|
НАШ ГІСТЬ
Тадей Карабович
Драматична поема в п'яти діях
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ЗГРАЯ ДУХІВ
(з темним тавром на чолі)
ХОР
ЖІНКА З НАТОВПУ
МУЖЧИНА
ОЛЯ ТА ВІКТОР
ПОДОРОЖНІ: ПАРАСКА І
ОЛЕНА
ЖІНОЧІ ВИГУКИ
(в довгих білих сукнях до землі)
ГОЛОС
Гора з хрестом та потужним собором і старовинними деревами, що нагадує острів серед пустелі, берег чи гніздо. Гора неначе цвинтарище, адже тут гроби Предків старовинні, якими не опікуються найближчі, бо їх вже немає. А сам твір - це християнський поетикальний тренос, голосіння з товщини віків, якби не дурна Гануля з Ганська, яка хрестилася православним хрестом, не розуміючи, чому всі навколо показували на неї пальцем. Хтось би навіть сказав: це Проводи, якби не січнева хуртовина страшна і кучугури снігу на Горі.
ДІЯ ПЕРША
Сцена з силуетом старовинного собору, дзвіницею та віковими деревами. Місяць освітлює темні обличчя Духів з тавром на чолі. Двері храму зачинені ланцюгом та потужними висячими замками.
ЗГРАЯ ДУХІВ
силуети будівель закутані в час
як літописи в ретязях
вночі оклики мовчазні
проникливі сліди на камені
руїн забуті могили
синьоока далеч холодні заплави
глибокі русла висохлих фос
вежі ясні і баня храму прозора
ГОЛОС
зграя Духів юрмиться
біля зачинених дверей собору
глухо дуднять удари кулаків
об віка гробниць
ЗГРАЯ ДУХІВ
відчиніть!
ГОЛОС
кричать наче божевільні
та лишень вітер виттям відповідає
і гуде січнева хуртовина страшна
ЗГРАЯ ДУХІВ
(стривожено)
розломім печаті на замках
та увійдім до середини храму
нагрітися
(відчиняють бічні двері в західній вежі входять, деякі хрестяться здивовано)
де наші ікони усміхнені
де розписи правічні та панікадила
де сутінок розсвітлений свічами
страшних видінь забуте перевесло
птахи обсіли дерева і довго не могли заснути
шукали місця між гіллям
на ясенах сідали та крякали глухо
(чути глухе крякання)
то гайвороння воно клювало
безпам'ять могил збезчещених
роздряпувало лапами кінське лайно
і добувало набряклий овес
ГОЛОС
(питаючи)
і що видзьобувало з нього?..
ЗГРАЯ ДУХІВ
(відлітаючи)
набряклий овес
що міг весною закільчити життя
і тайну ада руйнувати
ЖІНОЧІ ВИГУКИ
(в довгих білих сукнях до землі)
а гнилі води кригою повиті
сліди затерті в кучугурах снігу
січневе сонце так яскраво світить
що все блакитне навіть зграя Духів
повисла хуртовина на стрімку Гору
і пес гарчить розлючено
завмерли огорожі стіни вежі
навстіж відчинена Брама Устилугська
веде назовні поза Богослужбу
Гора з хрестом
вся по коліна в снігу як могила
ДІЯ ДРУГА
Сніг розлючено вдаряє в обличчя Хору, намітає кучугури на мовлені ним слова.
ХОР
(входить на сцену зі свічками в руках)
страшних видінь забуте вістря
могил сплюндрованих склепи
доріг розчавлені потуги
ЖІНКА З НАТОВПУ
що то за могила по коліна в снігу?..
МУЖЧИНА
(у відповідь)
то замок короля що був на тій Горі
князем володарем могутнім
ЖІНКА З НАТОВПУ
отой курган землі з хрестом
це замок?..
МУЖЧИНА
це перемога часу...
ЖІНКА З НАТОВПУ
(кричить тримаючись за живіт)
утробо неродюча страшне видіння смерти
виття заклякле вітру
де дім той теплий де колиска
перинка подушка пухова
(з докором витягаючи руки перед себе)
де крижмо крижмо?..
МУЖЧИНА
(бентежно)
о тут вікно було тут двері
ось бачу які скарби багатство там...
ЖІНКА З НАТОВПУ
там гниль та крякання згарищ
і кучугури років
МУЖЧИНА
о ні! ще чути запах княжих страв
курку начинену грибами
раки з Гучви в кропі
баранину з ріпою та капустою
ЖІНКА З НАТОВПУ
невже тут видно страви
що ніздрі запахом полонять?..
МУЖЧИНА
о колонади та хороми у винограднику
а звірина в лісах аж до Чоломи
та стіл заставлений
і чути як приносять
карафи меду
штофи горілок
харчі всілякі
Митуса вірші мовить
і князю мило на душі
ЖІНКА З НАТОВПУ
що ти говориш
тут земля все закрила таємницею
а кучугури снігу мов китайка
і хрест лиш сторож домовин
МУЖЧИНА
ні... ні...
тут запах страв застілля
танці
ось придивися тільки...
ЖІНКА З НАТОВПУ
(дивиться)
як їсти із блюдищ тих що закам'яніли
з тих глечиків з зеленою поливою
з чаш візантійських
кратирів старосвітських
ХОР
це замчище з могутнім розп'яттям
неначе корабель на мутному руслі потопу
або зруйноване ущерть умилостивлення
ЖІНОЧІ ВИГУКИ
(в довгих білих сукнях до землі)
льняні сувої полотнищ
в темницях склепах стебниках
розпалися на порох
де упряж чуйність поривання
(вітер свище навіюючи хуртовини)
ДІЯ ТРЕТЯ
В повітрі несеться спів заупокійних викликів, наче на проскомидїї шелестять карточки списаних імен.
ХОР
могили відчинятимуться
годинники час зупинять
обличчя забуті пригадаються як самотні
дерева в саду
ЖІНКА З НАТОВПУ
(радісно)
чуєте
всі воскреснуть!
ХОР
рани від мечів
шабель та куль загояться
хвороби та болі голови
відвернуться
не буде лютої зими
ЖІНКА З НАТОВПУ
чуєте не буде хворих
поторощених болем
ані тих що тремтять в кутку
від зимноти
ХОР
ніхто не спіткнеться на порозі
оболілий від спомину
чи переляканий буде бо глянув
у дзеркало життя
всі прокинуться викликані сурмами
ЖІНКА З НАТОВПУ
а ті що на морозі замерзли
що їх звірі розірвали
а самоубієнні...
як мовиться в молитві
та ті що без хрестів забулися віками
невже спасенні будуть...
а ті з могил збезчещених князі
архиєпископи
владики та архимандрити?..
ХОР
ті вийдуть з-під собору
неначе духи прилетять на Гору
колишню пам'ять оживити
(чуються шепоти в натовпі що неначе хтось наближається)
ГОЛОС
і раптом незнайомі подорожні
в хустках з клунками ідуть на цвинтар
їх супроводжує барвінку щем
і погляд місяця на прив'язі хмар
вони зупиняються біля могили
з клунків добувають їжу серед ночі
світяться проти місяця хрести надмогильні скавучить земля як сука від милиці
на вишиваний рушник кладуть писанки
наче кров червоні чи коричневі
пляшку горілки витягають згодом
хліб печений на листках капусти
що розказати про тамте видіння
як передати слова про прочан
ці подорожні з Биндюги Параска
та Олена бувша мешканка Гути
На сцену входять також Оля та Віктор
тримаючись за руки.
ГОЛОС
(продовжуючи про любов Олі та Віктора)
цілувалися неначе вперше у житті
не бажали слів що можуть ранити любов
її волосся легко відкинене до заду
він торкав губами і наче кусав
ці подорожні тихо з-за могили дивилися
а Господь стрілки часу ніжно зупиняв
(входить ХОР замріяно тримаючи палець на устах)
ХОР
(неначе розповідаючи)
біля дороги віковий хрест стояв
на ньому вирізьблений Христос плакав
знаряддя Його мук спис тростина з губкою
все це серед краєвиду як живе
а оселі вимерлі садки здичавілі
яблуні старовинні безплідні від мовчання
пархаті яблука родили щодва роки
яких ніхто не їв хіба що сарни або кабани
і хтось зав'язав рушник на ногах Христа
та рушник цей почорнів від вітру і дощів
а вишивка на ньому вщерть стерлася
неначе ганчірка той рушник виглядав
ГОЛОС
а на подвір'ї бур'ян виріс
і ящірка вибігла з трави під ноги
все лісом заросло наче пітьмою...
ХОР
тільки криницю видно було звідусіль
хтось навіть нову ключку зробив
і відро повісив на ній
мабуть набирав води для худоби
ми глянули униз і побачили себе
здивовані
сивими поморщеними старими каліками
а ми сюди учора дітьми заглядали
а на схилі дзвін був захований
і ікона чудотворна в клунку подорожньому
їхала у товарному вагоні
лишень місяць освітлював торфовище і берези
та вода підмивала загноєні береги
ГОЛОС
ніч почала западати над Горою
стемніло і хмари закутали місяць
сніг ішов і холодом повіяло
та вітер наганяв кучугури пам'яти
Параска присіла на могилі
а Олена прилягла опершися о хреста
і згадавши минуле сказала:
ОЛЕНА
якось лячно ночувати на цьому цвинтарі
де дикі гуси летять небом раз у рік
туди приходять кохатись ті двоє
кожного дня бачу їх оголених
ПАРАСКА
а ти забула свої молоді літа
і не дивуй любови
ОЛЕНА
на старість все забувається
навіть перші поцілунки запах дарованих
конвалій першу ніч після вінчання
Свят вечір та навіть Йордан в Гуті
та не забуду як горіла Гута
язиками вогню
ПАРАСКА
пам'ять Проводів запах печеного хліба
ХОР
пам'ять Проводів запах печеного хліба
(чути як вітер свище
над Горою гасячи свічки в руках ХОРУ)
ЖІНОЧІ ВИГУКИ
(в довгих білих сукнях до землі)
наметається забуття дрібними крижинками днів
що пам'яталося забувається зовсім
лишень на дні земля зберігає тайну
і каштани ростуть в нічних обіймах Гори
(пошепки)
а синичка ходила трепетно по снігу
і видзьобувала залишки зернят з полину
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Дія починається біля входу до підземелля храму зі сторони бувшої єпископської палати.
ХОР
(про двоє Біснуватих)
біля входу до собору біснуваті
роздягали прочанок зором
мріяли кохатися з ними здираючи з них одяг
торкати тіло устами маючи закриті очі
аж Параска побачивши наругу
ударила одного хрестом православним
а другий Біснуватий наче під землю пропав
ГОЛОС
(про другого Біснуватого у вигляді ізцілителя)
біля західніх дверей храму ізцілитель
хвороби жіночі лікував
руками торкав щоку дівчини
а очі мав закриті
пізніше доторкнувся до грудей
та до живота і стегон
перед нею на колінах стояв
і згіршення викликав прочан
але всі боялись його
бо міг би накликати недугу чи смерть
ХОР
(розповідаючи про чудо з вікон палати)
а з вікон бувшої палати хтось до шибки
жадливо припав
видно було що плаче бо сльози
лилися по обличчі мов чудо
і з натовпу крик піднісся
це наша Богородиця у вікні
ГОЛОС
акафіст і небо було темне
Оля з Віктором вийшли у мовчанні
над Горою стелилася самотність а в душі
співи хору западали глибоко
їх кроки по сходах відлунювалися
можна було розпізнати окремі слова
скрипіли відчинені двері та тиша
страшна залягала над Горою
ХОР
(про плач Параски з Биндюги)
Параска ввійшла до храму
поклонитися Богородиці
хрестилася тричі і вголос молилася
але здалося їй що зір Богородиці
мандрував за нею як за чужинкою
в почестях перейшла на чоловічий бік храму
але Мати Божа дивилась на неї незмінно
тоді стоячи навпроти вівтаря сказала вголос
Богородице Діво невже Ти мене не впізнала
то я Параска Твоя з Биндюги
і плач роздирав груди а очі не бачили нічого
тільки думки накликували щемне дитинство
ГОЛОС
а навколо все було змінене
якесь не наше холодне зимне
тільки посмішка Богородиці не змінилася
і на вхідних дверях хтось поздирав
православні хрести
та сліди по них лишились як рани
лишень вітер жолобив безодню
а між дерев пугач сидів захований
(чути брязкіт кайданів)
ХОР
(самотньо)
притулені до цієї Гори могутньої
ми виспівували акафіст до Тебе
слова забувалися в руїнах життя
були наче могили без написів
Ти нас рятуй в годину смерти
глади нас по головах солодко в домовинах
ЖІНОЧІ ВИГУКИ
(в довгих білих сукнях до землі)
молитвами нашими не погордуй
а ізбавляй нас
на хвилях потопу
в ковчезі чужини розхитаної бурею
ГОЛОС
полоще безпам'ять гробниці княжі
вітер свище у черепах біліючих
стрімке узбіччя Гори сповиває ніч
червак гризе хапливо оклади требника
відважна жінка з Рожищ хреститься
потайки над кучугурами спомину
хтось з клунка подорожнього рушник витягає
затулюючи ноги Ісуса на хресті
ХОР
(продовжуючи)
ані замчища ані дерев наших на Горі
навіть собору нашого з-під повік
не вирвати докорами присуду
ані кайданами судьби
ГОЛОС
хитаються дерева а віддалений щем
кличе пестливо бездомну собаку
прочани туляться до ніг Ісуса
не існує час хоч минає ніч
і світанок оповиває Гору силоміць
трепетом сонця озивається схід
ДІЯ П'ЯТА
Вранішнє сонце освітлює відкриті сторінки Ірмологіону. Постаті людей обтулені укривалами протирають очі зі сну.
МУЖЧИНА
за рогом тінь стоїть прохальна
прозора
вітер через неї віє
і світло продирається крізь тіло
невже то Люба що з дверей вагону скочила
щоб залишитись
ЖІНКА З НАТОВПУ
то Люба...
я впізнаю її хоча минуло стільки років
і час затер зозуль кування
(хреститься)
ХОР
ми боялися життя а смерть стукає до дверей
і сон був жахливий бо наснилося
щось наче з апокаліпсису боліли суглоби
клітини на шкірі навіть кінчики волосся
о світодавче Спасителю очисти серця наші
ЖІНКА З НАТОВПУ
а мені приснився Він я чекала
цього сну роками
МУЖЧИНА
тобто хто тобі приснився
у сні страшному
ЖІНКА З НАТОВПУ
чому так думаєш
МУЖЧИНА
бо це був сон а дійсности у ньому
не було
ЖІНКА З НАТОВПУ
(припавши до Хреста що стояв поруч)
лукавий я бачила Христа у сні чудового
в терновому вінку я пила кров Його губами
я витирала кволе тіло рушником вишиваним
і рани лікувала на руках устами
я ніжно поправляла цю тканину що на бедрі...
ХОР
(перебиваючи)
хто бачив щось вві сні?..
ПАРАСКА
я бачила неначе в сні
що тут десь на майдані
криниця є стара що поза час веде
лишень не знаю де вона
МУЖЧИНА
криниця виводить зір поза Гору
аж ген до Городища в багна
до Чулчиць і далі в Савин
ПАРАСКА
куди?
за Буг ніколи в світі
я в сні побачила село Стрільці
півець там жив що вірші пише
незнані дні навідуються в цій поезії
МУЖЧИНА
поет цей в Стрільцях не живе
він вигнанець живе як ми за Бугом
ПАРАСКА
не знаю я сон розказую а дійсність
неначе вірш забудеться і тільки буря
розносить кучугури снігу
ХОР
хтось бачив щось у сні чи може пам'ятає
з минулого?..
ПАРАСКА
тут пам'ятає не один болючі речі
стрілу татарську я знайшла недавно
невже тут битва йшла на смерть і на життя
МУЖЧИНА
покажи стрілу я хочу знати хто стріляв
(Параска витягає татарську стрілу з клунка)
стріла давніша за собор за дерева
за кучугури днів яка деталь
о кров на ній засохла як печаль
ОЛЯ ТА ВІКТОР
(підходять тримаючись за руки)
на схилі терен росте
на солодкі плоди ми там натрапили
я цілунками давав їх Олі
вони нагадують нам терен на Волині
ПАРАСКА
(з докором)
я їла терен ще в Биндюзі
дарма на старість терен їсти
(Оля та Віктор збентежено виходять)
ГОЛОС
побачивши стрілу хтось крикнув затривожено
ховаймось ніч іде татари наступатимуть
та гайвороння наче знак злетіло неспокійно
кружляло над Горою і знову сідало на гіллях
неначе знак захмарилось і сніг дрібний
ішов та вітер вив розлючено
ХОР
ховаймося під теплий зір Богородиці
Вона сніг утихомирить і стріли заверне
заспокоїть гайвороння до сну
та на сідала між гілля дерев його вирядить
ховаймось під її омофор
де хто може під долоні та руки Спасителя
ГОЛОС
а перед іконою хтось свічку поставив
і вогонь її горів як життя
і одна прочанка поцілувала Ісуса на іконі в стопу
та поклони била тричі хрестячись
ОЛЕНА
(до Параски)
пригадую терен оскомою залягав
а я його любила
він ріс попід дорогою кущами дикими
хтось там хрести поставив
чи від хвороби чи може вночі там страшило
ХОР
там страшило вночі на роздоріжжі
іржали дикі коні і оклики сичів
могили темні відчинялися
і хмари нависали звідусіль
ПАРАСКА
дарма дивитись у минуле ще терен
згадувати поночі дарма прикликувати спомини
у травні кущі терну білі
і вітер неначе в білій сукні
сідаймо ліпше випити по чарці
закусити щось я голодна дуже
(витягає з клунка пиріг частує ним Олену)
в молодості терен кущем великим
в Биндюзі ріс і я любила ходити
там за руку з хлопцем
але забула все...
ХОР
там безпам'ять як цвинтарища сплюндровані
з відкритими віками домовин
з відчиненими брамами навстіж
з блакитними поламаними фігурами
там мишами поїджені церковні Мінеї
нетлі зелені на молодих листках в саду
там черепи беззубі що вічно нагадують
гріховне падіння роду людського
ГОЛОС
і почав западати вечір
і заграва ночі бездонної як риза
одягла Гору та собор
закутана в вовняну хустку прилягла Параска
і Олена дрімала поруч замотана в думках
чути було як хтось вечірню співає
та в небі місяць неначе корабель
мандрував...
ЗАВІСА
1.01-22.01.2002
Драматична поема в трьох діях
Богданові Бойчуку
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ХРИСТОС
АПОСТОЛИ
ДІЯ ПЕРША
Призахідне сонце освітлює Єрусалим та терпко просочується промінням крізь Гетсиманійські маслини.
Апостол Петро запізненими кроками пробігає вулицю, якась жінка минає його та всміхається. Чути стукіт до дверей, хтось непомітно входить до тихого обійстя Каяфи.
ХРИСТОС
немає ще Петра?
хоча вечеря на столі
і риба пахне з кухні
невже йому ніхто не говорив
що я просив прийти не запізнюючись
(задумуючись)
можливо призабув він
що нині хочу щось сказати
АПОСТОЛ ІВАН
він Учителю ще прийде
та вечірнє сонце
освітлює місто а це можливо
бентежить його бо хтось може
подумати що він іде сюди
ЮДА
(з докором)
ми всі ішли тими ж вулицями що він
і ніхто не боявся
чи хтось боявся з вас?
АПОСТОЛ ФОМА
(до Христа)
я боявся Учителю...
ЮДА
(до Фоми)
бо ти постійно сумніваєшся
ХРИСТОС
(до Юди)
змовчи...
(продовжує)
нелегко йти сюди у цю призахідню годину
коли всі говорять що я в Єрусалимі
коли військо патрулює вулиці
шукаючи за мною
сам боявся ідучи а ти Юдо
не дорікай Фомі бо він ішов не менш
заляканий від тебе
ЮДА
(червоніє на обличчі)
вибач Пане я боявся іншого
ХРИСТОС
я знаю...
(до апостолів)
не сідаймо до вечері ще почекаймо на Петра
я колись йому сказав що він є скеля
то буде гніватись що без нього
ми сіли вечеряти
то буде гніватись що я про нього призабув
чи поминув його у винятковий час для мене
АПОСТОЛ АНДРІЙ
скажи Учителю чому Петро є скеля?
ХРИСТОС
скеля Андрію це наріжний камінь
під мою твердиню
ти теж наріжний камінь і ти...
(але не докінчивши раптово звертається до Юди)
що ти маєш у жмені Юдо?
ЮДА
(ховає за себе)
нічого Учителю... нічого
ХРИСТОС
мені здається що ховаєш гроші
(чути стукіт до дверей що відвертає увагу Христа від Юди, входить апостол Петро)
Петре якраз у пору
мій перший ученику
невже тебе спиняли сторожі на вулиці
я так боявся про тебе
АПОСТОЛ ПЕТРО
(припадає до руки Христа і притулює її до своєї щоки)
я йшов Учителю Єрусалимом та здавалося для мене
що шлях видовжується поза час
і сам не знаю що це сталося
відчував я вперше у житті
які ті вулиці єрусалимські довгі
яке це місто велике
мої кроки вгрузали у землю
я біг сюди і не міг подивуватися
як сонце пречудово освітлює овочі маслин
в Гетсиманії
ХРИСТОС
ти істинно йшов сюди через Гетсиманійський сад
чи бачив там когось
АПОСТОЛ ПЕТРО
там нікого нема
там пусто Учителю стовбури маслин покручені
в спекоті дня вітер торкає листків і сонце
лагідно Єрусалим голубить
ДІЯ ДРУГА
Христос та апостоли за римським звичаєм сідають до вечері. На столі стоїть чаша з вином та хліб. Христос встає від вечері наливаючи води до умивальниці починає вмивати учням ноги та обтирати рушником яким був підперезаний.
ХРИСТОС
(до апостола Петра)
щось хотів тобі сказати Петре
але болить в серці скорботна притча
щемить в душі майбутність
чи пам'ятаєш як ми ступали по воді
АПОСТОЛ ПЕТРО
ми йшли немов по суші
я бачив риби під ногами що плавали на дні
ХРИСТОС
Петре хочу вмити тобі ноги
АПОСТОЛ ПЕТРО
Учителю не митимеш моїх ніг ніколи
ХРИСТОС
коли не вмию твоїх ніг
не матимеш зі мною частки
АПОСТОЛ ПЕТРО
то вмий мені Учителю також мої долоні грішні
і голову мою бо я ішов сюди в пороках дня
ХРИСТОС
увесь ти обмитий
чистий як тоді на озері
коли ми йшли по плесі
ти увесь чистий Петре і не сумнівайся
та серце твоє хай не тривожиться
АПОСТОЛ МАТВІЙ
а мені Учителю вмий мої вуха
бо не дочуваю
АПОСТОЛ ІВАН
а мені Учителю вмий щоки бо сліди
на них від жіночих уст
ХРИСТОС
сліди від уст жіночих
чисті як любов
(до Івана)
згадай мене Іване в майбутті
АПОСТОЛ ФОМА
і я хотів би про тебе згадати Учителю
у майбутньому
ХРИСТОС
(до Фоми)
а ти Фомо будеш
прикладатися до ран моїх печальних
побачиш істину і засумніваєшся навіки
торкнешся світла і відчуєш в серці сумнів
але слова мої тебе хай не тривожать
(вмиває Фомі ноги)
ти вірний будь мені
(до Юди)
і ти
ЮДА
Учителю...
ХРИСТОС
ти Юдо ховаєш у кишені
якусь калитку повну грошей
(Юда не витримує погляду Ісуса і збентежено вибігає голосно захлопнувши двері за собою)
АПОСТОЛ ПЕТРО
я Учителю готовий
піти з тобою
і на смерть...
ХРИСТОС
(сумно)
кажу тобі Петре не заспіває нині півень
як ти відречешся тричі що мене не знаєш
(всі мовчать)
АПОСТОЛ ІВАН
що мовчите неначе те каміння
на вулицях Єрусалима
або немов хвиля на Морі Мертвому
тяжка від солі
сідаймо до вечері бо риба захолола
і я зголоднів як мала дитина
АПОСТОЛ МАТВІЙ
і я голодний а риба пахне смажена
і здається вином червоним Каяфа погостив нас
відгомонів день спекотний
а Юда як завжди ображений
побіг кудись ще й голосно дверима вдарив
(всі сідають за стіл)
ДІЯ ТРЕТЯ
Христос та апостоли сідають до вечері, за вікном чути як нічний вітер стукає гілкою малинового дерева у віконницю.
АПОСТОЛ ІВАН
(до Христа)
чи можу Учителю притулити голову до Тебе
ХРИСТОС
Іване мій улюблений ученику
яка година пізня
а ми щойно сіли вечеряти
(Іван спирається на рамено Христа)
АПОСТОЛ АНДРІЙ
неначе вперше у житті я їм
таку смачну рибу якби з озер не наших
(звертається до Христа)
а пам'ятаєш Учителю ті риби та хліби
що ти людей тоді нагодував
ХРИСТОС
ви годуватимете людей віднині
АПОСТОЛ ІВАН
а Ти...
ХРИСТОС
мій час проходить неначе той Кедрон
у берегах своїх
неначе вітер у пустелі що дюни
котить та тремтить посеред скель
мій час як півень піє тричі
бентежачи мандрівників при вогнищі
віднині у наметі мому
ви будьте моїми свідками
ПЕТРО
(залякано)
так говориш Учителю
наче кінчиться твоя дорога
наче тебе кличе далекий голос
через спекоту або затяжні дощі
і холод
а ми спраглі Твоїх слів
ХРИСТОС
пора прощатись
з вами усіма тому не легко на душі
тому думки мої десь там на озері
з тобою Петре
при сітях повних риби
в спекотному світанку
що воскресає днем над Морем Мертвим
при гробі Лазаря що вийшов
на мій поклик
при матері моїй...
(Христос неочікувано замовкає а потім бере хліб і мовить)
це є моє тіло
(бере чашу з вином і каже)
це кров моя
(дає їм всім та промовляє)
чиніть це на спомин про мене
(підводиться зі своєї лежанки всміхаючись лагідно до апостолів мовчки відчиняє двері і виходить з дому Каяфи в сторону Гетсиманії, апостоли намагаються затримати Його але дарма).
ПЕТРО
(зі слізьми в очах)
Він чашу бачить серед хмар
що подає йому Отець
колючий терновий вінець
вінчатиме святе чоло
ЗАВІСА
18.03.2003
|
