Бібліотечка "Просвіти" Херсонщини

• Проза

• Поезія

• Драматургія

• Музичні видання

• Літературознавство

• Персоналії (книги про...)

• Історія

• Публіцистика

• Видання, що продовжуються: альманахи, збірники тощо

• Інше

Василенко Микола Олександрович

Курай для пожежі

Том 1
Щоденникові записи 1970-1985 рр.

2007

1970 | 1971 | 1972 | 1973 | 1976
1977 | 1978 | 1979 | 1980 | 1981
1982 | 1983 | 1984 | 1985

Ілюстративні матеріали

Скачати у форматі *.doc (460 kb)

1 9 7 8

У червні 1978

Ходив прощатися до Кузьменків. Там був М.Соколовський, він читав нові свої вірші. Соколовський цікавий поет, пише на незбиті теми. Оксанка Кузьменко гарно грає на бандурі й співає. Кузьменки всі співають. Особливо гарно виконують "Ой на горі вогонь горить". На світлині О.К. експромтом я написав на спогад:

* * *

Я був у Вашій теплій хаті

І вина пив, і їв пиріг.

Нехай Ви будете багаті

І велелюдним Ваш поріг;

Нехай всміхаються Вам ранки,

І справедливим буде світ,

А світла музика Оксанки

До звершень кличе людський рід.

9 червня 1978

У "Наддніпрянській правді", за 2 квітня 1961 року знайшов свій вірш "Ранок", - чернетка загубилася. Тоді під віршами я підписувався псевдонімом - Микола Очерет. Вірш написав 1960 року, коли одержав диплом техніка-електрика. Добре пам'ятаю той світлий день, той ранок і оті барвисті хмаринки над обрієм, що сповіщали світові про схід сонця. Від українського слова світле походить світ (всесвіт).

Р а н о к

В густі сади попадали зірки.

Вітрець на сході сушить позолоту.

Гудуть заклично заводські гудки -

І я іду проспектом на роботу.

В руках новий - новісінький диплом,

А в чистім серці - голоси весняні.

Як по дощі веселка над селом,

Пливуть над обрієм хмаринки ранні.

Досвітній час, а помахами рук

Невтомні крани сни женуть із міста.

З гнучких дерев на вичовганий брук,

На плечі падає роса іскриста.

Встає хвилясто шум на мостовій,

Спішать в цехи замріяні смаглянки.

Хай будуть вічно на землі моїй

Такі ясні, такі погожі ранки.

16 червня 1978

Справили Валентинове і Вірине весілля. Було 86 осіб гостей. Томадою вечора був лікар Андрій Савостін.

Грав естрадний оркестр (найняли), було багато цікавих тостів, оголошень. Святкували до ранку. Вранці молоді поїхали в Генічеський район, село Ярошки до батьків нареченої.

* * *

Згідно батьківських традицій,

Не машина - коні-птиці,

Коні-змії повз левади

Молодих везуть з сільради.

Не догнати їх ні грому,

Ні обмові, ні біді...

Їдуть з піснею додому,

Їдуть, їдуть молоді.

. . . . . . . . . . .

10 липня 1978

На заводі лекція для робітників "Проблема народонаселення". Лектор із тов. "Знання". Планета Земля може прогодувати не більше 10 млрд. осіб. "Варвари перемогли римлян тому, що вони не вживали м'яса. Від м'яса людина глупіє, а від рослинного харчу - розумнішає". Приріст населення в європейських країнах катастрофічно зменшується. Україна - на нулю.

* * *

І висота, і глибина - бездонні.

Летять орли, мчать білопінні коні,

Високу воду прірва поглина... -

Бездонна глибина!

Безмірна висота!..

Поетова незалежність - це свобода як природний стан мислячої людини. Пам'ятаймо вольтерівське: "Я не згоден із вами, але готовий віддати власне життя, щоб ви мали змогу висловити свою думку".

13 липня 1978

На заводі чергова політінформація. Виступав секретар парторганізації

Пучков А.: "Картер сказав, що фізично звоювати Радянський Союз неможливо, його можна взяти тільки із середини. Тому появилися ідеологічно нестійкі люди, вони поширюють антипартійні та антидержавні анекдоти, ведуть нерадянські розмови, пишуть різні листи на захист дисидентів, активізувалися релігійні секти тощо.

Про Китай. Довжина кордону СРСР із Китаєм - 12 тис. км. За 1977 рік Китай порушував наш кордон 3508 разів. Юрби китайців переходять кордон, щоб у радянських людей випросити шматок хліба. Ми їх годуємо, одягаємо і повертаємо назад. А вони замість того, щоб подякувати, починають викрикувати антирадянські гасла. Трапляється, що китайці вбивають китайця і возять труп по Китаю, і кажуть, що китайців убивають "московські гегемоністи і совєтські ревізіоністи". На кордоні Китай тримає 80 дивізій, але він до війни ще не готовий. Боїться нашої ядерної зброї.

Про Єгипет. Садат - колишній гітлерівський агент. Порвавши дружні стосунки із СРСР, лиже задницю США.

Про дисидентів. Щиранський, Гінзбург, Руденко, Орлов та ще дехто арештовані. Вони шпигуни та агенти міжнародного імперіалізму. Їхній духовний батько - Сахаров. Вони хочуть повалити радянську демократію..."

* * *

Сусіду мало власної землі.

Сусід плете мережу на сусіда.

Тому й живе, мов павучок у млі,

Як на кожусі гнида.

15 липня 1978

Приїхав із села Микола Головченко, розповідає:

- Із села пачками тікають молоді люди. Куди? - запитаєш. У місто, щоб набратися лінощів. Шукають жар-птицю. Для чого? - запитаєш. Щоб красиво жити - і не працювати. Земля для них стала мачухою, а українська мова "нєкрасівою". Запитаєш: Хто робить на селі? Скажу. Ніхто. Їхню роботу не можна назвати роботою. Землезнущання. Аби від ранку до вечора, щоб не казали, що вони тунеядці. Живуть із краденого. Вночі тягнуть із колгоспного поля. Скажеш: не всі люди погані. Авжеж, не всі, але і їм уже уготована смерть. Запитай партійного чиновника, якої він нації, той ніколи не скаже, що він українець, а з гордістю бовкне: я хахол!

- Миколо, - кажу, - ти це говориш серйозно?

- Ні, не серйозно. Але коли б я був при владі, то зібрав би усіх отих перекотиполе та й кинув би на них атомну бомбу. Це кажу серйозно.

Шарль Бодлер писав: "У кожній людині є два одночасні прагнення, одне до Бога, і одне до сатани. Поклик Бога - це прагнення внутрішньо піднестися, а поклик сатани - це одержати насолоду від власного падіння".

15 липня 1978

Знову мені натякнули на те, що інших поетів друкують, хвалять, нагороджують орденами, платять гонорари, дозволяють брати участь у турпоходах за кордон, вони цікаво живуть, а я духовно мертвий, бо іду не в ногу з сучасним життям, навіть не паралельно, а супроти.

Тяжко слухати такі слова, але ще тяжче, коли чуєш таке від рідних.

Це правда, я читачів не маю, крім Бога і самого себе, а доброї слави та грошей - тим більше. Але слави я і не шукаю, пишу тільки тому, що хтось пише моєю рукою. Я люблю життя. А любити життя і не любити людей - неможливо. Працюю, мислю, намагаюся докопатися до суті людського буття, що постійно викликає велике здивування. Це і є мені нагорода. А більшої і не потребую.

25 липня 1978

Сто років з дня народження визначного польського поета Леопольда Стаффа. Творчий шлях поета не був легким. Протягом своєї тривалої літературної діяльності він пройшов складну ідейну еволюцію. Завдяки виникненню нових літературних течій, носієм яких він був, Л.Стафф зумів відбити у своїх творах визначальні тенденції своєї доби і проявити здатність до постійного розвитку й оновлення власної творчости. Його поезії свідчать про мудрість автора і життєву наснагу. Співець духовної гармонії, культу прекрасного в житті й мистецтві. Поезію Стаффа я прочитав польською у Заполяр'ї, і тоді почав його перекладати.

Кожен поет вносить у скарбницю рідної літератури щось своє, визначене особливостями його життєвого і творчого досвіду. Тільки мужній поет формує золотий фонд вітчизняної літератури.

28 липня 1978

Криваві події в Ірані. Політична криза, "масовий гіпноз" іранців. Аятолла Хомейні відкрив нову сторінку історії соціальних і релігійних революцій. Безперечно, влада короля буде повалена, буде Ісламська Республіка, а кермуватимуть священнослужителі.

5 серпня 1978

З великими труднощами пощастило дістати сімейну путівку в пансіонат на Арабатську стрілку. З нами в пансіонаті була родина Віктора (Михайловича). Кажуть, відпочивати краще, ніж працювати. Я так не сказав би. Праця, яка тобі до серця, набагато краща, ніж щоденне вилежування на морському піску під гарячим сонцем. У пансіонаті жодних культурних чи спортивних розваг, якщо не брати до уваги літній кінотеатр. Людина, яка звикла до праці, не знаходить собі місця на березі пансіонату. І тільки думка про те, що море і сонце поліпшують твоє здоров'я, змушують миритися з бездіяльністю. Арабатська стрілка - кузня здоров'я людини. На жаль, можливості "кузні" уповні не використовуються. Усюди сліди байдужості, естетичної безграмотності, господарської невмілості...

Своєчасно вийшла Постанова уряду "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Пам'ятки є надбанням народу, вони відображають матеріальне й духовне життя минулих поколінь, багатовікову історію нашої України, становлять невід'ємну частину світової культурної спадщини; свідчать про вклад нашої нації в розвиток світової цивілізації. Бережливе ставлення до пам'яток історії - це наш патріотичний обов'язок.

10 серпня 1978

Сучасні поети тяжкої долі - це В.Забаштанський, Г.Світлична та О.Журлива. Ціною щоденних зусиль вони зуміли піднятися над своєю бідою і перемогти фізичну безпорадність. Для цього потрібна особлива мужність, безкомпромісна наполегливість і щоденні героїчні вчинки.

Вода Каховського водосховища розмиває берег. Біля села Любимівка, море вже зруйнувало 50 м. берега. Археологи ведуть охоронні розкопки. Вважають, що біля Любимівки знаходилося городище пізньої скіфської культури. Городища населяли нащадки скіфів, які прийшли на тареторію Північного Причорномор'я у VП ст. до н.е. Це вони в степах Херсонщини залишили кургани. Скіфи мали свою державу, що успішно протистояла в 514 році до н.е. персидському цареві Дарію.

15 серпня 1978

Формою "самвидаву" поширюється конспект лекції кандидата технічних наук В.Г.Ажажі. У ній мова іде про появу нерозпізнаних летючих об'єктів (НЛО). У лекції багато фантазії, але не без здорового глузду. Людина приречена Богом шукати істину, і вона шукає, намагається розгадати нерозгадане. Це спонукає до фантазії, без якої людина була б глухою і сліпою.

Вольтер, коли писав "Мікромегаса", уже чув про тогочасні НЛО. Він сприймав їх як реальність. Може тому його вистраждана книжка і досі зачаровує читача своєю буйною фантазією і філософськими висновками.

Андрій Сахно намагався переконати мене, що наша планета знаходиться в руках гуманоїдів-інакопланетян, а ми (люди) у них піддослідні "кролі".

Людина - завжди міфотворець, бо вона покладається на своє шосте почуття, тобто на присутність паралельного світу, якого не бачить, але відчуває.

20 серпня 1978

Переглядав свій літературний архів - прозу 50-тих років, - оповідання "Марфа", "Божевільний", "Рятівник", "Лаодіка". Прочитав, посумував над "дітьми своїми". Ото і вся моя радість. Вони, як і рання поезія, ще школярські, але мені особливо дорогі, бо в них моя буйна молодість, перші парості устремлінь і творчих пошуків. Вони підтримували в біді, скрашували буденну сірість життя, відновлювали втрачену душевну рівновагу і повертали віру в справедливість.

Із колишнього записника:

1. Якщо є тиран (Сталін), то мусить бути і тираноборець.

2. Двох правд немає, якщо правда, то тільки одна.

3. У режимному совєтському таборі треба говорити мовчки.

4. "Ванька, жмі, дерьовня блізько!"

5. - Уксус Помидорович зі мною: Вась-Вась.

6. День канту в лагері - місяць жизні.

7. За кодексом комуністичного Кремля українець - "соціально небезпечний елемент".

* * *

Вже мало залишилося вкраїнців

На березі вкраїнського Дніпра.

Сутужно братові і тяжко жінці,

І тріумфує капосна мара.

На українців кидають каміння,

Занурюють без жалю у багно

І нищуть їхнє золоте коріння,

Аби невгасне погасить горно.

25 серпня 1978

У виставковому залі персональна виставка скульптур П.І.Кравченка. Він народився 1926 року в селі Кавказ Херсонської області. Автор пам'ятника адміралові Ф.Ушакову в Херсоні, низки портретів, зокрема свого батька, лейтенанта П.Шмідта, І.Котляревського, Дніпрової Чайки.

Культура є неодмінною умовою цивілізації. Яка культура, така і цивілізація. Яка цивілізація, такий і добробут народу.

6 вересня 1978

На завод хтось приніс листа членів секти актентивістів. У листі пишуть про тяжке переслідування секти, безпідставні арешти та ін… Прохають "ради Господа Бога нашего, письмо в семи экземплярах размножить и передать ближнему". Секретар парткому лист передав до КГБ.

По Херсонській області 360 єврейських родин подали заяви про виїзд до Ізраїлю.

Постанова ЦК КПУ "Про підготовку до святкування 325-річчя возз'єднання України з Росією". Свято "спрямовувати на дальше поліпшення комуністичного виховання трудящих, показувати морально-політичну єдність суспільства, нової історичної спільноті - радянського народу".

По радіо і телебаченню почали частіше транслювати українську музику. Навіть союзне радіо "Маяк" іноді передає українську пісню. Лисиця знає, чиє м'ясо з'їла.

"До тебе, Україно, наша бездольна мати,

струна моя перша озветься".

Леся Українка.

10 вересня 1978

Широко відзначається 150-річчя від дня народження російського письменника Л.М.Толстого. Він у російській літературі, як Т.Шевченко в українській - унікальний. Його художній реалізм відзначається світлою людською мораллю. Він шанував самобутність українського народу. Позитивні образи українців подав у творах "Рубання лісу", "Севастополь у серпні 1855 року", "Старий у церкві" та ін. Був особисто знайомий із М.Заньковецькою, М.Кропивницьким, Марком Вовчком.

1968 року на майдані Праги чеський студент Палах спалив себе, протестуючи проти вторгнення військ "Варшавського договору" у Чехословаччину. Що це: героїзм чи розпач?

* * *

Чи не пора і нам узять кресала,

Бо зрілих сил в душі надмірно стало,

І викресать вогню палючі квіти,

І наче Палах, вогнищем згоріти?

15 вересня 1978

З нагоди Дня радянської літератури в Херсоні у кіноконцертному залі "Ювілейний" відбувся літературний вечір за участю поетів та прозаїків СРСР. Найбільший успіх випав Булату Окуджаві. Присутнім сподобалися оригнінальні, художньо індивідуальні й емоційні його пісні, особливо "Молитва". Добре сприйняли вірші "Крила" Івана Драча, Людмили Татьяничевої, Раїси Ахматової, Акрама Айліслі. "Совєтські" вірші прочитали Борис Олійник, Володимир Бровченко, Джемс Паттерсон... Погано виступив Юван Шесталов, зачинатель мансійської літератури.

На вечорі виступив перший секретар обкому КПУ І.Мозговий. Говорив російською, а по завершенню, згадавши, що він очолює область, у якій живуть українці, сказав українською "Спасибі вам за свято поезії, подароване нам", - немов кинув шматочок ковбаси із панського столу.

* * *

Коли в наш край, немов онова,

Свобода прокладе маршрут,

Тоді воскресне рідна мова,

Принизливий залише кут.

Тоді згадай, козаче, гідно,

Згадай, мій друже, без хули,

Що рідну мову, слово рідне

Тобі поети зберегли.

25 вересня 1978

Здавалося, що таке шахи? Гра, що відбувається між двома противниками на квадратній дошці, що складається з 64-х клітин; гра, що поєднує елементи спортивної боротьби і розвиває аналітичні здібності. Вона завжди мала обмежену свою аудиторію. Але гра в м.Багіо спростувала таке твердження. Спортивна гра в шахи перетворилася в ідеологічну боротьбу протилежних партійних таборів.

Чемпіон світу А.Карпов і претендент В.Корчной талановиті шахісти, але на різних політичних позиціях.

Голова шахової федерації СРСР В.Севастьянов сказав, що перемога Карпова залежатиме від моральної підтримки народом СРСР. І народ "підтримує": день і ніч про Карпова говорить радіо, пишуть газети виступають лектори. Люди хапають газети, слухають останні новини: а як там у Багіо? Є такі, що вперед прогнозують хід гри, кажуть, що переможе Карпов, але свої 325 тис. доларів США не отримає: уряд не дозволяє нашим чемпіонам мати великі гроші, щоб не втікали із Союзу, як це сталося зі Спаським і Корчним.

* * *

Страшна війна уже гримить,

Іде без перепон...

Чого ти, серце, плачеш?

Цить!

Адже ж це тільки сон.

26 вересня 1978

Мав відрядження у Кіровоград, розслідував нещасний випадок, що стався на залізничній станції з провідником готової продукції винзаводу. На околиці міста - уранові копальні. Років п'ять тому в них працювали тільки в'язні. Дротяну огорожу демонтували і тепер там працюють вільнонаймані. У навколишніх селах, де розпрацьовують уранові рудники, взяли аналіз води, яку п'ють селяни - і вжахнулися: у воді знайшли великий домішок радіоактивних речовин. Колодязі опломбували і пити з них воду заборонили. Проклали трубопроводи і почали подавати воду із водосховища. Селянам не сподобалася така вода, вони самовільно розпломбували колодязі, кажуть: "Із наших колодязів батьки, діди і прадіди пили воду і жили по сто років". Воістину життя - таємниця.

25 вересня 1978

Із робітниками заводу їздив у радгосп збирати помідори. Порядок збирання цього року не кращий минулого. Не вистачає тари (ящиків) для помідорів, транспорту... Спочатку зрілі помідори сипали на купу, а коли вони на палючому сонці згоріли, почали збирати тільки зелені. Стиглий помідор залишився на полі догнивати.

Боляче дивитися як на очах гине врожай, зводиться нанівець тяжка праця трудівника із-за недолугого адміністративного планування.

* * *

Карався за пісні не раз, не два,

Та ними знову повна голова.

Безбоязні слова болючих тем

Озвалися в душі - і б'ють ключем.

26 вересня 1978

Іван Савич (Лук'яненко) у статті "Зустрічі з Роменом Ролланом ("Літературна Україна" ц.р.) пише, що "У ряді творів Ромен Роллан цілком поділяє ленінські положення про партійність літератури, виступає проти гасла "мистецтво для мистецтва". Іван Савич не називає "ряд творів", у яких письменник поділяє ленінські положення. Якщо до них належать "Кола Бруньйон" або твори про французьку революцію, або про Бетховена, Толстого та ін., то Іван Савич грубо помиляється, бо Ромен Роллан у таких творах відстоює свободу людини і демократизм у літературі.

* * *

Хоч майорить ще прапор кумача,

Але народ вже в іншому горінні.

Знайомі здавна риси Ілліча

В сучасному вгасають поколінні.

7 жовтня 1978

На заводі лекція на міжнародні теми. Запитали у лектора: Де тепер Віктор Біленко, який утік на військовому літаку до Японії? Лектор відповів, що Біленко працює в американській військовій школі, "клевещет на Союз".

"Циганські події". Хтось убив цигана. Цигани пікетують обком КПУ. Міліція, дружинники та пожежні команди чергують у робітничих виселках.

М.Ростроповича та Г.Вишневську позбавили радянського громадянства.

12 жовтня 1978

Карпов переміг Корчного, зберіг титул чемпіона світу.

Соломія Крушельницька - воістину "троїста і єдина", геніальна співачка, актриса і музикант. Це - українське диво. Вона захоплювала серця своїх шанувальників у всьому світі й не тільки чарівним голосом чи добрим серцем, а непохитною переконаністю в перемогу ідеї визволення українського народу. Її світогляд складався під впливом І.Франка, М.Павлика, В.Стефаника. Полюбивши і зрозумівши високі ідеали і прагнення українського народу до самоствердження, вона полюбила і зрозуміла інші народи. Соломія Крушельницька співала поруч зі славетними співаками Яном Решке, Енріко Карузо, Олександром Мишугою та Маттіа Баттістіні. Нею захоплювалися великі українці Микола Лисенко, Леся Українка, Ольга Кобилянська; її малювали М.Манфрадіні І.Труш та інші відомі художники. Незважаючи на те, що її ім'я у нашій країні тривалий час замовчували і тепер не широко рекламують, інтерес нашого сучасника до її неповторної творчості проявляється гостро.

* * *

Мамцю,

дайте грудочку рідної землі

і дайте клаптик неба з нашого вікна.

Покладу їх до медальйона,

нехай лопочуть крильми,

як птахи,

і зогрівають мені серце.

А як поїду за кордон,

і в "Ла Скала"

чи десь за Рейном,

Карузо скаже:

"Пробачте,

це ж не дівка,

а сам Бог із України,

Крилатий голос!...".

Тоді сміятимуся і не скажу,

що то голос рідної землі,

якого маю зроду...

. . . . . . . . . . .

17 жовтня 1978

Великої слави і пошани заслуговує інша дочка українського народу - славетна артистка й патріотка України Марія Заньковецька. Позиція патріотизму Заньковецької визначилася вже тоді, коли О.Суворін намагався переманити її до театрів Москви. Тоді вона відповіла йому рішучою відмовою. Незважаючи на матеріальну нестабільність, до останніх днів своїх залишалася провідною артисткою кращих українських труп (М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського) і своїм генієм навчала людей розуміти й любити Україну. Її другом був Лесь Курбас.

Життя - це сон, що сниться Богові.

* * *

Дві матері на світі маю -

Обох шаную і кохаю.

Одна із них проста людина,

А друга мати - Україна.

1 листопада 1978

Кажуть, коли не вистачає часу - ти на вірній дорозі. Але ж знову таки: яка це "вірна дорога", коли не вистачає часу? Парадокс. Але парадокс не без логіки. Протягом усього життя людина пізнає себе і на якійсь межі стає перед дилемою: стати баластом суспільства, збайдужіти до загальних інтересів або, напруживши зусилля і, слідуючи своєму внутрішньому голосу, працювати й працювати на благо Батьківщині, на користь людям. І тоді при виборі останнього людині часу не вистачатиме.

Мені не вистачає часу внаслідок щоденної праці на заводі задля шматка хліба. Доводиться викроювати час по хвилинах, щоб хоч трохи побути наодинці з пером. Іноді охоплює сумнів у доцільності такої праці, серце починає робити перебої, озиваються хвороби, про яких ти нічого не знав, - і перо випадає із рук, і ти падаєш з високої гори в глибоке провалля на гостре каміння, мов на мечі, і калічиш собі груди, роз'юшуєш носа. Тоді на мить з'являється образ смерті - і вона охолоджує, ставить на ноги - і ти знову на вершині гори, бо ще багато добрих справ і задумів, які очікують твоєї праці.

10 листопада 1978

Був у Києві, зустрівся з Н.Околітенко. Ходили до пам'ятника Лесі Українки, якого невідомі особи вночі поставили в парку. Ходили до пам'ятника Володимиру Великого. Читав їй "Діда Кузьму" та "Калнишевського". Вона безпартійна, працює в "Україні". Пише цікаві інтелектуальні оповідання, повісті.

Здається Образцов колись сказав, що буваючи за кордоном і спостерігаючи за поведінкою дітей, не можна було не помітити, що вони мають дуже відмінну рису виховання від наших дітей - це дитяча розкутість і спільна доброзичливість. Наші діти внутрішньо закуті й мають приховане недовір'я до старших. Тут загадки немає. Діти - це віддзеркалення суспільства у якому живуть. А суспільство, яке пройшло через горнило диктатури, брехні й злиднів, не могло дати розкуту душу своїм дітям.

Їздив до Кочура в Ірпінь. Він чимсь був дуже стривожений, замкнений, натяками дав зрозуміти, щоб я був обережнішим із незнайомими людьми. Дм.Паламарчука спіткало лихо. Його донька Оксана викинулася (чи хтось викинув) з вікна 4-го поверху студентського гуртожитку в Києві і розбилася на смерть. Дмитро Паламарчук у тяжкій депресії. Його вдома не було - поїхав у якесь село.

Завтрашній день народжується сьогодні.

* * *

Змагатимусь за правду непорушно -

Горітиме вогонь мій у віках.

Де людям буде голодно і душно,

Я воскресатиму, як фенікс-птах.

15 листопада 1978

Помер Микола Трибушний. Вдома після відправлення священиком панахиди грав духовий оркестр. На кладовищі уповноважена від комунхозу жінка (радянський піп) виголосила стандартну траурну промову, яку читала з папірця. Поскільки похоронів було багато (15-20 на день), то вона скорочувала казання, іноді плутала імена і прізвища. Траплявся скандал. За ритуалом "радянський піп" усіх померлих хвалить на один копил "...был активным строителем коммунизма, хорошим семьянином, добросовестным работником. Он пользовался большим авторитетом на производстве среди своих товарищей, постоянно выполнял и перевыполнял производственные задания, награжден правительственными орденами и медалями, честный сын (дочь) Родины - Советского Союза, активный член славной всепобеждающей партии коммунистов... (або) ... хоч был беспартийным, но вдохновлялся идеями марксизма-ленинизма..."

Гірко і соромно за народ.

27 листопада 1978

Жахлива трагедія сталася в американських джунглях: 999 членів релігійної секти "Храм народу" загинуло в результаті самогубства. Як вдалося лідерові секти Джміну Джонсу протягом тривалого часу тримати в рабській покорі понад тисячу чоловік і привести їх до фатального краю? Кажуть, вони жили "комуною" і були ізольовані від зовнішнього світу, від чужої інформації та ідей.

Тут є правда. До ізоляції народу вдавався не один диктатор і, вміло жонглюючи брехнею, брав душі людей у свою залежність. Релігійний фанатизм живиться обмеженою культурою, так саме, як і політичний.

Наша преса почала більше й правдивіше писати про правозахисний рух, що існує в Союзі, і якого вже не приховати.

Прізвища правозахисників (дисидентів) - Сахаров, Гінзбург, Галанський, Руденко, Тихий, Снігірьов, Орлов, Григоренко, Вольпин, Романюк, Плющ, Солженіцин, Лук'яненко, Чорновіл та інші стали притчею во язицех пересічної людини. Про дисидентів уже творяться міфи...

28 листопада 1978

У своїй статті "Внешняя политика русского царизма" Енгельс пише, що в період своєї могутності Росією керували іноземці - Катерина II, Нессельроді, Лівен, Бенкельдорф та інші відомі можновладці; що Росія є оплотом європейської реакції і агресором, і тому майбутня війна проти Росії - це війна визвольна. Пише: "Якщо Росія почне війну, то вперед на росіян та її союзників, хто б вони не були!". Написав, як відрубав. А написане пером, не вирубаєш "топором".

3 грудня 1978

Видавництво "Наукова думка" видало книгу "Українські народні пісні у записах Осипа та Федора Бодянських". Це велика подія в культурі нашого народу. З відомих причин розвиток української фольклористики протягом століття навмисне гальмувався російськими шовіністами. Хоч до згаданого видання не все включено, що по крихтах збиралося Бодянськими. Книга народних пісень розкриває давнє могутнє джерело становлення національної культури, світогляд українців минулих віків, їхнє бачення і розуміння поезії, творення культурних цінностей на основі самобутності. Як тут не згадати Т.Шевченкові слова:

"Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь".

8 грудня 1978

Тривожно у світі. На планеті не вгасають локальні війни. Москву не задовольняє пропекінський режим у Кампучії. Вирує Іран. Шах, посівши трон, зубами тримається за владу. Не хоче бачити й не розуміє нової політичної стиглості народу, вимог демократичних перетворень.

10 грудня 1978

264-м папою католицької церкви став польський кардинал, архієпископ м.Кракова Кароль Войтила, нарікши себе ім'ям Іоанн-Павло Другий.

За останні 400 років папою обраний неіталієць і, що не менш цікаво, представник прокомуністичної країни.

16 грудня 1978

У Херсоні хронічно не вистачає електроенергії, бензину й вугілля. Існує дефіцит харчових продуктів, особливо м'яса, масла, молока. З метою економії електроенергії відключають електроспоживачів на тривалий час. На вулицях темрява, завод із-за браку електроенергії годинами простоює, виробничий план не виконується.

Держава заборгувала винзаводові 300 тонн фондового вугілля. Щоб "вибити" хоч якусь частину фонду, директор Онищенко мене з начальником відділу постачання і збуту Михайлом Демочком відрядив у м. Донецьк "вибивати вугілля", бути, як тепер таких посланців називають, товкачами. У Донецьку вразила кількість "толкачей", які правдами і неправдами (більше неправдами) домагаються одержати належне їхнім виробництвам вугілля, якого чомусь бракувало. Якщо на моє відрядження держава витратила 240 руб., то скільки ж тоді даремних грошей витрачається на "толкачей" по Союзу, якщо їх десятки тисяч?

Для винзаводу ми швидко "вибили" вагон вугілля, дали хабаря (вином) начальнику відділу збуту. Як це було? Зайшли до нього в кабінет з пакетами вина і поклали їх коло письмового столу. Начальник мовчки краєм ока зиркнув на них, наче вгадував скільки в пакетах пляшок, і одразу дав розпорядження на відвантаження вугілля.

29 грудня 1978

Дмитро Яворницький у публікації "Про козаків запорозьких" пише: "Щодо зайшлих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й привітні, і нарівні з гостинністю та привітністю над усе ставили особисту чесність, як у себе, на Запорожжі, так і на війні щодо ворогів православної віри. "Хоча в Січі люди були різні, - говорить якийсь католицький пастер, - однак панувала там чесність і така безпека, що люди, які приїздили з товарами, не боялися згубити й волосини з голови своєї. Можна було на вулиці залишити гроші, не потерпаючи, що їх украдуть".

Добре було б наведені слова викарбувати на гранітній стелі й установити її на острові Хортиця.

* * *

Курінний почав гукати:

"Гей, козацтво, годі спати!

Насувається біда:

Азіатська йде орда.

Хоче збройно подолати,

Щоб у ярма запрягати.

Гей, до зброї, козаки,

За пищалі і клинки!

Наша сила не ледача,

Ворог ще слізьми заплаче.

Не захопить нас зненацька,

Не дріма душа козацька.

25 грудня 1978

Кажуть, найбільша гіркота - це бути щасливим у минулому. Тут є правда. Варто згадати своє гарне дитинство, батьківську любов, бентежну юність, перших школярських друзів, перші погляди дозрілих дорослістю дівчат, з якими бавився в дитинстві, пізніше ходив до школи, мріяв про світле безхмарне життя - і тобі зробиться гірко й самотньо.

1 9 7 9

15 січня 1979

"Нашу мову... мелодійну, співучу, виганяють зі школи, мов чужу!" - писав Костянтин Ушинський у 19 сторіччі. А як тепер, у двадцятому?

Так само, як і було. Школи з українською мовою навчання закривають. У Херсоні вже української школи немає. Чиновники не володіють українською, а обиватель соромиться нею говорити. Російські шовіністи, якими були у минулі віки, такими і залишилися, своє нутро не переінакшили. Уперто продовжуєють акцію зросійщення українського народу. Частіше появляються нові й нові антиукраїнські, антимовні закони. Образ українця намагаються зробити негативним, випатрошують культуру. Залишається надія на парадокс: спроба імперіалістів знищити націю - мобілізує дух нації. Українська нація повинна мобілізуватися, щоб вижити, іншого виходу немає.

Календар указів російського великодержавника

1654 р. Маніфест царя Олексія Михайловича про Переяславську угоду. У Маніфесті були такі слова: "Хохлы, которые у вас на головах, постригите".

1667 р. Андрусівський мир, за яким уся Правобережна Україна віддавалася Польщі. Це через 13 років після підписання Переяславської угоди про недоторканність кордонів України.

1720 р. Указ Петра Першого про заборону книгодрукування укр. мовою.

1729 р. Указ Петра Другого про переписання державних постанов з української на російську.

1763 р. Указ Катерини Другої про заборону викладати укр. мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 р. Указ Сенату Московського патріархату про вилучення в населення укр. букварів та українських текстів з церковних книг.

1775 р. Маніфест Катерини Другої про скасування Запорозької Січі.

1785 р. Запровадження в Україні кріпацтва.

1800 р. Павло Перший заборонив будувати церкви українського стилю з трьома банями.

1811 р. Указ Олександра Першого про закриття Києво-Могилянської академії.

1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.

1862 р. Закриття недільних українських шкіл.

1863 р. Указ міністра Росії Валуєва про заборону видання книг укр. мовою. "Никакого украинского языка не было, нет и быть не может!".

1869 р. Закон про значне підвищення зарплати чиновникам-русифікаторам. "В десяти Южно-Западных губерниях лицам русского происхождения".

1876 р. Емський указ (закон Юзефовича) затверджений царем, про заборону ввезення книг українською мовою з-за кордону, заборону українського театру й друкування нот українських пісень.

1884 р. Окремий указ Олександра Третього про закриття українських театрів.

1886 р. Чергове підвищення платні чиновникам-русифікаторам російського походження в Україні.

1895 р. Указ про заборону книг укр. мовою для дітей.

1908 р. Указ Сенату Росії про шкідливість української культури і освітньої діяльності для безпеки Російської імперії

1914 р. Указ Миколи Другого про скасування української преси.

1925 р. Постанова "Про врегулювання кордонів УРСР з Росією (РСФСР)". Від України були відторгнені території, у яких українці становили більшість (від 51 до 90% загальної кількості населення), повіти: Гайворонський, Путилівський, Новооскольський (Курська губернія), Острозький, Богучарський, Бірючанський (Воронезька губернія), Темрюкський і Єйський (Кубань).

1925 р. Пленум ЦК КПУ взяв курс на "українізацію" українського населення.

1930 р. В Україні писали і друкувалися 259 укр. письменників. Після сталінських безпідставних репресій та розстрілів (1934-1938 р.р.) з них залишилося 36.

1933 р. Телеграма Сталіна про припинення "українізації".

1938 Сталінська постанова про обов'язкове вивчення російської мови.

1978 р. Брежнєвський циркуляр про посилення вивчення російської мови і літератури...

Русифікація, на жаль, продовжується і кінця не видно.

30 січня 1979

Духовне забруднення української нації почалося з Полтавської битви, коли оскаженілий російський імператор Петро Перший силоміць (вогнем і мечем) закріпив поневолення українського народу, поставив Україну на коліна. Почався відкритий наступ на українську мову, традиції, письмо, мораль - прищеплювалася російська, того часу, нижча за своїми якостями культура. Українській нації - як окремому духовотворчому живому організмові, генераторові цивілізаційного процесу, свідомо перекривали кисень.

9 лютого 1979

"Святим храмам буде причинено велике поругання, і це вважатиметься великою доблестю. Той, чий профіль карбуватимуть на грошах, на золоті, на медалях, зрештою, помре в дивних муках". Нострадамус.

Це не пророцтво - це прочитання історії. Уже було і до нової ери, і за нової "велике поругання" храмам, і руйнівники вважали свої дії "великою доблестю". Згадаймо 30-ті роки. Усе вже було. Нічого нема нового "под луною".

9 березня 1979

Сьогодні день Обретіння. За народним повір'ям з цього дня перелітні птахи і взагалі все повертається обличчям до весни, а спиною до зими.

А ще 9 березня відсікли голову Івана Хрестителя.

Таємне стає явним. Для народів історія не є тим, що вже відійшло.

Минуле, яким би давнім не було, стає одним із елементів сучасності.

Предковічна земля Оріани (Наддніпрянщина) батьківщина слов'ян, батька звали Орієм. "Тут є і буду так же!" - заповіт оріанина.

11 березня 1979

Зараз багато поетів пишуть вірші для дітей. Так і мусить бути, бо справжнього поета дитинство ніколи не покидає.

Бережімо Собори душ своїх.

"Настанет год, России черный год,

Когда царей корона упадет..."

М.Лермонтов.

Справжні поети - пророки. Лермонтов, у якого кров шотландська, не міг не передбачити долю царів.

С е р ц е

Серце слухати повчань не хоче.

Моє серце слухає охоче

На прилуках ранній шум роси,

Музику веселки у блакиті,

Згуки стріл в далекім неоліті

І волхвів гортанні голоси.

Мов антени, насторожить вуха

І зірок у небі шурхіт слуха,

Слухає Землі стрімкий політ...

І від того, ніби птах, крилате,

Незалежне, чисте і багате,

Наче білий світ.

Коли серце починає говорити, із фраз випадають порожні слова.

25 березня 1979

Світова преса Бориса Мозолевського називає Шліманом за знахідку в кургані Товста могила на Дніпропетровщині золотої пекторалі вагою 1150 гр., діаметром 30,6 см.

Пектораль - нагрудна прикраса. Її носили як ознаку влади фараони, єврейські першосвященики та римські сановники.

Така знахідка - подія світу. Пектораль в землі протягом століть зберігалася за Божим велінням і за Божим велінням Борис Мозолевський 21 червня 1971 року її знайшов. До речі, Мозолевський не тільки мудрий і порядний археолог, але і цікавий поет.

Генріх Шліман німецький археолог. У 1870-86 роках розкопав пам'ятки Трої, Мікен, Орхомена, Тірінфа на островах Ітака і Кріт і підтвердив історичність фактів, що лежали в основі гомерівських поем, довів реальність існування Трої.

9 квітня 1979

Великдень кожного року припадає на інше число. Чому так? Священик пояснив. На Нікейському Соборі в 325 році була визнана дата святкування Великодня перша неділя після весняного рівнодення і повного місяця. Оскільки сонячний і місячний календарі не збігаються, то Великдень відзначається в межах 35 днів - від 4 квітня до 8 травня.

Для більш точного визначення свята на кожен рік були зроблені обчислення, так звані ПАСХАЛІЇ.

Свято Великдень установлене на згадку Воскресіння Ісуса Христа, яке відбулося на третій день після його смерті і в перший день по єврейській пасхальній суботі.

Перший тиждень по Великодню в церковному календарі значиться як "Хомин тиждень", а в народному - проводки (поминки).

Розум веде людину до пізнання світу, тому людина і прагне реалізувати свою інтелектуальну потенцію.

19 квітня 1979

Мабуть, ніхто й ніколи не підрахує скільки насправді загинуло людей у війнах та бойових діях від часів громадянської війни і дотепер. А скільки із них українців?

Були війни: Громадянська, 1918-1920 р.р.; Радянсько-польська, 1920; Війна з Фінляндією, 1939-1940; Друга світова війна, 1941-1945; Війна з Японією, 1945.

Були "бойові дії": Ліквідація басмацтва, 1922, 1931; В районі озера Хасан, 1938; В Іспанії, 1936, 1939; На річці Халхін-Гол, 1939; При воз'єднанні з СРСР Західної України і Західної Білорусії, 1939; У Китаї, 1924, 1927, 1929, 1937, 1944, 1945, 1946, 1949, 1950, 1953; В Угорщині, 1956; В Єгипті, 1962, 1967, 1968, 1974, 1975; В Алжирі, 1962, 1964; В Єменській Арабській Республіці, 1962, 1963, 1967, 1969; У В'єтнамі,1961, 1974; У Сирії, 1967, 1970, 1973; В Єфіопії, 1977; В Афганістані, 1978; У Камбоджі, 1970; У Бангладеш, 1972 - 1973; У Лаосі, 1960, 1964, 1968, 1970 і т.д.

"Камо грядеши, други мої?"

х). За кордоном усіх громадян СРСР називають руськими, хоча тільки у Російській Федерації живуть: мордва, кабардинці, абхази, інгуші, удмурти, коряки, ітельмени, нганасани, селькупи, долгани, орачі, евенки, юкагіри, нівхи, кети, ескімоси, алеути, росіяни...

Дехто прогнозує, що під кінець двадцятого сторіччя усі вони зрусифікуються і зникнуть як нації.

1 травня 1979

Мені 55 років від дня народження. Привітати прийшли друзі й родичі - 25 осіб. День гарний, сонячний. Багато квітів, усмішок.

Преса і радіо не перестають закликати людство до миру і злагоди. Це гарна ознака, вона дає надію на мирне співіснування народів.

Якщо буде справжній довготривалий мир, то людям буде море по коліна.

10 травня 1979

Кажуть, два рази не ввійдеш у ту саму річку. Таке можна сказати і про людину, що ту саму людину два рази не зустрінеш, - на ній буде позначка часу.

Хахол каже: "Какая разница на каком языке говорить". Хахол лукавить. Він добре знає, що є різниця, якщо не хоче говорити українською. За прикладом Поета я, голову схопивши в руки, дивуюся: чому не йде Апостол правди і науки.

Отим, хто на "русском языке" мислить і на думку не спадає, що людина мислить не "языком", а головою.

12 травня 1979

Редактори видавництв із текстів художніх творів (прози і поезії) вилучають репресовані слова: церковна баня, Бог, Центральна Рада, Універсал, ОУН, УПА, Січові стрільці, просвіта, нація та ін. Роки проходять, а наша влада не розумнішає.

5 червня 1979

Хто і як розпалював війни.

Патріарх Лука Хризоверх з Константинополя послав подарунок Андрію князю Суздальському меча, на якому зробив напис: "Пресвятая Богородиця, помоги рабу твоему Андрею". Це був заклик до війни.

Князь Андрій, надихнувшись таким "благословенням", 8 березня 1169 року повів свою орду на Київ і вщент зруйнував його за те, що кияни без дозволу Візантії проголосили українця (русича) Клима Смолястого Київським митрополитом.

Зруйнував місто про яке у 55 році нашої ери Андрій Первозванний, брат апостола Петра, сказав: "На цих горах возсіяє благодать Божа".

Чом це не матеріал для історичної повісті?

16 червня 1979

Молоді поети (українського походження) іноді запитують: якою краще мовою писати, якщо більше читають російською? Таке сум'яття у мізках молодих талановитих українців говорить про симптом згасання національної свідомости. Душі молодих перероджуються. Якщо корозію душі не зупинити, то у недалекому майбутньому Україну заселятимуть українці-мутанти. Справжнім поетом є поет вибраного, а відбір здійснює час. Доречно згадати мудрих, що без знання рідної мови людина стає духовним емігрантом, для якого рідний край там, де більше ковбаси.

"Праця єдина з недолі нас вирве, нумо до праці, брати!". Б.Грінченко.

* * *

На світі є серця, що народилися,

як планети,

з краплинок сонця й чистої любові.

Щасливий той, хто в грудях сонце має.

23 червня 1979

Чомусь потягнуло писати вірші для дітей. Причина, мабуть, у спогаданні свого дитинства і маминих пісень. Вона казала, що дуже боялася, щоб я не народився німим, тому багато і часто говорила зі мною, коли я ще був у її утробі.

2 липня 1979

Ленініана в топоніміці Херсонської області набирає негативного явища. Комуністична партія забула про надмірність, яка завжди шкодить.

Ім'ям Леніна в нашій області названо 24 колгоспи і радгоспи. В області споруджено 171 пам'ятник Леніну. Майже в кожному селі, не говорячи про місто, його іменням названі вулиці, майдани, заводи, фабрики, клуби і т.п. Якщо це не божевілля, то що? Будь-яка ідея, доведена до крайнощів, обертається на свою протилежність, починається стіна глухоти і сліпоти.

Казка: Цар послав Івана-дурника туди, куди і сам не знає.

11 липня 1979

Найкраще у ХІХ ст. про Тараса Шевченка сказав історик, публіцист, письменник Микола Костомаров - коротко і ясно: "Я побачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і захоплююче було туди заглянути!.. Тарасова муза прорвала якесь підземне склепіння, що вже протягом кількох віків було замкнене за багатьма замками, запечатане численними печатями".

Стереотипним мисленням тодішні українські письменники ще не хворіли. Наші сучасні освітні заклади виховують людину-імітатора. Отож, ми або навчимося ходити по своїй землі, як порядні рідні брати, або загинемо, як дурні.

5 серпня 1979

Рівень цивілізованості будь-якого народу визначається його ставленням до старшого покоління. Зокрема, до тих, хто в боротьбі за свободу пожертвував своїм життям.

На жаль, для багатьох із нас оця стара, як світ, абеткова істина залишається ще азійським ієрогліфом.

"Хто іншим допомогає, тому допоможуть. Хто напоїть спраглого, не вмре від спраги".

"Кожен із нас вартий стільки, скільки варте те, про що він клопоче". Марк Аврелій.

17 серпня 1979

Із заповіту Альфреда Нобеля премія в номінації літератури присуджується тим письменникам, хто створив твір, який відображає людські ідеали. Це - нездоланний бар'єр для наших письменників, які вимушені писати твори в дусі соцреалізму. Обстоюють не людські ідеали, а ідеологію комунізму.

* * *

"...Сердце волнуется -

Почтовый пакуется груз.

Мой адрес - не дом и не улица,

Мой адрес - Советский Союз...".

. . . . .

18 вересня 1979

У світі багато є вразливих відчайдушних вчинків непересічних митців з інтелігентів. Хіба не може здивувати людину вчинок радянського письменника, росіянина за походженням, Миколи Хвильового, який для українців викинув гасло: "Геть від Москви - в бік психологічної Європи!". Коли б він так виголосив на Заході, не було б дивом. Але він відважився сказати в нашій країні, де існує "диктатура пролетаріата".

Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумська обл.) у родині вчителів. Коли Миколі було 11 років, батьки розвелися і він залишився з братом і трьома сестрами при матері Єлізаветі Тарасенко. Навчається в гімназії, з 1916 року на фронті. У 1919 році стає членом партії комуністів-більшовиків. Пише прозові твори, знайомиться з поетами В.Сосюрою та Майком Йогансеном, з якими організовує "регулярну армію мистецтв пролетаріату".

М.Хвильовий щиро вірив більшовикам, які запевняли, що завдяки диктатурі пролетаріату можна побудувати країну соціальної рівності та справедливості. Але згодом переконався в утопії такої ідеї. Почав закликати українців орієнтуватися на європейську культуру. Українська література, говорив М.Хвильовий, повинна відмовитися від старих форм і засобів зображення світу, зумовленими її віковічною залежністю від Росії. Письменник належить до відомих творців не тільки художньої літератури, але й суспільної думки перших десятирічч пореволюційної України. Це була глибоко обдарована особистість, але й трагічна. 13 травня 1933 року, коли побував у селах і своїми очима побачив голодомор, який штучно створила комуністична Москва, з метою поставити на коліна українську націю, він наклав на себе руку (застрілився).

Більшовицьке гасло 1917 року: "Кишкой последнего попа последнего царя удавим!".

* * *

Сусіду мало власної землі.

Сусід плете мережу на сусіда.

Тому й живе, мов павучок у млі,

Як на кожусі гнида.

Ми хаос, з якого твориться світ.

19 жовтня 1979

Час настав, щоб на повний голос згадати нашого земляка славетного етнографа і мандрівника Миколу Миколайовича Миклуху-Маклая. Чомусь його замовчують. А він заслуговує широкого розголосу навіть за те, що з метою довести спорідненість людських рас наприкінці ХІХ ст. здійснив десятки подорожей до Австралії, Меланезії, Філіппін, Нової Гвінеї (Папуа), Малакки... Проявив особливий героїзм. Індонезійці мають його за свого національного героя, називають своїм співвітчизником.

Вирушаючи у чергову мандрівку, Миклухо-Маклай завжди брав із собою книжки Гоголя "Тарас Бульба" та Гете "Фауст".

Предок Миклухо-Маклая був одним з курінних отаманів у Війську Запорізькому. Разом з ним за Хмельницького у військових походах брали три його сини: Омелько, Назар і Хома.

Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків. За зраду він був страчений його братом Охрімом. Цей епізод надихнув Гоголя написати роман "Тарас Бульба". Правнук Охріма козак Степан Макуха мав прізвисько Махлай, тобто "капловухий". 1722 р. під час російсько-турецької війни, коли брали Очаків, командував кінною сотнею, був нагороджений Катериною Другою орденом Володимира 1-го ступеня і дворянською грамотою. Одержуючи дворянство, Степан змінив прізвище Макуха на Міклуха, Махлай на Маклай. Прадідівський підпис взяв собі за прізвище Микола Миколайович (Макуха).

У щоденнику вчений записав: "Окремі краєвиди Амбоїни вражають схожістю з Україною, особливо озвучені пташиним співом ліси на узвишшях. Ніколи не думав, що мене може так зворушити. Часом, коли зійшовши рано-вранці на яку-небудь з поблизьких верховин, я просто з гордістю відчував себе українцем".

Наш святий обов'язок знати своїх видатних земляків, працівників науки і культури. Інакше наше самоусвідомлення буде неможливим.

* * *

Миколо, козаче, допоки ще пут

Не маєш на тілі, міняй свій маршрут.

Микола не чує.

Прядуться думки.

Він бачить: ватагою йдуть козаки.

Шаблюки, мушкети, і виразно чуть,

Як коні під сідлами поряд іржуть.

А в небі на теплих тропічних вітрах

Колишеться в битвах обпалений стяг.

Попереду чинно іде бородай -

Козацький хорунжий Макуха Маклай.

"Куди чимчикуєте, хлопці, куди,

І як ви потрапили кошем сюди?".

"Йдемо на Очаків, там, кажуть, султан

Замкнув на замок наш Дніпровський лиман".

2 листопада 1979

Мав виробниче відрядження у Київ. Викроїв вільний час, ходив дивитися Видубицький монастир.

1070 року - перша літописна згадка про Видубицький монастир під Києвом. За "Кройнікою" (хронікою) Феодосія Софоновича (ХVП ст.), коли зверженого ідола в Києві волокли з гори втопити в Дніпрі він лементував, "біс у ньому кричав". Ідола втопили, кинули у річку, а оті, хто вірив у нього, ішли берегом і благали: "Видибай, наш государю боже, видибай!" Ідол приплив до берега. На тому березі збудували монастир і назвали Видубицьким, а урочище Видубичі.

Цікава і багата на неординарні події наша історія. Цікавість спонукує до розмислу.

17 листопада 1979

Мудрі люди кажуть, хто плює в небо, той плює собі в обличчя. А ми тільки те і робимо, що плюємо в небо, - руйнуємо історичні пам'ятки, церкви, скіфські й сарматські кургани, віру в прекрасне й вічне. У цьому й біда. Вона постійно ускладнюється комуністичною агресивністю, непримиренністю до позиції опонента, невмінням і небажанням його слухати. Ускладнюється ще і нашим самолюбством, і егоїзмом, що відводить від істини і веде в крайність, в безодню бездуховності, аморальності, зла і насильства.

* * *

Не завтра, ні,

тепер

я вже помер.

Лежу...

А навкіл скрізь хрести,

а люди, мов кроти,

повзуть,

повзуть...

Куди?

Не люди, ні,

хрести.

А світ, мов кінь баский,

звалився в прірву

і тепер,

як я,

помер.

Бабуся Настя розповідала, що у давніх слов'ян небесний місяць був предком народу. Він називався Дідухом, Василем або Колядою. У день народження місяця (1 січня) до хати заносили сніп жита або пшениці, якого також називали Дідухом. А тотемом, оберегом давніх українців була коза.

Із записника 1953 року:

- Не смерти бійся, а порожнього життя.

- Із великих гармат по горобцях не стріляють.

- Щоб змагатися, треба мати ідею.

- Щоб рухатися, треба мати мету.

- Усі люди мають крила. Тільки які?

- Цензура поділяє письменників на мужніх і боягузів.

- Добрий день!, - по-литовськи - свейке!

- Добрий день!, - по-грузинськи - гамарджоба!

* * *

Баркас мій лине білогрудий,

скипає піна за бортом -

і заздрять зарічанські люди,

які зріднилися з Дніпром.

Куди спішу? Куди я лину?

В яку нескорену країну?..

Зеківський жаргон:

фраєр (мужик), фуганули, стирили (вкрали), укаливать (працювати), фітіль (в'язень знесилений голодом), махньом (поміняємо), придавити шпака (поспати), роба (зеківський одяг), спекуль (спекулянт), чердак (череп голови), залізно (точно, твердо), драпає (втікає), предки (батьки), сука, падло, законник, шмон, малина, блатний, шик-модерн, пахан, копитник...

1 грудня 1979

"Держава створюється не заради того, щоб тільки жити, а для того, щоб жити щасливо". Арістотель.

Понад дві тисячі років люди вже знали задля чого створюється держава і що таке незалежність. Чому ж українці і досі цієї істини не усвідомили? Хто відібрав розум? Чому розминаються з власним життям, ладні пощезнути аки обри?

"Ми паралітики з блискучими очима,

великі духом, силою малі..."

Леся Українка.

2 грудня 1979

Силове поле поезії існує всюди, воно живить свідомість і дає напрям думкам.

Щось подібне є в поведінці маси людей. "Дасть Бог день - дасть Бог їжу!" - ця дивовижна формула характеризує сенс життя великого прошарку людей. Ми не стикаємося з ними, а коли вже доходить до того, що зіткнемося, то наслідки бувають сумні. Забувати про них не варто. Вони живуть поруч і за законами мімікрії (набування подібності) набувають наших рис.

Хто дуже строго дивиться на біг життя, у того втомлюються ноги.

Хто старанно ховає минуле, той не буде в злагоді з майбутнім.

10 грудня 1979

На Синій Воді колишнє населення України під проводом великого литовського князя Ольгерда (литовець по батькові, українець по матері) золотоординцям було завдано поразки, від якої вони так і не змогли отямитися. Перемога українського населення поклала початок визволення українських, білоруських і російських земель від татаро-монголів. Битва відбулася 1362 році, тобто раніше битви Куликовської, 1380. Різниця - 18 років. Про Куликовську битву російські історики і досі твердять, що, мовляв, вона поклала край монголо-татарському ігові. Це свідоме перекручення фактів історії. Причина тут проста - перекручують історичні факти задля утвердження ідеї "старшого брата". 643 роки минає від тієї славетної події, і ми пишаємося нашими славними предками, які ішли в кривавий бій за рідну землю і свободу. Ми спадкоємці їх слави і їх духу.

Історики кажуть, що хан Батий видавав покірливим князям Київської Русі дозвіл на володарювання князівством - біло-синьо-червоні ярлики.

13 грудня 1979

Якась мара охопила мене. Починаю боятися чужих кон'юнктурних художніх творів. Аджеж "інженери людських душ" формують людину. Куди тікати? Де ліки?

Ветерани війни почали безбоязно говорити про загороджувальні загони смершевців, що стріляли на фронті у спину бійців, які не витримували натиску німців і панічно відступали.

Усяка війна має своє огидне обличчя. Обличчя російсько-імперських воєн - найогидніше.

Не хочу далі "розтікатися мисленням по древу", і так усе зрозуміло.

18 грудня 1979

Із року в рік проходять з'їзди, конференції, зібрання письменників, членів СПУ, а виступи письменників залишаються бути штампами.

В.Коротич: "Велика російська мова стала другою рідною мовою для громадян Радянського Союзу... Є в нас гарний журнал "Всесвіт" - це чудово, але обов'язково має бути журнал типу "Дружба народів". Ми глибоко усвідомлюємо, яким промовистим символом дружби й братерства наших народів стало спорудження пам'ятника Кобзареві в зореносній Москві, так само, як і спорудження пам'ятника великому Пушкіну в Києві на фоні струнких білокорих беріз. Життя підказує потребу додати в Києві до цього пам'ятника ще один меморіал на вшанування пам'яті Пушкіна...

В.Канівець: "Дозвольте висловити щиру подяку члену Політбюро ЦК КПРС, першому секретареві ЦК Компартії України В.В. Щербицькому за батьківське піклування про нас, молодих письменників".

І.Григурко: "З хвилюванням думаю я про високий приклад ідейної мужності, вірності ідеалам комунізму, відданості партії Леніна - приклад, який явили і являють нам українські радянські письменники старшого покоління, червоногвардійці й ветерани соціалістичного реалізму.".

Л.Новиченко: "Як не вдалося контрреволюції різних мастей здолати нашу незламну дружбу, так не вдасться вбити клин в неї всіляким білогвардійським покидькам, зрадникам типу Солженіцина...".

І.Дубинський: "Високо нести прапор партійності й народності радянської літератури!..".

* * *

"Мій Боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?".

Тарас Шевченко "Подражаніє 11 псалму"

25 грудня 1979

Російський полководець, грузин за походженням, який вогнем і мечем завойовував (усмиряв) Кавказ, герой "отечественной" війни 1812 року П.І.Багратіон (1765-1812) був у нашому херсонському краї під час другої російсько-турецької війни 1787-1791 р.р. Преса пише, що бойове хрещення він дістав у кровопролитному штурмі при здобутті чорноморської турецької фортеці Очаків у 1788 році. Але чомусь про українських козаків, які брали участь у тому бою і першими увійшли до Очакова, ні слова. Мов води у рот набрали.

У військових справах на Херсонщині Багратіон відвідав Глибоку Пристань, Станіслав, Кінбурн, Семенів Ріг, Руську косу, з якої переправився на правий берег Бузького лиману і йшов на штурм Очакова. Бував і в Херсоні, який тільки будувався.

Збереглася картина тих часів, на ній зображені Суворов і Багратіон на конях. Під картиною оригінальний напис:

"Ще при мені кидати громи ти навчився і лаври сміло пожинав, до слави ревно прагнув. І я наперсником тебе обрав".

Багратіон 30 років свого життя провів у лавах російської імперської армії, брав участь у 20 походах і 150 боях. Пройшов через гори Італії і снігові вершини Альп, загинув на полі Бородіно під Москвою. Із цього можна зробити висновок, що російську імперію, як і радянську, примножували і облаштовували, жертвуючи власним життям, не тільки росіяни, а також представники інших націй, не розуміючи що творять.

Небезпідставно в колах сучасних малоросів говорять про спорудження в Херсоні пам'ятника Багратіонові. Про завойовника князя Потьомкіна (Нечосу) мовчать. Князь Потьомкін, окутий міддю, колись стояв у міському сквері, на постаменті, де тепер стоїть серійний безбарвний архітектурний пам'ятник Карлу Марксу.

Про спорудження пам'ятника Багратіонові в Херсоні клопочуться зросійщені херсонські обивателі та проросійські чиновники від культури. Одначе сумувати ніколи, якщо є мета.

28 грудня 1979

Люди говорять однією мовою, мовою почуття любові або ненависті. Кажуть, поезія - мова молодих. Це правда, але треба додавати: молодих душею. Коли муза поезії навідує поета й освітлює його зсередини, тоді вік не має значення, якщо поет, звичайно, має не курячу душу.

* * *

Я слухав музику світанку,

Де зріють вихри степові,

Горів коханням до останку

На збитій зорями траві.

Я марив щастям України, -

Воно кричало у мені.

На флейті ангел в ті хвилини

Грав пісню отчої землі.

"А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов, але любов найбільша". (1 кр. 13,13).

29 грудня 1979

На порозі Новий рік. Куди відчинить він двері, у світ свободи і справедливості чи як було учора і позавчора?

Далі...

1970 | 1971 | 1972 | 1973 | 1976
1977 | 1978 | 1979 | 1980 | 1981
1982 | 1983 | 1984 | 1985

Публікується з дозволу автора

© Василенко М.О.
© "Просвіта"

На головну | За авторами | За назвами | За хронологією
Анонси | Лінки | Контакти | Гостьова книга