і як!
Коли зерно мели із ваших житниць
Промітні продзагони - признавайтесь,
До кого ви волали "Порятуйте!"
Авжеж, таки до Нестора Махна,
До Батька, що направду був як батько
Селянам і, либонь, не тільки їм.
Та що я вам доказую… Ви краще
Замість образи пригостили б гостя,
У вас же є із зіллям упереміш…
Орина: Куди від тебе дінешся?
Сахно: Спасибі.
Тож Батькові і матері Галині
Достоту передам: як сина, стріли,
Нагодували й напоїли, звісно,
Але ж багато я не п'ю: не можна,
Така пора, що п'яним бути - злочин,
Хоч Батько наш, це поміж нами, п'є.
Гризе його сумління, не інакше:
Стількох убито, знищено, розп'ято!
Во ім'я чого? Хто від цього виграв?..
К тому ж, ми нині п'яти мажем салом…
Ох яблучко, куди ти котишся,
У ЧК попадеш - не воротишся.…
Орина: Напевне, сам придумав?
Сахно: Як я смію?
І вірші, і частівки пише Батько.
А я лише співаю, коли вип'ю.
Не вірите - налийте, заспіваю.
Орина: Мені лише твого бракує співу.
Але наллю, бо проклянеш, їй-право.
Сахно: Як можна! Золота ж бо ви людина!..
Входить Віра.
Віра: Бабусенько, добридень! Як ви тута?
Червоних костоправів не було?
Орина: Учора тільки нишпорили. Здрастуй.
Ти звідки? Від Блакитного?
Віра: Від нього.
Точніш, від нас. А нас всього лиш двійко.
Точніше, третя буду я.
Орина: А решта?
А мій Сашко?
Віра: В стодолі зачаївся.
З отаманом.
Сахно: Я так і знав: живий!
Отаман ваш достоту, як Махно,
Уник лабет червоних. Чом би їм,
Блакитному й Махнові, не з'єднатись?
Віра: Нема чого єднати. Ми розбиті.
Та й ви…
Сахно: Е, ні, махновщина жива!
Ну, не така, як рік чи два тому,
Одначе ще гуляємо степами,
Б'ємо.
Віра: П'ємо…
Сахно: Ну, звісно, не без того.
Життя таке, що мимохіть грішиш.
Але щодо грабунків - їй-же-єй,
Цього нема. Чи майже не буває.
Трапляються, звичайно, потурнаки,
Безбожники чи, поправніш, бандити, -
Це ті, що ми їх з тюрем позвільняли…
То я піду. Спасибі за вгощення.
Привіт од вас достоту передам,
А особливо матінці Галині,
Вона про вас, бабусю, денно й нощно…
Орина: Ходи здоровий. Та не дуже пий,
А то ще потурначишся знічев'я…
Сахно: За мене не хвилюйтеся. Сахно
Не пропаде, нехай хоч западеться…
Привіт, кажу, доконче передам. (Виходить).
Віра (навздогін): Затям: мене в цій хаті ти не бачив,
Отож розмови нашої не чув.
Сахно: Будь спок. Сахно червоним не слугує…
(Пішов).
Орина: То говори. Нічого не приховуй.
Я звикла вже до всіх, як є, новин.
А їх, відрадних, щось давно не чути.
Віра: Новини, як сказала я, в стодолі.
Вони таки направду невеселі,
Небавом пересвідчитесь самі.
(Дає знак у вікно).
Ви тільки не хвилюйтеся, будь ласка,
Війна - жорстока і невтішна справа…
Входять Сашко та Блакитний.
Орина: Ох, Боже мій! Та що ж це справді, з вами?
Блакитний: Чортів у пеклі били, а вони
Дали нам здачі… Здрастуйте, бабусю.
Орина: Сашко? І ти?
Сашко (натужно): І я…
Орина: Заговорив?!
Сашко: Та горло
Потроху заживає, а душа
Обпечена болить неперебутньо…
Куди йдемо? Де вільна Україна?
Блакитний: Вона, Сашко, у нас.
Сашко: Та ж нас немає.
Блакитний: Ми є. Ми будем. Навіть, як загинем, -
Залишимось у пам'яті народу,
Не вороги, не зрадники його,
Як виставляють нас більшовики.
Ми єсть народ, нескорений, незлитий
В одне, де ймення нашого немає,
А тільки - пан-імперське імено.
Наш дух не вмре! А це багато значить,
Хоча… в народі нашому чимало
Таких, що сплять відроду і навік.
А ми ж на всіх молилися, гадали:
За нами поспіль підуть українці,
Нащадки славних прадідів… Еге,
Перевелось козацтво… Жито сіють,
Як говорив Тарас, а вже кому -
Те вам усім відомо достеменно:
"Пролетарі усіх країн, єднайтесь",
Забудьте, що Вітчизна є у вас.
Ось так ми догори ногами світ
Перевернули. Що то з цього вийде?
Побачимо, як будемо живі.
Віра: Ми ще живі, й живе нам не чуже.
Бабусенько, їх треба накормити,
Ви ж бачите: вони охляли геть.
Орина: На жаль, у баби в засіках пустиця,
Але я вас на славу нагодую:
Ще ж маю хліб… І є азовська риба.
Махно гостинця бабі передав.
Як пережити зиму - й не помислю…
Блакитний: Спасибі, мамо. І простіть нам, люба,
За те, що не змогли ми засвітити
Над рідним краєм світоч правди й волі,
Його, либонь, більшовики засвітять,
А то ж таке вже сяєво могутнє,
Що поспіль осліпить робітний люд,
В ім'я котрого комісари діють -
Улещують, зрабовують, катують…
Сашко: І знайдуться такі, що спокушаться
На той едем, який вони малюють.
Ми не змогли народ переконати
У нашій правді, в нашому стремлінні, -
Вони переконають, як пастух
Переконає пугою худобу.
Орина: Ох, вояки, захисники народу,
Та вас потрібно захищать самих
Від вовкодавів, що людей полюють.
Віра: Ми програєм, цього не заперечиш,
Нащадки ж хай оцінюють наш чин,
Передовсім безумну нашу спробу
Вернути ймення й славу Україні.
Ми помилялись. Нам було сутужно,
Ба навіть смерть нам дихала в обличчя,
Та ми живі ще й не на панахиді.
Здорожилися - їжмо, пиймо, браття,
За нами йдуть, напевне, по сліду.
Орина: Куди ж тепер, в які краї далекі?
Бо в Україні, бачу, вам не жити,
Видать, я внука втратила назавжди.
Блакитний: Нікуди з України ми не підем!
Сашко: І я для вас не втрачений, бабусю.
Орина: Але ж махновці мажуть п'яти салом.
У мене щойно був один хоробрий -
Розраду самогоном заливав.
І ви туди ж, в замежжя, не інакше?
Блакитний: Кажу: нікуди.
Віра: Є одна дорога -
Продовжити борню непримиренну.
Я пропоную, Костю, йти до Батька -
Махно, гадаю, з радістю нас прийме,
Заступником у нього станеш.
Блакитний: Ні,
Рішуче - ні! Зневажнику ідеї
Вкраїнської держави - не вклонюсь!
Сашко: Так він узагалі протидержавник.
Блакитний: Утопія! Так само й комунізм,
Де він, чей, заодно з більшовиками
Співає під гармошку й грім гармат.
Не можу я простить йому борні
Проти Петлюри. Він таки Москві
Добряче прислужився в цім безумстві,
Що зветься революцією.
Віра: Нині,
Гадаю, він інакше розуміє,
Хто друг йому, хто ворог.
Блакитний: Пізно, Віро.
Проциндрили ми разом перемогу
Над бунтом голодранців, ах, даруйте,
Пролетарів, що їхню диктатуру
На щит підняв твердокамінний вождь,
Всеможна його партія, котра
Ні з ким не хоче поділяти влади.
Орина (виглянула
у вікно): Махно прогнався, ще йому не вечір.
Блакитний: По чому ви вгадали, що - махновці?
Орина: У них тепер немазані тачанки -
Раніш рипіли, а тепер скриплять.
Отож таки повстанці відгуляли.
Віра: Нам треба знов сховатися доконче:
В погоні за махновцями - червоні...
Прощаймося. Можливо, що навік…
Орина: Сашко нікуди звідсіля не зрушить.
Сашко: Піду. Я командира не полишу.
Отож, прощайте…
Орина: Зупинись!
Сашко: Не можу.
Простіть мені, бабусенько, я йду.
Всі, крім Орини, виходять.
Орина: Збезуміли, збезуміли, нівроку.
Куди пішли, як де не ступиш, - пекло…
Сторіки крові… І голодна смерть…
Подекуди вже, чути, людоїдство.
Й давніш було - жили некучеряво,
Але щоби дійти до отакого.
Спаси й помилуй, врозуми нас, Боже,
Не покарай, що ми тебе забули
В цій колотнечі…
Увалюється Знайда.
Знайда: Часом тут немає
Петлюрівців, махновців? Чуєш, ти?..
Орина: Не смій на мене тикати, псявіро!
І шапку скинь, як завалився в хату.
Знайда: Тепер, бабусько, інший час. Доволі
Навеличались - комісари поспіль
І батька й матір лиш на "ти" зовуть.
Орина: Чим хвалитесь, безбожники, нечеми!
Знайда: Замовкни! Ми свідомість всього світу,
За нами піде вся земля, побачиш!!
Тут щойно був хтось… Їжа на столі.
Можливо, і мені даси пошамать…
Орина: Не розумію я твоєї мови.
Знайда (погрожує зброєю): Збагнеш, як це понюхаєш…
Орина (подала їжу): Жери!
Забув, як жив колись у цій хатині,
"Бабусенька" - улесливо взивав…
Знайда (пожадливо їсть): Все пам'ятаю… Де онук, до речі?
Де та небога на імення Віра, -
Ніяка ж то не родичка була…
Я знаю, чим ви дишете, хохли!
Орина: А сам же хто?
Знайда: Інтернаціонал -
Чи ти хоч знаєш слово отаке.
Орина: Пропаща ти людина, я скажу.
Знайда: Я не пропащий. Навпаки, я вічний.
Моя доба, а не твого онука,
Попереду. Я комуніст. Це значить:
За мною - світ. На жаль, не весь. Та прийде,
Настане час - ми завоюєм всесвіт!..
Сюди Махно не завбивався часом?
Орина: Шукайте вітра в полі.
Знайда: Відшукаєм!
Од нас ніхто нікуди не втече.
За вікном - стрілянина.
О, чуєш: наші знову наступають!
Б'ємо всіх поспіль: білих і зелених,
І хто під жовтосинім, хто під чорним
Ворожим стягом - має наш червоний -
Непереможний - осяває світ!
Входить Віра.
Віра: Бабусенько, там, у стодолі… вбито…
Блакитного… і Вашого Сашка…
Знайда: Попалися! Я ж говорив: спіймаєм!
Ти журишся за ними? Надаремне!
Хто проти нас - тому одна дорога,
Як мовлять, в штаб Духоніна!..
Орина, мов сновида, виходить.
Віра (До Знайди): Це ти?!
Знайда: Що, не впізнала?
Віра: Вматерів, роз'ївся
В той час, як люди з голоду конають.
Знайда: У нас пайки… Я радий, що зустрівся
З тобою, як-не-як, знайомі давні,
Ба навіть більше… Я тебе любив…
Люблю, можливо, й досі. Але ж ти
Не в нашім стані. Чей, пора покинуть:
Безумно й марно за Вкраїну битись.
Не буде аніякої Вкраїни,
Хіба що назва, для блізиру. Тож-бо
Сьогодні найдоцільніше - це стати
Під наш - святою кров'ю вмитий прапор.
Віра: А ти зробився фантазером, Гошо.
Знайда: Ніскільки. З нами правда.
Віра: Не сміши.
Мені ж бо нині не до сміху. Там,
В стодолі, - вбиті вами наші люди…
Знайда: Забудь про них. Ходімо з нами, Віро,
Носити буду на руках, клянуся!..
Віра: Це ж як? Убиту будеш - на руках?
Знайда: Сказилась! Я - тебе?..
Віра: Застрелиш, Гошо.
Межи очі поцілиш, як вподобав…
Знайда: Нізащо в світі! Ти - моя надія,
Я задля тебе ладен все покинуть,
Заїхати край світу!..
Віра: А - комуна?
Тобі ж без неї світ не милий.
Знайда: Звідки
Ти знаєш, чим найбільше дорожу я?
Ти поруч мене - й світ мені сміється…
Віра: Кривавим сміхом… Перестань брехати.
Знайда: Це правда. Ти для мене - над усе.
Тож стань моєю!
Віра: А чи ж це можливо?
Мені, либонь, повіки не пробачать
Моїх змагань поплічники твої.
Знайда: Пробачать. Але спершу - послужи нам.
Віра: Ну-ну, доказуй. Послужи. Це ж як?
Знайда: Допоможи мені з Махном зустрітись.
Доконче треба! Я - під ковпаком.
Я мушу гріх спокутувать колишній,
Що ти ж мене до нього призвела, -
Твого Сашка махновцям відпустив.
Тепер завдання маю надзвичайне:
Зарятувати людність від бандита,
Якому рівних на землі немає.
За це я буду мати від ЧК
І від самого Леніна - прощення…
Віра: Ти розстріляв Гашенкову родину
Також - задля прощення від ЧК?
Знайда: Я не один розстрілював - загоном…
Віра: Це ти на слід Блакитного навів
Загін червонолобих?
Знайда: Ні, не я.
Його убити зовсім інший мусив.
Таки убив. Нівроку, повезло.
А я… Допоможи - інакше знищать,
У нас, ти знаєш, роблять це зі смаком:
Був - і нема.
Віра: Був - і нема. Й не буде.
А жити, мабуть, хочеться?
Знайда: Ще й як.
Мені всього якихось двадцять з гаком.
Віра (націлюється з револьвера):
Молися притьма Богу.
Знайда: Не жартуй.
Невже ти можеш?
Віра: Ну ж бо - на коліна!
Цілуй, собако, землю!!!
Знайда: Віро, ти
Мене убити здатна?!
Віра: Це не я -
Тобою закатовані і вбиті
Тобі виносять вирок!..
Знайда: Пощади!
Віра: Ти пощадив бодай кого знічев'я,
Стріляв, рука ніколи не здригнулась,
Між очі цілив…
Знайда: Так мене навчили -
За справу революції, за царство
Свободи, щастя всіх трудящих…
Віра: Досить!
Тож слухай зараз вирок мій - чи наш:
За смерть людей безвинних, за наругу
Над рідним краєм, зраду України,
Перевертень Георгій Знайда…
Знайда: Віро!
Вірусенько! Прошу, молю, благаю.
Віра: Знайома пісня. Але вирок - вмри!
Знайда: Я буду тобі ноги цілувати,
Я буду тобі мити їх і пити
Помийну воду…
Віра: Замовчи, слизняк!
Не можеш гідно вмерти, легкодух! (Стріляє).
Знайда: Будь проклята…
Віра: …Та мати, що зродила
Таку личину! (Знову стріляє. Увійшла Орина).
Орина: Віро, ти стріляла?
Та що ж це, справді, робиться на світі?
За смертю смерть… Тих двійко не обмили,
Не поховали…
Віра: Хай цього ховає
Радянська влада, він - її основа.
Орина: Вона ж таки за смерть його спитає.
Віра: А що питати? У бою загинув,
Один - убивши двох. Геройський хлопець,
Аякже, комісар, чекіст! Звитяжець!
Входить Задов.
Задов: Нарешті я знайшов його. Убитий?
Ти порішила? Ну ж і молодчага!
Тебе б до нас притьмом у Чорну сотню,
Що Батькове життя оберігає…
Орина: Нагально приберіть його із хати.
Задов: Приберемо. Я одвезу Махнові
Цей доказ убезпечення його
Життя неоціненного. А Віру,
Гадаю я, Махно відзначить гідно,
Напевне одарує…
Віра: Обійдуся
Без подарунків і винагород.
Орина: Нехай би він вернув мені Сашка,
Якого збаламутив свого часу.
Аби не він, не твій скаженний Батько!..
Задов: Скажений час, в якому ми живем
І помираєм. Але краще - жити! (До убитого)
Авжеж, герою? Жаль, не встиг з тобою,
Віч-на-віч із живим поговорити.
Ну, та мені прислужишся ти й мертвим
Я до кінця ще мізки не пропив -
Міркую дещо. Але що - пробачте,
Це, як у книгах пишуть, - таїна…
Місце дев'яте
Над Дністром. Махновці - табором -
перед тим, як перейти кордон.
Махно (наспівує
в задумі): За курною далиною
Жде синів своїх давно
Наш хоробрий Батько добрий,
Мудрий Батько наш Махно.
Хоробрий? Може. Добрий? Не сказав би.
До всіх не можна добрістю миліти.
Чи ж мудрий - маю сумнів. Адже - битий.
Не зміг таки перехитрити долю.
Галина
(підійшла): Ти все продумав, Несторе, як слід?
Чи треба нам доконче перейти
Цей Рубікон - Дністер холодноводий?
Махно: Ет, думай чи не думай - все одно.
З більшовиками нам не замиритись.
Занадто горда партія ослів, -
Колись так Енгельс називав її,
Вона й сьогодні суті не змінила,
Бо ж сліпо вірить мудракам-вождям.
Галина: Але ж це саме можемо сказати
І про людей, що вірили тобі…
Махно: Отож бо: саме - вірили… Ніколи
Не міг подумать, що селяни підуть
Супроти нас із вилами… Ось так
Віддячили за те, що я для них
Ціною крові здобував, безумний.
Галина: Самооцінка - це хороша справа.
Безумче мій, яка то жде нас доля
В спасенному твоєму закордонні?
Махно: Не ми одні втікаємо в замежжя,
Нема для нас вітчизни у вітчизні.
Не йдуть сини до Батька. Потомились.
Забаглось їм спокійного життя,
Заможного, як Ленін обіцяє, -
Повірили йому, а не мені.
Галина: Ачи ж була вітчизна в нас донині?
Ми про всесвітні мети ревно дбали,
Пороги рідні не тримали нас…
Махно: А Махноград - чому ж його забула?
Галина: А Україна? Що їй комунізм,
Ба навіть той, що з префіксом - "анархо-"?
Махно: І все-таки Бакунін - це не Ленін,
Крапоткін - це не Троцький. Ці, останні,
Страшніші, ніж мої учителі.
Той комунізм, що на своїх знаменах
Несуть сатрапи Леніна, не має
Някої спільноти зі справдешнім.
З таким, як ми жадали, комунізмом.
Напіввійськова секта воїв Маркса,
Основу поліцейської держави
Заклала й не таке ще закладе.
Про справедливість в їхнім комунізмі
І згадувати годі. Панська ласка -
Фальшивий неп. За ним - суцільне рабство.
Народ збагне, одначе буде пізно.
Ще пожалкують збурені селяни,
Ще вчора Тарановського спалили -
Мойого бойового командира…
Світ нині вгору дном перевернувся!
Входить Гашенко.
Гашенко: Дозвольте, Батьку, доповісти. Глухо.
Махно: Що значить - глухо?
Гашенко: Люди нас не чують
І слухати не хочуть: звоювались…
Махно: Не вмієте ви їх агітувати!
Повчились би у Троцького! Оратор
На всю Росію! Леніна заткне
За пояс.
Гашенко: Нам із Троцьким не зрівнятись.
Він вельми вчений, я ж бо самоук,
А поправніш - недоук.
Махно: І Сахно,
Либонь, так само вчений, як і ти.
Але побачиш: він заагітує
І приведе новий загін повстанців.
Гашенко: Навряд. Не ті часи. Втомились люди,
Селяни, любі родичі мої.
Махно: А ти ж воюєш.
Гашенко: Я - це інша справа.
Мені в житті роковано помститись
За матір і сестер. Хай навіть мир
Настане на землі, де я зродився,
Де зріс і щастя й горя запізнав, -
Я все одно відплати не зречуся:
Кати для мене будуть вік - катами!
Галина: А якщо їх, катів, уже немає.
Гашенко: Так їхні ж научателі живі.
Галина: Вони - безсмертні, тож до них, Павлушо,
Не підступись: їх ліпше не чіпати.
Либонь, якщо залишишся живий,
Ще будеш і портрети їх носити
У час революційного екстазу.
Гашенко: Волію краще вмерти.
Махно: Зарікалась
Бабуся, як рушала на базар.
Мовляв, не буду пить ситро, а вийшло,
Що випила зі смаку піввідра.
Гашенко: Так то ситро…
Махно: Все 'дно воно за гроші,
А їх було в бабусі - кіт наплакав,
Як в тебе знань.
Галина: Знайшов чим дорікати.
Махно: Я сам такий. Мене багато вчили
На волі, та здебільшого в Бутирках
Набравсь ума - то школа знаменита.
Галина: Плоди тієї чорної науки
Сьогодні ми, нівроку, пожинаєм.
Одне із двох: або учителі
Були непевні (вповні допустимо),
Або ж… невдатним виявився учень.
Махно: Галино! Не терзай розбиту душу!
Що - вчителі?! Я Леніну повірив,
Сьогодні проклинаю ту годину,
Коли я з ним зустрівся на біду.
Та ж це не хтось, а він мене власноруч
Жене у невідоме закордоння,
Від грунту, наче перекотиполе,
Безжально, буревійно відрива.
Галина: Згадав про грунт… Ми трави безкорінні,
Є і такі, виходить, в нашім краї,
Чи в Україні, скажем поправніше.
Махно: Я ладен був іти в Галичину -
Мене туди не безкоріння гнало:
Хотів огонь повстання розпалити
Тим смолоскипом, що у нас горів.
Гашенко: Галичина від Таврії далеко.
А як же степ - без нашого вогню?
Махно: Ти чуєш, Галю? Це говорить грунт.
Отож нас Україна не забуде,
Згадає ще й покличе на помогу,
Та буде пізно, пізно…
Входить зморений Сахно.
Сахно: Вісім сіл
І хуторів обшастав доокола,
Якісь тут люди… Я їх не збагну…
На вигляд - достеменно, як і ми,
А як до діла - їсти не дадуть,
Про більше - то і говорити годі,
Я, правда, й не просив…
Махно: І в тебе - глухо?
Сахно: Немов не чують. Слухати не хочуть.
Війною, кажуть, вже по горло ситі.
А Ленін їм наобіцяв…
Махно: Кінець,
Якщо й Сахно вже Леніну повірив…
Сахно: Так це ж не я - повірили селяни.
Уже ж їх не грабують продзагони,
Дозволено їм вільно торгувати…
Махно: Манливий пряник. Буде ще й батіг.
Шмальний, нещадний. Я їх добре вивчив,
Творців життя нового, комісарів,
Цих Ленінових вірних посіпак.
Брехня, підступність - їхня певна зброя.
На брата - брат, на батька - син… Де Задов?
Ось - той, хто міг би гідно позмагатись
З катами більшовицькими.
Галина: Не гоже
Так шпетити свойого охоронця.
Махно: Але ж він, справді, в ділі - як чекіст.
Сам говорив, що орден заслужив би,
Якби його пригрів залізний Фелікс.
Сказивсь! Кому служити!
Галина: Все то - жарти,
Жорсткі, жорстокі… Але де ж він дівся?
Пішов шукати стежку за кордон,
Либонь, на прикордонників нарвався.
Махно: Не сам пішов. З ним цвіт моєї сотні,
Ще, слава Богу, маю охоронців,
Яких, либонь, і в Троцького немає.
От з ким би я хотів зустрітись нині,
Сказав би все, на що він заслужив,
Цей мухомор, цей виплід сатанинський.
А Ленін, бач, Іудушку злюбив -
Політикам мораль - як зайцю дещо…
Так що ж, Сахно, - не роздобув нічого?
Сахно: Є трошки. Сало. Цибулина. Хліб.
Махно: Та я ж тебе спитав не про закуску.
Галина: Невже в такій порі ти будеш пити?
Махно: А чом би й ні? Тверезим смерть зустріти -
Веселого ж замало. Наливай.
Сахно: Смердюча, правда, в бессарабів джуга.
Галина: Раз ви п'єте - я також вип'ю з вами,
У невідомість - як в хмільний туман.
Махно: Тобі не можна. Це йому зашкодить.
Галина: А, може, їй? Ачи ж одне питво
Зашкоджує? А все життя - як безум?
Гаразд, без мене пийте. Я змиряюсь
Із вашим, як вже сказано, безум'ям,
Хоч і сама ж таки на нього хвора.
Стривайте, чули постріли?
Махно: З кордону.
Моєї сотні, видиться, робота.
Обрізи наші гахкають отак.
Хильнем за те, щоб Задов переміг,
Він бути переможеним не мусить,
У нас єдиний шлях - до румунештів.
Готуймось. "Буна дзіва" - добрий день -
Сказати тим, хто нас на тому боці
Зустріне - лиш не кулею у груди.
Ну, що, хлоп'ята? Дякую за службу,
Як говорив Суворов чи Кутузов,
Ба навіть Троцький - хоча він, здається,
Не опускався звіку, щоб солдатів
По-людськи так хлоп'ятами назвать…
А ви ж таки мої хлоп'ята, діти,
Я вас любив, хоч і карав, бувало, -
Тебе, Іване, що пропив штани.
Павло до цього, бачиш, не доходив,
А ти…
Сахно: Пробачте, Батьку, більш не буду.
Махно (вбік кордону): Там не наллють.
Сахно: Чого ж туди іти?
Невже ж таки у них сухий закон?
Махно: Ах, бісів син! Ми гинем за ідею,
А він - за оковиту…
Сахно: Та ж не тільки.
А також - за анархію.
Галина: Затихніть.
Я чую кроки. Ближчають.
Гашенко: Це Задов.
Лиш він один отак сягнисто ходить.
Звичайно крочить, а за ним - біжиш.
Виступає на кін Задов.
Задов: Кордон відкрито, Батьку. Час рушати,
Поки ще не оговтались кордонці.
Ну ж і була потіха!
Махно: Всіх поклали?
Задов: Ні, половина у полон здалася.
Підходжу я до них у темноті, -
Гукаю: "Братці, ви на поміч звали?"
Вони і прийняли нас за своїх.
А потім схаменулися, та - пізно:
Хлоп'ята втихомирили їх миттю
Застрелили з десяток ачи більш.
Махно: На коні, браття! Хоча ми і - піші.
Давайте дружно вип'єм за удачу
На тому боці, раз уже на цім
Вона таки нам показала спину.
Випили, почаркувались.
Задов: До вас прохання, матінко Галино,
Прийміть од мене придбаний для Фені
Неоціненний перстень золотий.
Галина: Фаїнин перстень?
Задов: Він тепер нічий.
А вам у закордонні знадобиться,
Усе-таки коштовність і велика.
Сахно: Це ж скільки ви за неї заплатили?
Задов: Багато будеш знати - постарієш.
Галина: А сам за віщо жити будеш, Левку?
Задов: Не пропаду. В поліцію піду.
Служити чи сидіти - всеодно.
Махно: Зібралися. Помовчали. Що скажем
На розставання нашій Україні?
Галина: Нарешті усвідомили, хто ми,
Чиї ми діти, не батьки позірні.
Махно: Забудьмо наші прогріхи колишні,
Блукання наші, манівці і хиби.
Полишились за нашими плечима
І добрі справи, може, благородні -
Були вони, Галинонько, були!..
Насильству ситих, рабству бідних, гнаних
Ми бій дали, якого не забути.
Та воля, що на наших прапорах, -
Це ж не омана більшовицьких гасел,
Була вона, - як вітер в чистім полі, -
Над змору поліцейської задухи,
Яку "солдати Маркса" принесуть -
Вже принесли! - на нашу Україну.
Так, маєм прогріх: про свою Вітчизну
Ми дбали мало, всесвіт рятувавши.
І спільники були у нас непевні,
За ворогів сприймали ми своїх, -
Нехай простить Блакитний-Степовий,
Петлюра ачи навіть Скоропадський,
З яким у нас були програми різні,
Але земля, історія - одна.
Галина: Якби ж прийшло прозріння це давніше.
Махно: Ми обов'язок виконали свій:
Наш смолоскип не загасити спроста.
Йдемо не в закордоння - у легенду.
Спасибі вам за все, хто чорний стяг
Проніс, як дух, крізь роки і простори,
Аби народ коліна розігнув
І не ходив зазвичай повзкома!..
Прощаймося із рідною землею,
З безумством нашим, - так, воно було,
Але ж хотілось для народу щастя,
Бо він почав це слово забувати,
А є воно - і слово, й суть його, -
Проте до зір шляхи таки тернисті!..
Задов: Ну, ж, Несторе Івановичу… (витер сльозу).
Галина: Плачеш?
Не треба, Левку, ти ж у нас - мов кремінь.
Задов: Скресався, видно, матінко Галино…
Сахно: Мене самого пропіка сльоза.
Гашенко: Нема рідніше рідної землі.
Галина: Ви не такі, як думалось давніше, -
Не скоржавіли серед бурі й крові,
Не до кінця збезуміли, пробачте…
Спасибі вам таким, якими є…
Однак, рушаймо, почина світати.
Махно: Ходімо, друзі. Вибачте за все.
Прости нам, Боже, наші прогрішення…
Галина: І щонайтяжче - це невіру в Бога,
А він таки повз нашу волю - є.
Увійшла задихана Надія Рибка.
Рибка: Знайшла-таки. Гадала, ви пішли...
Візьміть мене з собою, Батьку, прошу.
Гашенко: Авжеж, нехай розділить нашу долю,
Бо в Україні жде на неї кара
За чоловіка-врангелівця…
Рибка: Кари
Я не боюся. Хочу, справді, з вами
Нерозділиму долю розділити, -
У тебе ж, Пашо, в цьому світі нині
Рідні не залишилось, окрім мене…
Гашенко: Авжеж. Осиротіли ми обоє.
Махно: Тож з нами разом піде і любов,
А не лише ненависть до сатрапів
Нових часів і до холопів їхніх.
Ех, жаль гармошку загубив… Заграти б
Та заспівати: ми ж таки живі!..
Співають усі разом стиха, все голосніше.
Ех, яблучко, із листочками, -
Їде Батько Махно із синочками.
Ех, яблучко, куди котишся?
За кордон попадеш - не воротишся.
Ех, яблучко, ти зеленеє, -
Передайте привіт батьку Леніну.
1996 р.
м.
Херсон
1 | 2
|
|
