|
У пошуках власного обличчя
Наче і було це нещодавно, проте це - вже історія. Ми пам'ятаємо, як вітали випускницю Білозерської загальноосвітньої школи № 1, вихованицю літературної студії "Біле озеро", переможця двох обласних літературних конкурсів "Покоління-ХХI" та "Зоряний карнавал", молоду просвітянку Любов Єрьомічеву з виходом її першої поетичної збірки "Пісня надії", як рвійно увійшло її слово до телепередач та радіопрограм.
Закінчивши на "відмінно" другий курс історичного факультету Херсонського державного університету, очоливши обласний осередок Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Молода Просвіта", Любов Єрьомічева продовжує торувати шлях до справжньої сучасної літератури, починає шукати власне обличчя у літературі.
Її новітня збірка "Дев'ятнадцять" - це всепоглинаюча щиросердна любов, яку оточує ланцюг протиріч: радість і печаль, жертовність і зрада, ницість величі та щедрість жебрачки тощо.
У версифікаціях, які написані протягом останнього року, відчувається потяг автора вийти за межі самої себе, стати понад собою, пізнати донині непізнане, пізнати "свій власний світ, своє туманне "я". Короткі речення, рваний ритм у поезіях ще більше підсилюють напруження художнього слова, відчуття натягнутого нерву 19-річної дівчини, яка не хоче бути як всі, хоча й "розміняла тисячі облич" і "забобонно обирала ролі", проте вона собі своя і лише ніч та свіча може наблизити її до самої себе:
Спрагло поглинаю божевілля.
Страхом заворожує свіча.
Неміч і підкорене безсилля.
Пульс несамовито закричав.
Як на мене, то це і є справжня сучасна поезія поета, хто хоче загубитися у весні. Тож пора і Вам спробувати вийти за квадрат, кинути геть отруту меншовартості і поринути у містику слова справжньої отої, яка уже не та...
Олег
Олексюк
|
|
