|
Методи і засоби діяльності партій
За цим критерієм відрізняють партії
авангардного і парламентських типів. До перших відносяться партії
неофашистські та комуністичні, до других - соціал-демократичні,
ліберальні або консервативні. Для партій авангардного типу
характерна наявність методів і засобів, що перебувають на межі чи
поза законом. Типовим методом "авангардистів" є силовий тиск на
органи влади, а арсеналом засобів - страйки, мітинги, акти
громадської непокори та фізичного насильства і терору. Звичайно,
офіційно до останніх акцій навіть найрадикальніші партії ніякого
відношення не мають, оскільки змушені діяти в межах правової системи
держави, щоб мати право брати участь у виборах. Класичним історичним
прикладом авангардистських партій залишається РСДРП (більшовиків),
що у 1917 р. захопила владу в Росії. Але не слід всі фашистські та
комуністичні партії вважати авангардистськими. Так
націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини "захопила "
рейхстаг у 1933 р. цілком правовим шляхом, завдяки перемозі на
виборах.
Для партій парламентського типу притаманні
методи і засоби діяльності у межах правових норм держави. Свої
політичні програми вони втілюють через законні органи влади, які
самі й формують за результатами виборів. Зовнішня діяльність таких
партій зосереджена переважно у парламенті та місцевих
представницьких органах, а також в урядових установах. Такі партії
зацікавлені у збереженні стабільності політичної системи.
До засобів діяльності перш за все
відноситься фінансова база. Хоча уявлення про те, що гроші є
вирішальним чинником у діяльності партій та в успішному проведені
виборів, є здебільшого хибним. Взагалі питання фінансування партій
завжди цікавило як опонентів, так і простих виборців. У деяких
країнах політичні партії частково фінансуються державою. Так, у США
уряд виділяє двом провідним партіям - Республіканській і
Демократичній, по 50 млн. USD на проведення виборчих кампаній. У ФРН
законодавство про політичні партії встановлює принципи державного
фінансування для тих партій, які потрапили до Бундестагу, відповідно
до кількості отриманих голосів виборців. В деяких країнах Європи
партії фінансуються відповідно до кількості місць у парламенті.
В Україні фінансування політичних партій
вперше регламентовано Законом 2001р. Але самі партії і ділові кола,
які їх підтримують, намагаються мінімально афішувати джерела
фінансування. Це пов'язано з тією обставиною, що сьогодні у країні
влада формується не на партійній основі, а тому самі підприємці
остерігаються того, як їхня підтримка сприйметься у коридорах влади.
В Україні ідею державного фінансування політичних партій підтримують
представники політичних об'єднань, що мають своє представництво в
парламенті. Ні чинний закон про політичні партії, ні інші закони не
містять прямих вказівок на можливість державного фінансування
політичних партій. Відповідно до Закону "Про вибори народних
депутатів України" державне фінансування політичних партій
здійснюється у формі створення певних умов для їхньої участі у
виборах (надання безкоштовного ефірного часу на телебаченні та
радіо, фінансування оприлюднення програмних положень у друкованому
вигляді).
Окремо треба виділити питання діяльності
опозиційних партій. Політична опозиція є найбільш організованою
формою вираження інтересів, альтернативних або протилежних інтересам
влади. Тому вона існує у будь-якому суспільстві. Формування,
діяльність і повноваження опозиції досить рідко регулюється
конституційним правом. Хрестоматійним тут є приклад Великобританії,
де ще в 1826 р. з'явилося поняття "опозиція Його / Її Величності", а
з 1937 р. за Актом про міністрів, лідер опозиції отримує платню з
державного бюджету. Ця ж практика застосовується в Австралії, Індії,
Малайзії, Канаді. Також у Великобританії протягом кожної
парламентської сесії має відбутися 20 "днів опозиції" - днів, коли
порядок денний визначається опозицією. В Україні права опозиції
забезпечуються непрямим шляхом - через права фракцій.
Політична платформа і програма
Політична платформа визначає перспективну
стратегію і поточну тактику діяльності партії і декларується в
програмних документах, поточних заявах, законопроектах і програмах
розвитку різних сфер суспільного життя, вироблених відповідними
політичними об'єднаннями. Політична платформа може носити загальний
або конкретно спрямований, наприклад, передвиборчий характер.
До стратегічних напрямків політичних
платформ, можна віднести: економічну стратегію, зовнішньополітичну
стратегію, військово-політичну доктрину, стратегію в галузі науки,
освіти, екології, медицини і т.д. Кожний з цих напрямків, у свою
чергу, розбивається на ряд конкретніших, більш вузьких. Наприклад,
зовнішня, цінова, податкова політика, соціальний захист є сферами
економічної стратегії, а питання приєднання до політичних і
військових блоків, вибору політичних спільників -
зовнішньополітичної стратегії. В межах подібних сфер визначається
певне коло питань, найбільш актуальних на поточний момент. Саме на
шляхах її вирішення і акцентується увага.
Традиційно вважається, що є певний набір
цінностей, які приписувалися лівим: вони пацифісти, антирасисти,
антиклерикали, антикапіталісти, занепокоєні розвитком свобод (окрім
"дикого ринку"), поширенням рівності. Праві ж обстоюють культ сили,
ієрархії та порядку, заохочуючи свободу й ініціативу в економічній
сфері і здійснюючи державний контроль за сферою політичною,
застосовуючи політику сили по відношенню до зовнішнього ворога.
Теперішні партії вже не мають всеохоплюючих
програм, але розрізняють основну програму, програму дій, виборчу
програму та програму уряду. Тенденція до прагматизму очевидно
переважають програми на певні терміни. У своєму конкретному виконані
вони укладаються передусім перед виборами або вирішальними
політичними датами. Завдання партійних програм полягає у тому, щоб
справити вплив на громадськість. Рекламна функція, а також завдання
залучення нових членів - це зовнішні завдання. Крім того, важлива
функція програми, відмежування від інших партій.
Тут варто процитувати В.І. Леніна - "Усі
буржуазні партії, тобто ті, котрі зберігають економічні привілеї
капіталістів, рекламують свої партії точно так само, як окремі
капіталісти рекламують свій товар". І далі - "Про політичні партії
не можна судити по їхніх назвах, заявам, програмам. А треба судити
по їхніх справах".
Організаційна структура та членство в
партії
Організаційна структура визначає принципи
членства і внутрішню субординацію політичного об'єднання. Класичну
типологію партій за критерієм принципів членства запровадив
провідний французький політолог М.Дюверже у своїй праці "Політичні
партії. Їх організація і діяльність у сучасній державі". Він
розділив партії на кадрові та масові.
Кадровою партією, за Дюверже, є угрупування
відомих людей для підготовки виборів, проведення кампаній і
підтримки контактів з кандидатами". Це, "по-перше впливові особи,
чиє ім'я, престиж і зв'язки можуть надати кандидатам підтримку і
забезпечити їм голоси; по-друге, експерти, які знають, як
спілкуватися з виборцями і як слід організовувати кампанію; нарешті,
фінансисти, які можуть надати кандидатам гроші і матеріальні
ресурси". Остання умова в українських реаліях - це так звані
олігархи - власники заводів, газет, пароплавів. Кадрові партії - це
продукт еволюції, що виникли з середини минулого століття.
Відповідно до цього маємо партію людей, чиє становище в суспільстві
забезпечується їхнім авторитетом у політичному житті. Фактично дії
кадрових партій помітні лише в період виборчих кампаній. Вони не
мають інституту фіксованого членства і членських внесків. Їхні
фінансові кошти складаються з пожертвувань багатих спонсорів.
Кадрові партії поєднують у своїх рядах незначне число професійних
політиків, а формально - усіх громадян, що голосують на виборах за
їхніх кандидатів. Базовою організацією такі партії може бути
комітет, асоціація й інші об'єднання, що створюються по
територіальному принципі. Їхнє основне призначення - забезпечення
більшості голосів на виборах. Кадрові партії не мають постійної
політичної програми. Замість її затверджується передвиборна
платформа. Типовими представника кадрових партій є Демократична і
Республіканська партії США, а також європейські партії переважно
консервативної орієнтації. Вищим органом ці партії є або
національний з'їзд, скликуваний у рік виборів для висування
кандидатів на посади президента і віце-президента і для схвалення
передвиборної платформи (Демократична і Республіканська партії США),
або щорічна конференція, рішення якої багато в чому носять
формальний характер (Консервативна партія Великобританії).
Масові партії характерні тим, що, як
правило, мають інститут фіксованого членства і порівняно велику
кількість членів, між якими встановлюється тісний і постійний
зв'язок. Основна діяльність цих партій має ідеологічний або виховний
характер. Вони активно беруть участь у виборах. Керівництво такими
партіями здійснюється професійними політиками, поточну організаційну
роботу ведуть оплачувані партійні функціонери, на місцях постійно
діють партійні організації. Масові партії є продуктом еволюції
виборчого права від обмеженого до загального. Вони існують головним
чином за рахунок членських внесків. Масові партії мають у своєму
розпорядженні політичні програми, ведуть активну роботу серед тих
груп населення, що є їх соціальною опорою і базою поповнення їхніх
рядів новими членами. У цих партіях існує система підпорядкування
організацій нижчого підпорядкування вищестоящим, рішенням партійних
з'їздів. До масових партій відносять переважну більшість партій
країн Західної і Центральної Європи.
Політологи Дж.Вейнер та М.Паламбара вводять
ще один тип партій - "партія виборців", тобто таку, що мобілізує
діяльність своїх членів лише на період виборчих компаній, маючи при
цьому інститут членських внесків і фіксованого членства. Існує також
трикомпонентна типологія партій: кадрові партії, масові партії та
партії виборців. І остання класифікація критерієм партій виділяє
централізацію і децентралізацію партії. Як правило, нині в світі
централізовану внутрішню субординацію мають партії неофашистської і
комуністичної ідеології, всі інші - децентралізовані.
Членство у партії, згідно чинного
законодавства України, є фіксованим і визначається майже за
В.І.Леніним: "Членом партії може бути названий той, хто приймає
програму цієї партії, надає партії матеріальну допомогу і приймає
участь в одній з партійних організацій". Так був сформульований
Леніним перший пункт статуту РСДРП. Це визначення випливало з того,
що партія має бути централізованої структурою, а не скопиченням
одинаків. Нинішнє українське законодавство сприяє розвитку
централізованих партій, і вимагає від них бути масовими і
централізованими. Таким чином, українські партії або перетворяться
на такі, або мають зникнути з політичної арени. Є ще третій варіант:
коли партійним лідерам заважатиме даний закон і вони не зможуть
довести свої структури до ідеальних умов, вони змінять дане
законодавство.
Політичні партії як правовий інститут
Політична структура сучасного громадянського
суспільства включає в себе багато громадських об'єднань, що
взаємодіють з державою і між собою. Партії - лише один з її видів.
Основне значення для їх правового регулювання має формулювання
такого юридичного визначення самого поняття "політична партія", яке
б дозволило відмежувати партії, як специфічний суб'єкт права від
інших видів громадських об'єднань.
Аналіз сучасного законодавства дозволяє
виділити три основні кваліфікаційні ознаки, що притаманні політичній
партії як правовому інституту. За відсутності хоча б однієї з них
об'єднання громадян втрачає юридичний статус партії.
По-перше, політична партія - це громадське
об'єднання, головною метою якого в політичному процесі є завоювання
і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках і на
основі конституції та діючого законодавства.
Це головна кваліфікаційна ознака політичної
партії, що виражає її сутність і відрізняє від інших видів
громадських об'єднань неполітичного характеру (різного роду спілок,
асоціацій, фондів). Останні являють собою організації, утворені
соціальними і професійними групами, і їх головною метою є
задоволення та захист приватних, специфічних інтересів своїх членів.
Для досягнення своїх цілей вони намагаються впливати на політику,
але політична діяльність не є вирішальною, а носить допоміжний
характер і здійснюється головним чином через партії.
Можливість створення і діяльності політичних
партій в Україні проголошено в статтях 15, 36, 37 Конституцією та
спеціальним законами. Стаття 15 Основного Закону встановлює принцип
політичної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя в
Україні, гарантує свободу політичної діяльності. Яка не заборонена
законами України. Стаття 36 Конституції закріплює право громадян
України на свободу об'єднання в політичні партії для здійснення і
захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних,
соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень,
установлених в інтересах національної безпеки та громадського
порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших
людей.
Стаття 2 Закону України "Про об'єднання
громадян" 16.06.1992 р. визначає: "Політичною партією є об'єднання
громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми
суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні
державної політики, формуванні органів влади, місцевого та
регіонального самоврядування і представництво в їх складі" (№
2460-ХІІ). Разом з тим окремі положення цього закону не вписувалися
в норми прийнятої Конституції, насамперед, не мали правового
регулювання питання участі політичних партій у виборах.
Стаття 2 Закону України "Про політичні
партії в Україні" 5.04.2001 р. визначає: "Політична партія - це
зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян -
прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного
розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню
політичної волі громадян, бере участь у виборах та іншій політичних
заходах"(№ 2365-ІІІ). З прийняттям нового закону політичні партії
котрі були зареєстровані раніше мали привести свої статути до
діючого законодавства до 1.04.2003 р. тому партії котрі не виконали
даної умови були зняті з реєстрації.
В ряді новітніх законодавчих актів політична
партія визначається як організація, що створюється для здійснення
державної влади (Польща). Польський закон визначає політичну партію
як громадську організацію, що ставить за мету "участь у політичному
житті, особливо шляхом впливу на формування державної політики і
здійснення влади".
В законодавстві Франції визначається роль
партій у виборчому процесі та простеження їх участі у формуванні
національної політики. Згідно Конституції Болгарії, "об'єднання
громадян, включаючи профспілкові, не можуть ставити перед собою
політичні цілі і здійснювати політичну діяльність, що притаманні
тільки політичним партіям". Проведення громадськими об'єднаннями
політичної діяльності може бути однією з причин для її розпуску.
Ця головна ознака, що відрізняє партії від
громадських організацій, неоднозначно записана в законодавствах ряду
постсоціалістичних країн. Зокрема в Чехії та Словаччині діють
закони, що регламентують діяльність політичних партій і громадських
рухів, які не є партіями, але мають з ними подібні функції. Закони
встановлюють єдиний правовий статус цих двох видів об'єднань. Така
ситуація була характерна і для України, де по відношенню до партій
діяв Закон "Про об'єднання громадян в Україні" від 1992 р. і лише 5
квітня 2001 р. Президентом був підписаний Закон "Про політичні
партії в Україні".
По-друге, партія, згідно чинного
законодавства, повинна мати єдиний статут, фіксоване членство та має
не передбачатися подвійна партійність, тобто одночасне перебування в
декількох партіях. Раніше за відсутності партійного закону подібні
казуси в Україні допускалися, хоча більшість об'єднань, що називали
себе партіями європейського типу, регламентували своїми статутами
вище вказані норми. Нині стаття 3 Закону передбачає, що "політичні
партії в Україні створюються тільки за всеукраїнським статутом".
Стаття 6 передбачає, що членство в політичних партіях є фіксованим,
котре підтверджується особистою заявою, а також те, що "громадянин
України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії". У
Законі "Про об'єднання громадян" вказується, що громадські
організації можуть не мати фіксованого індивідуального членства.
Щодо партій, подібна норма теж діяла, оскільки закон не мав іншого
положення.
"Ніхто не може бути примушений до вступу в
політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з
політичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії
не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання
державою будь-яких пільг і переваг" (ст.1). "Органам державної
влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам
заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії
чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям" (ст.4),
також закон забороняє цим органам втручатися в діяльність партій та
їх місцевих осередків.
Згідно нинішнього закону, утворення і
діяльність політичних партій забороняється, якщо їхні програмні цілі
направлені на ліквідацію державності України, зміну конституційного
ладу насильницьким шляхом, незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, посягання на права, свободи і здоров'я громадян
(ст.5).
Членом політичної партії може бути лише
громадянин України, що має право голосу на виборах а не можуть бути:
судді, працівники прокуратури, органів внутрішніх справ, СБУ,
військовослужбовці (ст.6). Не допускається створення і діяльність
структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та
судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування,
військових формуваннях, а також на державних підприємствах та у
навчальних закладах (ст.6).
Стаття 12 "партійного закону" дозволяє
партіям "використовувати державні засоби масової інформації, а також
засновувати власні". Партії є неприбутковими організаціями.
У новому законі про політичні партії
висунуто більш жорсткі вимоги до організації побудови партій, їхніх
статутів, а також встановлення вимоги до кількості (не менше ніж 10
тис. членів), які мають підтримати політичну партію при її
реєстрації.
Відповідно до частини 2 статті 3 згаданого
Закону, політичні партії в Україні можуть створюватися і діяти
тільки зі всеукраїнським статутом. Всеукраїнський статус партій
визначається наявністю місцевих осередків партії не менше як в
половині областей України, включаючи Автономну Республіку Крим та
міста Київ і Севастополь. Відповідно до частини 6 статті 11 Закону,
політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує
утворення та реєстрацію в порядку, встановленому законом, обласних,
міських, районних організацій у більшості областей України, містах
Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.
Дана норма потребує тлумачення
Конституційного Суду України, оскільки при її застосуванні
спостерігається неоднозначність розуміння її змісту. Незрозумілою
залишається достатня, з точки зору Закону, кількість структурних
підрозділів партії для визнання її всеукраїнського статусу. Деякі
експерти вважають, що достатній рівень представництва партії в
області, яка випливає зі змісту Закону, - один член партії, який і
очолює обласний осередок партії. На мою думку, дана норма вимагає
від партії утворити та зареєструвати принаймні по три (обласну, одну
району, одну міську) організації в кожній із більшості (не менше ніж
у 14) областей України. Причому вона поширюється не лише на партії,
утворені після набуття чинності Законом. Ця теза підтверджується
тим, що, відповідно до статті 11 Закону, політичн6а партія щорічно
зобов'язана інформувати Міністерство юстиції України про обласні,
міські, районі організації партії або інші структурні утворення,
передбачені її статутом.
Особливо важливим питанням щодо тлумачення
змісту положень частини 6 статті 11 Закону видається тому, що
відповідно до статті 24 цього ж закону, у разі їх невиконання
політичною партією (або виявлення протягом трьох років з дня
реєстрації політичні партії недостовірних відомостей у поданих на
реєстрацію документах, або невисування політичною партією своїх
кандидатів на виборах Президента України та виборах народних
депутатів протягом десяти років) Міністерство юстиції має звернутися
до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного
свідоцтва. Рішення Верховного Суду України про анулювання
реєстраційного свідоцтва політичної партії тягне за собою припинення
діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних,
міських, районних організацій і первинних осередків та інших
статутних утворень політичної партії, припинення членства в
політичній партії (ст.21). Таким чином, відсутність місцевих
(районних, міськрайонних та обласних) осередків певної політичної
партії може стати підставою для анулювання її реєстраційного
свідоцтва, а отже припинення діяльності політичної партії.
Відповідно до статті 36 Конституції України,
політичні партії визнано основним суб'єктом виборчого процесу.
Принаймні це єдиний колективний суб'єкт виборчого процесу згаданий у
Конституції. Виборчі права партій закріплено в статті 12 партійного
закону. Пункт 1 даної статі передбачає "вільно провадити свою
діяльність..." Пункт 2 дозволяє "брати участь у виборах Президента
України, до Верховної Ради, інших органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку
встановленому відповідними законами України".
Поради керівникам місцевих організацій
політичних партій
Саме на місцеві організації партій лягає
основна робота по реалізації партійних програм, рішень, розробка
стратегії і тактики розв'язання місцевих проблем, співпраця з
державними органами і органами місцевого самоврядування,
об'єднаннями громадян та профспілковими, проведення виборчих
кампаній.
Не секрет, що саме голова організації є
основним активістом партійної структури. Саме на нього лягають
функції організатора, фінансиста, кадровика і навіть прес-аташе.
Голова - своєрідна візитна картка організації. Саме тому від голови
місцевої партійної організації очікують відданість справі,
переконливість в обстоюванні ідей партії, цілеспрямованість.
Керівник партійної організації має
організовувати або сам виконувати численні та різноманітні
функції:
• політичного керівництва;
• планування та організації діяльності
структури;
• зв'язки з іншими організаціями;
• підготовка та розстановка кадрів;
• залучення нових членів;
• фінансування організації та ін.
Планування діяльності. Керівник організації
має пам'ятати, що розбудова партійної організації - це тривалий і
складний процес, який потребує ретельно розробленого плану або
стратегії, що мають постійно вдосконалюватися та уточнюватися. Не
намагайтеся ставити перед собою нереальні завдання, які неможливо
реалізувати. Визначайте такі цілі та завдання, які ваша організація
спроможна виконати, і це допоможе заощадити сили і підняти ентузіазм
у рядових членів організації. Цілі які важко досягти, можуть
викликати серед членів розгубленість та сум'яття.
Важливо зрозуміти, що в разі необхідності
можна вносити зміни до планів роботи організації, особливо коли стає
очевидним, що обрані методи роботи втратили ефективність, або
змінилися політичні обставини. Якщо ви помічаєте, що для досягнення
намічених цілей виникли нездоланні перешкоди або ускладнення,
спробуйте відшукати зовсім новий, відмінний від попереднього спосіб
досягнення запланованого. При цьому потрібно завжди враховувати, що
власне цілі і завдання мають залишатися непорушними.
Розробка ефективного плану дій завжди
вимагає від того, хто його складає, незалежності та творчого
мислення. Керівник місцевої організації має приймати рішення,
підбирати кадри залежно від ситуації, що склалася, зважуючи де і як
їх доцільніше використати:
• він має бути відкритим, гнучким, готовим
до швидких змін;
• він має бути здібним втілювати в життя
прийняті рішення та реалізовувати намічені плани;
• нерішучість та непунктуальність керівника
можуть внести розлад у партійні ряди і негативно вплинути на
ефективність роботи всієї партійної організації, навіть якщо план
дій був збалансованим і продуманим.
Політичне керівництво. Бути лідером - це
особлива риса характеру особи, що допомагає об'єднувати людей,
надихати їх на працю заради загальної справи, ставити основні цілі й
завдання діяльності та здійснювати їх. Добре складена промова,
доповідь, що виголошена зі знанням справи та натхненням, висловлення
щирої вдячності та подяки, подекуди навіть прояв бажання допомогти
розв'язати заплутане питання або проблему, справжній інтерес і
готовність підтримати ініціативу і запал активістів та працівників
партійної організації - все це невід'ємні риси характеру й поведінки
справді грамотного вожака. Люди бажають бачити в лідерові чесну
людину, вірити, що він спроможний запровадити свої обіцянки в життя,
що він не кидає слів на вітер.
Організаційна робота. Лідер організації, або
визначений член правління (ради, бюро) несе відповідальність за
керівництво різними ресурсами. Кадри, кошти, час - ось найважливіші
складові, що знаходяться у розпорядженні керуючого цим напрямком
роботи. Після того, як прийнято рішення щодо мети яку переслідує
керівник, він має визначити найефективніші засоби управління для
досягнення цієї мети. Хороший орговик має кріпити контакти з членами
партійної організації. При цьому треба пам'ятати, що взаємодія та
зміцнення зв'язків з членами партійної організації повинні мати
взаємозворотний характер, тобто зміцнюватися не лише зверху, але й
знизу.
Підготовка та розстановка кадрів. Необхідно
скористатися кожною можливістю для зміцнення та розширення рядів
вашої партійної організації. Як відповідальна особа за цю сферу
діяльності, керівник організації має вселити у свідомість людей, які
можуть стати членами організації, довіру до висунутих цілей та
запропонованих методів їх досягнення. Активний член партії, що
працює з завзяттям та знанням справи, може бути чудовим агітатором
при залучені до роботи нових партії, якщо він ділиться враженнями з
сією та друзями про роботу в партійній організації. Одним із
найважливіших аспектів роботи з кадрами - це люди, які виконують
будь-яку, інколи навіть надто важку роботу, якщо цього вимагають
завдання та ідеї партії, і якщо від цього залежить її успіх на
терені політики.
Для керівника місцевої партійної організації
до того ж надто важливо зуміти підібрати для роботи найбільш
талановиті, кваліфіковані та віддані справі кадри. Знову ж таки
рядові члени місцевої партійної організації можуть виявитися
найкращими кандидатами для роботи у партійному або передвиборчому
штабі. Бажано мати в своєму апараті тих людей, які вже широко відомі
та популярні серед місцевого населення. Вони можуть підняти
авторитет та престиж роботи місцевої політичної організації.
Зв'язки з іншими організаціями. Керівник
місцевої партійної організації також несе відповідальність за
налагодження ділових стосунків організації з регіональними та
місцевими керівниками. До обов'язків керівника також входить
представлення політичної організації під час роботи з об'єднаннями
громадян, державними службовцями, депутатами різних рівнів та у
співпраці з іншими політичними партіями. Голова партійної
організації повинен вміти робити точні й чіткі заяви для преси та
інших ЗМІ, якщо у цьому виникає необхідність. Ефективність
взаємовідносин з іншими партіями та організаціями насамперед вимагає
розробки та затвердження принципів взаємостосунків між членами в
середині партії. Партійна організація повинна виробити і узгодити
чітку генеральну лінію, перш ніж виступати з програмою перед
виборцями.
Фінансові питання. Керівник місцевої
організації несе відповідальність й за матеріальний стан своєї
партійної організації. Мається на увазі збирання коштів, отримання
пожертв у вигляді речей, товарів, певних послуг, а той захист
інтересів своєї організації при розподілі, нехай навіть незначних,
матеріальних засобів між місцевими організаціями, що виділяють з
фондів вищестоящої організації.
Способи керівництва. Способи керівництва -
це механізм в руках голови місцевої організації, які він може
використати для виконання функціональних обов'язків та досягнення
намічених цілей.
Керівнику будь-якої організації буде
неможливо особисто брати участь у виконані всіх завдань, що постають
перед організацією. Саме тому до складу керівних та виконавчих
органів необхідно підібрати надійних та відданих людей, які зажадали
б нести відповідальність за певну ділянку роботи, стати
координаторами дій та помічниками голови, взяти на себе зобов'язання
відповідального за роботу з активістами, виборцями, працівниками
виборчих комісій, органами виконавчої влади та місцевого
самоуправління. Справа керівника вміло координувати діяльність цих
людей:
• постановка ясних і конкретних завдань та
строків виконання;
• спостереження за їх діяльністю та
коригування їх дій у процесі виконання покладених на них
обов'язків;
• надання їм необхідної допомоги людьми та
технічними засобами;
• всебічний аналіз усіх аспектів їх
діяльності та внесення необхідних змін.
У відповідності до статуту більшості партій
місцеві організації самі визначають свою внутрішню структуру, а тому
дуже важливо правильно сформувати структуру виконавчих органів та
комісій.
Комісії корисні при виконані
широкомасштабних заходів. За способом утворення комісії
розподіляються на постійні, тобто утворені на підставі діючих
партійних статутів, та тимчасові, створені на підставі рішень
керівних органів місцевої організації або голови для виконання
конкретних короткострокових завдань. У будь-якому випадку основним
критерієм роботи комісій є ефективність їх діяльності. Якщо,
наприклад, комісія стає надмірно великою, члени такої структури
можуть забути про вихідну мету його утворення.
Виконавчий комітет (секретаріат). Ця
структура має складатися з рядових партійних активістів, котрі не
обтяжені високими посадами в суспільстві і партії. Особлива користь
від такої структури при розробці нових ідей, і визначення форм їх
реалізації.
Керівникам місцевих партійних організацій
доводиться проводити найрізноманітніші мітинги та зібрання. При
цьому треба завжди пам'ятати, що проведення таких акцій може як
зміцнити репутацію керівника так і зашкодити їй.
Серед порад по успішному проведенню зборів
можна порекомендувати, ніколи не скликати збори без певної мети,
коли не маєте чіткого уявлення, що бажається досягти, яку
переслідується мета. Збори, що проводяться регулярно, незалежно від
того чи є для цього підстави, можуть виявитися скучними і
непродуктивними, оскільки втрачається і сам сенс проведення зборів,
і стає заздалегідь зрозуміло, яке рішення має бути прийняте на них.
Учасники таких зборів завжди залишаються розчарованими. Проводячи
збори необхідно зосередити увагу на порядку денному, намагаючись
зробити його конкретним, коротким і ніколи не відхиляйтеся від
порядку денного під час обговорення питань. Розпочинатися збори
повинні починатися і закінчуватися у точно визначений час.
Замість післямови
Кінцевою метою діяльності будь-якої
політичної організації є отримання від суспільства владних
повноважень. Але влада є стабільною і результативною лише тоді, коли
оволодіння нею, делегування суспільством відповідних повноважень
відбувається як результат:
• визнання об'єктивності і перспективності
запропонованих такою партією ідеологічних засад і безпосередніх
механізмів функціонування суспільства - зокрема його реформування та
розвитку;
• максимального розуміння і підтримки
більшістю громадян як програмних положень, так і конкретних дій
партії та її лідерів;
• свідомої готовності більшості
представників всіх верств населення до плідної співпраці із
сформованою таким чином владою.
Лише така влада буде справді уособлювати
демократію, тобто владу народу. Лише така влада буде основою
побудови цивілізованого суспільства у цивілізованій державі. Лише
така влада зможе забезпечити реалізацію прав і свобод громадян в
повному обсязі.
Не ставлячи за мету висвітлити всі проблеми
процесу становлення багатопартійності в Україні, але на деяких з них
варто зупинитися. Об'єктивно несформованість багатопартійної системи
в Україні зумовлюється такими чинниками:
• відсутністю в суспільстві сталих
політичних традицій функціонування демократичних інститутів;
• незавершеністю інституціалізації
політичних партій. Сьогодні партії не визначають
політико-економічний розвиток держави;
• в Україні тільки-но почався період
адаптації цілісних уявлень класичних ідеологій. Цей період
закінчиться за умов кристалізації відповідної економічної та
політичної бази;
• повільністю процесу соціальної
диференціації суспільства;
• гальмування процесу ринкових економічних
перетворень;
• суперечностями українського суспільства на
різних рівнях: Захід-Схід, центр-регіони, держава-церква,
місто-село.
Та хотілося б, аби сучасна партійна система
України перейшла від атомізованої, з великою кількістю невеликих і
маловідомих партій, до більш стабільної й ефективної системи
поляризованого плюралізму з лівосоціалістичною і
правонаціоналістичною опозицією та політичним центром,
репрезентованим загальнодемократичними, національно-демократичними,
об'єднаннями і державноуправлінською елітою.
Метою написання книги була виключно
просвітницька мета. "Освічений народ легше вести, але його важче
гнати, ним краще управляти, але неможливо поневолити", - хоч цей
вислів англійського політичного діяча Генрі Бруема датований ХІХ
століттям, але він залишається актуальним і в наші дні.
Бібліографічні та рекомендовані джерела
1. Білоус А.О. Політичні об'єднання України.
- К., 1993. - 108 с.
2. Закон України "Про політичні партії в
Україні" 5.04.2001 р. (№ 2365-ІІІ).
3. Лиховид О.М. Теорія і практика
регіональної політики. - Херсон, 2002. - 100 с.
4. Лиховид О.М. Політичний компас виборця /
КВУ. - Херсон, 2003. - 52 с.
5. Лиховид О.М. Друге перехрестя: (так
голосувала Херсонщина). - Херсон, 2003. - 100 с.
6. Політичні партії України. - К.: К.І.С,
1999. - 596 с.
7. Політичні партії в Україні. - К.: ЦВК,
2001. - 360 с.
8. Політичні партії Херсонщини / Під ред.
В.В.Богуна. - Херсон, 1997. - 24 с.
1 | 2 | 3
|
|
