|
1 9 8 0
2 січня 1980
Колись Максим Горький казав, що з будь-якої
грамотної людини можна зробити письменника. У це трудно повірити,
але, аналізуючи творчість сучасних молодих поетів, приходиш до
висновку, що прозаїка чи поета таки штучно роблять, особливо
успішно, ящо він член партії чи комсомолу. Навчившись римувати чи
плести фабулу прозових оповідань, він одразу з патологічною
пристрастю прагне надрукуватися. Для цього тільки треба написати
вірш про передовика виробництва або успішного геолога, або відомого
партійного кремлівського діяча чи комуністичне свято, чи успішне
виконання п'ятирічки, чи ще щось у такому дусі. Саме такого вірша,
якщо це вірш, редактор газети чи журналу править, "дотягує" риму,
трохи змінює зміст на більшу ясність і друкує. Поет - на сьомому
небі! Стосами аналогічних віршів чи оповідань він уже атакує інші
видавництва, і коли його не друкують, пише скарги до ЦК КПУ, бо він
як комуніст чи комсомолець "не може стояти осторонь будівництва
комуністичного суспільства", він, "інженер людських душ", працює на
благо радянської людини. І ось він уже свій у видавничих коридорах.
Він знає, що його (новачка) різко не критикуватимуть, бо існує
думка, що це може відштовхнути його від літератури. І ось цей
(новачок) уже читає свої опуси перед "робітничим класом", його голос
звучить на радіо, його бачать на телеекрані. Головне, щоб була
партійність, а художність, поетичність - це на другому плані. Йому
невтямки, що справжній поет у пошуках живого слова чи літературного
образу, тяжко працює, шукає найкращу форму вияву ідеї свого твору. А
графоманові завжди легко пишеться, у нього завжди все виходить.
5 січня 1980
Іван Дзюба після морального катування
(примусового написання покаяльного листа) став на захист малих націй
Радянського Союзу. Пише про древній народ мансі. Зараз мансі - це
сім тисяч осіб і вони, як і інші малі народи Півночі та Далекого
Сходу Росії стоять на грані цілковитого вимирання. Тепер мансі, пише
Дзюба, створили свою писемність, професійну культуру; колишні
лісовики стали колгоспниками, нафтовиками й газовиками. Мансі мають
свого поета Ювана Шесталова. Колись він прізвища не мав, йому за
радянської доби дали прізвище Шесталов. Усі тепер мансі мають
російські прізвища. Працюючи в російськомовному середовищі
нафтовиками, газовиками, рідну мову забувають, як представники й
інших малих націй. Недаремно кажуть, що лише за радянський період
назавжди уже зникло понад сто малих націй, національних культур,
етнічних феноменів, яких уже ніхто ніколи не створить.
І.Дзюба позитивно оцінює твори Шесталова
"Югорська колиска" та "Язичницька поема", яка "стала своєрідною
поетичною енциклопедією мансійського життя, квінтесенцією історії та
поетичного світогляду народу, літописом теперішнього діяння",
перекладені російською мовою самим автором, (поскільки мовою мансі
ніхто не читає, бо її не викладають в школах). "Це могло бути тільки
в нашу радянську добу, тільки як результат соціалістичного розвитку
інтернаціональної сім'ї народів СРСР", - пише Іван Дзюба. Ось так
радянська влада "рятує" малі нації від неминучого зникнення.
3 лютого
1980
"Громадянам СРСР відповідно до цілей
комуністичного будівництва гарантується свобода художньої
творчості". Таку гарантію дає 47 стаття Конституції СРСР. 1905 року
Ленін писав: "Це буде вільна література, яка служитиме не ожирілим
"верхнім десятьом тисячам", а мільйонам і десяткам мільйонів
трудящих, які становлять цвіт країни, її силу, її майбутнє".
Прекрасні слова! А як насправді? Куди притулити "гарантію свободи
художньої творчості" при наявності оскаженілої сучасної цензури?
Куди подіти шістдесятників і сімдесятників, Василя Стуса, Василя
Симоненка, В'ячеслава Чорновола, Миколу Руденка та багатьох,
багатьох письменників, яких замовчують і яким затуляють рота?
Виходить, що конституція пустопорожня і брехлива, розрахована на
наївного обивателя.
24 лютого
1980
Родинний "культпохід" в обласний театр.
Дивилися виставу М.Варфоломєєва "Святий і грішний". Сюжет шитий
білими нитками.
"Всесвіт" опублікував поезію Карела Баушека
"Перед зображенням Леніна". Одне з двох - або вірші і в оригіналі
примітивні, або Роман Лубківський погано переклав.
25 лютого
1980
У Палаці культури текстильників
пісенно-естрадне ревю "Співає і показує Москва". Ходив із Ліною.
Співали знайомі по телевізійних передачах лауреати всеросійського
конкурсу виконавців естрадних пісень Лариса Доліна, Євген Мартинов,
Ровіль Харісов, сестри Радимові, виконавець традиційних та сучасних
негритянських пісень Вейланд Родд. Виконання прекрасне, голоси
пречудові. Виконували пісні російські, негритянські, англійські,
італійські - і жодної української. Таке враження, що артистам нічого
невідомо про український народ, і вони приїхали не до українців, а в
якусь російську область. Це наслідок гидотної русифікації і
зневажання української культури. Російський шовінізм наближається до
межі, за якою починається фашизм.
27 лютого 1980
Почав перекладати вірші відомого чеченського
поета Магомета Сулаєва з підрядника.
* * *
Сонце, символ ти свободи!
Де широка людська путь,
Там за тебе в бій народи
Наполегливо ідуть.
Твій пожар на небокраї, -
Зогріває нас тепло.
Не дозволим чорній зграї
Затулить твоє чоло.
. . . . . . . . . . .
Переклади - це діалог національних культур,
це більше, ніж засіб ознайомлення свого громадянства з надбанням
письменства, це духовне й інтелектуальне виховання людини, відкриття
нових літературних світів.
Захоплення перекладацькою роботою - стає
духовною потребою літераторів, усвідомленням важливості перекладів
для розвитку літератури. Наша доба вимагає якнайширшого ознайомлення
з надбаннями світової літератури.
1 березня
1980
Торжеством соціалістичної демократії
називають вибори депутатів до Верховної Ради, що відбулися минулого
місяця (24 лютого ц.р.) у всіх п'ятнадцяти союзних республіках.
"Виборча компанія проходила в обстановці високого політичного і
трудового піднесення, всенародної боротьби за здійснення рішень ХХV
з'їзду КПРС, плодотворної діяльності Центрального Комітету КПРС і
його Політбюро на чолі з невтомним борцем за мир і комунізм
товаришем Л.І.Брежнєвим".
Голосували одностайно.
В РРФСР за кандидатів у депутати голосувало
99,90% виборців.
У БРСР - 99,99%. В Лит. РСР - 99,99%. В
Азербайджанській РСР - 99,99% і т.д. Всього по всіх республіках -
99,99%. Чи насправді виборці вірять у такі цифри? Не вірять, але
мовчать, і це цілком задовольняє партійну номенклатуру.
10 квітня
1980
"Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер!?
Уже вершина, де ж мої дороги?"
Ліна Костенко.
Краще і страшніше за неї не скажеш.
Досягнення творчої вершини, коли немає вищої - творча смерть. Поезія
- це активний стан духовності митця, який творить за божественними
законами. Поезія нічого не вирішує, вона тільки освітлює стремління
людського духу. Ось чому страшна смерть на вершині творчости.
14 квітня
1980
Григорій Кочур прислав мені історичний роман
у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Добрий Григорій Порфирович не
забуває мене, завжди надсилає нові твори справжніх поетів і
прозаїків. Спасибі йому - мудрій, правдивій людині, подвижникові
художнього перекладу, колишньому в'язневі сумління, широкоосвіченому
навчителеві.
"Марусю Чурай" читаю з олівцем. Дивуюся
таланту поетеси. Яка сильна, самобутня творча індивідуальність
увійшла в українську літературу! Поема про напівлегендарну Марусю
Чурай - це вже наша класична історія.
Ніхто не живе задля себе.
* * *
"Усі віки ми чуєм брязкіт зброї,
були боги в нас і були герої,
який нас ворог тільки не терзав!
Але говорять: "Як руїна Трої".
Ліна Костенко.
10 травня
1980
Відвіку нас надихали і виховували улюблені
авторські пісні, багато з яких стали народними. Їх співали в часи
урочистостей чи на вулиці. Але за останній час появилися пісні без
душі і змісту. Під гуркіт підсилювальної техніки лунають безглузді
вигуки виконавців і громові звуки чорного металу. Якщо така
"культура" прогресуватиме, то майбутні покоління не уникнуть
дебілізму.
Вірус низької культури живучий, він нівечить
душі, незважаючи на національність.
Але є надія: "меломани" хоч не дуже мудрі,
але в школу ходять.
12 травня
1980
За останні роки мода на "вірші" зникає, але
глибокий інтерес до поезії залишається. Це ознака інтелектуальної
зрілості наших сучасників.
Поезія - це особлива матерія духовності,
стан душі поета, процес самотворення, до якої долучена людина. Вона
має особливі вітаміни, без яких дух людини слабшає. Древні греки
казали, що поезія - це мова богів. Матеріалом для поезії є слово,
яке в собі, крім смислової інформації, має світлоносну енергію і яка
за певних умов може обернутися в свою протилежність, тобто в
чорнотворчу енергію. Таких прикладів уже маємо багато, на жаль.
15 травня
1980
У видавництві "Дніпро" готується до друку
книга творів російського поета Олександра Блока. Гарний, блискучий,
високоерудований поет заслуговує на те, щоб його читали українською
мовою. Поезію Блока перекладали П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра. Над
перекладом "Возмездие" працює Д.Павличко, твори поета продовжують
інтерпретувати українською Г.Кочур, В.Лучук, І.Драч, Р.Лубківський
та інші відомі поети.
У видавництві "Веселка", Київ, 1979 р.,
вийшла друком українською мовою збірка із світової поезії другої
половини ХІХ - початку ХХ сторіччя "Передчуття". Прекрасна
книжка!
Видатні поети світу повставали проти
віджилих традицій і мертвих правил, що гальмували рух літератури і
мистецтва вперед. Виникали угрупування митців - символісти,
барбізонці, імпресіоністи, фавісти у Франції, прерафаеліти в Англії,
експресіоністи в Німеччині та ін. Вони намагалися вивільнити з-під
влади застиглих канонів поезію та мистецтво. На жаль, запопадливість
до змін часто-густо творило моду, призводило до штучного творення;
зміст творів ускладнювався, зміст ставав надто абстрактним,
зашифрованим у непрозорих символах.
3 червня
1980
Був у Києві, мав заводське відрядження. У
готелях не було місць. Доводилося або ніч провести на вокзалі, або
ночувати на приватній квартирі. Узяв приватну. Господарі привітні,
охайні люди, чистуни. Дали ліжко в окремій прибраній кімнаті.
Зморений дорогою та гасанням по Києву спав міцно, добре відпочив.
Поскільки заводська бухгалтерія не сплачує витрати при найманні
приватного житла без рахунку, я попросив господаря дати мені хоч
яку-небудь довідку. Господар замахав руками: він нікому не давав і
не даватиме жодної "розписки", не хоче, щоб його "тягала
міліція".
* * *
Яких людей не має тільки світ!.
Розважний мій земляк багато літ
Парторгом працював і персональну
Машину мав, і дачу ідеальну.
Напередодні я зустрівся з ним.
Прикривши пальцем тонкогубий рот,
Спитав мене він голосом сумним,
Чи знаю я найдовший анекдот.
І тут же сам швиденько відповів
Без театральних емоційних слів,
Підкреслюючи логіку залізну:
"Це путь до комунізму".
11 червня
1980
"Литературная газета" з більшим розмахом
почала негативно писати про "инакомыслящих", особливо про
"клеветника и фарисея" Сахарова та його однодумців. Не моргнувши
оком, газета пише: "Дело Сахарова было задумано и осуществлено
Западом по всем правилам психологической войны. Нуждаясь в видной
фигуре для придания веса группке "инакомыслящих" в Советском Союзе,
западные разведки сначала набрели на несостоявшегося гения русской
литературы Солженицина, снедаемого непомерным тщеславием. Затем в их
поле зрения оказался брюзжащий академик Сахаров, который охотно
клюнул на их приманку... Он злобно клевещет на собственную страну,
обвиняя ее в "скрытой милитаризации", в "тоталитаризме", в
"коммунистическом экспансионизме".
Всього невелика цитата з газети радянських
письменників, а як вона (сама того не усвідомлюючи) чітко
характеризує "демократичний" режим країни "розвиненого соціалізму",
змальовує обличчя комуністичного диктатора.
На обручці мудрого Соломона було написано "І
це мине".
13 червня
1980
Юрій Олександрович Сенкевич, лікар-фізіолог,
вчений, письменник, журналіст, мандрівник веде телеканал "Клуб
кіноподорожей". Люди з цікавістю дивляться його фільми, раді, що хоч
в такий спосіб можуть побувати в далеких морях і країнах, зустрітися
з чужими народами. Такий голод у наших людей "побачити інші світи"
породила система самоізоляції СРСР.
Батько Ю.Сенкевича - українець, народився в
Києві, лікар, дід і мати - лікарі. Юрій Сенкевич брав безпосередню
участь в експериментах по вивченню перебування людини в космічних
умовах. Задля цього в 1966 році на борту біологічного супутника
"Космос-110" було двоє собачок: Вітерець і Вуглик. Вони перебували в
космосі 22 дні. Вчені одержали важливі дані про вплив невагомості на
живий організм. Ю.Сенкевич задля вивчення впливу космічних умов на
організм людини протягом року жив в Антарктиді (шостий континент) на
станції Схід, що розташована на висоті 4 тисяч метрів над рівнем
моря, де середньорічна температура - мінус 60 градусів. Екстремальні
умови, нестача кисню, підвищений рівень космічної радіації - усе це
нагадує космічний корабель. Опісля брав участь у морській
експедиції, яку очолював норвезький учений і письменник Тур
Хейєрдал, - плавав на очеретяному човні "Тігріс". Мета: довідатися,
як далеко, як довго і куди могли плавати шумери три тисячі років до
нашої ери. "Тігріс" в океані зазнав катастрофи - розвалився. Екіпаж,
у тому числі й Ю.С., на допоміжних рятівних приладах протягом двох
тижнів перебували у відкритому океані.
Щоб викривлений наш світ виправити, нам
необхідно знати його.
Коли не маєш знань і падаєш духом, твій кінь
не може бігти.
15 червня
1980
Тунгуський метеорит - що це? Комета?
НЛО?
Природа поставила людям загадку червневого
ранку 1908 року у межиріччі Підкам'яної і Нижньої Тунгуски. Раптово
на небі з'явилося величезне вогняне тіло. Стрімко пролетівши з
південного сходу на північний захід, воно зникло з очей, а через
кілька секунд біля села Ванавра пролунав сильний вибух. В радіусі
кількох десятків кілометрів усе живе було знищене. За сто кілометрів
від вибуху були знесені евенкійські чуми, багато людей і тварин було
обпалено. Вибух чули за тисячу кілометрів. Евенки вирішили, що
прилетів їхній бог вогню Огди.
Тунгуський метеорит - багатющий матеріал для
письменника.
23 червня
1980
Тяжка довготривала хвороба Лесі Українки
вимагала санаторного лікування.
Її чоловік Климент Васильович Квітка, юрист,
музикант, збирач фольклору, знав шістнадцять мов, молодший за Лесю
на дев'ять років, повіз її до Єгипту, де вона почувала себе краще.
Коли повернулась, написала геніальну "Лісову пісню". До Єгипту вона
ще тричі виїжджала, а 1 серпня 1913 року померла на Кавказі в м.
Сурамі.
* * *
Леся:
"Кохана Музо, все уже було,
І все оте, мов снігом замело.
У пошуках жар-птиці я здалася...".
А Муза їй:
"Ти, Лесю, поклялася
Не опускати нижче серця рук
І не ховатися від наглих мук".
"Ох, сестро, сестро,
І таке було,
Та знов кажу:
Все снігом замело.
Коли б хоч раз із миру хто зумів
У душу глянути, в моє горнило,
Яке нещадно палить і палило,
О, як би той вжахнувся й занімів,
Побачивши за рідним краєм тугу.
Про це тобі казала вже не раз.
Покину все - і прямо на Кавказ!"...
. . . . . . . . . .
29 червня
1980
Коли говоримо про другу світову війну, ми
згадуємо поетів, які загинули на фронтах війни, К.Герасименка,
Л.Зимного, Є.Фоміна, М.Шпака, Д.Канєвського, В.Булаєнка і багато,
багато інших, які не доспівали своїх душевних пісень. Всі вони 1961
року посмертно прийняті до Спілки письменників України.
Невільно виникає запитання: коли приймуть до
СПУ отих поетів, які загинули в сталінських катівнях?
* * *
... І ти зректися вже себе не можеш,
Ніяк не можеш бути незворушним,
Коли від болю горбиться земля,
Чужі й свої кують бридкі окови,
І стогне зранена душа народу.
За це тобі - гратоване віконце,
В якому більше не побачиш сонця;
За це тобі уже остання міра:
Червоні очі ворона-вампіра,
Неправий суд і кров твоя гаряча,
І біль, і стид, і куля сатаняча.
. . . . . . . . . . . . . .
1 липня 1980
У Херсоні, кажуть, появився якийсь
екстрасенс мужчина, який вступає у контакт з "космічними
цивілізаціями". Він твердить, що є обраним посередником між нашою
цивілізацією і тою, яка нас контролює, і вона поряд нас, але ми її
не бачимо. Неземні істоти, за твердженням "посередника", мудрі і
добрі, могутні і справедливі, тому людина повинна шукати контактів з
ними. Вони допоможуть людині вижити на планеті, з якої вичерпуються
залишки корисних копалин (газ, нафту, вугілля тощо), без яких не
можна існувати.
Чи не початок це народження нової релігії?
Виповнилося 120 років від дня народження
класика російської літератури Антона Павловича Чехова (1860-1904).
Росіянам здорово повезло. Чехов блискучий художник-гуманіст,
письменник, творчість якого пронизана ненавистю до гноблення і
свавілля, до всього реакційного і рутинного. Чехову вдалося у
творах, населених персонажами з найрізноманітніших суспільних
прошарків, відбити ментальність росіянина - пореформеного і
передреволюційного. Твори Чехова викривали самодержавно-політичний,
"пришибеївський" режим російської імперії, міщанство, пошлість,
фарисейство, бездушність, фразерство, бюрократизм і цінувати
переконаність, талант, прагнення до кращого майбутнього. Зі шкільних
років і дотепер я з великою насолодою читаю його твори - беру
мудрість з його творчої криниці…
6 липня 1980
На завод приходив Василь. З порога мого
кабінету голосно продекламував:
"Вино несет и яд и мед,
И рабство, и свободу.
Цены вину не знает тот,
Кто пьет его, как воду. Омар Хайям".
Кажу:
- Знаю, що Омар Хайям. Тільки міг би
перекласти українською.
- Без пляшки вина не перекладається. Тому й
прийшов.
- Пляшка буде. Дай слово, що перекладеш.
- Найкращий спосіб тримати слово, казав
Наполеон, не давати його.
- Отже не перекладеш.
- Перекладу, але однієї пляшки мало.
На брамі Бухенвальда були написані слова:
"Кожному своє".
9 липня 1980
Рідна мова - це наш космічний код, ключі від
безсмертя, які багато хто з українців загубив. Необхідно знайти оті
ключі й повернути власникам. Хто це зробить? Письменник, як шукач
скарбів людського духу, чи конституція СРСР, яка гарантує вільний
розвиток націй? Конституція цього не зробить, бо вона служить
російсько-радянській імперії, а письменник - також, бо залежить від
тієї ж імперії.
Поезію Павла Тичини найбільше тепер
популяризує Станіслав Тельнюк. Він переконаний, що Тичина - геній. З
такою думкою можна погодитися, якщо брати до уваги ранні твори, коли
душа його ще не була переляканою. С.Тельнюк часто пише про нього,
збираючи все неопубліковане за життя Тичини, знаходить в його поезії
важливі духовні й політичні уроки для сучасного літературного
процесу. Автора класичної поезії "На майдані", "Як упав же він з
коня", "Плуг" і багато інших у житті вело серце. Але і серце може
часом помилятися. Серце поета, як на гріх, помилялося більше, ніж
хотілося б.
Поряд з геніальними його творами багато
неконтрольованого примітиву, угодницьтва, свідомого оспівування
комуністичної утопії. А може, він з переляку так навмисно робив, щоб
вижити?
10 липня
1980
Сонячний спекотливий день. Їздив на дачу до
дядька Михайла. Він трудолюб, його дача взірцева, вирощує овочі,
виноград, полуниці, персики, має кілька дерев черешні... Частував
своїм вином дворічної витримки, розповідав про сталінградське
жахіття, в якому брав участь. У боях за Сталінград наші перемогли не
зброєю і не військовою тактикою, а живою "біологічною масою",
кількістю невишколених бійців, яких іноді у бій посилали без зброї з
наміром позбавити німців набоїв. Дядько Михайло тоді мав офіцерське
звання капітана і служив при штабі дивізії. Штаб знаходився на
території Сталінграда в металевій водоканалізаційній трубі діаметром
2 м. Усі штабісти вижили, одержали урядові нагороди.
Геральдика - наука про герби. Перші герби як
символічні зображення вживалися з незапам'ятних часів. Геральдика
Херсонщини сягає своїм корінням у древні часи. 1803 року Москвою
було затверджено герб Херсона. На золотому полі щита зображений
російський імперський двоголовий коронований орел, який у правій
пазуристій лапі тримає лаврову вітку, а в лівій - полум'я. На грудях
орла, на голубому щитку, зображено золотий хрест з чотирма
промінцями у верхній частині. Головна фігура герба - імперський
орел, як символ влади й панування. Лаврова вітка - символ слави.
Полум'я - емблема сили. Вогонь - образ зброї (вогнем і мечем). Хто
скаже, що герб Херсона не символ азійської імперії?
Більш поміркованим і цікавішим був герб
Олешок (1844 р.). На геральдичному щиті емблематичне зображення
річки у вигляді старого чоловіка з довгим волоссям і густою бородою,
що увінчаний очеретяним вінком (багатство Олешок), чоловік лежить у
комишах і спирається на урну, з якої тече вода. Старий чоловік - це
зображення бога Дніпра Борисфена, взятий з монет древньої
Ольвії.
1893 року місто Олешки одержало новий герб.
На голубому щиті - срібна запорізька галера з напнутими вітрилами, а
у вільній частині щита зображено герб таврійський. Щит герба
увінчаний срібною баштовою короною з трьох зубців і оточений двома
золотими колосками, що перевиті олександрівською стрічкою червоного
кольору. 1878 року було затверджено герб Херсонської губернії. Він
також мав суто імперські російські символи.
Яка пташка, така й пісня.
15 липня
1980
Відомий твір Олександра Блока "Скіфи" був
написаний відразу після поеми "Дванадцять". Пишуть, що "Скіфи" -
монументальна патріотична ода, пристрасне поетичне слово, народжене
правдою Великого Жовтня, слово войовничого революційного
інтернаціоналізму. Так, "Скіфи" - високоталановитий твір, але
народжений не "правдою Жовтня", а російською войовничою
ментальністю. Щоб повірити в це, варто прочитати "Скіфи" в
блискучому перекладі Дмитра Павличка.
С к і ф и
Мільйони - вас. Нас - тьми, і тьми, і
тьми,
Потуга наша - незборима!
Так, скіфи - ми! Так, азіати - ми, -
З розкосими й захланними очима!
. . . . . . . . . . . . . . .
Микола Василенко і Дмитро Павличко. м. Херсон, 2004 р.
24 липня
1980
Письменник тільки змальовує долі й життєві
ситуації, ставить діагноз хвороби, а лікують суспільство інші
люди.
Важливіше в творах не те, що написано, а те,
що стоїть за написаним. Письменник народжується на небі, але жити і
творити йому доводиться на землі.
* * *
"Поете! Ти також є князем висоти
І тільки угорі - ти краса і сила.
Та на землі, в житті ходить не вмієш ти,
Бо перешкодою - твої великі крила".
Євген Маланюк
Цього вірша прочитав мені із пам'яті
Григорій Кочур.
4 серпня
1980
Щоб мати відповідь на складні запитання
життя, знаходити розраду в часи "душевної смути", не губити
оптимізму й віри в свої ідеали, необхідно звертатися до творів
стражденних письмеників, запам'ятовувати їхні мудрі поради.
"Існує правда й існує лжа, і якщо ти лишився
вірним правді - хай і сам на цілому світі - ти не божевільний".
Орвелл.
5 серпня
1980
Їздив у Комишани (Арнаутка) до Сергія. На
своєму городі він зробив бетонований ставочок-басейн, в якому
розводить велику рибу. Каже, має добрий зиск, тільки боїться аби
влада не довідалася й не звинуватила у придбанні "нетрудових
доходів".
Руїни Благовіщенського жіночого монастиря
знаходяться між селами Білозерка й Арнаутка. У 30-ті роки
комуно-більшовики зруйнували монастир.
* * *
Колись стояла там дзвіниця,
Але безбожні руйначі
Її зламали уночі.
Молитва про дарування: "Господи, Ты обещал
нам даровать мудрость в послании Иаакова. Ты сказал: Если же у кого
из вас недостает мудрости да просит у Бога, и дается ему". Комуністи
не просили у Бога мудрості.
Хто не єднається із Божим світом, той
єднається із темним, бо, як відомо, природа ніде і ні в чому не
допускає порожнечі.
"Коли немає справедливої оцінки
доброчесності та пороку, тоді люди стають грішними". Арістотель.
9 серпня
1980
У клубі СПУ відбулося засідання Комісії по
пригодницькій та науково-фантастичній літературі, на якому
обговорено рукописи романів В.Цокоти і С.Єригіна. Члени комісї
схвально відгукнулися про їхні твори.
Василь Каменський, поет, друг Володимира
Маяковського і Давида Бурлюка, особисто знав В.Леніна, М.Горького,
А.Луначарського, І.Рєпіна, гостював у батьків Давида Бурлюка на
Херсонщині. Брав участь у революції 1905 року. У громадянську війну
служив політпрацівником на Південному фронті, писав вірші, примикав
до групи футуристів. Цікаво - футуризм виник в Італії 1909 року,
його лідером був поет Ф.Марінетті, який пізніше став фашистом.
Каменський - став комуністом. Коли ЦК виступило проти футуризму він
одразу примкнув до традиціоналістів, почав писати вірші про Леніна,
більшовиків і т.п. У голодні, виснажені революцією роки писав:
"Так и хочется
Взяться за дело
И отдать свои силы стране,
Где живется мне
Радостно, смело,
Где со всеми мой труд наравне".
Ось такі були "знамениті" обцяцьковані
орденами поети. Вони і тепер є.
Усе Боже, тільки гріхи наші.
15 серпня
1980
В Олешківській Конці з Валентином ловили
вудками рибу, відпочивали.
У душевній гармонії з природою рідної землі,
наскрізь пронизаною духом живої поезії, відчуваєш себе справді
щасливим і лагідним.
* * *
Для чого і жити,
коли не любити,
коли не кохати
в труді і бою
блакить і діброву,
бусляток розмову
і люд свій,
і землю свою?
16 серпня
1980
Якщо пристати на думку деяких літераторів,
що щастя поета вимірюється кількістю творів, то судячи з творів
графоманів, вони найщасливіші люди.
Про українських козаків почали більше
говорити. Але національна пам'ять про них і досі не в пошані… Боплан
писав: "Козаки найбільше дорожать своєю волею, без якої життя для
них не має змісту. Вони надають перевагу будь-якій смерті, аніж
ганебному рабству".
З тих пір багато дніпровської води витекло,
і все змінилося на гірше.
* * *
Сяють полиском шаблі, -
Неспокійно на землі.
Коні всідлані іржуть.
Гей, козацтво, всі у путь!
Не посміють супостати
Нашу землю грабувати.
Наша доля невмируща,
Нас було і є тьма-тьмуща.
Переможем нині ми
Царство змія, царство тьми.
Пишуть полиском шаблі
Конституцію Землі.
. . . . . . . . . . .
18 серпня
1980
Приїжджав Віктор, скаржився на своє
начальство, яке не турбується долею підлеглих, а тільки думає про
особисте благополуччя.
* * *
Високі вельможі,
Сановні чини -
Не більше, не менше -
одні дикуни.
Їм діла немає
До стану громади,
І їх не хвилюють
Державні засади.
23 серпня
1980
Прочитав Яворницького про козаків, і вони не
випадають із голови.
* * *
Коні в милі, вітер поли розвіва.
Чути пісню, чути радісні слова.
Коні в милі, коні сиві...
Вітер поли розвіва.
Степ, як море. З-під копит земля летить.
Понад степом незатьмарена блакить.
Степ, як море, степ втікає...
З-під копит земля летить.
Шум у лузі. Даль від поступу гуде.
Курінний орлів на Хортицю веде.
Коні всідлані іржуть
Вранці за рікою,
Лугом стелиться їм путь
Лугом-далиною.
Гей!.. Гей!.. Гей!..
Хтось казав, і казав правильно, що повага до
минулого - це особлива риса людини, що відрізняє освіченість від
дикості.
26 серпня
1980
У 20-ті роки автор роману "Цемент" Ф.Гладков
(пише журнал "Плуг"), перебував на Запоріжжі в комуні "Авангард" і
там він про українську мову сказав таке: "Зачем возрождать
допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который
покрылся уже прахом? Все это только тормозит развитие
социалистического строительства... Украинские писатели хотят
конкурировать с русскими писателями, а выходит только
обезьяничают...".
Чи можна тоді дивуватися словам московського
патріарха Іоакіма, який говорив: "Когда будет много языков, то
пойдет смута на земле".
Російський шовінізм - хвороба хронічна, вона
вимагає хірургічного втручання.
* * *
Москво,
з яких пустель,
з яких лісів
ти принесла
журби засів?
* * *
Сутужно нашим берегам.
Довкіл поганці, як примари,
І наші діти - яничари
Поганським моляться богам.
2 вересня
1980
Дефіцит промислових товарів досяг апогею. Не
вистачає швейних виробів, взуття, одягу, меблів, порцеляни,
будівельних матеріалів, запасних частин для автомашини тощо.
Вітчизняні товари низької якості, люди "ганяються" за імпортними,
вважають їх кращими. Віктор знову поїхав у Москву скуплятися. Звідти
для родичів та знайомих привозить московську ковбасу, м'ясні й рибні
консерви, імпортні промислові товари й вбрання переважно жіночого
гардеробу. Москва благоденствує. А провінції?..
Їздив у Загорянівку. Кукурудза в радгоспі
дала гарний врожай. Микола каже, агроном називає її маїсом, але не
знає хто її так назвав, - чув грім та не знає де він.
Маїс - це зернова культура, про яку складено
багато легенд як про "їжу богів". Зерна маїсу Колумб привіз в
Іспанію, де вони прижилися. Маїс почав поширюватися в європейських
країнах. У 1516 році він потрапив до Китаю. Швидко рослина завоювала
Старий Світ і одержала нову назву: кукурудза.
Чи не від слова кукурудза у блатняцькому
жаргоні витворилося слово куздря? "Какая тебя куздря болданула?"
6 вересня
1980
8 вересня цього року
виповнюється 600 років з дня Куликовської битви. Сучасна наша преса
пише так, що немов би до Куликовської битви і московського князя
Дмитра Івановича, якого пізніше названо Донським, не було ні
литовського князя Ольгерда, ні Синьої Води, де золотоординці зазнали
першої поразки у 1362 році від населення литовських, українських та
білоруських земель - раніше на 18 років за Куликовську битву (1380
р.). Пишуть, що битва закінчилася повною перемогою руських. Пишуть:
радянський народ свято вшановує пам'ять героїв Куликовської битви.
Це правильно, але так само треба вшановувати героїв битви на Синій
Воді, де вперше було завдано поразки татаро-монгольській орді. Чому
замовчують історичну правду?
22 вересня
1980
Виповнилося 105 років з дня народження
М.К.Чурльоніса. У кожній національній культурі у певний історичний
час з'являється ім'я митця, чия творчість найбільшою мірою уособлює
національний дух народу, показує могутні творчі сили, які чекають
вивільнення і розвитку в мистецтві. Такими бачимо Шевченка,
Ів.Франка, Руставелі, Пушкіна, Навої й Сааді, і багато інших
учителів-пророків. Таким став для литовського народу Чурльоніс
Мікалоюс Константінас,геніальний художник і композитор (1875-1911).
Він за коротке своє життя створив полотна, якими й понині
захоплюється світ. Він - художник-фантаст, художник-оптиміст,
художник-гуманіст, художник-новатор. Він - своєрідний художник, який
присвятив свою творчість змалюванню станів людини і природи,
прагнучи висловити те, що в живописі ніхто до цього не говорив.
"Людина, живучи серед людей, завжди повинна вершити добро, і її
життя ніколи не буде прожито даремно, навіть коли в очах інших вона
- ніщо" - писав Чюрльоніс братові.
* * *
Ч у р л ь о н і с:
А звідкіль ця дорога біжить і біжить?
А чому, ніби вохра, над морем блакить?
Розливаються фарби, течуть кольори
По долині, із моря, і навіть згори
Від манюніх зірок, що пасе Волопас;
Від отих самосвітів, що зирять на нас.
Ох, ці зорі-зірки - непозбираний мак!
Оці тони й півтони - оцей зодіак!
Чи не звідти дорога невтомно біжить
І несе ланцюжками за миттю нам мить?
. . . . . . . . . . . . . .
24 вересня
1980
У критичній статті "На другий погляд"
("Наддніпрянська правда") Лада Федоровська розкладає "по полочкам",
як деталі до автомашини, вірші збірки "Світло трави" Анатолія
Кичинського. Хоч вона і визнає, що поет "має право на власне бачення
й відчуття світу", але тут же сама собі й заперечує. Мовляв, він
відкриває уже відкрите без неповторного стилю особистості поетового
пера, свідомо тримається принципу робити "навпаки", бути не таким
поетом, як інші. Критик у віршах бачить емоційну вторинність, що
"поєднується із смисловим збідненням", що поет горить "на чужому
пальному", має невиправдані текстуальні самоповтори, "словесне
крутійство", а ліричний герой - перебільшене самовшанування. Для
прикладу наводить строфу з програмного вірша збірки:
"Світяться трави, світяться трави.
Йдеш у вологому світлі трави.
Друже мій бравий - боже мій правий,
Світ сотворивши, себе сотвори.
Цю високу філософію поезії, своєрідне
бачення світу, вона називає абсурдом, "Бо хто "друже бравий", а хто
"боже правий"? Якщо на поезію дивитися очима матеріаліста, як на
субстанцію матерії, то поезію не зрозуміти, бо поезія не шматок
матерії, а особлива духовність, відсвіт стану поетової душі. Поет -
завжди ідеаліст і його поезія нічого не вирішує, а тільки освітлює
стремління людського духу, прагне духовної висоти.
Анатолій Кичинський - молодий талановитий
поет, відмінно володіє поетичним словом і вперто намагається знайти
золотий ключик до шкатулки високої поезії.Про це говорить його
збірка віршів "Світло трави". Головне, щоб не зупинився на шляху
своїх пошуків.
27 вересня
1980
На документальний кінофільм "Пастор на
слизькій дорозі", сценарист І.Кочан, режисер-постановник Є.Татарець,
у "Наддніпрянці" від 17 вересня ц.р. появилася стаття херсонського
дописувача "Історією приречені". Дописувач пише, що затриманий
органами державної безпеки на території України католицький священик
Бернардо Вінченцо має житлову прописку в Західній Німеччині, "де
його діяльність тісно переплелася з неблаговидною службою уніатської
церкви за кордоном, котру очолює колишня права рука кривавого
митрополита Шептицького - лютий ворог українського радянського
народу Йосиф Сліпий. Той самий, про якого Ярослав Галан у памфлеті
"Присмерк чужих богів" писав, що він під час створення (за
дорученням фюрера) дивізії СС "Галичина" очолював представництво
хворого митрополита, був присутнім на всіляких оглядах, парадах,
вербувальних зборищах" і прибув до Львова як посланець від Йосифа
Сліпого... віз нам із Західної Німеччини в потаємних сховках...
гроші, які мав заплатити постачальникам наклепницької антирадянської
інформації, книги з солодкими словами Ісуса і цілком земну штуку -
зброю" і передати отим, які "завжди проти народу". Дописувач
наводить слова, немов би сказані Ярославом Стецьком: "Насуваючи на
світ третю світову війну, ми не повинні боятися, що загине третина
людства...". Пише, що це є перегук "апологета українського
націоналізму з маоїзмом... і співає з американського голосу".
Наводить слова "Сліпий - злочинець страшний" сказані у фільмі
священиком Анатолієм Морозом, колишнім учнем Львівської духовної
семінарії, де Йосиф Сліпий був ректором. Страшно.
На завершення дописувач цитує газетну
кальку: "Пастор Бернардо Вінченцо міг на власні очі побачити, як
сьогодні живуть, працюють, творять свою долю, своє майбутнє трудящі
Радянської України, зокрема й населення західних її областей, котре
разом з усім народом прямує до комуністичних висот".
Така думка радянського дописувача має право
на існування. Але інша думка також повинна мати такі ж права. То
чому не має? Адже ж в диспуті пізнається істина. Виходить, що влада
боїться істини.
3 жовтня
1980
Тепер хліб коштує дешево, а корми для тварин
- дорого. Тому люди вимушені годувати домашніх тварин хлібом.
"Наддніпрянська правда" пише: "Шлях хліба -
на стіл трудящої людини! Хто використовує його не за призначенням -
має відповідати за всією суворістю закону... З хижим оскалом
власника деякі громадяни кидають хліб у годівниці власних корів,
свиней, аби мати з цього зиск для своєї кишені...".
У водія АТП № 21031 А.Ю.Таранущенка і
експедитора Т.В.Бондаренко вдома було вилучено 456 паляниць, що мали
були потрапити до корит свиней. Вони стали перед судом і були
засуджені. Мешканець Старої Збур'ївки А.О.Белощуцький був затриманий
з 20 хлібинами, придбаними для згодування свиням. В.І.Зінченко
затримали за скуповуванням 280 кг. ячної крупи. "Хіба ж наші люди не
знають, - пише газета, - що згодовувать хліб тваринам - злочин? А
покарання за злочин невідворотне. Хай кожен знає: посягання на
всенародне багатство - хліб - карається законом".
Таке враження, що хліб маємо, але його і
нема.
7 жовтня
1980
У "Наддніпрянці" надрукована стаття
херсонського єврея, лікаря, члена Спілки письменників СРСР Н.Фогеля
"Заклятий ворог трудящих. Сіонізм - знаряддя світової реакції".
Фогель пише, що 1948 року виник Ізраїль - маленька держава площею
майже вдвічі менша Херсонщини. На чолі Ізраїлю не без допомоги
магнатів США і Англії стали сіоністи, які обрали не демократію, а
нацизм з його расизмом і шовінізмом. "Ізраїль - над усе! Євреї
повинні бути зібрані в одне місце і панувати над світом!". Почалося
те, що вже було в нацистській Німеччині: розгул расизму, погроми, в
результаті яких араби змушені були покидати насиджені місця й шукати
притулку в сусідніх державах. Ізраїль розвязує одну війну, другу,
третю, зухвало захоплює чужі території, пишається своїми
головорізами з голубою зіркою Давида на рукаві.
Як ідеологічна основа сіонізму, - пише
Фогель, - в Ізраїлі панує іудаїзм, "чистокровні" діти у школі
навчаються того, що вони належать до вищої раси і покликані панувати
над світом, над іншими народами. Сьогодні "земля обітована" нагадує
паровий котел під високим тиском, з'являються тріщини і Фогель
переконаний, що він неодмінно вибухне і тоді ізраїльські трудящі,
керовані комуністичною партією, скинуть іго ненависного
сіонізму.
Замордовані породжують ідею помсти. Звідси
невлаштованість, конфронтація, ворожнеча між націями.
12 жовтня
1980
Пенсіонер із м. Берислава О.Шайнога пише в
"Наддніпрянці", як він ішов від віри у Бога до атеїзму. Наводить
приклади:
1. Коли мене взяли кухарем на корабель, я
випадково зламав кухонного ножа. Щоб уникнути відповідальності,
почав молитися, просив Бога зцілити його, але ніж не "зцілився".
Саме тоді в мою душу закрався перший сумнів в існування Бога.
2. Коли Ісуса розіп'яли, він попросив пити,
і один з охоронців замість води дав йому оцту. Питається, чому Ісус
на весіллі у Кані Галілейській з води створив вино, а чому оцет не
перетворив у воду?
3. Каїн вбив свого брата Авеля і "пішов у
чужу країну". Хіба була ще інша країна? Хто сотворив її?
4. Від Каїна, розповідає Біблія, пішли
нащадки злі і нечестиві. Звідки нащадки, якщо тоді на землі було
тільки троє людей - Каїн і його батьки Адам і Єва?
5. Ісус говорив, що легше верблюдові пройти
крізь вушко голки, ніж багатію потрапити в небесне царство.
Американські багатії уже пролізли у "вушко голки", живуть у раю.
6. Президент США хизується своєю
приналежністю до секти баптистів і в той час нагнітає воєнний
психоз, гонку озброєнь, штовхає людство до війни. Чому Бог не
наставить його на благочестивий шлях? Не може?
7. За таких обставин радянські люди повинні
озброюватися, бути готовими захистити соціалістичну Батьківщину... А
от "брати во Хресті" схиляють молодь до непокори радянській владі -
не брати до рук зброю і не вбивати людей. Хіба це по-божому?".
Ось така примітивна побутова філософія
привела Шайногу до атеїзму, до зруйнування самого себе. Такі атеїсти
приходять і відходять, а Бог залишається.
"Людині, яка не знає до якої гавані прямує,
жоден вітер не буде попутнім". Сенека.
"Бог бореться з дияволом, і поле битви -
душі людські". Ф.Достоєвський.
"Бог сильний, диявол хитрий". Народна
мудрість.
15 жовтня
1980
До мого кабінету заходив Михайло Мойсеєвич,
начальник відділу постачання і збуту. Він сказав, що дуже серйозні й
відповідальні люди йому сказали, що на Херсонщині появилися якісь ще
невідомі науці отруйні кліщі. Від одного укусу кліща людина
божеволіє. Зараз Степанівська божевільня переповнена. Америка почала
біологічну війну. Вона хоче знищити радянський народ без ядерної
зброї, - кліщами.
Робітниця заводу Таран народилася в Херсоні,
за паспортом - українка. При отриманні нового паспорта стала
росіянкою. Питаю: "Що змусило змінити національність?" Сказала: "Не
хачу быть хахлушкою, хачу быть руською".
Сьогодні - 60 років від дня розгрому військ
Врангеля біля Каховки. З нагоди такої дати "Наддніпрянська правда"
опублікувала патріотичну поему херсонського поета "Плацдарм". На
жаль, поема не без загальників:
"Доярку, що трудилася ударно,
В столицю сам Калінін виклика.
І знову жито встало на плацдармі
Стіною - колосок до колоска".
19 жовтня
1980
У центрі уваги світової преси й широкої
громадськості залишається завершення тривалого космічного польоту на
орбітальному комплексі "Союз-6"-"Союз". Як про видатний успіх пишуть
про повернення на землю космонавтів Л.Попова і В.Рюміна. 185-добовий
політ космонавтів довів, що люди Землі здатні довгий час плодотворно
перебувати і працювати у близькому космосі. Радянські космонавти
довели можливість польоту людини до інших планет.
Рано чи пізно, а землянин поселиться
спочатку на планетах сонячної, а пізніше позасонячної системи. Це
буде в 22 столітті.
25 жовтня
1980
У присутності читачів бібліотекар говорила,
що українську мову вивчати в школах треба, але панівною мовою
повинна залишатися російська, бо люди до неї звикли. Казала: "Люди
до національного питання ставляться негативно. Головне, щоб був хліб
і до хліба, а коли буде хліб, то національне питання саме собою
зліквідується. За українську мову кричать тільки письменники, бо
їхніх творів ніхто не читає. Коли писатимуть так, як російські
письменники, то і їх читатимуть".
Мудрі кажуть правду, що ми, українці,
наймирніші люди, бо самі собі вороги. Національна приглушеність веде
до деградації. Це стосується і зросійщених бібліотекарів, які не
знають, що слово має світлоносну енергію, але може перетворюватися у
свою протилежність.
1 листопада
1980
Золота осінь. Вночі приморозки, а вдень -
сонячно, по-осінньому тепло.
Завод знову простоює, бракує скляної тари.
За дні простою доведеться працювати у вихідні дні. Це вже хронічна
хвороба заводу.
Любов до Батьківщини неоднозначна. Є любов
патріота, а є любов раба. Тільки національна свідомість робить
патріота, все інше - раба.
4 листопада
1980
Без історика М.М.Карамзіна "История
государства Российского", том VІ, розділ І, зрозуміти росіян
неможливо.
"Наконец Иоанн предпринял воинскими
действиями россеять свою печаль и возбудить в россиянах дух
бодрости. Повеление государя и надежда обогатиться добычею дали
воинам силу преодолеть все трудности. Более месяца шли они по лесным
пустыням, не видя ни селений, ни пути перед собой: не люди, но звери
жили еще на диких берегах Ветлуги, Усты, Кумы. Вступив в землю
Черемисскую, изобильную хлебом и скотом - управляемую собственными
князями, но подвластную царю казанскому, - россияне истребили все,
чего не могли взять в добычу; резали скот и людей; жгли не только
селения, но и бедных жителей, избирая любых в пленники".
Правду мудрі люди кажуть, що перед сном
історію агресивної, жорстокої і по-азіатськи дикої Російської
імперії читати не можна, снитимуться кошмари.
9 листопада
1980
На заводі чергове політнавчання. Робітник
сказав, що тепер так багато політнавчань, що нема коли й працювати.
Йому відповів секретар партбюро. Він сказав, що політнавчання
необхідне, бо коли ми не навчатимемо вас, навчатимуть вороги. "Враг
не спит. США готовит биологическую войну. Вот мы и говорим вам об
этом. А как же иначе? Если враг не сдается - его уничтожают!".
18 листопада
1980
Михайло Драй-Хмара - великий поет, належав
до групи неокласиків, із фаху славіст, дослідник творчості Лесі
Українки, репресований 5 вересня 1935 року, за "український
націоналізм". Відбував покарання на Колимі в бухті Ногаєво
Охотського моря. Промиваючи пісок, добував золото "для страны".
Помер 19 січня 1939 року на 50 році життя.
"Я вмру, а те, у що я вірю, залишиться і
житиме без мене".
* * *
"О, гроно п'ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний
спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді, з неволі, з небуття
Веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
Де пінить океан кипучого життя".
М.Драй-Хмара
20 листопада
1980
Іван Гаврилович Прижов, відомий російський
письменник-етнограф (ХІХ ст.), видав у Москві книжку "Нищие на
святой Руси", у якій пише: "Русские нищие - это какая-то саранча,
вылетающая ежедневно из разных дальних и близких закоулков столицы.
Они с похмелья придумывают что угодно, лишь бы получить подаяние…
Милостыня гибельная, как для нищих, так и для тех, кто ее подает.
Редко человеческое достоинство уничтожается до такой степени.
Мало-помалу вечное моление, вечное выпрашивание обращается в
привычку и, наконец, человек падает окончательно".
Ходив у лікарню. Лікар сказав, що я
хронічний гіпотонік - дуже низький кров'яний тиск. Причина:
перевтома і тривале нервово-психічне перевантаження. Необхідно
переглянути свій режим праці й відпочинку. Є такий фізичний термін -
втома металу. Якщо втомлюється метал, то що тоді говорити про
тілесну і душевну втому людини, яка має активний дух суперечності і
не має "зерна неправди за собою".
У романі "Утопія" англійський письменник
Томас Мор змоделював утопічний комунізм. Десь читав, що цей роман
був настільною книжкою Карла Маркса. Чи так?
2 грудня
1980
Мав виробниче відрядження в Миколаїв.
Розслідував нещасний випадок, що стався з провідником готової
продукції. Провідник випав з вагона, травмував ногу.
І досі існують сталіністи. Вони намагаються
взяти реванш.
Сталінський терор був по суті ритуальним
жертвопринесенням цілого народу сатані.
За помилки малих людей відповідають самі
малі люди; за помилки великих людей відповідають покоління.
4 грудня
1980
Заходив до продовольчого магазину. Продавець
молода, вродлива жінка. Питаю:
- Кава у магазині є?
- А что это такое? Кофэ? Имеется. У нас
здесь украинский язык не принят. Им говорит только телек
(телевізор).
На винзаводі водій без дозволу завгаража
взяв вантажну автомашину, щоб з'їздити в село до родичів. У дорозі
скоїв аварію, травмував руку. Завгаража написав мені доповідну
записку, у якій пише: "...А що я можу зробити? Водій - син обкомівця
і йому управи немає. Коли хоче, бере машину і їде без мого
дозволу".
Рябко мовчить і я мовчу.
9 грудня
1980
Сьогодні немає людини, яка б не відчувала
впливу добрих моральних сил. На жаль, не завжди цей вплив
ефективний. Трапляється, особливо серед підлітків, розрив між
знаннями про етику і їх практичним втіленням. Цей розрив і приводить
до аморальних вчинків, проявів жорстокості й егоїзму. Звідси і
хуліганство молодих людей на вулицях і доморощена філософія
обивателя.
12 грудня
1980
По радіо передавали радіовиставу за п'єсою
І.Микитенка "Диктатура".
Колись вона ставилася і в театрах. У 30-ті
роки була перекладена багатьма національними мовами Союзу.
Інтрепретували її режисери - Гнат Юра, Лесь Курбас та інші відомі
імена у світі театрального мистецтва.
П'єса розповідає про боротьбу "диктатури
пролетаріату" з куркульством. Колись сприймалася, може, й позитивно,
але тепер такого ефекту немає. Люди не ті, що були 50 років тому,
час і саме життя змінили їхній світогляд не на користь
диктаторам.
Створюючи розумне, нерозумно наступати на
одні й ті ж граблі вдруге.
15 грудня
1980
"Переклади чужомовних творів для народу
являються важним культурним чинником". Іван Франко.
Рівень перекладання визначається культурою
роботи над словом.
Переклад розвиває національну мову. А мова
це втілення думки в слово. Чим значніша думка - тим багатша мова.
Мова - це ще і матеріалізована свідомість.
17 грудня
1980
Минуло 135 років від дня народження
видатного українського драматурга, актора, режисера, одного з
зачинателів нового українського театру Івана Карповича
Карпенка-Карого (Тобілевича). Як завжди, місцева влада таку дату
забула, мовчить. А разом з тим він (1868 р.) працював у Херсоні,
неодноразово виступав як актор на сцені театру Херсона, а 1906 року,
відвідавши вдруге Херсон, з великим успіхом зіграв Пузиря у власній
п'єсі "Хазяїн". У Херсоні Тобілевич видав "Збірник драматичних
творів", до якого увійшли широковідомі п'єси українською мовою "Хто
винен?", "Бондарівна", "Розумний і дурень". Він тривало товаришував
із українофілом, учителем херсонської гімназії П.Д.Пильчиковим,
колишнім учасником Кирило-Мефодіївського братство, який знав
Шевченка, Куліша, Костомарова та інших членів товариства. Українська
інтелігенція гуртувалася навколо Павла Дмитровича, незважаючи на
переслідування і Валуєвський указ про заборону української мови,
намагалася ставити українською мовою п'єси і друкувати українські
художні твори. Іван Тобілевич зі своїм братом бував на островах,які
поблизу міста, милувався розкішними краєвидами Дніпра, ловив рибу,
запливав на каюку в озера. Про це він пише в листах до своїх родичів
і друзів.
Іван Тобілевич - подвижник національного
творчого духу і він гідний великої пошани. А в Херсоні - ні вулиці,
ні школи, ні театру його імені. Чому? Чи і досі Емський циркуляр і
Валуєвський указ не анульовані?
Знову занедужав. Ходив до лікаря. Радить не
перенапружувати нервову систему, більше відпочивати, частіше бувати
на Дніпрі, ходити, сковзатися по його кризі: вона дає людині світлу,
позитивну енергію душі.
18 грудня
1980
Ходив ловити рибу в Дніпрі. Дніпро скований
кригою, віє поземка, мороз градусів 5. Дерева, очерет, протилежний
берег покриті білим убрусом - краєвид глибокий і незвичайний. У
заплаві консервного комбінату багато риболовів, вони тихо сидять над
лунками, чаклують рибу, яка вгодована щоденними приманками риболовів
та поживними витоками консервного комбінату, слабо бере гачок.
Поезія повинна мати право на "помилку".
Правда фактів і художня істина існують на різних параметрах. Цей
постулат треба сприймати за істину критикам, як і читачам, не ламати
даремно шпаги.
23 грудня
1980
Кажуть, війна народжується в голові людини.
Про війну колись Ж.П.Сартр казав: "Якщо я мобілізований на війну, то
це моя війна, я винен у ній, і я на неї заслуговую. Я заслуговую
передовсім тому, що завжди міг би ухилитися від неї - дезертирувати
або покінчити з собою. Поскільки я цього не вчинив, значить, я її
вибрав".
Мудрих людей завжди було багато, але чомусь
у житті людському мудрості мало.
26 грудня
1980
Придбав два томи "Антології польської
поезії" в українських перекладах, в-тво "Дніпро", 1979,Київ.
Перекладачі - відомі українські поети
Д.Павличко, М.Бажан, М.Рильський, Л.Череватенко, І.Драч та інші, у
тому числі і Дмитро Паламарчук. Редакція та примітки першого тома
Дмитра Паламарчука. А ось переклади високоерудованого інтерпретатора
з іноземних мов Григорія Кочура не подали, переклади вилучили як
людини, яка в опалі. Цим не тільки боляче образили чесного,
порядного перекладача, але й збіднили літературу.
Кочур блискуче переклав поезії багатьох
видатних польських поетів, таких як Адам Міцкевич, Леопольд Стафф,
Юліуш Словацький, Ципріян Норвід, Юліан Тувім, Владислав
Броневський, Адам Асник та Марія Павліковська-Ясножевська. Переклади
ніде не опубліковані. Соромно за владу.
Юліуш Словацький
* * *
Я з вами жив і плакав у печалі,
Прихильний був до тих, що серцем
благородні,
Та ось лишаю вас і в тінь відходжу - далі
-
І, мов тут щастя знав, смутний іду
сьогодні.
Не може по мені наступника з'явиться,
Ані пісням моїм, ні імені, ні мукам, -
Майне моє ім'я, неначе блискавиця,
Щоб у потомності тривать порожнім
звуком.
Та ви, хто знав мене, перекажіть,
благаю,
Що батьківщині я віддав юнацькі роки, -
Змагався корабель - боровсь і я до краю,
А потонув, то й я пішов на дно
глибоке...
Колись, замислившись про всі страждання й
скруху
Вітчизни, визнає шляхетний мій нащадок,
Що я не вижебрав плаща для свого духу -
Клейноди прадідів узяв мій дух у спадок.
Нехай опівночі мої зберуться друзі,
В алое спопелять хай серце моє вбоге,
І мати хай моя той попіл візьме в тузі,
-
Так платить матерям наш світ за їх
тривоги...
Переклав Григорій Кочур, блискуче висловив
стан своєї душі.
3 січня 1981
Одержав листа від письменника Г.Полянкера.
Згадує наше "життя" в таборах Інти.
Дивився мапу України. Місто Чигирин
позначено ледь помітним кружечком. А був час, коли в Чигирині
вирішувалася доля українського народу. Його знав світ. Тепер про
нього рідко згадують. А даремно.
10 січня
1981
Був у Києві, мав виробниче відрядження. У
колишній друкарні Києво-Печерської лаври знаходиться Музей книги і
книгодрукування. Попередницею книжкового друку була рукописна
книжка. У Музеї ця сторона добре висвітлена. "Слово о полку
Ігоревім" - героїчна поема невідомого автора ХІІ століття є
найкращим зразком високого патріотичного, ідейно-художнього рівня
мистецтва Київської Русі.
Це наше духовне багатство.
Найдавніший рукопис, що дійшов до нас з
часів Київської Русі, є "Остромирове Євангеліє" (1056-1057),
перекладене з болгарського оригіналу дияконом Григорієм. Книжка була
призначена для новгородського посадника Остромира, звідси і назва -
"Остромирове Євангеліє". Твір ще цінний і тим, що він доносить до
нас мову, якою розмовляли наші предки в ХІ столітті.
25 січня
1981
Усе на світі уже було, крім того, що є.
"Щось та десь" було і в кожній літературі, і воно мало залежить від
того, які напрями сповідує поет.
Музика і поезія - то є найвищий вияв
людського почуття. Отож, зрікаймося почуття, яке нижче музики і
поезії!
* * *
Ні, кохання твоє не погасло,
Причаїлося в серці на дні.
Добра Кліо, розумна й прекрасна,
У моєму зоріє вікні.
21 лютого
1981
Привид третьої світової війни бродить
тереном Радянського Союзу.
На виробництвах уведено круглодобове
чергування інженерно-технічних працівників. Згідно графіка,
затвердженого директором, сьогодні я чергував по винзаводу з 18
години до 8 години ранку. Спав на стільцях у кабінеті з техніки
безпеки. Завдання було таке: при першому дзвінку зі штабу цивільної
оборони негайно скликати адміністрацію винзаводу. Ніч пройшла
спокійно, дзвінків не було.
Хто не зрозуміє сучасне, той не спрогнозує
майбутнє.
23 лютого
1981
На заводі заходив до мене радгоспівський
поет самоук Павло. Він розповідав, що у їхньому селищі багато
поетів, але він один найкраще пише, інші ще мілко плавають. Він їх
навчає римувати. А недавно їхні дружини поскаржилися на нього
директорові, сказали, що він зіпсував їхніх чоловіків: пишуть вірші,
а робити не хочуть. "А недавно я був у Києві, - говорить Павло,-
побачив "забігалівку" поетів "Еней", заходжу, беру пляшку вина і
сідаю до столу, п'ю. Мене ніхто не помічає і не здоровкається.
Раптом заходить Олесь Гончар. Я піднімаюся й кажу: Добрий день,
Олесю Терентійовичу! Пам'ятаєте, я вас із директором супроводжував,
коли приїжджали до нашого радгоспу? Каже: Пам'ятаю, пам'ятаю... Як
там у вас? Кажу: усе як у гарній пісні. Каже Гончар: Радий таке
чути. То будьте здорові. Гончар пішов собі. Дивлюся, оті поети, що
не помічали мене раніше, беруть свої пляшки і сідають до мого столу.
Знайомимося. Тепер у Києві маю п'ять знайомих поетів.
Це добре, що є люди, які "злітаючи мислю",
штурмують Парнас. А раптом хтось із них та й вилізе на вершину
Олімпу. Перший крок не завжди буває останнім.
3 березня
1981
Переклав з болгарської вірш Н.Данчевої
"Літо".
* * *
Вже відчуваю всюди літо гоже.
У кров мою впадають срібні ріки,
І гармонує вітер сінокоси.
В густих лісах, несходжених ще мною,
Малина зріє, бджіл роїння в дуплах,
А біля них сліди ведмежих лап.
. . . . . . . . . . . . . . .
10 березня
1981
Переклав з польської вірш Леопольда Стаффа
С е р ц е
Мені серце прошила стріла
гостра, тоненька і рівна,
може, срібна, а може, золота.
Наскрізь пробите серце
конало без сили і порятунку,
і лікаря поблизу не було...
. . . . . . . . . . . . . . . .
11 березня
1981
Про нелегку долю письменника Сави Божка
розповів мені Леонід К.
1938 року особливою нарадою при НКВД СРСР
Саву Божка було засуджено за український націоналізм на 5 років
ув'язнення у таборах посиленого режиму. Покарання відбував у місті
Ухті, Комі АРСР, до 1942 року. Під час війни служив рядовим у
Радянській Армії і працював у дивізійній газеті. Після війни приїхав
у Херсон, працював у газеті "Наддніпрянська правда". Був людиною
доброю, але замкненою, про своє минуле розповідати не любив, на
політичні теми не дискутував. Писав статті на замовлення редактора,
який до нього ставився упереджено.
Сава Божко народився 24 квітня 1901 року на
Донеччині в селі Крутоярці, помер 27 квітня 1947 року у Херсоні на
46 році життя.
По собі залишив добрий спогад друзів та свої
книги, які, мов кораблі думок, несуть свій скраб від покоління до
покоління.
15 березня
1981
У газеті пишуть, що на заклик прогресивної
англійської організації "Рух за надання прав людини політв'язням в
Північній Ірландії" в Лондоні пройшло пікетування резиденції
прем'єр-міністра М.Тетчер. Пікетувальники виступають на підтримку
вимог в'язнів концтабору Лонг Кеш, які оголосили голодівку на знак
протесту проти відмови надати їм статус політичних в'язнів.
Попробували б англійці запікетувати у нашій
країні - де б вони були!
Оце і є різниця між цивілізаціями заходу і
сходу.
* * *
Тюрма,
Москва -
брати-слова.
Про це перо не забува -
І зріє воля світова.
1952 р.
Сталін
Він маршала носив жупан
І вовчу мав натуру, -
Умів без скальпеля тиран
З людей здирати шкуру.
Сидів циклопом у Кремлі, -
Не десь там на Сатурні, -
І сіяв кривду по землі,
Бо ще водились дурні.
1954 р.
17 березня
1981
Тепер, щоб придбати автомашину "легкушку",
треба мати не лише гроші, але і щастя, - існують довжелезні черги,
списки покупців, завірені профкомами і райкомами, телефонне право,
знайомство, хабарництво... Не менший клопіт: де діставати
автозапчастини? У магазинах їх катма. На чорному ринку ціни жахливі.
Хрестовини з підшипниками по 35 крб. за штуку (державна ціна - 6,60
крб.), розподільний вал з важелями по ціні 160 крб. (держ. ціна - 28
крб.) і т.д.
Чи є така людина, яка б не любила Дніпра?
Виявляється, є. Недавно Ігор, коли я прочитав йому вірш про Дніпро,
сказав, що не любить Дніпра тому, що його усі люблять.
* * *
Неначе гуси білокрилі,
при світлі першої зорі
поволі пропливають хвилі,
рябіють хвилі на Дніпрі.
Пливуть на Київ пароплави, -
на щоглах вогники рясні.
Шугає чайка, пахнуть трави -
Херсон зникає в далині.
На пласкім березі в уклоні
маячать срібні ясени;
де-де хати, рибацькі тоні
і білих коней табуни.
21 березня
1981
У Палаці культури текстильників виступав
народний артист СРСР, лауреат міжнародних конкурсів, чеченець Махмуд
Есамбаєв. Я заходив до нього, подарував свої переклади з чеченських
поетів і збірку віршів поетів Чечено-Інгушетії інтерпретовані
українською херсонськими поетами..
Махмуд Есамбаєв справив на мене велике
враження. Він середнього зросту, стрункий, чорноокий, з відвертим
поглядом зацікавленої людини, усміх природний, відвертий. Він
подякував за переклади і збірочку, поцікавився з якими чеченськими
поетами я особисто знайомий. Сказав, що мешкає в місті Грозному, і
якщо я буду в його краях, то "не проходите мимо моей сакли". На
прощання дав контрамарку на безоплатне відвідування його вистав у
театрах Херсона.
Життя коротке - мистецтво вічне. Людина
прагне вічності. На світі є серця, що народилися, як планети, з
краплинок сонця. Великий той, хто в грудях сонце має. У грудях
Махмуда Есамбаєва - сонце.
24 березня
1981
Минуло 500 років від дня народження Миколи
Гусовського, одного з найвидатніших слов'янських поетів-латиністів
епохи Відродження, автора знаменитої патріотичної поеми "Пісня про
зубра". У поемі Гусовський відкрив сторінку історії боротьби
слов'янського населення з тевтонами, золотоординцями і турками.
Анатолій Кичинський переклав поему і
непогано. Уривки з поеми "Пісня про зубра" опублікував "Ленінський
прапор".
"Зубр хоч і звір, але в герцях затятих він
ратник,
Бо визнає перемогу лише справедливу...
Вірячи тільки в Ісуса та в господа Бога,
істину з байкою вмисно мішати не стану.
Гріх то великий. Тож дай мені, отче
Всевишній,
сили та вміння малесеньким вогничком
правди
істину тим просвітити, хто прагне
збагнути
дивні дива, що творяться на білому
світі..."
Поетичні переклади вимагають чорноробів, а
не поетів у білих рукавичках. Кичинський - чорнороб від поезії.
25 березня
1981
На заводі політінформація. Лектор журналіст
Коряк. Розповідав про "помисли" релігійних сект, які
самоорганізувалися на Херсонщині. Він сказав: "Верующие - это наши
младшие неразумные братья".
У "Літературній Україні", № 78, Олександр
Завгородній опублікував доробок своїх нетрадиційних за формою і
мисленням віршів, які хочеться читати.
"Мільйонери
генерали
у ваших долонях
земна куля
обережніше
обережніше
обережніше!".
"Десь літає птах мого життя.
Я не знаю - високо чи низько.
Може, в сизі падає жита,
Може, над проваллям чорним висне".
6 квітня
1981
З нагоди 100-річчя з дня народження класика
нової китайської літератури, видатного поета і громадського діяча Лу
Сінь (народився 1881 року у Східному Китаї) О.Фадєєв у "Л.У" пише,
що "немає майже жодної сторони життя китайського народу, якої б Лу
Сінь не торкнувся пером художника і критика. Саме завдяки цим
особливостям свого таланту Лу Сінь належить до письменників-світочів
людства". Свята правда! Життя різнобарвне, чорна і біла смуга
чергуються, і не можна побачити справжнього життя з одного вікна.
Треба бачити і писати, як про позитивні, так і негативні явища, якщо
хочеш бути чесним письменником.
Шкідлива тільки та творчість, яка викривляє
життя.
10 квітня
1981
На заводі районний семінар комсомольців.
Семінар називається: "Товарищ Ленин, я вам докладываю!".
Про Івана Мазепу у підручниках пишуть як про
ворога українського народу, зрадника (кому? цареві?). Півправда -
також неправда.
І досі не з'ясовано, де конкретно похований
гетьман. Кажуть, похований на території Румунії, в Ясах, потім
перепохований Галаці. в церкві монастиря Святого Георгія. На могилі
був мармуровий надгробок із відповідним написом, але ще пізніше,
згідно наказу румунської влади, прах Івана Мазепи, наче, перенесений
на кладовище, де могила загубилася. Так кажуть історики. То де
насправді похований гетьман Іван Мазепа?
11 квітня
1981
У селі Тягинці установлено пам'ятник
могутньому бику, що символізує м'ясну червону калмицьку породу. Це
непогано, але краще було б встановити пам'ятник корові, яка дає
людині молоко... "За винятком короля, немає нічого вищого за корову"
- стверджує стара приказка.
У сиву давнину корову "матері світу" і бика
відносили до рангу святих. В Єгипті - культ священних Апісів, в
Ассірії та Персії - крилаті бики, на Кріті - Мінотавр, у давній
Греції - Зевс, Гера та Селена... Тепер культ корови процвітає в
народів Індії та Африки. У містах і селах більшості країн світу
встановлені пам'ятники і монументи коровам. Добре було б запровадити
культ корові й бику і в нашій країні, поставити в районних містечках
пам'ятники, - символи життя і здоров'я, - навчити людину шанувати
нашу корову, яка дає молоко, "їжу богів", а в часи всенародного лиха
стає і тягловою силою.
15 квітня
1981
За свідченням Геродота, скіфи (цар
Іданфірсу) перемогли персів (царя Дарія) завдяки "скіфській
тактиці": заманювати ворога в глибину "дикого поля". Вони,
відступаючи, спалювали всю траву, - поживу для коней та верблюдів, -
отруювали воду...
"Скіфська тактика" виявилася довготривалою:
її повторили радянські генерали в часи другої світової війни.
Відступаючи, вони палили посіви зернових злаків, знищували плантації
овочів, виноградників, руйнували водогони, колодязі, заводи, з яких
не встигли вивезти обладнання тощо.Залишали на голодну смерть
частину свого народу, що залишиться в окупації.
* * *
На Подніпров'ї в голубій долині,
Де печенігів зламаний булат,
Мій Велес-дід пасе товар і нині,
А поряд з ним курдупельний сармат…
. . . . . . . . . .
18 квітня
1981
Зустрівся з Богданом О. У травні 1954 року
він відбував свій термін ув'язнення в Кенгірі (Казахська РСР), був
учасником Кенгірського повстання. Розповідав страшну картину -
звіряче винищення енкаведистами повстанців, які, забарикадувавшись у
таборі, трималися сорок днів. Не виконавши вимог в'язнів про надання
амністії політичним в'язням і покращення умов життя у таборах, влада
почала давити їх танками, розстрілювати з автоматів, душити димовими
і сльозоточивими шашками, озвіріло бити прикладами автоматів. Тоді
загинуло понад 500 в'язнів, у тім числі багато жінок. У двох
повсталих таборах - чоловічому і жіночому - було майже 10 тисяч
в'язнів. Очолював повстання ув'язнений колишній радянський генерал
Кузнєцов. Одним із активних організаторів повстання був поет Михайло
Сорока, з яким Богдан був особисто знайомий, товаришував у таборі.
Тоді М.Сорока написав слова "Гімн Кенгірського повстання" і мелодію
до нього. Гімн щоразу співали перед відкриттям загальних зібрань
повстанців. Після придушення повстання, емгебісти змусили кожного
в'язня, який залишився в живих, написати розписку про нерозголошення
Кенгірських подій, - за недотримання слова - нове покарання
довготривалим ув'язненням. Того року страйки та повстання в'язнів
були і в інших концтаборах Союзу, зокрема у Воркуті, Інті та на
Далекому Сході. Після таких заворушень радянська влада почала спішно
амністувати й звільняти в'язнів.
Кенгірське повстання і досі за сімома
печатками.
До слова, у той рік було затемнення сонця,
видиме в Казахстані.
* * *
Життя щоб прожити, рости і цвісти,
Не поле зелене, як кажуть, пройти.
Великий отой, хто в нелегкім бою
Стояв непорушно за правду свою;
Хто в роки принижень, у чорні години,
Нескривлено бачив людину в людині.
* * *
Поете, там, де наклепи й цькування,
Де фарисейський раболіпний світ
І не зникає сказ колінкування,
Навчай людину зневажати гніт.
1954 р.
22 квітня
1981
Демонструють новий фільм Київської
кіностудії ім. О.Довженка "Спокута чужих гріхів". Тема фільму -
"викриття зрадницької ролі уніатської церкви у роки війни з
фашизмом". Показують, як "священики греко-католицької церкви
виступали проти радянської влади".
Фільм шитий білими нитками, історію
показують догори ногами.
Політика є мистецтвом можливого тільки в
тому розумінні, що той, хто добрався до влади, робить усе можливе,
аби при владі залишитись.
Кажуть, що народ має ту владу і порядок, на
який заслуговує. Виходить, що сучасна влада - народові по заслузі.
26 квітня
1981
Два тижні тому із В.Куликівським їздив у
Сімферополь. Заходили додому до Митрохіна, головного редактора
видавництва "Таврія". Він, щоб писати роман, який уже запланувало
видавництво, "дістав" лікарняного листа, і на роботу не виходить.
Митрохін пообіцяв дати мою збірку віршів на закриту рецензію якомусь
"серйозному поетові". Обіцянки не дотримався.
* * *
Живим похований поет,
який писав не для газет, -
колінкувати не умів.
В такому вогнищі й згорів.
1 травня
1981
Сьогодні день мого народження і день
міжнародної солідарності трудящих усього світу. Був на параді в
колоні заводського колективу. Цього року прапори робітникам видавали
під розписку, щоб вони на вулицях їх не кидали.
Після параду приходили до мене родичі і
друзі з нашої "капели". Частував вином і поезією. Розійшлися пізнім
вечором.
4 травня
1981
На заводі штабне навчання
інженерно-технічних працівників з цивільної оборони. Тренуючись, про
стан ситуації на об'єкті доповідали так: "Товарищ начальник,
докладываю: империалистические круги во главе с США развязали войну,
вероломно напали на нашу Родину... Я принял следующие...".
* * *
Я знову - у дорозі,
І знову - на порозі...
Шукаю власний дім -
знаходжу лютий грім...
Сумує переліг,
де мій стояв поріг.
8 травня
1981
Придбав "Словник українських рим", Київ,
1979, "Наукова думка". Це перший словник такого типу в історії
української культури, хоча словники рим уже були в Італії в ХVІ
столітті - словники рим Данте й Петрарки. У Росії словники рим
видавалися в ХІХ столітті, а найповніший "Полный словарь русских
рифм" побачив світ 1912 року, і тільки український - тепер. Чи
потрібні такі словники? На це у передмові до словника відповідає
відомий поет, відмінний знавець українських рим Дмитро Павличко:
"...Творчий процес, хоч яким би він був психічно складним,
загадковим індивідуальним і непіддатливим для найменшого
змеханізування, все таки, мабуть, у кожного поета перемежовується
або завершується "технічним періодом", коли спадає емоційна напруга,
втихомирюється розбурхана фантазія, а свідомість аналізує недоліки
або достоїнства писаного вірша. Саме в цей "технічний період" своєї
праці поет може скористатися справжнім словником рим, щоб надати
змістові і формі більшої досконалості...". Додати нічого, хіба-що
римівник потрібно було видати значно раніше, аджеж ще Максим
Рильський у 1964 році говорив про необхідність такого видання.
10 травня
1981
Любомир Полюга запрошує з'їздити на Говерлу.
Говерла - найвища гора нашої республіки, - 2061 метр над рівнем
моря, знаходиться на Чорногорському хребті, що є природною межею між
Закарпатською та Івано-Франківською областями. З гори найкраще видно
увесь мальовничий масив Українських Карпат, прекрасну панораму гір,
лісів, полонин. Чорногора - єдиний куточок України, де найповніше
представлені субальпійські пояси рослинності. У гірських лісах
водяться благородні олені, європейські косулі, бурі ведмеді, безліч
різних птахів, у тім числі велетень-беркут; багато дивовижних джерел
і гірських потоків... Заманлива подорож, але моя виробнича відпустка
буде лише в кінці осені.
* * *
"Верховино, світку ти наш!
Гей, як у тебе тут мило!"
У небі сонце, ніби кінь на корді,
Метнуло в світ повіддя золоте.
Земля квітує. Весняним акордом
Зелений шум на обрії цвіте.
Ти завітав у гори на годину,
І світла радість множиться твоя,
Що зійде з гір гуцулка у долину
Й тобі всміхнеться біля ручая.
11 травня
1981
Преса пише, що в західних країнах Європи
настала нова мода: молоді жінки носять "жіночі брюки". Ось що пишуть
у київському журналі за 1911 рік: "Учора о дев'ятій годині вечора на
Хрещатику в Києві серед численної гуляючої публіки раптово з'явилася
жінка в чудному одязі... "Шароварщица!" - крикнув хтось. Почувся
свист, почалась штовханина - всім хотілося подивитися на бідну
жінку, яку притиснули до стіни. Натовп збільшувався. Було викликано
поліцію".
Творча мода вимагає жертв.
12 травня
1981
"Символом Рима" - називають історики Колізей
- унікальне творіння давноримських архітекторів, будівництво якого
було завершено до 80 року нашої ери. Туристи вільних країн світу
можуть оглянути три поверхи цього величного пам'ятника стародавнього
Рима, зайти до підземної частини Колізею, де влаштовано музей, а
нам, радянцям, дозволяється милуватися величчю і красою Колізею
тільки з дозволеної друкованої інформації.
Духовна кліть, навіть золота - несе духовну
смерть.
"Думки про культуру є брамою в майбутнє". -
Микола Реріх.
13 травня
1981
Сучасна преса все частіше пише про стан
національних стосунків між народами СРСР, наголошує на поширенні
націоналізму, - корисному і шкідливому. Корисний - це націоналізм
зарубіжних країн, що бере участь у національно-визвольній боротьбі,
підтримуваній Москвою, і шкідливий - це націоналізм, що в
Радянському Союзі, який змагається за свободу націй.
Доктор історичних наук Р.Симоненко (РАТАУ) у
статті "Відкинуті історією. Буржуазні націоналісти - вороги дружби
народів" ("Наддніпрянська правда") пише: "Поширення російської мови
серед всіх народів і національностей нашої країни - об'єктивний
процес, є могутнім засобом прогресу у галузях науки і культури...
Все це досягнуто завдяки допомозі російського народу...".
Із твердження доктора наук випливає, що
русифікація і денаціоналізація - це позитивні явища. Хіба доктор не
розуміє, що такі процеси нищителями національних культур, загрожують
існуванню радянських націй.
* * *
Ні в пасмурний день, ні у днину погожу
Я світ зрозуміти і досі не можу.
Не може і світ зрозуміти мене -
Лишається щось, як було, неземне.
23 травня
1981
Знову у Києві. Іду гарною, чудовою, головною
магістраллю України - Хрещатиком. Перед очима постають наші славні
предки - князі, вої, ратаї, зодчі - які збудували диво-місто на
горбах. Літописці засвідчують, що за часів стародавньої Русі
Київської на місці сучасного Хрещатика була вкрита густим лісом
долина, по дну якої протікав ручай. Тут люди полювали звіра і
птахів, видобували болотну руду, з якої ремісники виробляли залізо.
Долину хрестоподібно перетинали яри, тому її назвали Хрещатою.
У Києві навчався Ломоносов. Але пройтися по
Хрещатику він не міг, бо такої вулиці ще не існувало.
А от Тарас Шевченко у 1846 році, коли жив у
Києві, уже ходив по вулиці Хрещатик, на якій були перші кам'яні
споруди, приземкуваті дерев'яні жилі будинки і росли велетенські
тополі. Театр, де відбулася зустріч Шевченка з Щепкіним, містився
біля Володимирської гірки на теперішній площі Ленінського комсомолу,
- раніше площу називали Царською, потім Революції, Третього
інтернаціоналу, ім. Сталіна. У 1851 році театр знесли і збудували
готель "Європейський". Тривалий час у "готелі" розміщалася
прокуратура УРСР.
* * *
Коли чернець почав хрести тесати,
А князь твердиню освятив свою
І наказав: "Всіх ідолів потяти
І кинути в Дніпрову течію!" -
У Києві, де міжгірська відрога,
Без остраху узявши тесаки,
Юрба рубала Велеса й Даждьбога
Й потрощених тягнула до ріки...
. . . . . . . . . . . . . . . .
4 червня
1981
Павло Жосан роповідав, що 14 жовтня 1979
року він був у Коростені, коли вночі сипалися космічні метеорити і
згоряли над дахами міста, мов спалахи електричної сварки. Перед тим
на все небо спалахнула суцільна блискавиця, але грому не було. Потім
на зоряному небі появилися вогняні стрічки, їх було багато; на зміну
погаслим появлялися нові й нові. Дивитися було і цікаво, і страшно:
який могутній загадковий космос і які маленькі, і безпорадні люди
перед ним!
Один метеорит повністю не згорів, мабуть,
був дуже великий, упав на околиці міста. Учень Пашинської школи
Володя Волківський, якого Павло особисто знає, знайшов його в яру ще
гарячим і передав працівникам міського музею. Метеорит - це шматок
металу зі слідами оплавлення при падінні з космосу на Землю.
Космос - єдиний перпетуум-мобіле на світі.
Він нагадує про себе зорепадами та іншими природними явищами.
Людино, погаси гординю, ти маленька цяточка Всесвіту!
10 червня
1981
Голова заводського комітету профспілки
Євгенія К. пішла на пенсію. Директор заводу попросив мене "побути
тимчасово головою до виборів нового голови". Головою завкому може
бути тільки член комуністичної партії. Я - безпартійний. Тому
посідати посаду голови можу тимчасово.
Сьогодні на заводі обкомівський лектор читав
робітникам лекцію "Світло проти темряви".
Він сказав, що релігія у нашому суспільстві
поступово згасає, вмирає природною смертю, але община ЄХБ та інші
секти, не "хочуть помирати"... Тому їх знаходять і притягують до
кримінальної відповідальности.
Невільно напрошується питання: а як же із
Конституцією (ст.34), яка проголошує, що громадяни СРСР є рівними
перед законом незалежно від будь-яких обставин, у тому числі й від
їх ставлення до релігії, і ця рівноправність забезпечується в усіх
галузях економічного, політичного, соціального і культурного
життя?
Відповіді лектор не дав.
11 червня
1981
Одержав повістку: з'явитися в міліцію
негайно! З'явився. Довго думали-гадали і не пригадали, у якій справі
і хто мене викликав. Дивна загадка. Мабуть, знову доноси. Подумав
про Лаокоона обплутаного зміями.
* * *
І знову неспокій, і знову тривога,
Не гоїться завдана біль.
І сниться колишня багниста дорога,
І крякіт круків звідусіль.
14 червня
1981
У видавництві "Дніпро" вийшла збірка поезії
Івана Драча "Сонце і слово". До збірки увійшли вірші з шести інших
цікавих, неординарних книжок, які свого часу привертали увагу
шанувальників красного письменства, а одна з них була удостоєна
Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка. Читаю і дивуюся таланту
поета. Поезії емоційні, насичені глибокими думками, зримими
асоціаціями і прихованим текстом.
15 червня
1981
Біля села Садове, це 8 км. від Херсона,
протікає мальовничий Інгулець. На крутому схилі берега височить
чудом уцілілий пам'ятник царському генерал-майору І.М.Синельникову,
який у час російсько турецької війни 1788 року загинув при штурмі
Очакова. Пам'ятник поставили його родичі - дружина Софія Миколаївна,
по першому чоловіку Комстадіус, і правнук О.М.Синельников.
Розповідають, що у Садовому був маєток поміщика Ф. Комстадіуса, але
його в революцію зруйнували. Прах І.Синельникова поховано в Херсоні
в огорожі Катерининського собору над вхідними дверима якого напис:
"Рятувальнику роду людського Катерина II присвячує".Такий напис
зробили саме тоді, коли царська Росія проявляла найбільшу
загарбницьку агресію; коли вогнем і мечем безжально винищувала
мирних людей.
Облудливість агресора не мала меж.
* * *
На сполох дзвін в долоні б'є.
В пожежі світ - життя твоє.
Оружжя сховане - бери!
Рятуй міста, спасай бори!..
Рятуй дітей своїх і хату,
Долину вбогу, і багату!..
На сполох дзвін в долоні б'є.
Рятуй, спасай життя своє!
20 червня
1981
Брав участь в обласному семінарі голів ФЗМК.
Семінар проходив у приміщенні кінотеатру "Супутник". По завершенні
семінару демонстрували закритий кінофільм про сіоністів як про нових
фашистів. Москва розбила глек із євреями.
"Геній схожий на всіх, але на нього не
схожий ніхто"
Оноре де Бальзак.
24 червня
1981
"По тім боці огонь горить - нікому
тушити,
По цім боці орда суне - нікому спинити".
Історична дума.
Український народ ніколи не мав справжнього
миру. Протягом століть дикі орди руйнували його спокій, плюндрували
землю.
В душі української нації і досі озивається
пережите. Прості люди охоче з глибоким патріотичним почуттям
співають історичні пісні: "Ой на горі та женці жнуть..." та "За
Сибіром сонце сходить...". Людська пам'ять - це дорогоцінний
державний банк.
3 липня 1981
І досі можна почути дві версії щодо
історичної ролі князя Дмитра Вишневецького. Хто він: перший
засновник Запорозької Січі (1556 р.), патріот, захисник українського
народу від турків, якого народ ототожнює з легендарним Байдою
("Пісня про Байду"), чи польський феодал, який за наказом Речі
Посполитої задля зміцнення кордону споруджував на дніпровських
островах фортеці. За твердженням сучасного радянського історика
засновником Запорозької Січі Дмитро Вишневецький не міг бути,
оскільки Січ виникла в 40-х роках ХV століття на острові Томаківка
недалеко від міста Марганець Дніпропетровської області, а
Вишневецький збудував фортецю на Малій Хортиці 1556 року, тобто
набагато пізніше. Кому вірити?
* * *
Не мені, нащадку бідарів,
хвалити хана та царів.
Криваві рани від нагаїв
ханських, царських
та османських,
що лишилися на спинах моїх дідів,
болять у сні
і досі мені.
Але князь Дмитро Вишневецький
плював на трон турецький,
на погрози царські
та палаци ханські.
Йому випала доля-клопіт:
від темної сили захищати хлопа,
бороноти рідну землю від орди
та іншої біди...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5 липня 1981
Із Валентином Шешуріним на його човні їздив
ловити рибу в пониззі Дніпра. На спінінгову блесну ловили щук та
окунів, ночували на острові в мисливській хаті. Варили подвійну юшку
- качине м'ясо із рибою. Погода сонячна, тепла, ніч зоряна, небо
чисте, глибоке з окастим місяцем. Гарні дніпровські краєвиди вдень і
вночі! Чарівні острови з озерцями і єриками, зарослями очерету й
травянистими галявинами. Якщо не Бог, то хто тоді міг створити таку
земну диво-розкіш?
* * *
Люблю, Славуто, твої води
й красу принадних берегів.
Люблю бакай, де чапля бродить
і не втихає пташки спів.
... У життєрадісному плині,
яка б не стала мені путь,
Славуто, дарнице Вкраїни,
тебе не зможу я забуть.
1941
15 липня
1981
Віктор на дачному городі викопав дивного
звірка схожого до крота, але це не був кріт. Пізніше тямущий сусід
сказав, що це сліпак, рідкісний підземний гризун, занесений до
"Червоної книги СРСР". Він зовсім сліпий, на місці, де бувають очі -
товста складка шкіри, вкрита волосинками. Хвіст, вуха і кисті
передніх лапок маленькі, зуби масивні, виступають уперед на пласкій
мордочці, він не копає лапами грунт, як кріт, а вигризає підземні
ходи на глибині 15-20 сантиметрів довжиною іноді до 500 метрів.
Харчується рослинами, різноманітними коренеплодами. Влітку за добу
з'їдає стільки харчів, скільки важить сам. Поскільки зимою сліпаки
не впадають у сплячку, то заготовляють собі харчі на зиму і
зберігають у підземних коморах. Тіло сліпака вайлувате, довжиною 15
см., спина світлобрунатна, черевце біле, хутро шовковисте, лагідне.
21 липня
1981
Запорозький козак, побратим Максима
Залізняка, Семен Гаркуша брав участь у визвольному повстанні
(Коліївщина) 1768 року на Правобережній Україні. Після придушення
російським військом повстання Семен Гаркуша тривалий час очолював
повстанські загони на Лівобережжі. 1784 року Чернігівський суд виніс
народному месникові вирок: "Вирізати до кісток ніздрі, поновити
указані знаки судимості і заслати на довічну каторгу в Херсон, а
також дати небезпечному злочинцеві 280 ударів канчуком у 74
населених пунктах, де він діяв". 1785 року Гаркушу привезли в Херсон
на каторжне ув'язнення.
У XIX ст. у Херсоні відбував заслання
московський поет Д.Д.Ахшарумов, активний член революційного гуртка
соціалістів Петрашевського. У вірші "Херсон" Д.Ахшарумов писав:
* * *
"Где я, тоску превозмагая,
хожу и бледный, и худой,
с обритой полуголовой,
под тяжкой лапой Николая ".
* * *
На пласі замовкнув незламаний Гонта,
В Сибіру загинув Максим Залізняк.
Розбіглась по селах, притихла голота,
Здрібнів гайдамаків повстанський кулак.
Радіє московський вельможний чинуша, -
Він швидко нетягу впокорить зумів.
Та раптом, як з неба, з'явився Гаркуша
І знову на битву підняв кріпаків...
. . . . . . . . . . . . . . . . .
27 липня
1981
Усяка історія має таємниці, і вони
інтригують людину, активізують інтелект, спонукують на пошуки
істини. Найбільше в світі, мабуть, має таємниць історія українського
народу. Ми знаємо, де могили перекинчиків Кочубея, Іскри та багатьох
інших. Але не знаємо, де могили національних героїв: Івана Мазепи,
Петра Сагайдачного, Павла Полуботка, Петра Дорошенка і багатьох,
багатьох інших славних синів народу, які, не шкодуючи власного
життя, змагалися за свободу нації. Куди запропастилися імена
патріотичних діячів української культури, науки, релігії?.. Як
сталося, що євро-азійський печеніг заліз у душу нашого народу і там
богує? Що поробилося з нами? Яким кодом печеніг закодував нас так,
що ми почали руйнувати свої церкви, монастирі, пам'ятки історії,
мистецтва, літератури?.. Чому і коли погодилися жити на колінах?..
Коли забули, що зневажати свою історію, самих себе - це великий
гріх, який не прощається.
Ми повинні спокутувати цей гріх. Інакше не
бути нам нацією, - загинемо під чобітьми печеніга, і вітер попіл наш
розвіє.
Після чорної ради 1663 року, скликаної царем
для обрання гетьмана Лівобережної України, свого ставленика
І.Брюховецького, були заслані до Сибіру полковники Чернігівський,
Ніжинський, Переяславський, Лубенський та їхні осавули.
1672 року заслано до Сибіру кошового отамана
І.Сірка та гетьмана Многогрішного з братами та дружиною... Так
торувався до Сибіру шлях з перших років приєднання України до
Московії...
28 липня
1981
На завод приїжджала група туристів з Англії.
Вибірково показували заводські цехи, санітарно-побутові приміщення
для робітників. Директор замилював їм очі вигаданими виробничими
успіхами, великими грошовими доплатами до установленого законом
заробітку, виробничою дисципліною робітників. Туристи, дивуючись,
запитували: чому в цехах і на території заводу багато військових
плакатів, на яких зображені танки та інші види тяжкої зброї.
Секретар парткому відповів (збрехав), що днями на території заводу
проходило навчання робітників по цивільній обороні, і плакати не
встигли зняти.
Туристів частували заводським вином з
"директорової бочки" у дегустаційному залі, кожному на прощання дали
сувеніри - по дві пляшки марочного вина.
Історію не можна ні поліпшити, ні погіршити.
Народ може нормально розвиватися, якщо він існує в трьох часових
вимірах: учора, сьогодні, завтра.
* * *
Холоне кров...
Шкребуть коти в душі,
не ваблять мрії,
і власні вірші, мов чужі,
гарячі суховії.
30 липня
1981
Їздив на дачу до Миколи Кабаненка на Великий
Потьомкінський острів. Цікава історія острова. На ньому колись
знаходилося поселення Київської Русі. Колишня слов'янська назва не
збереглася. Дехто із сучасних істориків говорить,що його називали
Олешшям. Арабський мандрівник і географ Аль-Ідрісі (ХП ст.) його
називав Молзою. На острів заходили торгівці і бойові дружини русів,
які прямували по Дніпру "із варягів у греки". Після відпочинку і
поповнення запасів осетрових риб судна прямували в Корсунь
(Херсонес), Корчев (Керч), Тмутаракань (Тамань) і Царград. Деякі
історики гадають, що князь Святослав Ігоревич у 972 році після
другого візантійського походу зимував на острові Олешшя, хоча
старослов'янські літописці місцем зимівлі Святослава називають
Білобережжя. У ХVII столітті запорозькі козаки його називали
Масловим островом, там було козацьке поселення - паланка. На острові
існує Пудова канава. Кажуть, запорозький козак за прізвищем Пуд її
прорив у ХІХ столітті, з'єднавши Злодійський Бакай і річку Прогной
зі Старим Дніпром.
* * *
Козаки з війни-походу
За рікою, коло броду
У пориві бойовому
Поверталися додому.
Розвівалися знамена,
Де в цвіту земля зелена.
Де в цвіту земля зелена,
Розвівалися знамена
В небі голубому.
1 серпня
1981
Маю виробничу відпустку. З 2. 08. по 16. 08
ц.р. Я і Ліна з родиною Полюгів (Любомир, Дарина і їхні сини -
Ростислав та Богдан) з пізнавальною метою власними автомашинами
мандрували по Україні. Проїхали: Херсон - Бендери - Кишинів -
Чернівці - Хотин - Кам'янець-Подільський - Львів - Берестечко
(Козачі Могили) - Олеський замок - Почаєвська лавра - Біла Церква
(Олександрія) - Канів - Черкаси - Чигирин - Суботів - Херсон.
У Львові відсвяткували Ростикове весілля.
Незвичайне велике враження отримав від чудової подорожі й весілля,
яке велося в дусі традицій галичан. Побувавши на історичних місцях
пращурів, побачивши історичні пам'ятки, відчуваєш себе кращим і
мудрішим.
Музей народної архітектури і побуту у Львові
- реальна казка. Музей розповідає про народну архітектуру і побут
бойківської, лемківської, гуцульської, буковинської, подільської,
волинської та поліської історико-етнографічних зон у дорадянський
період. Тут під відкритим небом зберігаються зразки народного
будівництва минулих епох, колекції високохудожніх виробів народних
майстрів, знаряддя праці і речі домашнього вжитку. Ось бойківська
курна хата (1812 року) і господарська будівля, в якій під одним
дахом об'єднані стайня, стодола, комора з пивницею. Ось незвичайної
краси дерев'яна церква 1763 року з Львівщини. Ось лемківська садиба
багатого господаря, гуцульська кузня, криниця, вітряк, млин та інше
диво. Людина, яка споглядає музейні експонати, невільно наснажується
доброю енергетикою, вона неодмінно захоче знову і знову побувати в
музеї, щоб поновити себе енергетикою оптимізму і віри в майбуття
доброї і мудрої людини.
Любомир Полюга і Микола Василенко. Івано-Франківська обл., Княгиничі.
20 серпня
1981
У художньому музеї експонуються твори нашого
земляка, народного художника СРСР, лауреата Державної премії УРСР
ім. Тараса Шевченка, члена АН СРСР Олексія Шовкуненка. В анотації
пишуть, що творчість Шовкуненка тісно пов'язана зі становленням,
розвитком і розквітом соціалістичного реалізму. Шовкуненко належав
до групи радянських художників, які переважно писали "паровози".
Ось його акварелі: "Старі пароплави", "Новий
паром", "Херсон, в майстерні імені Комінтерну", "Будують баржу",
"Ремонт теплохода", "Дніпробуд", "ГЕС", "Паровозобудівний завод
імені Жовтневої революції" тощо. І портретний живопис: сталевари,
колгоспниці, діячі культури і партії і т.п.
21 серпня
1981
Відповідно до постанови ЦК КПРС "Про роботу
з творчою молоддю" "Наддніпрянська правда" друкує хвалебні статті
про діячів культури, зокрема молодих письменників, членів СПУ, які
останнім часом видали збірки поезії в дусі соціалістичного реалізму.
Пише, що партія піклується про письменників, надає їм та їхнім
родинам особливі соціальні пільги, житлове помешкання, безоплатні
путівки в санаторії та будинки відпочинку, а успішних літераторів
держава нагороджує орденами та грошовими преміями. Пише і про
недоліки. Які це недоліки? "У молодих прозаїків і поетів недостатньо
збуджується інтерес до виробничої тематики, особливо
сільськогосподарської. Як слід не зорієнтовані вони на дієвий жанр,
як нарис, у якому відбивалося б наше кипуче сьогодення".
Чи розуміє ЦК КПРС, що несвобода літератора
породжує творчу імпотенцію, закопує талант?
22 серпня
1981
Відомо, що існує історична праця
французького інженера Гільйом-Левасера де Боплана, яка перекладена
на ряд європейських мов, з яких читач брав інформацію про Україну та
її народ. На жаль, до сьогодні праця Боплана не перекладена
українською. Чому? Боплан у 1630-1648 році, перебуваючи на службі
польського уряду, керував спорудженням на Дніпрі фортець і різних
слобод для польських поселенців. Перебуваючи на Україні, він зібрав
багатий неоціненний матеріал з історії, географії та етнографії
українців. У 1650 році на власні кошти видав книжку "Опис України,
або областей королівства польського, розташованих між кордонами
Московії та Трансільванії". У книзі подає з великою прихильністю
відомості про запорозьких козаків, їхній побут, звичаї, духовність,
великий патріотизм до свого краю, любов до народу, героїзм і
саможертовність. Може, це і є причина тому, що досі "Опис України"
Боплана залишається за сімома печатками, країною інкогніто? Чому
наша влада боїться правди? Не розумію.
25 серпня
1981
Я, Ліна і Валентин на Азовському морі, в
пансіонаті "Арабатська стрілка", що на Арабатській стрілці, на
вузькій (від 270 м до 7 км), низькій і довгій (110 км) косі
(півострові), яка відділяє Сиваш (Гниле море) від Азовського моря.
Море не глибоке, тепле, тепліше Чорного, берег устелений золотистим
піском. Із коси Арабатської стрілки на схід сонця можна побачити
морський маяк. Він стоїть за 18 км. від Генічеська на Бірючому
острові. Прогулянковий катер туди доставляє охочих познайомитися з
природою острова, побувати на території Азовсько-Сиваського
заповідно-мисливського господарства, в якому дозволяється полювати
тільки за дозволом ЦК КПРС та КПУ. На острові (півострові) мешкає
чоловік двадцять, вони доглядають мисливське господарство й
обслуговують мисливців із Москви та Києва. Усю територію заповідника
(612 га) закільцьовано металевим дротом, щоб не проникали хижаки. На
острові олені, лані, гірські барани (муфлони), зайці, фазани та
багато іншої пернатої дичини. Мистецтвознавець Микола Пилипович Тхор
зі знанням своєї справи розповідає про історію тваринного світу
острова (півострова) і буйну флору острівного степу.
У пансіонаті відпочиває друг О.Задніпряного
поет Тойво Флінк із дружиною і двома синами. Дружина його українка,
а він за національністю фінн, пише фінською мовою. Приїхали на
Азовське море з міста Петрозаводська, де мешкають. Гарна, симпатична
родина, мають путівку до 18 вересня ц.р. Як турист часто буває у
Фінляндії. Захоплено розповідав про життя і культуру фіннської нації
та її історію. Народ патріотичний, національно свідомий і мудрий.
Ось чому в 1939 році фінни в кривавій, нав'язаній Москвою війні,
вистояли, не стали на коліна.
Тойво подарував мені добірку своїх поезій.
1 вересня
1981
Одержав повістку - з'явитися в міліцію з
рушницею, кабінет № 16. Знову за рибу гроші. Міліції стало відомо,
що я ніби даю рушницю дітям гратися і часто мене бачать у місті з
рушницею. Звичайно, це був явний наклеп, вигадка, мабуть, самої
міліції, але задля чого? Адже ж рушницю я вже продав і давно не
полюю. За все своє мисливство не убив жодного зайця ні лисиці, ні
якоїсь іншої дикої тварини, крім пернатої водоплавної дичини. Мене
цікавило не "вбивство", а блукання з рушницею по степах та гайках,
бути на озерах та в дніпрових плавнях, милуватися краєвидами рідного
краю. І ось загадка, знову питають: "Де рушниця?".
5 вересня
1981
Піонерами освоєння нашого краю (Херсонщини)
були запорозькі козаки, тобто "вільні люди".Вперше вони згадуються в
1489 році. Запорозьку Січ К.Маркс називав "Християнською козацькою
республікою", першою у східній Європі демократичною державою. У
степах, плавнях, на островах виникали козацькі зимовники, паланки,
хутори... Близько двох століть минуло з того часу, як була
ліквідована Запорозька Січ. Однак пам'ять про славних козаків
збереглася в численних топонімах. Багато назв географічних об'єктів
походить від власних імен, різних подій і пригод запорозьких
козаків. Про існування Кам'янської Січі (1709-1711) і Олешківської
Січі (1711-1734) свідчать топоніми: річка Кошова, острів Кошовий
(Карантинний), рукави Дніпра - Паланка, Чайка, Козак, Сагайдачна і
Сагайдачна Пристань, острови - Запорозький, Козацький, села Козачі
Лагері, Козацьке і Раденське (від слова рада, віче). За іменами
запорозьких козаків Григорія Білогруда, Дениса Борща, Нестора
Голуба, Богдана Павлюка названо острів Білогрудов, Білогрудський
рукав, Борщова Перебойна, Борщова Пристань, озеро Борщеве, Голубів
лиман, Голубова канава, рукав Павлюка, озеро Домаха. Запорожцями
названі гідроніми: Бистрик, Закитня, Перебойна, Рвач, за запахом і
смаком води: Гнилуша, Вонючка, Солониха, за формою водоймища:
Круглик, Змійка, Кручене, Підкова, Рогачик, Штанина; за характером
флори і фауни: Вербівка, Оріхи, Осокорівка, Ряска, Конка, Боброва,
Свинячка, Сомовка тощо. Незважаючи на перейменування сучасною владою
деяких топонімів, колишні історичні назви не стираються в народній
пам'яті. Пам'ять про славних запорозьких козаків, які боролися за
свободу, незборимо живе в серці українського народу.
12 вересня
1981
У багатьох країнах світу можна побачити
пам'ятники першому автомобілеві, першому літальному апаратові,
першій косарці, велосипедові, ракеті тощо.Чому б у нашому місті не
поставити пам'ятник першому автомобілеві? Уперше автомобіль у
Херсоні появився в 1912 році. Тогочасна газета пише, що херсонці
були приємно здивовані такій появі. По вулиці (тепер Суворова)
повільно просувалася чотириколісна машина з відкритим верхом і
червоними колесами. З магазинів вибігали люди; за автомобілем бігли
галасливі хлоп'ята, вони радісно вигукували слова вітання і кидали в
повітря головні убори. Автомобіль проїхав головною вулицею, повернув
на Говардівську (тепер пр. Ушакова) і помчав в напрямі залізничного
вокзалу. Автомобіль належав Іванушкіну - орендатору міського млина.
1927 року в Херсоні вперше появилися
автобуси, люди їх називали чортопхайками. Вони чаділи і часто на
маршрутах псувалися, але херсонці й такому транспортові були
раді.
20 вересня
1981
Цього року артисти львівського аматорського
театру "Мета" вперше поставили купальську виставу (казку) на березі
річки. Артисти самі зробили капище, на якому відбувалося весілля
язичицької богині Лади, зробили криницю, в якій волхв освячував
воду, очистили берег річки, з якого дівчата пускали віночки,
поставили "вогняні ворота" тощо. Волхв пророкує: на Купала простий
парубок Іван стріне богиню кохання - доньку бога сонця Семияра Ладу.
Чи матиме життя така вистава і як на неї
зреагує православна церква?
"Усі мистецтва, які дають людині культуру,
якимсь чином, пов'язані і споріднені між собою". Ціцерон.
* * *
"Ми - бджоли невидимого".
Р.М.Рільке
Велесових онуків земле,
Ти знаєш тайну волхування,
і твоє тіло здоров'ям дихає.
Батько Ор на терловищах січі лютої
синам своїм прибіжище шукав.
Там могил товкотня велика
і стежки між ними вузькі.
А той, хто був надиханий Дажбогом
і поселився під Сваргою,
живим лишився.
. . . . . . . . . . . . . .
22 вересня
1981
Брав участь у семінарі профспілкових
працівників. Семінар проходив на Херсонському м'ясокомбінаті. Тема:
Естетика виробництва. Семінаром керував другий секретар обкому КПУ
Крайнєв. Показували цехи, умови праці робітниць. Дирекція комбінату
не встигла як слід підготуватися до початку семінару: стенди в
цехах, урни для сміття, мабуть, сьогодні зроблені, не пофарбовані, а
фарба на перилах сходів і на підлозі ще не висохла, - доводилося
ходити обережно аби не вимаратися. По завершенню семінару - була
дегустація м'ясо-ковбасної продукції. Кілька видів ковбас комбінат
готує по спецзамовленню для Москви. У такі ковбаси
(Нижньодніпровська) додають коньяк. Щоб начинка ковбаси була
брунатною, додають нітрит. У кобасному цеху на столі "розробки"
стоїть бачок, на ньому напис "Осторожно! Нитрит - яд!". 30%
м'ясо-ковбасної продукції комбінат надсилає до В'єтнаму.
Із міста Черкаси до мене приїхав письменник,
колишній інтинський політичний в'язень Андрій Хименко (Химко) з
дружиною Іриною та дочкою Ларисою.
23 вересня
1981
Із Хименками (письменником, моїм
однотабірником Андрієм Химком та його дружиною) автомашиною "Жигулі"
їздили в античну Ольвію, що в Миколаївській області, дивилися руїни,
що залишилися на правому березі Південного Бугу. Стародавнє місто
Ольвія в минулому мало і другу назву - Борисфен, а майдан у центрі
міста називався "Борисфенівським торжищем".
Заповідник без потрібного нагляду. У
відкритих траншеях, кому не лінь, збирають черепки з амфор, псують
залишки стін античних забудов. На території заповідника хтось
підпалив бур'ян, вогонь перекинувся на посадку дерев і кущі. Гасити
пожежу не було чим і кому. Наслідок - згоріло все, що могло горіти.
Довкіл такий вигляд, немов тут недавно пройшла дика орда.
Ольвію грабують відкрито.
25 вересня
1981
На завод приїжджала група працівників
профспілок Португалії. "Дегустували" вина. Адміністрація розповідала
їм казочку про соціальне й матеріальне забезпечення робітників.
Частували гостей бутербродами й кавунами.
29 вересня
1981
На заводі звітно-перевиборна профспілкова
конференція. Секретар парткому запропонував кандидатуру на посаду
голови завкому комуністку Г.Ф.Білову. Вона з родиною недавно
поселилася в Херсоні, приїхала з "русской глубинки". Г.Ф.Білову
"вибрали одностайно". Мене зобов'язали передати їй усі заводські
профспілкові справи.
2 жовтня
1981
Різко зросли ціни на бензин, вино, горілку
та інші продовольчі товари. На таку подію відгукнувся якийсь
"народний" поет:
"Нам решили резко
цены вновь поднять.
Пили водку по четыре,
будем пить по пять.
Передайте Ильичу,
что и восемь по плечу.
А если будет больше,
будет то, что в Польше".
12 жовтня
1981
Персі-Біші Шеллі (1792-1822) - великий
англійський поет, його творам судилася вічність. Для України його
життєстверджуючу, наснажену ідеалами утопічного соціалізму, поезію
відкрив Іван Франко, опублікувавши у збірці "Думи і пісні
найзнатніших європейських поетів" сонет Шеллі "Озімандіас",
трансформований по-українськи.
Я не знав, що сонет уже перекладений
Франком, переклав його з оригіналу по-своєму.
* * *
Відважний мандрівник сказав мені:
- В краю далекім, де піски та спека,
Лежать великі ноги кам'яні,
А поруч торс, немов череп'я глека.
. . . . . . . .
Гранітна брила з написом була:
"Я - Озімандія! Я цар царів!
Погляньте на мої гучні діла,
Володарі і суші, і морів!".
Навкіл - пустеля. Вистигає мла,
Рівнина без дороги й берегів.
15 жовтня
1981
Віктор Ж. приніс мені книжку "Дипломат
поневоле" Якуба Кадри Караосманоглу, турецького дипломата, Москва,
1978 р. У тексті Якуб Кадри висловив думку, що коли б німці ішли на
Вкраїну не завойовувати, а звільняти українців від "централизованной
системы управления", то легко перемогли б Радянський Союз. А так
замість звільнення вони явилися жорстокими ворогами, що відштовхнуло
народ і змусило зі зброєю в руках виступити проти них.
Після бійки кулаками не махають.
18 жовтня
1981
На заводі сьогодні політінформація. Лектор
із обкому КПУ сказав: "Александр Годунов и балерина Людмила Власова,
которые в 1979 году бежали за границу, просятся обратно в наш Союз.
Растрапович также оббивает порог нашого посольства, говорит:
Разрешите вернуться в Советский Союз. А мы говорим: Изменникам
прощения нет! Мы уже имеем взрывчатки столько, что можем взорвать 15
планет таких, как Земля. Но мы этого не сделаем. Кто смотрел
телевизор, тот запомнил, как Картер при встрече обнимал и целовал
товарища Брежнева. Тогда вся Европа им аплодировала. Но Картер
оказался иудой. Он запретил своим фермерам продавать нам хлеб... В
Афганистане мы строим мечети. Пусть молятся своему аллаху. Но
Афганистан и Польшу мы никому на съедение не отдадим".
Шарль Бодлер писав: "У кожній людині є два
одночасні прагнення, одне до Бога, і одне до сатани. Поклик Бога -
це прагнення внутрішньо піднестися, а поклик сатани - це одержати
насолоду від власного падіння".
З 26 жовтня по 6 листопада 1981
Навчався в інституті удосконалення
кваліфікації інженерів з техніки безпеки й охорони праці харчової
промисловості УРСР. м. Вінниця.
Теми:
1. Актуальні проблеми теорії і практики
комуністичного будівництва.
2. Економічна стратегія КПРС в період
розвиненого соціалізму.
3. Актуальні господарські проблеми 11-ї
п'ятирічки.
4. Охорона праці і техніка безпеки.
Місто Вінниця, 360 тисяч мешканців. Перша
документальна згадка про місто - 1363 рік.
1593 року місто стає центром Брацлавського
воєводства.
1640 року Вінниця одержує магдебургзьке
право, - містом управляє виборний міський уряд.
1651 року під Вінницею у бою з польськими
воїнами гине Данило Нечай. У часи визвольної боротьби (Хмельниччина)
Вінницю захищав Іван Богун.
1793 року Правобережну Україну приєднали до
Росії.
У Вінницькому музеї виставлені портрети
радянських діячів доби громадянської війни: Віталій Примаков, Ян
Фабриціус, Юрій Коцюбинський, Ієронім Уборевич, Йон Якір, Ян
Гамарник та інші. В анотаціях до портретів пишуть, що вони свого
часу побували у Вінниці... Але про те, що всі вони розстріляні
чекістами за намовою Сталіна - ні слова. При музеї є художній
відділ. Там виставлені картини талановитих художників В.Тропініна,
М.Ге, І.Крамського В.Орловського та ін.
Музей М.І.Пирогова (1810-1881) знаходиться у
колишньому палаці хірурга. В окремому приміщенні зберігається
забальзамований труп Пирогова, одягненого в мундир чиновника
російської імперії. Пирогов брав активну участь в завойовницьких
експедиціях на Кавказі та у Кримській війні 1885 року. В Україні він
володів трьома селами кріпаків і 10 тисячами гектарів землі.
Музей Михайла Коцюбинського. Цікаві
пізнавальні документи, тексти чернеток, листи, дебютні видання тощо.
Недалеко від Вінниці - знаходяться залишки
бетонованих сірих стін ставки Гітлера за назвою "Вервольф", тобто
барліг вовків. Туристи з цікавістю оглядають руїну ставки, в уяві
домальовують жахливу картину війни, розв'язану двома тиранами -
Гітлером і Сталіним.
Коли захочеш людство зрозуміти, тернями йди,
а не отам, де квіти.
9 листопада
1981
Із Петрозаводська Тайво Флінк прислав
книжки: "Поэзия Финляндии" і "Стихотворения" К.Случевского.
Херсонські поети жаліються на цензуру
кримського видавництва "Таврія". Редактори із текстів поезії
викреслюють слова: Бог, баня церкви, тиранія, молитва, навіть "на
чеку", бо нагадує ЧК .
11 листопада
1981
Увечорі М.Братан і М.Смоленчук приходили до
мене. Протягом серпня Смоленчук жив у Почаївській лаврі, збирав
архівні матеріали для книжки, яку пише. За вечерею цікаво розповідав
про життя і звичаї ченців лаври. До Херсона приїхав з наміром
улаштуватися доцентом української мови й літератури в педагогічному
інституті.
15 листопада
1981
У Дніпропетровську на міжнародній
конференції, присвяченій ювілею академіка Д.Яворницького,
обнародувані нові гіпотези про зв'язок "скіфських рік" - Борисфен -
Гіпаніс - Герр - Гіпакіріс. У своїй книзі "Мельпомена" Геродот чітко
описав вісім скіфських рік Північного Причорномор'я. Одначе сучасні
наші вчені, говорить Н.Н., через невміння читати загальнодоступний
текст, спотворили "геродотову географію". За часів Геродота південна
частина Дніпра мала ім'я Герр, а північна, вище Черкас, - Борисфен.
Інгулець скіфи називали Гіпакіріс.
20 листопада
1981
Херсонський обком КПУ дозволив письменникам
членам СПУ купити за державною ціною (12 коп. кг.) по сто кілограм
картоплі на міській овочевій базі. Змилувалися і наді мною -
записали до списку.
Сьогодні їздив на базу. Купив картоплю поза
чергою як письменник.
24 листопада
1981
На вулиці біля магазину "Будинок книги"
зустрівся з Л.Кулішем. Він одразу почав говорити:
- Ти чув?.. Плахтін на мене написав анонімку
російською мовою і надіслав до редакції газети "Правда України". А
редакція надіслала в нашу Спілку. В анонімці пише, що я ніби
незаконно одержую від "Ленінського прапора" платню за роботу з
молодими літераторами, і що незаконно одержав дві квартири - одну
переписав на дочку, а в другій сам живу. Кваритири я отримав
законно, як письменник. Це всі знають. Так просто ніхто квартир не
дав би. Плахтін божиться, що анонімки не писав, але я притиснув його
до стінки, і він розколовся. Мені і раніше говорили, що він сексот,
але не вірив. Вирган казав, що він і на нього доносив, а до війни на
Бедзика нападлючив так, що тільки дякуючи знайомому секретареві ЦК
КПУ, він уникнув в'язниці.
28 листопада
1981
Місто - це люди, які в ньому живуть. Вони
творять історію міста, множать його традицію.
Коли потрапляєш до Києва, то складається
враження, що ти знаходишся в музеї просто неба. Тебе захоплюють
цікаві за архітектурою будинки, інтер'єри вулиць, історичні пам'ятки
і пам'ятники видатним діячам культури тощо. Аура такого міста
надихає тебе на творчу працю, на віру в недаремність твого життя. Ти
відчуваєш як пробуджується в тобі святе почуття патріота.
Про Херсон такого не скажеш, хоч його
театральна історія зробила б честь будь-якому місту.
Херсон відомий здавна як театральне місто. У
1874, 1875, 1876 роках на кону театру виступав видатний драматург і
режисер М.Л.Кропивницький, поставив виставу за п'єсою
І.Котляревського "Наталка-Полтавка". У 1895 році його трупа
виступала в новому театрі, спорудженому на кошти городян. З
1888-1909 р.р. неодноразово в Херсоні гастролювали трупи
І.Карпенка-Карого. На кону були і його уславлені брати
М.К.Садовський і П.К.Саксаганський. З ними брала участь у виставах
славетна Марія Заньковецька. У Херсоні виступала трупа і
В.Е.Меєрхольда. У Херсоні мешкали і писала свої твори Людмила
Василевська (Дніпрова Чайка), жив відомий етнограф та історик
Олександр Русов, який тримався передових для того часу поглядів,
гуртував довколо себе прогресивну інтелігенцію.
На жаль, ці імена затерті, ніде не побачиш
ні меморіальних дошок, ні вулиць, ні шкіл, ні бібліотек, названих
їхніми іменами. Соромно і гірко.
5 грудня
1981
Історики говорять, що найбільш давня антична
назва Північного Причорномор'я (Херсонщини) - Земля Кімерійська,
потім - Скіфія, Сарматія. Древні римляни називали Нижньою Мьозією,
візантійські географи - Аланією, Лебедією, Печенігією, араби -
Артанією, Куманією, Хазарією... У древньоруських літописах -
Білобережжя.
Каркінітська затока одержала свою назву від
давньогрецької колонії Каркіна, заснованої в VІ ст. до н. е.
Острів Тендра і коса Джарилгач були відомі з
часів Гомера під назвою Ахіллового Бігу.
Древні слов'яни Азовське море називали
"пазухою Чорного моря", згодом - Сурозьким і Синім морем, араби -
Бахар-ель-Азов (Темно-синє море).
У ХІV-ХV століттях наш край входив до складу
Великого Литовського князівства, тому й назви: с. Станіслав, річка
Литвинка, Литвинове гирло, Литвинів кут.
У ХV-ХVIII століттях Нижнє Подніпров'я
входило до складу Кримського ханства, васала Османської імперії.
Залишилися такі топоніми поселень: Карга (с. Приморське) "ворона",
Торгаї - "горобці", Качкарівка - "вівця", Утлюк - "кінь",
Дрімайлівка - "від дрімати", Чонгар - "пустеля", Чалбурда - "сіре
болото", Хорли - "снігове", Генічеськ - "тонкий", Кінбурн -
"волосина, бурун-мис", Нижні Сірогози - "жовте, від назви балки
Сари", Чулаківка - "чолах - безрукий".
Багато назв поселень виникло від прізвищ
перших поселенців.
Про характер річкової течії говорять назви
Рвач, Бистрик, Мертва, Гнилуша, Перебійна.
Асканія-Нова - від місцевості у Середній
Німеччині, а саме слово взяте з грецької міфології: Асканієм
називали сина Енея.
12 грудня
1981
М.Кабаненко іде на пенсію, приходив на
завод, просив виписати йому кілька літрів вина для "фуршету" за
ціною собівартості.
В Андах живе птах, який дзьобом довбає
найміцніший камінь. Він гніздиться на прямовисних скелях, у норах,
які видовбує сам. Секрет не в міцності дзьба, а в особливому
ферменті, який міститься в його слині і розчиняє камінь. Добре було
б мати українським патріотам такий фермент, - швидше б довбали скелю
несвободи.
Дивився прегарний фільм "Гойя, або важкий
шлях пізнання". Режисер - німець Конрад Вольф. Автор сценарію -
болгарський сценарист Ангел Вагенштейн. Образ геніального
іспанського живописця і графіка Гойї створив наш актор Донатіс
Боніоніс. Побільше б таких кінофільмів!
19 грудня
1981
Читаю історію Болгарії. Князь (хан) Аспарух
(643-701) - протоболгарський князь (вождь), засновник першої
Дунайської Болгарії на Балканському півострові. Аспарух виступав
проти хозарів "іудаїстів". Історики вважають, що він загинув у бою з
хозарами.
Болгарська поетеса Нела Данчева написала
вірш "Дума про Аспаруха". Я переклав українською.
* * *
Величний вершник в полі зупинився.
І кінь буланий, що пробіг чимало,
Дорідну землю гребонув копитом...
. . . . . . . . . . . . . . . .
25 грудня
1981
Весною я з Ліною посадив на вулиці біля
нашого будинку двометрової висоти ялинку. Люди милувалися нею,
особливо діти. "Мамочка, дозволь мені погладити справжню ялинку...".
А вчора вночі чиясь зла рука зрубала її. Таку дику людину навіть
злодієм назвати не можнв, вона з допотопного часу.
26 грудня
1981
Ходив у лікарню. Знову тривожить 12-пала
кишка. Строга дієта.
Віктор приніс добірку віршів, мовби
В.Висоцького.
* * *
Перед выездом в загранку
заполняешь кучу бланков,
да, да, да!...
Это - форма, не беда.
Но в составе делегаций
с вами едет личность в штатском
завсегда.
Личность в штатском, парень рыжий
мне представился в Париже.
Я однажды для порядка
заглянул в его тетрадку -
обалдел!
Он писал (такая стерва!),
что я к женщинам не сдержан
и влиянию подвержен...
Не молчал.
Это что ж? Он может даже
заподозрить в шпионаже?
Вы прикиньте, что тогда!
Это значит - не увижу
я ни Рима, ни Парижа
никогда.
Далі...
1970 | 1971
| 1972 |
1973 | 1976
1977 |
1978 | 1979 | 1980 |
1981
1982 | 1983 |
1984 | 1985
|
