Бібліотечка "Просвіти" Херсонщини

• Проза

• Поезія

• Драматургія

• Музичні видання

• Літературознавство

• Персоналії (книги про...)

• Історія

• Публіцистика

• Видання, що продовжуються: альманахи, збірники тощо

• Інше

Лиховид Олег Миколайович

Політичний компас виборця:
сучасний вимір

2004

Скачати у форматі *.doc

1 | 2 | 3

Партійні системи

Партійна система - це сукупність політичних об'єднань пов'язаних з іншими елементами політичної системи держави і суспільства та між собою певними упорядкованими відносинами, що беруть участь у тій формі політичної діяльності, що зв'язана з формуванням законодавчих і виконавчих структур влади. Партійна система є складовою частиною політичної системи. Оскільки ж сутність, останньої визначається характером державної влади і встановленого нею політичного режиму, остільки і сутність партійної системи залежить від них.

Однопартійна система. Ця система характеризується існуванням тільки однієї легальної партії з забороною утворення інших, домінуючою роллю партії в державі, зрощення партійного апарату з державним, тоталітарним політичним режимом. У разі застосування однопартійних систем практика передувала теорії. Були випадки, коли теорія так і не поставала пізніше: в деяких державах, наприклад, Португалії і Туреччині, на практиці було введено однопартійну систему, яка, проте, так і не була включена в доктрину влади. Навіть у Радянському Союзі тільки з прийняттям Конституції 1936 р. гегемонія комуністичної партії була визнана офіційно. Виправдання однопартійності на основі того, що класової різниці більше не існує, було висунуто пізніше. Теорія однопартійності була розроблена в Італії і Німеччині. Більше того, кожна з цих країн виробила таку теорію, що вписувалася у її власну однопартійну систему.

Однопартійна система існувала в 20-40-х роках в Італії, в 30-40-х в Німеччині, в 20-80-х в Радянському Союзі, в 50-80-х в Румунії, до квітня 2003 р. в Іраку. Сьогодні така система продовжує існувати на Кубі, Лівії та інших африканських країнах. Для партії, що одноосібно діє в цій системі, характерна ідеологія комунізму, фашизму або близька до однієї з них, масовий тип членства, централізована структура керівних органів, авангардизм методів і засобів діяльності, соціальна база передусім у середовищі національної бюрократії, безумовний авторитет лідерів, вождизм. Всі різновиди тоталітарних режимів однопартійної системи призводили до нехтувань елементарними правами і свободами особи. Незважаючи на тимчасові переваги однопартійних систем, що зумовлені відсутністю політичної конкуренції, дана система приречена, оскільки працює на самозбереження, а не на самовдосконалення.

Будь-яке загальне визначення однопартійності обов'язково буде розпливчатим, оскільки існували і продовжують існувати фашистські і комуністичні однопартійні системи. По-перше, існує різниця між комуністичним оптимізмом і фашистським песимізмом. Комуністична філософія - прямий спадкоємець віку Просвітництва, віри в прогрес. Марксисти прагнули довести, що Золотий вік перед нами - це вік безкласового суспільства, вік закінчення експлуатації людини людиною, вік процвітання і щастя. Фашисти оспівували день вчорашній: учора були добрі старі часи; ми повинні відродити забуті традиції і повернутися до висохлих джерел. Золотий вік за нами. Комуністи беруть на озброєння стару доктрину Руссо і трохи її омолоджують: людина народжується доброю, а капіталізм її псує. Фашисти вважають, що людина від природи порочна, що вона народжується такою, і лише суспільство може її цивілізувати. Фашизм зневажає людину і в той же час возвеличує її: він зневажає звичайну людину і возвеличує надлюдину. Комунізм вірить у звичайних людей і не вірить у надлюдину. З соціальної точки зору комунізм спирається на робітничий клас, щоб скинути владу середнього класу, фашизм згуртовує вищі і середні класи, щоб попередити такий переворот.

Не всі однопартійні системи є обов'язково тоталітарними, за наявності однопартійної системи єдиної партії можливе таке явище як демократія. Найкращим прикладом цього є Націонал-республіканська партія, що діяла в Туреччині з 1923 по 1946 як єдина. Турецька однопартійність ніколи не ґрунтувалася на доктрині однопартійності. Вона ніколи офіційно не визнавала такої монополії, не робила спроб виправдати себе чи то існуванням безкласового суспільства, чи прагненням покласти кінець парламентській боротьбі чи ліберальній демократії. Для її лідерів ідеалом залишалася багатопартійна система, а монополія була результатом особливої політичної ситуації. Треба також відрізняти тимчасову й постійну однопартійність, таку, яка заявляє про свій тимчасовий статус, і таку, що претендує на те, щоб стати постійною. Антидемократична природа останньої не підлягає сумніву. Будь-які заяви про те, що демократія почнеться завтра - безглузді.

Гегемоністська система. Система відрізняється наявністю декількох політичних об'єднань, панівним становищем однієї партії при відсутності політичної конкуренції, визнання іншими об'єднаннями (союзниками) керівної ролі правлячої партії-гегемона. Така система була типова у 50-80-х роках для країн Східної Європи. Нині така система залишилася в Китаї та Північній Кореї. Політичний режим, близький до тоталітарного, міжпартійна передвиборча боротьба відсутня, частина місць в органах влади завчасно резервується за партіями-союзниками.

Система домінування. Характерною особливістю цієї системи є наявність багатьох партій, але тривалою і безперервною перемогою однієї партії (блоку партій) протягом багатьох років у конкурентній боротьбі на виборах. Формування домінуючою партією уряду та мерій і наявністю в парламентах і муніципалітетах фракцій інших партій. З усіх систем дана є найбільш ефективною, оскільки зумовлена стабільним урядом і ні чим не обмеженим плюралізмом.

Двопартійна система (біпартизм). Ця система відзначається наявністю багатьох політичних партій, існування двох партій, котрі значно сильніші за інші. Уряд формується однією з партій, що перемогла на виборах, при цьому партія, що програла, має сильну опозицію. Інші партії значного впливу не мають, політичний режим демократичний. Країнами з двопартійною системою є Великобританія. Англія мала дві партії впродовж всієї своєї історії аж до 1900 р., коли почав розвиватися лейбористський рух, а вже з 1918 р., і особливо з 1924 р. відбувається поступове усунення Ліберальної партії і починає утворюватися нова двопартійна система. Нині цей процес підійшов до завершення: головними є Лейбористська і, нині опозиційна, Консервативна партія.

Нині двопартійна система найбільш характерна для США. Коли засновники американської республіки писали у 1787 р. конституцію Сполучених Штатів, вони не передбачали ролі політичних партій у структурі державного управління. Для того, щоб ізолювати нову республіку від політичних партій, вони відшукали різні конституційні заходи, такі як розподіл влади, непрямі вибори Президента президентською колегією. Всупереч намірам засновників, Сполучені Штати стали першою державою, в якій партії почали розвиватися на державних засадах, а також відбувся перехід виконавчої влади від однієї фракції до іншої під час виборів 1800 р. Сьогодні Демократична партія (утворена в 1783 р.) і Республіканська (заснована в 1854 р.) повністю заповнили політичний процес. Приблизно дві третини американців вважають себе або республіканцями, або демократами, і навіть ті, котрі вважають себе незалежними, виступають чиїмись прихильниками. Дві найбільші партії домінують у Президентській і губернаторській владі, Конгресі та державних законодавчих органах. Починаючи з 1856 р., кожен Президент був або республіканцем, або демократом, а за період після другої світової війни цим партіям належить приблизно 95% голосів на президентських виборах. Після виборів 1998 р. до Конгресу було обрано лише одного незалежного кандидата, а з семи тисяч трьохсот державних законодавців міст і штатів лише двадцять не були ні демократами, ні республіканцями. Причини такої двопартійності у виборчому законодавстві. Республіканці і демократи створили такі виборчі правила, які працюють на користь більших партій. Навіть включення до виборчого бюлетеня нової партії може виявитися важкою і дорогою справою. Наприклад, згідно виборчого законодавства штату Пенсільванія, включення до бюлетеня кандидата від нової партії можливе лише за умов, якщо кількість зареєстрованих членів цієї партії буде не меншою, ніж 99 тисяч осіб. Треті партії є циклічною рисою американської політики. Часто вони виносять на вістря громадського обговорення - і на порядок денний уряду - ті проблеми суспільства, яких більші партії воліють не торкатися. Проте більшість третіх партій процвітають лише протягом періоду виборів, а потім зникають, бліднуть або розчиняються в одній із більших партій. Від 1854 р. лише одна нова партія - Республіканська - змогла досягнути статусу більшої партії. З цього часу лише один раз, у 1912 р., кандидат від третьої (Прогресивної) партії набрав 27,5%, отримавши таким чином друге місце, відтіснивши республіканців на третє, і то лише тому, що кандидатом від третьої сили балотувався колишній республіканський Президент.

Багатопартійна система. Країна, в якій політична думка поділена між кількома групами, що є нестабільними, змінними, і які існують недовго, не є прикладом багатопартійності у справжньому значенні цього терміна: ця країна все ще перебуває у передісторичному періоді розвитку партій. Тяжко довести типовість багатопартійної системи: можна навести незлічені варіанти, починаючи від трипартійної системи і до нескінченої. У межах кожного з варіантів можливі різноманітні зразки та форми. Наприклад, трипартійна система у Франції не має нічого спільного із бельгійською традиційною трипартійністю; скандинавська чотирьохпартійна система фундаментально відрізняється від швейцарської; поділ французьких правих означає щось зовсім відмінне від поділу партій у передвоєній Чехословаччині або в республіканській Іспанії.

Трипартійна, яку ще називають двохзполовинкою (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті.

Чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її.

Багатопартійність - невід'ємний компонент цивільного суспільства, що складає з різних соціальних, національних і інших груп, що мають свої інтереси, ціннісні орієнтації, політичні установки. Але багатопартійність не панацея від усіх лих. Вона не просто сума партій у суспільстві. І оцінюється реальним, а не формальною участю всіх партій у політичному житті країни, що можливо лише на основі надання кожної з них рівних можливостей і прав.

Система обмеженого і поляризованого плюралізму. При обох системах існує велика кількість партій. Але в умовах обмеженого плюралізму, коли декілька партій представлені у парламенті, уряд формується однією партією, або на основі коаліції, коли опозиція майже відсутня, політичний режим демократичний. При системі поляризованого плюралізму більшість у парламенті належить центристським партіям, котрі формують уряд. При умовах демократичного політичного режиму існує двостороння (двополюсна) деструктивна, часто авангардистська, опозиція.

Атомізована система. Про таку систему говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку числа партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій - десять, двадцять чи більше - вже не має великого значення. Дана система характеризується наявністю багатьох політичних партій або їх відсутністю, нечисельністю або незначною впливовістю. Уряд формується на позапартійній основі або на основі широкої коаліції, режим може бути як авторитарний, так і демократичний. Дана система притаманна всім державам колишнього СРСР і більшості країн Східної Європи. При цьому ідеологічні характеристики таких партій чітко не визначені, ускладнена їх характеристика і за іншими базовими критеріями.

Партії та виборчі системи

У широкому значенні виборча система - це система суспільних відносин, урегульованих правовими нормами, яка пов'язана безпосередньо з виборами органів публічної влади тієї чи іншої країни. Така сукупність суспільних відносин регламентується нормами виборчого права.

У вузькому розумінні виборча система - це певний, встановлений законом спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців.

Електорат (від англійського "elector" - виборець) тобто особи, що віддають свої голоси тим чи іншим кандидатам, спискам кандидатів від об'єднань, або об'єднанням взагалі.

Сучасні країни застосовують широку гаму виборчих систем (сьогодні їх близько 350), і немає ані тіні згоди щодо того, яка з них є кращою, оскільки кожна система має властиві лише їй переваги й недоліки. Тож їхня класифікація не повинна мати вигляд просто довгого списку, що перелічує ці системи по одній; вони мають розглядатися як різновиди невеликої кількості загальних типів.

Метод розподілу депутатських мандатів є головним фактором, що різнить одну виборчу систему від іншої. Існують три принципово різні способи організації цього процесу. Мандати надаються тим кандидатам, які отримали відносну більшість голосів, або тим, які отримали абсолютну кількість голосів, або цей розподіл відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об'єднання кандидатів. Таким чином, можна визначити три загальних типи виборчих систем: систему відносної більшості, мажоритарну та пропорційну. Те, яку систему впроваджено в країні, залежить не від абстрактних міркувань щодо справедливості виборів чи доброго правління, а від політичних традицій країни.

Система відносної більшості. За системою відносної більшості перемагає кандидат, який набрав більше за всіх голосів, незалежно від того, чи одержав він більшість від загальної кількості виборців, що проголосували. Прикладом країн, що застосовують цей метод, є США та Великобританія, країни Британської Співдружності.

Система виникла й розвивалася у Великобританії та у країнах, що перебували під її впливом, була пов'язана з поняттям територіального представництва. Парламентарі представляли певну територію, а не якісь погляди чи тим більше партії. Вперше поняття одномандатного виборчого округу з'явилося в американських колоніях у ХVІІІ столітті. Більше того, перш ніж бути сприйнятим як норма у Великобританії, одномандатний виборчий округ ліг в основу представництва у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та США. Починаючи з ХV ст. система відносної більшості діяла в Об'єднаному Королівстві на основі двомандатних округів, а відсутність конкуренції на виборах (два кандидати на двомандатний округ) була чи не головною традицією виборчого процесу в країні аж до прийняття у 1832 р. Акту про реформу. Одномандатний округ у Великобританії було впроваджено в 1709 р., основою представництва він став лише у 1885 р. Нині правом висування кандидатів в депутати палати громад мають тільки політичні партії.

Як правило, система відносної більшості діє при використанні одномандатних округів. Виняток становить система голосування обоймою, де число голосів кожного виборця дорівнює числу депутатів, що мусить бути обрана від даного округу.

Система відносної більшості є простою і зрозумілою: кожний виборець має один голос; він ставить хрестик навпроти одного кандидата; від округу обирається один депутат; перемагає той кандидат, який набирає найбільше голосів незалежно від того, чи становить їхня кількість загальну більшість від усіх поданих голосів. Система відносної більшості сприяє двопартійному чи двоблоковому політичному змаганню. При цьому треті партії, які в більшості є невеликі, позбавлені будь-яких шансів на політичний успіх. Та найвагоміша перевага цієї системи не її простота, а тісний зв'язок між виборцями і їхнім депутатом, незалежно від партійної приналежності останнього. Депутат, обраний за методом відносної більшості, може значною мірою присвячувати себе проблемам виборців і при цьому навіть вступати в суперечку з нормами, зумовленими своєю партійною належністю, а також брати на себе роль захисника своїх виборців від бюрократії.

Мажоритарна система. За мажоритарною (від французького слова "majoritee" - більшість) системою перемагають кандидати, які набрали 50%+1 і більше голосів, тобто абсолютну їх більшість. Відтак кандидат, який одержує абсолютну більшість голосів, розглядається як представник "більшості", чого не можна сказати про представника обраного відносною більшістю голосів. Існує два типи мажоритарної системи: система двотурового голосування та альтернативна система одномандатного округу.

За системою двотурового голосування повторне голосування відбувається незабаром після першого, якщо жоден кандидат не набрав абсолютної більшості у першому турі. Правила, які визначають, хто має право на участь у другому турі, бувають не однакові. Так, за часів ІІІ Французької Республіки у другому турі міг брати участь кожен кандидат незалежно від кількості голосів у першому. Нині у V Республіці на виборах до Національної Асамблеї до другого туру допускаються ті кандидати, які набрали під час першого туру щонайменше 12,5% голосів зареєстрованих виборців (не плутати з виборцями, які взяли участь у голосуванні). В більшості країн, що застосовують цю систему, до другого туру потрапляли ті кандидати, які в першому турі посіли перші два місця незалежно від кількості набраних голосів; аналогічно відбуваються вибори Президента ряду країн світу.

Система альтернативного голосування являє собою систему голосування з преференціями по одномандатних округах. Тут виборець голосує шляхом позначення своєї першої та подальших преференцій, щодо кандидатів. У разі якщо жоден кандидат не одержує абсолютної більшості голосів, із змагання виключається кандидат, який набрав найменшу кількість голосів, а інші, подані за ним преференції розподіляються між тими, хто залишився. Цей процес триває до того часу, поки один із кандидатів не набере абсолютну більшість голосів.

Різновидом мажоритарної системи є система виборів сенаторів Італійської республіки де кандидат стає парламентарем набравши 65% голосів виборців округу. В противному випадку сенаторів визначають за кількістю відсотків, що набрали кандидати від партій по всім округам, що є вже різновидом пропорційної системи.

Головний аргумент противників мажоритарного представництва завжди полягав у тому, що вона обходить меншини, і таким чином не забезпечує адекватного представництва. Проте мажоритарна система не завжди є ворогом партій другого ешелону, особливо це стосується регіонально зосереджених партій.

Система пропорційного представництва. За пропорційною системою мандати розподіляються між партіями (в деяких країнах також і блоків партій) відповідно до співвідношення поданих за їхні списки голосів. При цьому використовуються різноманітні методи вирахування квот на одержання мандатів та визначення кандидатів, які ці мандати отримують. Сама назва "пропорційна система" не може сприйматися як окрема система, оскільки виборець може бути змушений голосувати як за загальнонаціональний, так і за регіональний список. Тоді обрання чи необрання кандидата депутатом може залежати лише від порядкового номера у списку. Інша система може дозволяти виборцю обирати поміж самих кандидатів у середині списку чи навіть серед списків різних партій.

Історично пропорційна система з'явилася пізніше від уже розглянутих; вона прийшла під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості й часто пов'язувалася з ідеєю адекватного представництва всіх політичних сил. За пропорційної системи виборний законодавчий орган являє собою макет усього суспільства, представляючи різні інтереси, погляди та партійну ідентифікацію адекватно до реального розкладу сил. Крім того, ця система сприяє зростанню політичної ваги партіям, які представляють існуючі меншини. Такий механізм забезпечує справедливе політичне представництво, а отже, і представницький уряд. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Л.Сен-Жюстом ще в 1793 р., але почала застосовуватися лише наприкінці ХІХ ст. (Сербія,1888 р., Бельгія, 1889 р.).

Сьогодні різновиди системи пропорційного представництва поширена більше ніж у 60 країнах світу. Проте чиста форма пропорційної системи може функціонувати лише за умов наявності загальнонаціональної згоди щодо основних питань суспільного життя. На жаль, така ситуація виникає дуже рідко, тому виборча система мусить бути максимально пристосована до реального життя. Лише Ірландія застосовує "чисту" пропорційну систему. Різні її варіанти діють при обранні однієї з палат парламенту в Австралії, Німеччини, та Японії. Система, яка функціонує в Німеччині і є загалом досить поширеною, передбачає поділ території країни на декілька багатомандатних округів.

Пропорційна система діє при виборах до нижньої палати Італії, хоча в період 1928-1939 рр. єдиною партією, котра висувала список кандидатів з 400 осіб, була фашистська партія, тобто вибори були формальними. Республіка Суомі (Фінляндія) має пропорційну систему, де в кожному окрузі обирають від 6 до 22 депутатів, виключення складає Аландські острови, де діє система відносної більшості.

Вибори до Європейського парламенту проводяться в усіх країнах Євросоюзу за власними законами, причому всюди, крім Великобританії, за пропорційною системою. Причому в таких країнах як Данія, Греція, Франція, Нідерланди, Португалія, Люксембург діє єдиний багатомандатний виборчій округ, в інших країнах кілька округів.

Більшість країн світу використовують змішану систему. Ця система дозволяє одночасно використати переваги двох виборчих систем.

Система єдиного переданого голосу являє собою іншу модель пропорційного представництва. За цієї системи виборець голосує за одного або, за принципом преферанційності, кількох чи всіх кандидатів, позначаючи відповідною цифрою навпроти прізвища певного кандидата. Після завершення голосування неконкурентоздатні кандидати виключаються з боротьби. Іншим дійовим засобом запобігання фрагментації та збільшення числа партій є бар'єр парламентського представництва. При наявності бар'єру в 4-5% дрібні партії повинні шукати союзу з більш вагомими або між собою.

Система обмеженого голосу. Цю назву носить система, за якої кожен виборець в умовах багатомандатного округу має на одиницю менше голосів від кількості мандатів, що приходяться на даний округ. При цьому кожна партія може виставляти кандидатів по кількості голосів у виборців. Така система застосовувалася у Великобританії і забезпечувала представництво меншості. Особливим варіантом системи обмеженого голосу є система єдиного фіксованого голосу, яка застосовується в Японії; і їй притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос.

Найбільш складною з усіх систем пропорційного представництва є альтернативна система багатомандатного округу, що застосовується у Ірландії, Мальті, Тасманії і Німеччині. Ця система використовувалася із метою забезпечення певного ступеня пропорційності, який був хоч і не таким високим, як в умовах дії системи партійних списків, та все ж значно вищий за системи відносної більшості чи мажоритарної системи. Дана система діє таким чином. Бюлетень для голосування містить прізвища всіх кандидатів; якщо округ п'ятимандатний, їх приблизно по п'ять від кожної партії, плюс декілька кандидатів від представлених в окрузі меншин. Виборець нумерує прізвища залежно від переваги, яку він надає тому чи іншому кандидату. Виборець може голосувати не лише за окремі партії, а й за окремих кандидатів.

Система альтернативного голосування оперує здебільшого одномандатними виборчими округами, особливо в Австралії. Вона вимагає від виборця поставити одиницю напроти прізвища кандидата, якому той віддає найбільшу перевагу, після чого виборець може (а в Австралії мусить) проставити біля прізвищ решти кандидатів цифри "2", "3" і так далі, тим самим визначаючи ступінь прихильності до того чи іншого кандидата. Спочатку підраховують перші преференції, і якщо кандидат одержує на свою підтримку 50%+1 голос він вважається обраним.

Існує багато різновидів системи партійних списків, і всі вони мають різні політичні наслідки. То ж було б помилково трактувати цей термін як поняття, що означає окрему виборчу систему. Всі подібні системи можна кваліфікувати за чотирма критеріями, а саме:

1) список є загальнонаціональним чи регіональним;

2) відбувається пропорційний розподіл мандатів на національному рівні чи по округах;

3) голосують виборці за списки в цілому чи також за окремих кандидатів;

4) яким є походження й розмір бар'єру представництва.

1. Система загальнонаціональних списків застосовується лише в Ізраїлі та Нідерландах. В Ізраїлі виборчі округи відсутні взагалі, а в Нідерландах вони не визначають кількість мандатів, яку одержить кожна партія. Решта країн, де діють партійні списки, користуються регіональними списками та багатомандатними округами.

2. Маленьким партіям значно легше забезпечити своє представництво, якщо мандати розподіляються на національному рівні, навіть якщо якась партія не має вагомої підтримки в регіоні.

3. Різні системи пропорційних списків пропонують виборцям голосувати або за закриті списки, або за окремих кандидатів у відкритих списках. Так, громадяни Ізраїлю мають найбільш обмежений вибір: вони змушені голосувати за символіку тієї чи іншої партії, добір же кандидатів кожна партія проводить на власний розсуд. У Фінляндії прізвища партійних кандидатів розташовані в алфавітному порядку, і виборець, голосуючи за того чи іншого кандидата, ставить позначку поряд з його прізвищем.

4. У Нідерландах національний бар'єр базується на кількості місць у нижній палаті парламенту, яких налічується 150, тобто партія, яка набирає менше 1/150 (0,67%) усіх голосів, не одержує представництва у законодавчому органі. Ізраїль є країною з найнижчим офіційно діючим бар'єром представництва: 1% голосів. У Німеччині діє найвищий бар'єр, розмір якого становить 5%.

Виборча система України. Можна розглядати виборчі системи тільки при наявності загальних, прямих і таємних виборів. Вибори до Австрійського Рейхстагу, на Галичині, з 1911 р., проходили за системою відносної більшості, щоправда 36 округів були двомандатними, а 34 одномандатними.

Пропорційну систему виборів вперше було застосовано в Україні при виборах міських Дум в липні 1917 р. Причому поряд з партіями до участі у виборах допускалися блоки партій, блоки партій з громадськими, національно-культурними, кооперативними, релігійними організаціями, спілки організацій. За пропорційною системою, проходили і вибори до Установчих зборів Росії в листопаді 1917 р. Партійні списки реєструвалися по округах, яких на всю колишню імперію було 79. Згідно із Законом один і той же кандидат міг балотуватися одночасно не більше ніж у п'яти виборчих округах. Усі партійні лідери скористувалися цим правом для забезпечення своїх мандатів і для реклами своїх партій. Вибрані одразу в декількох округах відмовлялися від зайвих мандатів на користь наступного кандидата по списку. Вибори до Установчих зборів України, в січні 1918 р., теж проходили за пропорційною системою.

Мажоритарна система двотурового голосування діяла при виборах депутатів Ради Союзу та Ради Національностей СРСР 1937-88 рр. та при виборах народних депутатів СРСР в 1989-91 рр. В УРСР з 1938 р. по 1990 р. за мажоритарною системою обирали депутатів Верховної Ради та депутатів місцевих Рад. Хоча фактично до 1987 р. на практиці виборча система "радянського" стилю характеризується як вибіркова, оскільки законодавчо передбачаючи альтернативні вибори, система не припускала наявності в окремому виборчому окрузі більше ніж одного кандидата. В незалежній Україні збереглася мажоритарна система абсолютної більшості в 1990-98 рр. при виборах народних депутатів України та в 1990-94 при виборах депутатів місцевих рад. В СРСР та Україні до 1998 р. в другий тур потрапляли ті кандидати, які в першому турі посіли перші два місця незалежно від кількості набраних голосів. За такою системою також тричі обирали Президента України.

Мажоритарна система не завжди є ворогом партій другого ешелону. Особливо це стосується регіонально зосереджених партій, тут згадати треба, скажімо, Рух, КУН та інші право-радикальні й націоналістичні партії, представники яких, починаючи з 1990 р., перемагали в західних областях України. Отже мажоритарна система двотурового голосування є традиційною для України.

Мажоритарна система двотурового голосування була введена при виборах до місцевих Рад в 1994 р., щоправда вона була більше схожа на систему відносної більшості. Обраним згідно нового закону вважався кандидат, який одержав на виборах найбільшу порівняно з іншими кандидатами кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але не менше як десять відсотків голосів виборців, внесених до списку виборців. Кандидат на посаду голови Ради вважався обраним при додержані вимог, передбачених для кандидата у депутати, за умови, якщо за нього проголосували не менше як 25 відсотків виборців, внесених до списку виборців, у противному випадку проводився другий тур.

Повністю на систему відносної більшості при виборах до місцевих рад Україна перейшла в 1998 р. При використанні одномандатних округів дана система діяла при виборах депутатів сільських, селищних, міських рад та при виборах сільських, селищних, міських голів. Система голосування обоймою, де число голосів кожного виборця дорівнює числу депутатів, що мусить бути обрана від даного округу застосовувалася, з 1998 р., при обранні депутатів районних і обласних рад.

Як і більшість країн світу Україна перейшла на змішану систему. Вперше змішану мажоритарно-пропорційну систему виборів було застосовано при виборах до Верховної Ради Республіки Крим в 1994 р. Крім того згідно з виборчим законом, частина місць у крайовому парламенті була зарезервована для національних меншин. Кримські татари одержали 14 мандатів, греки, німці, болгари та вірмени - по одному.

При виборах до Верховної Ради змішана система застосовувалася в 1998 та 2002 рр. 225 народних депутатів обиралося в одномандатних округах за системою відносної більшості, а інші 225 за пропорційною системою.

Вибори 1998 р. на Херсонщині

Вибори до Верховної Ради України проходили за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Половина місць в парламенті займали партії і блоки, котрі отримали більше 4% голосів виборців. Лише вісім з тридцяти партій і блоків отримали довіру виборців. В таблицях наведено лише десять найбільш рейтингових партій.

Комуністична партія України. До виборчого списку партії входило двоє жителів області, якщо не рахувати чотирьох діючих народних депутатів, що постійно проживали в столиці. За партію подано голосів - 6550353 (24,652%), по Херсонській області - 34,39% (213980 голосів). Загалом по мажоритарним округам в Херсонській області четверо кандидатів від партії отримали 91728 голосів (14,74%), це говорить про те, що рейтинг кандидатів від партії, в області набагато нижчий рейтингу самої партії.

Народний Рух України. До виборчого списку партії входило шестеро мешканців області. Народний Рух України в цілому по державі отримав 2498262 голоси (9,4%), по області - 30021 голосів (4,8%). В усіх шести мажоритарних округах Херсонської області балотувалося шість кандидатів котрі загалом набрали 16418 голосів (2,69%), персональний рейтинг партійних кандидатів набагато нижчий за рейтинг партії в області.

Блок Соціалістична та Селянська партії. До виборчого блоку СПУ-СелПУ "За правду, за народ, за Україну" входило сім мешканців Херсонської області. Блок Соціалістичної і Селянської партій набрав по Україні 2273788 голосів (8,557%), по області - 70024 голосів (11,29%).У двох мажоритарних округах з шести по Херсонській області балотувалося три кандидата від блоку, котрі набрали загалом 76450 голосів (12,29%), це говорить про те, що кандидати від партії в двох округах мали більший рейтинг, ніж блок в цілому в області. Хоча ці голоси у більшості своїй отримав секретар Соціалістичної партії Станіслав Ніколаєнко.

Партія зелених України. До виборчого списку ПЗУ входив один мешканець Херсонської області. По Україні партія отримала - 1444264 голоси (5,435%), по області - 40522 голосів (6,5%).

Народно-демократична партія. До виборчого списку НДП увійшли вісім мешканців Херсонської області. Народно-демократична партія отримала по Україні 1331460 голосів (5,011%), в області - 27551 голос (4,42%). В трьох з шести мажоритарних округів Херсонської області балотувалося шість кандидатів, котрі загалом отримали 5439 голосів (0,87%), що говорить як про низький рейтинг кандидатів від НДП у порівняні із рейтингом самої НДП в області, так і про відсутність елементарної партійної дисципліни в обласній парторганізації - по два кандидати в депутати від партії на один округ - це занадто.

Всеукраїнське об'єднання "Громада". Херсонщину в партійному списку представляли троє мешканців області. По Україні за партію проголосувало 1242235 виборців (4,675%) в області набрала 30831 голос (4,95%). В трьох з шести мажоритарних округів Херсонської області балотувалося п'ять кандидатів котрі набрали 23165 голосів (3,72%), враховуючи те, що більшість цих голосів належать Олександру Єльяшкевичу то рейтинг інших партійних кандидатів нижче рейтингу партії в області. Погано у херсонських громадівців і з партійною дисципліною, адже по два кандидати в одному округу від партії - це забагато.

Прогресивна соціалістична партія України. До виборчого списку партії входив один житель Херсонської області. Партія ледь упоралася з виборчою дистанцією - 1075118 голосів (4,046%), по області партія взяла 25779 виборців (4,14%). І це при тому, що кандидат в нардепи по округу 186 від ПСПУ, Безугла Л.Я., набрала 2897 (2,6%) голосів виборців. Вона, правда таки стала народним депутатом України, оскільки одночасно балотувалася по виборчому списку Прогресивної соціалістичної партії України під № 16. Всі шість кандидатів по мажоритарних округах Херсонської області набрали загалом 7435 голосів (1,19%), це говорить про те, що рейтинг кандидатів від партії набагато нижчий рейтингу партії.

Соціал-демократична партія України (об'єднана). У виборчому списку СДПУ(о) нараховувалося двоє мешканців Херсонської області. Соціал-демократична партія України (об'єднана) отримала в Україні 1066113 (4,012%, 8 місце з 30), по області 16170 голосів (2,6%). В двох мажоритарних округах з шести в Херсонській області балотувалося два кандидати, котрі набрали 648 голосів (0,1%), тут рейтинг кандидатів від партії набагато нижчий від рейтингу самої партії.

Виборчий округ № 182

Дніпровський район м. Херсона та Цюрупинський район

Виборчий округ № 183

Комсомольський район м. Херсона та Голопристанський район

Виборчий округ № 184

Суворовський район м. Херсона та Білозерський район

Виборчий округ № 185

Великолепетиський, Верхньорогачицький, Генічеський, Горностаївський, Іванівський, Новотроїцький та Нижньосірогозький райони

Виборчий округ № 186

Місто Каховка, Каховський, Каланчацький, Скадовський та Чаплинський райони

Виборчий округ № 187

Місто Нова Каховка, Бериславський, Великоолександрівський, Високопільський та Нововоронцовський райони

Вибори 2002 р. на Херсонщині

Вибори проходили за тією ж виборчою системою, що і в 1998 р., щоправда кількість округів в Херсонській області зменшилася, їх залишилося п'ять. Партій та блоків було нині - 33. Чотирьохвідсотковий бар'єр, в Україні подолали шість суб'єктів виборчого права, три партії і три блоки. До виборчого блоку партій "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" входили: Конгрес Українських Націоналістів, Ліберальна партія України, Молодіжна партія України, Народний Рух України, партія "Реформи і порядок", партія "Солідарність", партія "Вперед, Україно", Республіканська християнська партія, Українська народна партія. До виборчого блоку партій "За Єдину Україну" входили: Аграрна партія України, Народно-демократична партія України, Партія промисловців і підприємців, Партія регіонів, партія Трудова Україна. До виборчого блоку партій "Блок Юлії Тимошенко" входили: ВО "Батьківщина", УРП "Собор", Українська соціал-демократична партія, Українська Республіканська партія. В таблицях наведено лише десять найбільш рейтингових партій. Результати по Україні, області загалом і округам в області виглядали наступним чином:

Виборчий блок партій "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" набрав по Україні - 23.57%, по Херсонській області - 11,82%.

Комуністична партія України набрала по Україні - 19.98%, по області - 26,59%.

Виборчий блок партій "За Єдину Україну" набрав по Україні - 11.77%, по області - 7,16%.

Виборчий блок партій "Блок Юлії Тимошенко" набрав по Україні - 7.26%, по області - 4,33%.

Соціалістична партія України набрала по Україні - 6.87%, по області - 8,22%.

Соціал-демократична партія України (об'єднана) набрала по Україні - 6.27%, по області - 7,94%.

Виборчий округ № 183

Одномандатний виборчий округ №183 Центр - м. Херсон, Суворовський район. До складу округу входять: Дніпровський, Суворовський райони м. Херсона

Виборчий округ № 184

Центр - м. Херсон, Комсомольський район. До складу округу входять: Комсомольський район м. Херсона; Білозерський район.

Виборчий округ № 185

Центр - м. Нова Каховка. До складу округу входять: м. Нова Каховка; Бериславський, Великоолександрівський, Високопільський, Верхньорогачицький, Великолепетиський, Нововоронцовський райони

Виборчий округ № 186

Центр - м. Каховка. До складу округу входять: м. Каховка; Голопристанський, Каховський, Скадовський, Цюрупинський райони

Виборчий округ № 187

Центр - смт Нижні Сірогози. До складу округу входять: Генічеський, Горностаївський, Іванівський, Каланчацький, Нижньосірогозький, Новотроїцький, Чаплинський райони

1 | 2 | 3

Далі...

На головну | За авторами | За назвами | За хронологією
Анонси | Лінки | Контакти | Гостьова книга