|
"…тут, у цьому цілковито змосковщеному
місті, я наглядно бачив, яка могутня сила дрімає в ідеї українства,
що доволі було попрацювати два-три роки, і душа українська, яку
присипляли пропагандою, заборонами, тюрмами й Сибіром, розбудилася і
заговорила так голосно, як цього бажав і сподівався великий
Шевченко".
Петро Карманський. "У Херсоні".
Нову сторінку в історії українського
культурного життя відкрила Лютнева революція 1917 року. 4 березня
1917 року в Херсоні було отримано офіційне повідомлення про
повалення царату. Місто немовби ожило.
"За декілька місяців Росія виговорила усе,
про що мовчала ціле сторіччя. ... по всій країні вдень і вночі йшов
суцільний безладний мітинг.
Людські збіговиська шуміли на міських
майданах, у пам'ятників і пропахлих хлором вокзалів, на заводах, у
селах, на базарах, у кожному подвір'ї і на кожному східці
мало-мальськи населеного будинку. Клятви, заклики, викриття,
ораторське полум'я..."1 - писав Костянтин Паустовський, згадуючи той
час. Не був виключенням й Херсон: мітинги, маніфестації, збори,
дискусії, створення всіляких спілок, громадських комітетів та
відділень політичних партій проходили мало не щодня.
Ось у ці дні, серед оголошень про час
засідання партії Народної свободи, загальних зборів сіоністів
Херсона, про підготовку другого польського мітингу, у місцевій
газеті з'явилося оголошення, що було підписано Нестором Малечою:
"Українці! Гуртуймося! Вільна Україна
вимагає нашої негайної праці"2
І незабаром у помешканні II товариства
Взаємного кредиту 19 березня о 12-й дня відбулися офіційні збори
херсонських українців. У ньому взяли участь визнані авторитети
старої Громади і представники нового покоління. Головним підсумком
зборів було рішення про заснування культурно-просвітно-політичного
товариства "Українська Хата в Херсоні" та створена комісія з
підготовки статуту. В комісію увійшли Андрій Грабенко, Микола
Чернявський, Терентій Якушев і Нестор Малеча.
Збори звернулися до редакцій "Херсонських
новин" і "Известей Херсонского уездного земства" з проханням
відкрити українські рубрики. І незабаром в цих виданнях з'явилися
власні українські відділи, в яких почали друкувати політичні
заклики, статті, вірші та новини українського національного
життя.
Перші українські Звернення були написані ще
не дуже вмілою рідною мовою, але щиро, яскраво та зворушливо:
"Громадяне і громадянки! Прийшов час і народ український кличе до
себе всіх своїх синів і дочок. Не соромтесь і не цурайтесь своєї
національності. Заявляйте сміло, хто ви такі. Нас 30 мільйонів. Коли
ми зорганізуємося і коли в один голос скажемо своє слово, то це буде
сила і його почують у всіх кінцях держави Російської.
Організуємося! Ми хочемо в новий, вільний
храм держави Російської увійти як вільні до вільних, як рівні до
рівних, з щирим серцем і ясною надією"3
25 березня в приміщенні II товариства
Взаємного кредиту о четвертій годині дня відкрилися установчі збори
товариства "Українська Хата". "Прийшло багато охвицерів та салдатів,
- писала газета "Вісник товариства Українська Хата в Херсоні". - Всі
вони балакали по-своєму, своєю рідною мовою, всі раділи"4. В гості
до херсонців завітав представник Миколаївської "Просвіти" Панас
Саксаганський. Головуючим на зборах був Микола Чернявський, писарем
- військовий чиновник Нестор Малеча, відомий діяч херсонського
українського революційного руху, який згодом брав активну участь у
визвольних змаганнях.
Збори надіслали вітальну телеграму голові
Виконавчого комітету Державної Думи Михайло Родзянко. Цікаво, що ця
телеграма розпочиналася словами "херсонське українське громадянство
звертається до Вас, як українця по крові…"
У своєму виступі Микола Федорович
Чернявський говорив: "…як тяжко, між іншим, жилось українському
письменникові і кожному свідомому українцеві в тільки що минуле
лихоліття, коли була заборонена українська преса, коли за знайдене у
когось українське Євангеліє замикали у в'язницю. Бути українським
письменником і просто свідомим українцем було самопожертвуванням.
Але той час минув і його не буде!"9
Збори затвердили статут "Української Хати в
Херсоні", головними завданнями якого було заснування шкіл,
бібліотек, книгарень, читання просвітницьких курсів, публічних
лекцій, проведення концертів та вечорів, тобто усього, що "працює на
всіх напрямах, які ведуть до взаємного єднання окремих людей
українського походження і пробудження їх національної
свідомості".
Своєю метою новостворене товариство обрало
"відродження українського народу і придбання йому відповідних часу
прав в Державі Російській".
В Тимчасову Раду товариства увійшли Андрій
Грабенко, Нестор Малеча, Терентій Якушев, Іван Челюк, Хрисанф
Лиханський, Юрко Шомін, Сергій Бобров, Кузьма Курінний та інші -
усього 17 чоловік. Товариство очолив Микола Чернявський. До
товариства записалося 103 члени, серед яких було й 10 жінок.
Найближчими заходами було заплановано
видання власного Вісника, проведення Шевченківського концерту та
ініціювання курсів з української мови, історії та географії для
вчителів Херсонського повіту.
Товариство "Українська Хата в Херсоні" стала
першим легальним українським національно-культурним та політичним
товариством у нашому регіоні, провісником "Просвіти", українським
політичним клубом, який об'єднав усіх свідомих українців навколо
національно-демократичних, поступових ідей.
Свою назву, ймовірно, херсонське товариство
взяло за прикладом "Української Хати в Одесі". Зв'язки херсонської й
одеської громад були традиційно тісними. В Одесі ще в 1905 році,
першій в російській частині України, було створене товариство
"Просвіта". Внаслідок гонінь царського уряду, в листопаді 1909 року
одеська "Просвіта" була заборонена. Але вже в 1910 році просвітяни
спромоглися організувати "Одеський український клуб", який виконував
просвітницькі функції. В 1911 р. з музично-драматичної секції
"Просвіти" було створено товариство "Українська хата в Одесі", яке
продовжувало діяльність до 1917 р.
В березні 1917 р. "Українська хата"
з'явилася й в Херсоні.
"...до цього часу в Херсоні ніщо не
нагадувало про українство, хоча його в повіті і живе 75%.
Тепер воно має свою хату"9
ПЕРШЕ УКРАЇНСЬКЕ СВЯТО В ХЕРСОНІ
Щасливі ми, що в наших думках роїлися великі
ідеї,
а в серцях наших горіли великі
бажання.
Микола Чернявський
Квітень став початком великої просвітницької
роботи українського товариства. За короткий час були створені
українська книгозбірня, читальня, книгарня, заснований
артистично-співочий гурток, відкрилася військова філія. З 12 квітня
розпочала свій вихід перша україномовна газета "Вісник товариства
"Українська хата в Херсоні".
В квітні відбулася й перша в історії нашого
краю українська національна маніфестація. Херсонські газетярі
назвали її грандіозною. І це було дійсно гучним початком
"відродження херсонського українства".
На початку місяця в місцевій пресі були
надруковані запрошення: "Панове громадянство!... Озвіться і прийдіть
усі хто знає, що він українець... Закликаємо громадянство зібратися
16 квітня на 1 годину дня на майдані коло водокачки (зараз площа
Свободи - Д.Б.). Просимо приходити в національному, у кого є,
убранні і з корогвами... Звідтіля поход рушить по Говардівській,
Суворовській та Рішельєвській вулицями на Соборну площу до
Успенського собору. Там буде відправлено панахиду по великому
гетьманові України Богдану-Зіновію Хмельницькому й великому поетові
нашому Тарасові Шевченкові".
У маніфестації взяли участь військові
підрозділи Херсонського гарнізону, учні всіх середніх учбових
закладів (гімназій, сільськогосподарського та реального училищ,
військово-фельдшерської школи), а також службовці, робітники,
представники селянської спілки, "і взагалі, громадянство в
національному убранні"... За оцінками репортерів, на першу
українську національну маніфестацію зібралося близько 25 тисяч
учасників, серед яких близько 5 тисяч військових. В колоні
маніфестантів військові команди чергувалися з мирними обивателями,
оркестри і хори (оркестри: учнів, 44 піхотного запасного полку,
Таврійської дружини, хори: учнів, аматорської трупи, військовий)
розташувалися в усіх частинах колони. Лунали "Україна",
"Марсельєза", "Ще не вмерла Україна" й "Заповіт". Музика і пісні
були чутні усім, солдати додали блиску, домашні "корогви",
національні й революційні прапори створили урочисту й святкову
атмосферу. До речі, репортери нарахували більше 30 українських
прапорів. Серед найголовніших закликів маніфестанти несли наступні:
"Автономія Україні", "Нехай живе вільна Україна", "Свобода, рівність
і братерство", "Наша слава не вмре", "Земля та мова", "В рідній
школі - рідна мова", "В вільній Україні - українське військо".
Микола Чернявський згадував: "О 12 годині
стали всі збиратись, і ось на майдані показався відділ кінних
козаків у старовинному запорізькому вбранні, з бунчуком і чудовим
шовковим українським прапором. Попереду лави їхав на білому гарному
коні в гетьманському вбранні з булавою в руці сивоусий смаглий
козак. Гучне "Слава" довго лунала на майдані, і утворилась ілюзія,
що ніби на свято прибули справжні козаки-запорожці...
Як уві сні пливли мимо процесії бульвари,
парк, будинки, йшли назад вулиці, з тротуарами, балконами й навіть
деревами, заповненими людом, і ось майдан і собор. Спинились, стали
на місцях. Як мак червоніють на конях запорожці. Блищать штики у
війська, а весь майдан і вулиці - то тільки голови й голови
людські.
- На молитву!
І йшла молитва і гуділи дзвони. Плакали
люде..."
Після панахиди відбувся мітинг, на якому
виступили Н.Малеча, М.Чернявський, Хр.Лиханский та інші. Цікаво, що
українською мовою до громадянства звернулися міський голова Євген
Яковенко та начальник гарнізону полковник Костянтинов. Правда,
офіцер в середині своєї промови збився й перейшов на російську.
На закінчення свята військові частини
"церемоніальним маршем" пройшли по Соборній площі. "Дивляться
городянки здивованими очима... і дивуються: цього ще в Херсоні не
було. Так, не було..."
Українська національна маніфестація 16
квітня 1917 року стала загальноміською подією. Вона продемонструвала
популярність ідей національного і демократичного відродження в
міському середовищі, підтримку армії в "українському питанні",
лояльність командування і влади. Товариство "Українська Хата"
показало себе впливовою і перспективною організацією, що має
авторитет і повагу і зможе відстояти політичні інтереси
українства.
РОЗКВІТ УКРАЇНСТВА
"Ми не купка інтелігентів, а природне,
неминуче сильне явище в житті пригніченої великої нації
усім
оживаючим серцем вітаємо Революцію"
Володимир Винниченко
29 квітня 1917 р. відбулися загальні збори
"Української хати", які підсумували перший місяць своєї роботи:
товариство виросло майже втричі з 103 до 290 членів, налагоджено
щотижневий випуск власного "Вісника…", відкрито "український відділ"
в "Известиях Херсонського повітового земства", вийшли друком брошура
"Статут товариства "Українська Хата" та "метелик" "Українські
революційні пісні", в читальні товариства "безплатно для усіх
одержуються українські газети і видаються додому кожному членові
товариства книги", проводяться лекції, концерти.
Серед головних напрямків діяльності для
товариства були політична та культурно-просвітня робота й
"прояснення національної самосвідомості". Одним з політичних успіхів
товариства стало одностайне рішення Надзвичайних зборів Херсонського
повітового земства про організацію влітку курсів української мови
для вчителів. Але одноголосність цього рішення далася нелегко. Діячі
"Української хати" витримали й нерозуміння необхідності курсів з
боку гласних-селян, їх думки зафіксувала стенограма зборів: "Ми
приїхали сюди, щоб подбати про нашу армію, а тим часом нічого не
робимо... про якісь курси розмовляємо... це прямо казки і більше
нічого..."5, і ворожість з боку представників деяких російських
лібералів. Тому рішення повітових зборів було політичним.
І, до речі, місце проведення загальних
зборів товариства "Українська Хата" також стало політичним: вони
пройшли в приміщенні Міської Думи. Й членом товариства, що також
було важливою політичною перемогою, став міський голова Євген
Яковенко.
На ниві культурній "Українська хата"
добивалася політичних перемог.
1 липня в Херсоні у літньому біоскопі
"Бомонд" (на розі вулиць Суворовської та Говардівської) розпочали
свою роботу українознавчі курси для вчителів. Першими курсантами
стали приблизно 150 вчителів. Вони прослухали лекції з нових для них
предметів "методика вивчення української мови", "історія розвитку
української мови", "історія української літератури" та "історія
України". Останній курс приїхав читати батько історії українського
козацтва Дмитро Яворницький. Товариство "Українська Хата" посприяло
вчителям у підборі необхідних посібників Вчителі також прослухали
лекції на актуальні політичні теми. Їх читали відомі громадські
діячі С.Ф.Постернак, М.Гордієвський, В.М.Чеховськой.
Це були перші легальні курси українознавства
в нашому місті. З часом вони стали традиційними і проводилися для
всіх бажаючих. Багато слухачів вперше дізналися про історію,
літературу, культуру України. На початку двадцятих багато курсантів
українознавчих курсів були ініціаторами прискорення українізації в
Херсонському інституті народної освіти.
ПЕРШІ ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ
"В шумі й метушні свобод ми не бачимо, що
святкуємо свята й заводимо сварки, будуємо в думках храми свобод,
висючи над безоднею…"
Микола Чернявський
З появою перших осередків українських
політичних партій (УПСР та УСДРП) розпочалися процеси політичної
диференціації українського руху. Головною політичною подією липня
стали перші демократичні вибори до міської думи. Осередки
українських соціалістичних партій відмовилися блокуватися на них з
позапартійним товариством "Українська Хата"6 і увійшли в єдиний
соціалістичний блок. В результаті перемоги цього блоку, українські
соціалісти здобули 17 депутатських місць, а за окремим "українським
списком" товариства "Українська Хата" зміг пройти лише один гласний
- Євген Яковенко. "Українська Хата" як політична організація
херсонського українства швидко втрачала свій авторитет. Починаючи з
осені, товариство спіткали перші труднощі: брак коштів, відсутність
приміщень, політичні утиски, розчарування у культурницькій роботі на
фоні загострення політичної кризи. Наприклад, 22 жовтня на загальних
зборах товариства з 500 членів було усього 50… Доповідачі
констатували, що робота "Хати" зосередилась лише на прийнятті
політичних заяв та продажу книжок.
Драматично-музичний гурток та хор "співаків
з української молоді", які були створені наприкінці квітня - в
травні й планували щотижневі літературні ранки, концерти-вечірки,
вистави, розвалилися… Гуртківці спочатку провели декілька заходів
для членів товариства та широкого загалу, віднайшовши приміщення в
залі Військово-фельдшерської школи, а потім - в залі губернського
земства. Але, як писав Іван Челюк, "з перших же кроків з'ясувалось
зовсім неможливе становище із справою відшкодування помешкання для
улаштування концертів чи вистав. Звичайно, що при таких умовах не
можливо було вести більш-менш планомірної роботи"7. Всі спроби знайти постійне приміщення
закінчувалися невдачею. Всі звернення до міської думи, доповіді,
листи залишалися без відповіді. І спочатку припинив свою роботу
Драматичний гурток, який так і не поставив жодної з вистав, а потім
перестав існувати й хор.
Спіткали труднощі товариство у видавничій
справі, а також у придбанні та розповсюдженні українських
книжок.
Ще у березні 1917-го, Микола Чернявський,
Нестор Малеча та інші діячі "Української Хати", вирішили терміново
організувати видання українських книжок. За короткий час був
налагоджений випуск листівок та брошур. Першими побачили світ і з
успіхом розійшлися "Українські революційні пісні" (3 тисячі
примірників) та Статут товариства "Українська Хата" (2 тисячі
примірників).
Влітку у книжковому магазині "Української
Хати", як повідомляли місцеві газети, продавалася брошура Миколи
Чернявського "Україна, автономія і федерація", яка, до речі, за
кілька місяців витримала три видання і мала схвальні відгуки навіть
діячів Центральної Ради. Окрім двох тисяч примірників політологічної
розвідки Миколи Чернявського, у книжковому магазині товариства до
жовтня 1917 року було продано 25 тисяч примірників різних книг та
брошур, які надходили до Херсона з усієї України. Збереглися назви
книжок, які продавалися влітку 1917 року в магазині: "Хто ми і чого
нам треба?" (ціна 15 коп.), "Як жив Український народ"(30 коп.),
"Український буквар" (50 коп.), повний "Кобзар" Т.Г.Шевченка (2 крб.
50 коп.), "Якої нам треба школи" (25 коп.), а також книги
Грушевського, Гринченка, Кащенка, Возняка, Коломийченка, Русової,
Франчука, Франка, Огієнка, Чепіги, Кобилянської, Черкасенка,
Шевченка, Волховського, Островського ("Руйнування Батурина"),
Маковея, Хоміна, Хоткевича, Дікштейна, Чередниченка, Петровського
("Бережіть могили"), Загірної, листівки "Українські революційні
пісні", "Євшан-зілля", "Козачий кістяк", "Саул", "Каменярі" та інші.
Був також багатий вибір соціал-демократичної та соціал-революційної
літератури.
"Але, - як зазначалося у документах, що
зберігаються в державному архіві Херсонської області, - для розвитку
книжкової справи потрібно було все більше коштів, а
культурно-просвітня інституція, якою була "Українська Хата", їх
дістати була не в змозі"8.
Так з'явилися плани реорганізації роботи
"Української Хати", створення власних національних кооперативів
(видавничого, кредитового та споживчого), які б підтримали розвиток
просвітницької справи. Ці ідеї активно пропонував Іван Микитович
Челюк. Наприкінці жовтня Микола Чернявський пішов у відставку, а
товариство очолив відомий кооперативний діяч, український есер Іван
Челюк. 5 листопада на чергових загальних зборах він запропонував
реорганізувати товариство в "Просвіту" і орієнтувати його виключно
на вирішення культурно-просвітницьких завдань. Цей крок викликав
жваві дискусії. Суперечки були настільки палкими, що пізніше
прийшлося навіть письмово вибачатися.9
Збори вирішили, "позаяк політичний бік
обслуговують політичні українські партії", перетворити "Українську
Хату" на "культурно-освітнє" товариство і визнали за необхідність
створення українських кооперативних товариств, бо "вони дуже
необхідні, щоб об'єднувати наше українське громадянство в ріжних
напрямах - економічному і культурно-освітньому"10.
6 грудня 1917 року новий голова "Української
хати" Іван Челюк звітував: "членів організації 527 чоловік, від яких
поступило членських внесків 1926 карбованців. За листопад продано
книжок з книгарні товариства на 2334 карбованця. Розпочався запис на
курси української мови, які влаштовуються товариством для служачих в
ріжних громадських і урядових інституціях. Поки що записалося із
служачих Губерніальної земської управи 35 душ, в інших інституціях
15 чоловіків, серед служачих Казенної палати коло 40 душ… Колективні
заяви про бажання бути слухачами курсів приймає член Ради Товариства
М.Чернявський в губерніальній земській управі"11.
В грудні планувалося відкрити при військовій
філії "Української Хати" школу грамоти для вояків Гайдамацького
куреня, провести три вечірки (українського гумору, українських
колядок та вечірку на честь Миколи Чернявського), а також влаштувати
українські ялинки для дітей.
Цей період в історії просвітянського руху
проходив під знаком карколомних політичних подій, що відбувалися у
Петрограді та Києві: петроградський збройний заколот та створення
Ради Народних Комісарів і київське проголошення Української Народної
Республіки.
У Херсоні у цей період за пропозицією
прибулого з Одеси Зиновія Висоцького створюється Революційна Рада
(рада революційних організацій), яка зробила спробу об'єднати усі
організації Херсону, незалежно від національної орієнтації, на
єдиній платформі "політичного українства", тобто визнання влади
Центральної Ради. З Одеси ж до Херсона на підтримку української
влади в грудні прибули підрозділи гайдамацького куреня.
Головною подією політичного життя в цей час
стало визнання Губерніальним з'їздом представників рад, земств,
місцевих самоврядувань Херсонщини у складі УНР. З'їзд розпочався в
колишньому губернському будинку 30 листопада в нервовій політичній
обстановці. "В перший день з'їзду, його кулуари представляли собою
цілий ряд мітингових куп, в осередку яких були більшовики, а кругом
кожного душ по десять українців. Велися самі палкі змагання за
українську Центральну Раду".12
В роботі з'їзду взяло участь 329 делегатів,
які представляли губернський з'їзд представників рад робітничих та
солдатських депутатів (по 5 делегатів від кожного повіту), волосні
земства (по 1 від волості), міські самоврядування та повітові
земства (по 5 делегатів). Прихильники більшовиків (111 делегатів)
під час обговорень на деякий час покинули залу, але потім
повернулися. Після жвавих дискусій делегати дійшли згоди: "1.
Херсонщина є невід'ємною частиною Української народної республіки, а
найвищою владою в Україні є до українських установчих зборів
Центральна Рада і Генеральний секретаріат. 2. Доручити губерніальній
і повітовим радам селянських депутатів, земським і міським управам
приступити до підготовки виборів в Установчі збори". За цю резолюцію
проголосувало 326 делегатів і 3 делегати утрималися.
"Українці і меншість прийшли згоди, що
вилилось в натхненний спів усіма присутніми заповіту нашого батька
Тараса Шевченка "Як умру, то поховайте мене на могилі".16
Завдяки політичній та військовій підтримці
товариство нарешті отримало приміщення для своїх заходів. Ось як це
відбулося:
До Херсона прибув Віленський український
полк, командування якого звернулося до "Української Хати" з
проханням влаштувати для козаків лекції з українознавства, курси з
історії та мови, й вистави.
"Для козаків Гайдамацького куреня, в котрому
лічилось уже декілька сот чоловіків, - згадував Іван Челюк, - теж
необхідна була негайна широка освітня робота, позаяк більшовизм
поширювався і поширювався поміж вояками …"13
У зв'язку з тим, що місцева влада була не в
змозі надати для потреб українських культурних інституцій
необхідного приміщення (або не бажала цього робити), козаки куреня
вирішили цю проблему революційним шляхом. 20 грудня 1917 року до
Народного будинку прийшло 8 козаків й зайняли приміщення, в якому на
той час знаходився напівпустий шпиталь. Хворі солдати були
переселені в сусідній.
Народний будинок знов, вперше з початку
війни, став використовуватися за своїм призначенням -
культурно-просвітницькій роботі серед городян. "А знов зорганізовані
драматично-музичний та співочий гуртки ["Української Хати"]
розпочали діяльно готуватись до концертів і вистав. Посипалось
багато прохань від ріжних організацій українських і не українських
влаштувати що-небудь на користь організації, або надати театр під
вечір. Таким чином у Херсоні почав існувати Український національний
театр".17
Власне приміщення надихнуло просвітян на
більш активну роботу. В грудні "лектори товариства були направлені
до "Української військової громади", "Гайдамацького куреня",
організації "середньошкільників" та на робочі околиці міста для
проведення просвітницьких лекцій на актуальні теми державного життя
та історії України.
Перші такі курси були влаштовані в повітовій
продовольчій управі на особисті прохання службовців. Слухачів
записалося 60 чоловік. "Курси тяглися місяць за платню в 6
карбованців з особи. В програмі курсів входили: "українська мова",
"історія України", "біжучі політичні питання". Курсисти слухали
лекції з зацікавленням. Наслідком курсів можна вважати те, що
діловодство в повітовій управі в значній частині ведеться
українською мовою"14.
Оцінюючи результати діяльності товариства
"Українська Хата", можна відзначити, що товариство стало першою
масовою українською організацією в Херсоні, основою і дійсною школою
для численних українських організацій, товариств, комітетів. "Хата"
організувала цілеспрямовану культурно-освітню роботу, перетворившись
у центр національного життя Нижньої Наддніпрянщини. З її діяльністю
пов'язаний початок і багато яскравих епізодів українського
відродження на Херсонщині. Це і численні мітинги та збори, концерти
та вистави, початок власного українського театру, і книговидання,
випуск першої україномовної газети, ініціація перших на Херсонщині
курсів української мови. Одними з натхненників національної справи і
активних діячів "Української Хати" стали неординарний український
письменник Микола Федорович Чернявський і кооперативний діяч Іван
Микитович Челюк.
Після того, як український рух на Херсонщині
зміцнів, з'явилися українські політичні партії, українські
кооперативи, завдання "Української Хати", як центру просвітницького
та політичного життя українців Херсонщини, було реалізовано і
товариство перетворилася на "Просвіту".
1. Паустовский К. Собрание сочинений в 8
томах. Т.4. М.: Художественная литература, 1968. - С.515.
2. Родной край. - 1917 р. - 17
березня.
3. Родной край. - 1917 р. - 24 березня,
"Вісник товариства Української Хати в Херсоні" - 1917 р. - № 1. - 12
квітня.
4. "Вісник товариства Української Хати в
Херсоні" - 1917 р. - № 1. - 12 квітня.
5. "Известия Херсонского уездного земства".
- 1917. - № 18. - 7 травня. - С. 511-514.
6. Бойко В. М. Участь українських партій у
муніципальній кампанії 1917 року// Український історичний журнал -
1997 - № 5 - С. 28.
7. Державний архів Одеської області, далі
ДАОО - Ф.42, оп. 37, спр. 62, арк. 4-6.
8. Державний архів Херсонської області,
далі ДАХО Фр. 955, оп. 1, спр. 7, брошюра, стр. 1-2.
9. "Известия Херсонского уездного земства".
- 1917. - № 48. - С.1583.
10. "Известия Херсонского уездного
земства". - 1917. - № 48. - С.1562-1565.
11. "Известия Херсонского уездного
земства". - 1917. - № 50. - С.1654 -1656.
12. "Известия Херсонского уездного
земства". - 1917. - № 50. - С.1651
13. ДАОО. - ф.42, оп. 37, спр. 62, арк.
4-6.
14. ДАОО. - ф.42, оп. 37, спр. 62, арк.
7-8.
Рідна мова - це основа, без якої ніяка
культурна праця неможлива.
Іван Челюк
6 січня 1918 року в приміщенні Народного
будинку під головуванням Нестора Малечі відбулися загальні збори
"Української Хати", на яких було вирішено реорганізувати товариство
в Херсонське товариство "Просвіта", передавши все майно та завдання
просвітньої справи новоствореному товариству, одночасно створивши
кооперативне видавниче товариство "Українська книгарня" та споживче
товариство "Україна". До складу Ради "Просвіти" увійшли Челюк,
Малеча, Чернявський, Молоков, Бобров, Сидоренко, Курінний, Шомин,
Плужник, Шульгін, та інші, усього 19 представників. Головою
Херсонської "Просвіти" та "Української книгарні" став Іван Микитович
Челюк. Він писав з приводу створення поряд з "Просвітою" української
кооперативної книгарні: "Українська книгарня" повинна мати велике
значення для культурного розвитку населення Херсонщини. Просвітні
товариства, кредитові товариства і товариства споживчі з усієї
округи повинні вступати членами до цього кооперативу і купуючи в
книгарні літературу розповсюджувати її серед широкого населення"1.
Для Херсонської "Просвіти" та "Української
книгарні" головними в цей період стали проведення регулярних курсів
української мови, розбудова української освіти, видання та
розповсюдження українських книжок, розвиток українського мистецтва,
- впровадження, за виразом Івана Микитовича, "живого українського
слова".
Необхідно відзначити, що з січня 1918 року
починається в історії Херсона складний і кривавий період
братовбивчої війни. Він тривав до квітня, а потім на деякий час
вщух, щоб пізніше з новою силою розгорітися знову. Вперше в історії
нашого міста людське життя, честь та гідність нічого не були варті,
на вулицях стріляли одне в одного колишні громадяни єдиної держави,
рвалися снаряди, - на Херсонщині палахкотіла та кривавила
громадянська війна…
Цей період в історії нашого краю був
обумовлений збройним конфліктом між Українською народною республікою
та Радою народних комісарів, демобілізацією армії, Брест-Литовською
угодою та трагічними подіями встановлення Радянської влади в Одесі
та Миколаєві. Ситуація змінювалася майже щодня. Ще на початку січня
у Херсоні українська Рада військових депутатів та Совєт робітничих
депутатів вирішили об'єднатися на платформі визнання Центральної
Ради, а вже в лютому з'їзд переобраної Ради визнав владу Совєта
народних комісарів. У цей період відбулися пограбування арсеналів і
військових складів, озброєння добровільних військових формувань, які
підтримували різні політичні течії (і серед них створення загонів
вільних козаків), численні обшуки, експропріації, сутички і нарешті
грандіозне збройне повстання херсонців проти австро-німецьких військ
та погром Українського народного будинку та українського
національного театру, який влаштувала Спілка фронтовиків у березні
1918 року.
І на тлі цих трагічних подій стає відчутним
потужний розвиток українських національних культурно-просвітницьких
інституцій: реорганізованої у "Просвіту" "Української Хати",
"Української Книгарні", товариства "Думка", української вчительської
спілки, української студентської громади, постійних курсів з
української мови, українського національного театру тощо.
Ми повинні пам'ятати, що саме в ці дні в
Херсоні все, що було пов'язано з українством, було небезпечним для
життя: вистави новоствореного українського театру під час
загострення політичної ситуації в місті проходили при
напівпорожньому залі (глядачів налякали чутки, що всіх, хто ходить
на українські вистави, розстріляють), курси української мови на
деякий час припинили свою діяльність, була закрита й українська
газета "Дніпро", - це лише деякі наслідки встановлення у місті
Радянської влади.
Але просвітяни працювали.
Іван Микитович Челюк навіть у цій ситуації
вбачав позитивне: "Тепер можна було поставити справу вже в більшому
розмірі, позаяк до користування товариства перейшло помешкання
міської аудиторії [Народного будинку]".
Ще 31 грудня відбулося відкриття
українського національного театру. Актори підготували водевілі
"Солоха" та "Товариш Пролітайло". Театр був переповнений. Незабаром
для дітей влаштували "Українську ялинку" з подарунками. Діти
декламували, співали й танцювали. В січні було проведено кілька
вистав ("Невільник", "Брат на брата") та концертних вечорів. Але на
перших порах драматичному гуртку не вистачало свідомого та
освіченого режисера. "Просвіта" направила Юрка Шоміна (Шумського) до
Києва в Міністерство Освіти з проханням підтримати культурну
ініціативу херсонської "Просвіти". Після повернення Шумського робота
театру активізувалася. З 2 по 11 лютого відбулося п'ять вистав та
два концерти.
Програму курсів з українознавства, завдяки
можливостям великого постійного приміщення, було значно розширено,
крім звичного вже вивчення української мови, введено навчання
історії, статистики та географії України, історії українського
письменства. Заняття проходили тричі на тиждень за ту ж платню в
розмірі 6 карбованців на місяць. Як повідомляла 9 (22) лютого 1918
року газета "Рідний край", лекції з української мови читали
Х.Лиханський та Д.Яхницький, з географії та статистики - С.Шульгин,
короткий курс громадянської історії України - Х.Лиханський, а курс
історії української літератури "як будови, яка вінчає народну
творчість та є голосом народу з тьми сторіч до теперішнього часу",
читає Микола Федорович Чернявський. "Він поставив своїм завданням
ознайомити слухачів з невідомими духовними скарбами, про які навіть
й не здогадується широка публіка, яка зовсім не знайома або майже
незнайома з українською літературою". Лектор знайомить як з історією
українського письменства, так і з самими творами. "Також, -
повідомляла газета, - днями, отець В.Нетованний відслужив для
курсистів молебень з читанням Євангелія українською мовою".
Успішно розвивалася й видавнича справа.
7 лютого 1918 року херсонські просвітяни
видали накладом 10 тисяч примірників першу книгу - "Байки" Леоніда
Глібова з додатком "Рідні пісні" і розпочали друкування повного
тексту "Кобзаря" з примітками Василя Доманицького. В планах роботи
книгарні було видання "Українського декламатора" Лиханського.
В квітні, коли політична ситуація у місті
нормалізувалася, Іван Челюк доповідав, що "Українська книгарня" за
три місяці своєї діяльності видала такі книги: "Кобзар" Тараса
Шевченка, накладом 5 тисяч примірників, "Новий Завіт" - української
мовою - теж 5 тисяч примірників, " Життя Тараса Шевченка" з його
віршами (2 тисячі примірників), текст Мирної Угоди України з
центральними державами (3 тисячі примірників), а також складається
"Український декламатор" та вирішено надрукувати ювілейне видання
творів Миколи Чернявського, "приблизно 7 томів, по 320 сторінок
кожен".2
"Просвіта", "Книгарня", а разом з ними
"Український національний шкільний Комітет", "Українська вчительська
спілка" та "Студентська громада" розмістилася в колишньому
приміщенні Дворянського зібрання по Потьомкінській вулиці, яке було
перетворене на Український народний будинок (зараз це вулиця Карла
Маркса, будинок 20). Аналізуючи свою роботу, Іван Микитович Челюк
зазначав, що всі ці товариства "працюють разом та в згоді.
"Українська книгарня" видає сама та розповсюджує книжки, "Просвіта"
веде позашкільну освіту, а за допомогою "Просвіти "Український
національний шкільний комітет" - шкільну і позашкільну освіту"3.
Голова Херсонської "Просвіти" констатував,
що "нам ніяк не можна розлучатись бо це відбилося б дуже болюче на
просвітній справі".21
БУДНІ КУЛЬТУРНИЦЬКОЇ РОБОТИ
Українці! Скиньте з себе млявість, беріться
активно до будування нашого вільного національного життя.
Іван Челюк
З приходом до влади гетьмана Скоропадського
ставлення до українського національного руху на Херсонщині різко
змінилося. Чиновники, що були в державних установах й при царському
режимі, вітали прихід на посаду губерніального старости (тобто
губернатора) відомого проросійського діяча С.Піщевича. Склалася
цікава ситуація, коли в умовах офіційно проголошеної Української
держави просвітяни були вимушені працювати на ниві розбудови
української культури в умовах неофіційного тиску влади, в атмосфері
шовіністичного цькування, яке, знов-таки неофіційно, підтримувалося
представниками губернської виконавчої влади.
В першу чергу у просвітян знову виникли
проблеми з приміщенням. В травні 1918 року, відразу після зміни
влади, новопризначений губерніальний староста Піщевич видав
розпорядження про те, щоб товариство "Просвіта" "протягом тижня
звільнило приміщення "Херсонського панства" (тобто Дворянських
зборів). Цікаво, що це розпорядження було надано не керівництву
товариства, а місцевій міліції. Міліція відразу "явилась, щоби
викинути нас або опечатати помешкання. Всякі заходи наші в пана
старости не здались на ніщо. Міліція почала приходити в "Просвіту"
ледь не кожного дня, відганяючи своєю появою й так перелякане
громадянство" - писав Іван Челюк у Київ, у Міністерство Освіти,
шукаючи у старих друзів захисту21.
"Київський захист" подіяв: "Просвіту" не
виставили на вулицю.
Її спочатку перевели на третій поверх до
маленької кімнати, забравши всі меблі, а потім просвітянам вказали
інше приміщення, яке, по-перше, було зайняте австрійськими
військами, а по-друге, потребувала великого ремонту.
"Йдіть і беріть його як хочете, це вже діло
не моє" - сказав нам пан староста", - скаржився Іван Челюк до
Міністерства Освіти.
Приблизно така ж доля спіткала й приміщення
Українського національного театру, яке дуже постраждало під час
збройного повстання та боїв з австро-угорцями та німцями в березні
1918 року. Напівзруйнованими в ті дні було багато будинків: протягом
трьох тижнів озброєні херсонці протистояли регулярним частинам
військ Центральних держав.
Після закінчення боїв міська управа
розгорнула активні ремонтні роботи. Але не в усіх будинках.
Наприклад, міський театр (в якому працювала російська трупа) був
відремонтований протягом тижня, а до ремонту українського
національного театру не приступали довгий час. А потім взагалі
вирішили його конфіскувати у "Просвіти". Для цього була створена
відповідна комісія міського самоврядування.
За розпорядженням повітового старости до
іншої української просвітницької установи - Національного шкільного
комітету - взагалі впускали відвідувачів лише за посвідченнями.
"Це ж нечувано - хіба ж можна щоби просвітні
організації находились під формальним арештом. Чи можна серед таких
обставин працювати та й взагалі думати про рідну культуру? Тож
вернулись до нас часи царсько-московського ладу - де за українське
слово арештовували," - констатував Іван Микитович у своєму листі до
Міністерства Освіти, в якому змалював обставини, що склалися навколо
української просвітницької діяльності з приходом гетьманської влади
у Херсон.
Місцеву владу, яка поставилася до "Просвіти"
вкрай вороже та з ненавистю, наслідувало й місцеве "зросійщене"
громадянство. Воно дивилося на "Просвіту", за тогочасним висловом,
"як на щось нелегальне та протизаконне".
З одного боку, виконувалися розпорядження
центральної київської влади - військово-фельдшерську школу було
українізовано та перейменовано у "другу військову школу лікарських
помічників" (газета "Рідний край" заспокоювала своїх читачів: "пока
программы остаются те же, преподавание только с осени на украинском,
вступительные экзамены принимаются на русском, но предпочтение
отдается тем, кто умеет читать и писать по-украински"4), до гімназій надійшли атестати
зрілості, які були надруковані двома мовами, міська дума розглянула
пропозицію Міністерства Освіти щодо відкриття в місті української
державної гімназії; на курси української мови, що влаштовувалися
просвітянами, офіційно направлялися народні вчителі, вчителі
церковно-парафіяльних шкіл. Тобто розпорядження виконувалися, заходи
щодо розвитку застосування українського слова у різних сферах життя
велися, але…
Але при цьому зі шпальт місцевих газет на
українську культуру лився неприхований бруд, багато просвітницьких
заходів піддавалися невиправданій критиці. Ось лише декілька
прикладів: 20-21 липня 1918 року в Олександрівському парку (сучасний
парк імені Леніна) вперше відбулося велике українське свято-ярмарок
під назвою "Сорочинський ярмарок" з музикою, співами, "ріжними
забавами", "лотереєю алегро", продажем товарів ("для продажу на
ярмарці підготовлено мануфактури на 10 тис. руб., 25 пудів цукру,
120 пудів борошна, бакалія, інше"5).
В ньому взяли участь всі свідомі українці, були задіяні кращі
актори, хор, весь прибуток від ярмарку планувалося направити на
позашкільну освіту товариства "Просвіта". "Рідний край"
"співчутливо" констатував: "триста человек (! - Д.Б.) украинской
интеллигенции создали жалкую пародию".6 І причому та ж таки газета в своєму
репортажі відтворила багато цікавих сценок та епізодів, що
відбувалися на ярмарку. Наприклад, відомий місцевий діяч, член
Продовольчої управи, п. Лянний сам вишивав та продавав витвори своїх
рук перехожим, українські актори та артистки варили та продавали
вареники з вишнями, сиром, пампушки, медовики та інші "нетребеньки".
На ярмарці працювали "колесо щастя", "безпрограшна бочка" та інші
розваги.
Прибуток, який принесло це "перше вільне
українське національне свято" для товариство "Просвіти" склав 12
тис. рублів.
Або ось як характеризував загальний настрій
відвідувачів курсів української мови для народних вчителів відомий
український поет та громадський діяч Петро Карманський, який був
запрошений на них для читання лекцій: "Курси для вчителів народних
шкіл відбувалися у просторій залі й учасників курсів, між якими
нерідко можна було добачити довгобородих чиновників і "благочинних",
було приблизно пів тисячки.
Коли я … почав придивлятися і прислухуватися
на мене повіяло холодом. Так і було видно, що курсистів присилували
до участі і що вони всіма способами намагалися лекції звести на
абсурд. Половина учасників тоді, як ішла лекція, стояла на коридорі;
одні курили, інші "фліртували" з товаришками, а всі гомоніли мов на
базарі. Української мови не було чути".7
В такій атмосфері доводилося працювати
просвітянам. Але "Просвіта" працювала, потрохи змінюючи відношення й
до себе, й до українського слова, української культури.
В липні товариство відкрило вже шосту групу
курсів з українознавства для вчителів, службовців та всіх бажаючих.
Кожен з курсистів після закінчення навчання здавав іспити та
отримував свідоцтво. На той час курси вже закінчило понад 600
чоловік. Лекторами курсів були відомі історики та літератори Дмитро
Яворницький, Василь Біднов, Петро Карманський та Микола Чернявський.
Лекції також читав Віктор Гошкевич та багато інших неординарних
лекторів, які перетворили читання своїх лекцій на справжній бій за
кожну українську душу. Бій, який вони поступово та неухильно
вигравали, незважаючи на неприхильність влади. Петро Карманський
згадував, як наприкінці його лекцій, "коли я виповів останні фрази,
якими намагався висловити немовби заповіт для тих, кого мої лекції
переконали у святій ідеї українства, до катедри підійшла одягнута в
біле одна з учительок і, висловлюючи від імені загалу подяку за мою
працю, подала мені китицю білих троянд, стискаючи мені щиро
руку.
Я виїздив з Херсона з жалем, а водночас і з
піднесеним духом. І не дивиця: тут, у цьому цілковито змосковщеному
місті, я наглядно бачив, яка могутня сила дрімає в ідеї
українства."
Керівництво "Просвіти" влітку 1918 року
поставило питання перед Міністерством Освіти про надання курсам
статусу державних. Іван Челюк писав: "Ці постійні курси
українознавства будуть першою підвалиною під будучий український
національний народний університет в Херсоні".8 Насправді курси вже виконували таку
роль.
Крім проведення курсів, товариство регулярно
влаштовувало лекції та вечори для дорослих, читанки та ранки для
малечі. У всіх початкових школах міста систематично проводилися
читанки з чарівними ліхтарями. Усього прочитано за час існування
товариства 250 лекцій та проведено 10 дитячих вистав.
Літом в місті працювало чотири дитячих садка
(два на Військовому форштадті, при Суворовській та Потьомкінської
школах, на Сухарному, при Гоголівській школі, в центрі, в приміщенні
Музею старожитностей, при Пушкінській школі), До садків приймалися
діти від 6 до 9 років. Навчання проводилося безкоштовно за системами
Фребеля та Монтесорі. За повідомленням газети "Рідний край", садки
були переповнені дітьми.
Дитячими садками завідувала добродійка
Корондевич, яку надіслало Міністерство Освіти.9
Музично-драматичний гурток Товариства
"Просвіта" в приміщенні Народного будинку влаштовував вистави двічі
на тиждень по суботах і неділях, окрім того по неділях вдень міським
українським національним шкільним комітетом проводилися дитячі
ранки, в яких бере участь і музично-драматичний гурток.
При театрі склався гарний український хор
під керуванням Д.Манченка.
Цікава традиція була започаткована
керівництвом товариства: глядачі, які приходили в національному
вбранні, пропускалися на виставу безкоштовно.
За повідомленням місцевих газет, які не
залишали увагою українське театральне життя, 17 (30) червня в
українському національному театрі відбувся концерт, який "носил
весьма удачный характер по своему разнообразию".10
Цей вечір був присвячений творчості Миколи
Чернявського. Надаємо слово репортеру Южаніну, який підготував
репортаж з концерта: "В этот вечер публика, кажется, в первый раз
приветствовала на сцене национального театра, читавшего свои
произведения, украинского писателя Н.Ф.Чернявского, который еще в
старое, дореволюционное время был известен на Украине как лучший
украинский лирик … во втором отделении г.Шумский хорошо спел "Про
руйнування Січі" и исполнил прекрасно переложенную Н.Ф.Чернявским
мелодекламацию "Трубадур".
Літом музично-драматичний гурток вперше
виїхав на гастролі по селам для влаштування українських вистав.
Поступово в театрі зібралася трупа акторів, які перетворили
музично-драматичний гурток на справжній театр зі своєю концепцією,
поглядом, самобутністю. Той театр, який увійшов до всіх українських
енциклопедій. Режисером в театрі став Іван Лукич Сагатовський (1882
- 1951), відомий український актор, режисер, який зібрав під своїм
керівництвом відомих українських акторів Валентину Варецьку (1900 -
?)11, К.Лучицьку12, О.Петрусенко13, Ю.Шумського, І.Селюка та інших.
Диригентом в театрі був П.Бойченко, концертмейстером
С.Стручевський.
Восени "Просвіта" планувала відкрити 10
українських початкових шкіл.
"Просвіта" працювала. Багато в цьому
допомагали створені українські кооперативи. До речі, саме вони були
основою та запорукою розвитку національно-культурного життя на
півдні України. В херсонському архіві, на щастя, збереглися їхні
документи. І тому ми знаємо, що херсонські українці допомагали і
своїм братам з Миколаєва і навіть Полтави.
Культурницькі організації могли
розраховувати й на традиційну підтримку земських діячів -
представників так званої старої Громади. Її голова Андрій Михайлович
Грабенко влітку 1918 року виконував обов'язки голови Губернської
Земської Управи, секретарем якої був Микола Чернявський, завідував
відділом народної освіти П.Тришевський, а відділом шляхів та
сільського будівництва - перший "український губернатор"
Г.В.Няньчур.14
Розвиваючи приклад Херсона, навколо міста
з'являлися все нові й нові сільські товариства "Просвіта". Вони
потребували уваги до себе. Літом 1918 року херсонські просвітяни
влаштували поїздки членів музично-драматичного гуртка по селам на
запрошення сільських "Просвіт". В жовтні вони планували провести
з'їзд "Просвіт" Херсонського та Дніпровського повітів, метою якого
було створення спілки "Просвіт". Але цим планам, скоріше за все не
вдалося бути втіленими в життя, на Херсонщину насувалася війна…
1 "Известия Херсонского уездного земства".
- 1917. - № 50. - С.1653.
2 ДАХО. - Фр. 955, оп. 1, спр. 7 брошура,
стр. 5-6.
3 ДАОО. - ф.42, оп. 37, спр. 62, арк. 2-3
зв.
4 "Родной край". - 1918. - 17 (30)
червня.
5 "Родной край". - 1918. - 8 (21)
липня.
6 "Родной край". - 1918. - 10 (23)
липня.
7 П.Карманський. У Херсоні // Константи. -
1999. - № 2. - С. 94.
8 ДАОО. - ф.42, оп. 37, спр. 62, арк.
7-8.
9 Родной край. - 1918. -1 8, 27 червня, 3,
17 липня.
10 Херсонський край. - 1918. - 5
липня.
11 Варецька Валентина Федорівна (дівоче
прізвище Софієнко), народилася 4 грудня 1900 року, українська
актриса, артистичну діяльність розпочала в Херсоні, заслужений
артист УРСР, працювала в театрах Херсону, Києва, Харкова, Полтави.
Ролі: донна Анна ("Камінний господар" Лесі Українки), Діана
("Полу'мярі" Луначарського), Марія Антонівна ("Ревізор" Миколи
Гоголя) та інші. (Українська Радянська Енциклопедія, том 2)
12 Лучицька Катетирина Людвиківна
(1889-1971), українська актриса, з 1908 року виступає в українських
трупах Л.Лучицького, С.Глазуненка, Б.Оршанова, О.Суходольського,
П.Саксаганського, І.Сагатовського. В порадянський час працювала в
театрах Києва, Одеси, Дніпропетровського. Ролі: Настуся ("Хмара"
О.Суходольського), Маруся ("Маруся Богуславка", Старицького),
Ярославна ("Яблуневий полон" Дніпровського) та інших. (Українська
Радянська Енциклопедія. - К., 1982. - Т. 6. - С. 246).
13 Петрусенко Оксана Андріївна (1900-1940),
українська співачка (лірико-драматичне сопрано), народний артист
УРСР, артистичну діяльність почала 1918 р. Працювала в трупах
Д.Гайдамаки, Сагатовського, П.Коваленка, В.Красенка. Виконувала ролі
в драматичних виставах Наталка ("Наталка Полтавка" Котляревського),
Аза ("Циганка Аза" Старицького), Уляна ("Сватання на Гончарівці"
Квітки-Основ'яненка), Катерини ("Катерини" Аркаса). З 1934 року
Оксана Петрусенко - провідна солістка Київського театру опери та
балету. Петрусенко мала широкий діапазон, рідкісної краси й сили
голос, високу виконавську культуру. (Українська Радянська
Енциклопедія. - К., 1982. - Т. 8. - С. 305-306.)
14 ДАХО, Фр. 1900, оп.1, спр.2, арк.
9.
(ОСІНЬ 1918 - ЗИМА 1920 Р.Р.)
"Необуздане хамство і цей раз розвалило
Українську державу"
В'ячеслав Липинський
З осені 1918 року поглибилась політична
криза в Україні, становище якої значною мірою залежало від
стабільності центральноєвропейських держав Австро-Угорщини та
Німеччини, які знаходилися на порозі революції.
В листопаді вони визнають себе переможеними,
виведуть свої війська зі Східної Європи й Україна впаде в прірву
братовбивчої війни.
Гетьманська влада намагалися на місцях
здійснювати заходи по зміцненню свого положення. Єдиним офіційним
опозиціонером для адміністрації був орган місцевого самоврядування,
вибори якого проходили ще влітку 1917 р. Гласні мали по багатьом
питанням власну думку, яка не завжди співпадала з позицією
адміністрації. В серпні 1918 р. за розпорядженням губерніального
старости були заарештовані відомі херсонські ліві політики гласні
міської думи І.Л.Розенталь і С.Д.Аносов. Потім під тиском
адміністрації було призначено нового міського голову. Ним став
І.В.Балашов. Через місяць за розпорядженням губерніального старости
С.Г.Піщевича, на підставі прийняття нового Закону про вибори,
Херсонська міська дума була взагалі розпущена.
Одночасно з посиленням центральної влади
розпочалося формування добровольчих дружин по захисту порядку. 19
жовтня отаманом добровольчих дружин Херсонської губернії призначено
Гоголя-Яновського. На початку листопада гетьман оголосив в
Херсонській губернії та Дніпровському повіті військовий стан. В
Херсоні була сформована Оборона, яка складалася з георгієвської роти
та кількох добровольчих дружин. Спілка офіцерів Херсонського
гарнізону на чолі з генерал-майором Драценко підтримала останні
заходи уряду гетьмана Скоропадського. 15 листопада вони надіслали
вітальну телеграму П.Скоропадському та розпочали формування
офіцерських дружин, головна мета яких було придушення селянських
повстань. В нашому місті був створений пункт запису до Добровольчої
Армії, його очолив Генерал Драценко.
В місті та його околицях було неспокійно. По
селам створювалися або загони самозахисту, або повстанські загони.
16 листопада чини Варти в Херсоні розігнали загальностудентські
збори, після того як деякі студенти закликали провести одноденний
страйк проти введення в Україну союзницьких військ, а через кілька
днів, 28 листопада, розпочався дводенний політичний страйк. По місту
розповсюджувалися листівки із закликами "Долой гетьмана", "Визволити
політв'язнів", "Свобода спілок та друку". Страйкували деякі приватні
торгово-промислові підприємства, електростанція. На площі Свободи
чини Варти встановили кулемети. Українські політичні партії
активізували свою діяльність.
В листопаді в Україні фактично розпочалося
збройне повстання проти гетьмана. Його оголосила Директорія. На
півдні селянські повстанські загони почали об'єднуватися в потужні
та мобільні армії. На арену історії вийшли відомі герої та антигерої
визвольних змагань.
В наш край прийшла війна.
Громадянська.
Газети того часу були переповнені
повідомленнями про локальні збройні сутички по селам Херсонщини. І
майже відсутні в них відомості про розвиток культурницької справи.
Нам невідомо, чи був проведений З'їзд "Просвіт" Херсонського та
Дніпровського повітів, чи було відкрито, як планувалося, десять
українських початкових шкіл. Але "Просвіта" діяла.
На всіх крутих зламах того часу про роботу
товариства можна було впевнено говорити: "але просвітяни
працювали…"
В державному архіві Херсонської області
збереглася автобіографія та інші документи Володимира Пилиповича
Буряченка, секретаря відомого українського журналу "Основа", автора
російсько-українського словника (Одеса, 1918 р.). В них відображена
активна робота херсонських просвітницьких установ.1 Сергій Шульгін підготував книжку з
українського діловодства "Практичний курс для вивчення української
мови". Українські курси продовжували навчання, театр давав регулярні
вистави: просвітяни працювали...
10 грудня Херсон залишили німецькі війська.
В той же день Наказом Директорії УНР Херсонським губернським
комісаром призначено Г.В.Няньчура. Гордій Васильович прибув до
Херсона 16 грудня разом з військовими підрозділами республіканської
армії. Після коротких сутичок з добровольцями, республіканські
війська встановили владу УНР в Херсонському повіті. 21 грудня в
Херсоні нарада всіх партійних організацій міста, до більшовиків
включно, підтримала владу Директорії.
Через кілька тижнів розпочнеться війна між
Українською народною республікою та радянською Росією,
республіканські війська під головуванням отамана Херсонщини та
Таврії Григор'єва, що розташувалися на півдні України, перейдуть на
бік Радянської влади і на Херсонщині знову зміниться влада.
А поки що, в січні 1919 р. в Херсоні
розпочало роботу відділення Українського національного союзу, яке
розмістилося в приміщенні колишнього губернаторського будинку.
Ініціаторами створення національного союзу були діячі "Просвіти". 3
січня 1919 р. в управі Союзу відбулися загальні збори Ради УНС. Її
очолив відомий український актор Іван Антонович Селюк (в двадцятому
році Іван Антонович на деякий час очолить Херсонську "Просвіту").
Членами управи Союзу стали Іван Челюк та Георгій Шумський.
12 січня був створений Український
національний клуб. Представники українських політичних партій
розпочали активно брати національно-просвітницькі функції на себе. І
вирішували їх на свій манер. Наприклад, 18 січня Херсонський
повітовий комендант полковник Кочубей наказав у тижневий термін
зняти всі російськомовні вивіски та замінити їх україномовними.
Подібні кроки херсонська громадськість зустрічала вкрай вороже.
Усілякі крайнощі народжували у відповідь лише протидію. "Родной
край" пізніше наводив приклади саботажу україномовним заходам того
періоду.
Але, товариство "Просвіта" працювало. В
січні були організовані вже традиційні культурницькі заходи. Так,
того ж 12 січня, "Просвіта" провела дитячий ранок для сиріт
Миколаївського дитячого притулку та найбідніших верств населення. У
програмі була Ялинка, читання віршів, безкоштовні подарунки,
показали також виставу "Сватання на Гончарівці", в якій, за висловом
газети "Родной край", "г. Селюк все время смешил детей"2 . В приміщенні "Просвіти", яка знову
розташувалася в будинку Дворянського зібрання, проводилися
різноманітні заходи українських просвітницьких інституцій. Так, в
січні відбулися загальні збори Херсонського відділення Української
вчительської спілки, а в лютому - загальні збори молодіжної
української організації "Юнацька спілка". Її очолив Іван Колесник,
секретарем обрано Г.Гринька.
В середині березня, після тяжких боїв, місто
захопили загони отамана Григор'єва, які встановили Радянську владу.
Це був один з найбільш тяжких періодів в історії нашого міста. Він
увібрав в себе масові експропріації серед херсонців, каральні заходи
нової влади, реквізиції, зловживання. Загальне невдоволення
політикою так званого "військового комунізму" вилилося у широке
повстання, яке наприкінці травня - початку червня було
придушене.
Достеменно відомо, що в ті дні з українських
культурних інституцій працював Національний театр ім. Т.Г.Шевченка.
У травні була створена пересувна українська концертна трупа, що
влаштувала концерти в Білозерці, Фалєєвці (Садовому), Никольському,
Тягинці, Козацькому.
В серпні 1919 р. Херсон був захоплений
підрозділами Збройних сил Півдня Росії генерала А.Денікіна. На
короткий час на Херсонщину повернулися дореволюційні порядки, з
якими повернулося й негативне ставлення до "українського
сепаратизму". Але "Просвіта" працювала. Правда, в більш жорстких
умовах.
Земські управи, які відновили свою
діяльність, були поставлені в рамки, що обмежували їх повноваження і
можливий вплив на розвиток просвітницького руху. Наприклад, Шкільний
повітовий відділ земства, в якому працювали свідомі українці Бобров,
Курінний та інші, був розформований. Керувати народною освітою був
поставлений "благонадійний" орган - Тимчасова колегія по управлінню
народними училищами при Херсонській управі. До її складу увійшли
члени управи та інспектора народних училищ. Очолив колегію голова
управи Фальц. Перше засідання нового органу відбулося на початку
вересня 1919 р.
Одним з перших своїх рішень колегія фактично
заборонила українські школи. Члени колегії керувалися у своїй роботі
Постановою Особливої наради при Головнокомандуючому Збройними силами
півдня Росії від 28 червня 1919 р. "Про головні положення з питання
про українські школи".3 Колегія
припускала можливість відкриття приватними особами та громадськими
організаціями учбових закладів з викладанням "на малороссийском
языке" на підставі Правил від 1 липня 1914 р. Але при цьому
скасовувалося викладання українознавства (тобто "Історії та
географії України"), викладання "історії малоросійської літератури"
вважалося необов'язковим й Свідоцтво про закінчення навчання
державного зразка видавалася лише у випадку, коли учбовий заклад
проводив навчання в дусі російської державності та патріотизму. До
речі, інші національні народні школи (німецькі та єврейські), як це
й було в дореволюційні часи, утримувалися державним коштом. В цих
умовах товариство "Просвіта" могло розраховувати лише на власні сили
й допомогу власної громади.
На допомогу "Просвіті" прийшли українські
кредитові товариства, які розгорнули в той час активну фінансову
діяльність. Початок розвитку національних кредитових спілок
покладений ще в 1917 р. і був пов'язаний з іменами просвітян Івана
Челюка та Сави Караянія. У липні 1917 р. вони ініціювали створення
та очолили Херсонську спілку кредитних i ощадно-позичкових
товариств. Новостворена Спілка відразу проявила себе як
національно-орієнтована організація і на всіх зламах історії
незмінно підтримувала Херсонську "Просвіту". В жовтні 1918 р. було
створено Українське кооперативне кредитове товариство імені Миколи
Левицького. Товариство взяло на себе головну частину фінансової
допомоги просвітницькій справі на Херсонщині. Осінь 1919 р. вписала
яскраву сторінку в історію кооперативного руху. Авторитетний
дослідник кооперативної справи Г.В.Цибуленко наводить у своїй статті
"Кредитна кооперація Півдня в умовах революційних катаклізмів
1917-1920 рр." факти успішної діяльності спілок кредитових
кооперативів під час денікінського правління. Коли була ліквідована
державна монополія на торгівлю збіжжям. Спілки Херсонської губернії
поставили державі 8 млн. пудів зерна i отримали дозвіл на вивіз за
кордон партії у розмірі 3 млн. пудів.4
В державному архіві Херсонської області
зберігається фонд кооперативного кредитового товариства імені Миколи
Левицького. Завдяки документам ми маємо можливість відтворити
достовірну картину розвитку просвітницької справи в умовах
денікінського правління. Українські кооперативні організації
(товариство імені Левицького, "Українська книгарня", "Україна",
"Об'єднання", "Союзкредіти") уклали між собою угоду про пропорційний
розподіл коштів на фінансування культурно-просвітницької роботи
Херсонської "Просвіти".5 Це дало
можливість підтримати всі головні просвітницькі проекти товариства:
роботу національного театру, двох українських початкових шкіл,
дитячого садка, української гімназії, бібліотеки. Тобто, без
державної підтримки "Просвіта" вижила і продовжила свою роботу. Але
спочатку їй довелося пройти по всім бюрократичним колам, щоб
переконати проросійсько налаштованих чиновників у необхідності
українських учбових закладів. У вересні на Забалці знову запрацював
український дитячий садок, в жовтні на Військовому форштадті
відкрилася українська початкова школа (яка знаходилась "по Церковній
вулиці в будинці Мусоревича"6), в
листопаді на розі вулиць Суворовської та Потьомкінської відкрилася
українська бібліотека ("бібліотека працює щоденно крім святкових та
вихідних днів з 4-х до 6-ті вечора"7), в грудні відкрилася 2 українська
початкова школа ("відкрито два відділення, перше - звукове, діти
будуть забезпечені гарячими сніданками"8).
В листопаді представники товариства
"Просвіта" вирішили домогтися введення викладання української мови в
середніх учбових закладах міста і отримати дозвіл на відкриття
української гімназії. Попечителю Одеського учбового округу професору
Билимовичу були надані десятки заяв від учнів 2-ої жіночої гімназії,
учительської семінарії, гімназії Марченко, фельдшерської школи та
Вчительського Юр'євського інституту з проханням ввести вивчення
української мови. Здивований попечитель учбового округу такий дозвіл
надав. Газета "Родной край" писала про реакцію професора Билимовича:
"Попечитель підтвердив, що українська мова є не обов'язковою, але,
якщо учні самі бажають її вивчати, то Педагогічна Рада зобов'язана
організувати її викладання".9
"Просвіта" вважає, що українська мова буде введена з другого
півріччя", - підсумувала газета.
В жовтні в приміщенні українського
національного театру імені Т.Шевченка був зроблений ремонт,
влаштована ложа, відомий художник, академік Іван Шульга заново
переписав декорації.
Жовтень 1919 р. був дуже неспокійним.
Активізували свою діяльність селянські повстанські загони. В центрі
Херсонського повіту кілька сіл проголосили незалежні Баштанську та
Висунську республіки, Каховка була захоплена загоном Павловського,
Нова Маячка та Основи пограбовані місцевими бандами. В приміщенні
херсонської контррозвідки здійснено терористичний акт - вибухнула
бомба. Між Миколаєвом та Херсоном у зв'язку з відсутністю пального
припинився рух поїздів. В Херсонському повіті була оголошена
загальна мобілізація. Всіх, хто не з'явиться на мобпункти, згідно
наказу, чекали військово-польові суди, а села, які відмовляться від
мобілізації, будуть зруйновані…
Листопад та грудень не принесли спокою та
миру на Херсонщину. Денікінці розпочали криваву боротьбу із
місцевими селянами. Генерал Слащов, який отримав всю повноту
військової та цивільної влади, оголосив справжню війну мирному
населенню, яке підтримувало повстанців. Але це не допомагало. Загони
висунців навіть відправилися походом на Херсон. Кілька днів тривав
штурм. Регулярна армія виявилася сильнішою. Херсонщина була залита
кров'ю. Газета "Родной край" писала: "Шлях до Воронцовки завалений
трупами". Біля Кронау (сучасне Високопілля) 7 годин тривав бій між
білими кіннотниками та махновцями, які напередодні стратили близько
100 колоністів і пограбували колонію. В бою загинуло 4000
махновців.10 На деякий час
встановився спокій. Але вже червона навала йшла з півночі. Селянство
підтримало більшовиків російських та українських.
У лютому 1920 р. в Херсоні остаточно
встановлена Радянська влада.
1920 РІК…
Почуття обов'язку перед Батьківщиною і
свідомість його повинна дати нам стимул ті труднощі перебороти
Симон Петлюра. 5
грудня 1921 р.
На той час Ради ще були багатопартійними. До
них входили крім комуністів-більшовиків українські та єврейські
комуністи, праві та ліві, російські та українські есери, меншовики.
Вони сперечалися між собою, відкрито висловлювали свою думку і разом
ненавиділи ворогів трудового народу. З часом список цих ворогів
значно збільшився…
В умовах відносного плюралізму товариство
"Просвіта", яку підтримувала спілка кооперативів Херсонщини та
українські партії, продовжила свою роботу.
18 лютого 1920 р. голова Херсонського
товариства "Просвіта" Терентій Якушев доповідав Правлінню про
щомісячні витрати товариства: на українську школу, садок,
український національний театр.11
Місцева газета повідомляла в лютому, що "Українська книгарня" видала
спогади Миколи Чернявського про Б.Гринченка та М.Коцюбинського "Кедр
Ливана" та "Червона лілея", комедії Кропивницького "По ревізії" та
Велисовського "Бувальщина".12
В кінці лютого розпочалася підготовка до
вшанування пам'яті Тараса Шевченка.
В березні 1920 р. "Тарасів день" відбувся
широко й урочисто. Підготовкою до свята керувала спеціально створена
повітовим ревкомом комісія з представників комуністів, боротьбистів
та борьбистів. В документах державного архіву збереглися відомості
про вечори пам'яті, концерти, вистави по багатьом селам Херсонщини.
В повітовому центрі "Просвіта" влаштувала дитячі ранки для дітей
усіх шкіл, які пройшли в приміщеннях театрів імені Шевченка,
колишнього товариства "Тверезості" (на Воєнному), в приміщенні
опери.
10 березня відбулася урочиста хода всіх
громадських та партійних організацій, профспілок, просто херсонців.
Вони пройшли з портретами Тараса Шевченка, червоними прапорами,
транспарантами від будинку ревкому до національного театру ім.
Т.Шевченка.
Ввечері в українському національному театрі
відбулися урочисті збори. Вони з'єднали усіх: українських комуністів
та есерів, есдеків та поступовців, просвітян, кооператорів та
політиків. Великий Кобзар своєю величністю примусив забути політичні
суперечки та ворожнечу тогочасного херсонського українства.
Виступили Плис, Сагатовський, Іванченко,
Мазуренко, Губчич, С.М.Лиханський. Реферат прочитав Х.М.Лиханський.
В концертному відділенні яскраво сяяли Оксана Петрусенко, Юрій
Шумський, інші відомі актори. Була показана вистава "Назар Стодоля".
Всі присутні поклонилися племіннику Кобзаря - Андрію Йосиповичу
Шевченко…
Дійсність суворої весни двадцятого року
нагадала про себе погаслим світлом. Концерт був припинений.
Більше вони разом не зібралися.
З 20 березня в приміщенні Української
трудової школи 1 та 2 ступенів (на розі вулиць Говардівської та
Вітовській в будинку Шарка) розпочалися вже традиційні курси з
українознавства для вчителів та інструкторів позашкільної освіти.
Програма курсів складалася з двох частин: загальноосвітньої
(вивчення української історії та культури, занять з мови та красного
письменства) та фахової (по факультетам: педагогічний, лекторський,
позашкільного виховання ("по влаштуванню просвітницьких будинків,
музеїв, бібліотек, курсів для дорослих"), дошкільного виховання,
мистецтво ("з поділом на театральне та музичне"), кооперативний
фах.13 На курсах викладали М. Ф.
Чернявський, який у вересні 1920 р. очолив "Просвіту",
Я.М.Терещенко, В.І.Гошкевич, В.Г.Скрипниченко професор
Піщенський.
З червня на курсах українознавства
розпочався новий набір слухачів. Потрібно було працювати. Попереду
було ще багато роботи. "Товариство раде здійснити всі культурні
бажання громадянства, раде піднести рідну занепалу культуру на
належну височінь, щоби вивести свій Рідний край свій народ з того
занепаду та безладдя, в яким він тепер находиться. Раде повести його
по дорозі науки до правдивого щастя й порядку", - писав перший
голова Херсонської "Просвіти" Іван Микитович Челюк.
З початком 20-х років настають тяжкі часи в
історії української просвітницької діяльності. І хоча Радянська
влада проголосила курс на українізацію, все таки головним для неї
залишався класовий підхід. Тому "Просвіти" були замінені спочатку на
червоні "Просвіти", до яких було заборонено приймати заможних та
інших класово ворожих елементів, а потім і на Політосвіти.
Згодом почалися арешти неблагонадійних.
Слідча справа вже старенького Миколи Федоровича Чернявського
зафіксувала усі етапи страшної трагедії українства: арешти
розпочалися з кінця двадцятих, - (Справа так званої Спілки
Визволення України), потім ще звинувачення у якійсь нісенітниці, і
арешти, арешти, багатоденні допити і - розстріл…
У державному архіві зберігаються слідчі
справи майже усіх лідерів українського відродження доби національних
змагань, - кати не обійшли нікого з тих, хто не схотів залишати
Батьківщини.
1. ДАХО, Фр.955, оп.1, спр. 8, арк.
9-10.
2. Родной край. - 1919. - 14 січня.
3. ДАХО, Фр.-2346, оп. 1, спр. 1, арк.
47-48.
4. ДАХО, матеріали до альманаху
"Константи".
5. ДАХО, Фр-954, оп.1, спр. 30, арк.
27.
6. Родной край. - 1919. - 13 жовтня.
7. Родной край. - 1919. - 30
листопада.
8. Родной край. - 1919. - 8 грудня.
9. Родной край. - 1919. - 27
листопада.
10. Родной край. - 1919. - 6 грудня.
11. ДАХО, Фр.954, оп.1, спр. 30,
арк.2.
12. Известия ревкома Херсона и уезда. -
1920. - 15 лютого.
13. ДАХО, Фр. 954 , оп. 1, спр. 27, арк.
13.
МЕТА ТОВАРИСТВА
Культурно-просвітне і політичне Товариство
"Українська Хата", працюючи в Херсоні і Херсонській губернії, веде
свою діяльність в національнім демократично-поступовім напрямку і
має своєю метою відродження українського народу і придбання йому
відповідних часу прав в Державі Російській.
Для здійснення зазначеної мети товариство
при всякій нагоді виступає як окрема українська політична
організація і по мірі сил і спроможності:
Закладає свої бібліотеки, музеї, читальні,
книгарні; заводить свої школи, стипендії, захистки про дітей і
дорослих, бюро праці і т.п.;
Споряжає публічні лекції і відчити,
просвітні курси, літературно-музичні вечори, концерти, спектаклі,
виставки і т.п.;
Видає книжки і часописи українською
мовою;
Об'єднує сім'ї членів Товариства,
упорядковуючи для їх сімейні вечори, забави, екскурсії і т.п.;
Має постійні зносини з усіма іншими
подібними українськими інституціями;
І взагалі працює на всіх на[прямах] [я]кі
ведуть до взаємного єд[нання] [о]кремих людей українського
походження і пробудження їх національної свідомості.
КОШТИ ТОВАРИСТВА
Кошти товариства складаються:
З вступної плати;
З членських вкладок, жертв, процентів з
капіталів і прибутків од майна, виданнів, предприємств
товариства;
З зборів од виставок, концертів, відчитів,
спектаклів і т.п., що будуть споряжатись од Товариства і на користь
йому.
Грошовими тратами товариства порядкують
Загальні Збори або Рада у тих межах, які визначили їй Загальні
Збори, або на підставі постанов тих Зборів.
СКЛАД ТОВАРИСТВА:
Членами товариства можуть бути особи обох
полів, опріче тих, які не мають права належати до товариства на
підставі загальних законів.
Члени товариства діляться на почесних,
дійсних і членів-співробітників і вибирають їх Загальні Збори
таємним голосуванням […].
Почесних членів вибирають Загальні Збори
таємним голосуванням з членів чи й з нечленів Товариства за особливі
заслуги Товариству або за вельми корисну роботу на полі літератури,
науки, умілості або громадської діяльності.
Дійсні члени платять вступаючи в Товариство,
по одному карбованцю і щороку до каси Товариства членську вкладку -
п'ять карбованців. Дійсні члени, які зроблять вкладку не менш як сто
карбованців за один раз, звуться довічними членами. Увага:
Учні й салдати членську вкладку платять в
розмірі трьох карбованців.
Загальні Збори можуть своєю постановою
побільшити або зменшити членську вкладку.
Члени-співробітники мають такі самі права,
як й дійсні, і допомогають Товариству своєю працею […]
Членів, яких діяльність не відповідає
статутові або суперечить меті Товариства, Загальні Збори можуть
виключити більшістю 2\3 голосів присутніх членів.
Товариство може заводити в районі своєї
діяльності місцеві філії.
ПОРЯДКУВАННЯ СПРАВАМИ ТОВАРИСТВА:
Справами Товариства порядкують Загальні
Збори членів і Рада його, що перебуває в Херсоні.
Рада порядкує всіма справами Товариства і є
його заступником скрізь і завжди. […]
Щороку з Ради виходить 1\2 членів, перший
рік по жеребу, а потім по черзі. На місце тих, що вийшли, Загальні
Збори вибирають нових і можуть знову вибрати тих самих, що
вийшли.
Рада вибирає щороку з проміж себе Голову,
товариша голови, скарбника і писаря, і поділяє проміж себе усі інші
обов'язки.
Засідання Ради бувають звичайні, не менш
одного разу на місяць, і надзвичайні, які скликає Голова або його
товариш тоді, коли сього треба, з власної ініціативи, або коли
заявить проте 1\3 членів Ради. […]
Щоб улаштувати окремі справи і порядкувати
окремими інституціями Товариства, Рада може вибирати окремі комісії
з проміж своїх або інших членів Товариства. Такі ж комісії можуть
вибирати і Загальні Збори.
Загальні Збори бувають звичайні і скликає їх
Рада щороку і надзвичайні, які скликає Рада коли треба, з власного
приводу, або ж коли того вимагає того, - пояснивши мету таких
зборів, - не менш як 15 членів Товариства або Контрольна Комісія. У
такому разі Збори повинні бути скликані не пізніш, як через місяць
після того вимагання, поданого на письмі. […]
Загальні Збори стають дійсними, коли на них
буде не менш як 1\2 Ради і число членів Товариства, рівне 1\3 числа
членів, що живуть у Херсоні. Щоб розв'язати питання про зміну
Статуту і скасування Товариства, треба, щоб було на Зборах число
членів Товариства рівне 2\3 числа членів, що живуть у Херсоні. Коли
Збори не могли відбутися через те, що не зібралося на них вище
згадане число членів, то не пізніше, як через два тижні мусять бути
скликані другі Збори, які вважаються дійсними скільки б ні прийшло
на них членів.
Загальні Збори вибирають щоразу голову й
писаря зборів з присутніх членів.
Загальні Збори порядкують ось якими
справами: вибирають членів Ради, Контрольної Комісії та інших
органів і кандидатів до них; виробляють накази для діяльності цим
органам, провіряють і затверджують справоздання і обрахунки Ради;
вибирають нових членів Товариства з рекомендованих кандидатів;
визначають порядок трат з капіталів Товариства; розв'язують питання
про придбання, продаж і заставу майна Товариства, про позички і
взагалі рішають усякі питання щодо діяльності Товариства. […]
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ТОВАРИСТВА:
Товариство має право на законних підставах
набувати для своїх потреб рухоме й нерухоме добро, а також продавати
й заставляти його, робити позички, умови і т.п., що буде треба для
мети Товариства, а також обороняти свої справи через відпоручників
Ради у всіх інституціях і скрізь, де може бути в тому потреба.
Члени Товариства мають полегкості, як
купують видання Товариства і у всіх інституціях його, в мірі, яку
постановлять Загальні Збори.
Товариство має печать з своїм назвищем.
У своїй діяльності Товариство підлягає всім
існуючим державним законам.
ПРО СКАСУВАННЯ ТОВАРИСТВА:
Коли Товариство перестане існувати, все
майно його постановою останніх Загальних Зборів членів Товариства
передається одному з подібних Товариств за для тієї ж самої
мети.*
[* Назва документу. Друкується за текстом
газети "Вістник Товариства "Українська Хата" в Херсоні". - 1917. -
№3. - 23 квітня. - С. 1-3]
|
|
